Фото Івана Станістлавського/Твоє Місто
Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
На околиці Стрийського парку у Львові розмістили сімдесят невеликих прямокутних білих будиночків, щоправда, вони схожі на коробки з вікнами, але це хіба ззовні. Тут два вікна, двері, обігрівач, впритул до пластикових стін – двоповерхові ліжка. Живуть у таких будиночках по двоє – четверо. Комусь тут добре, бо тихо, а комусь погано, бо дуже хочеться додому.
Вдома, під Краматорськом, доглядала троянди...
Люда курить неподалік входу до одного з трьох секторів. Будинки розміщені не рядами, а по периметру невеликої ділянки, перший сектор – одразу біля ресторану одного з депутатів Львівської міської ради, соратника Григорія Козловського. Вони наче припаркувалися тут ненадовго, щоб незабаром поїхати. Власне так хотіла б зробити Люда.
З вигляду їй трохи за тридцять, у неї великі голубі очі, повні сліз. Я не одразу насмілююся заговорити. А вона й не дуже охоча до розмови, каже, що сильно надокучають тут різні «відвідувачі», зокрема журналісти.
Я пробую жартувати, що незабаром заселять містечко, яке розгорнули на вулиці Пулюя, то, може, трохи туди їздитимуть, а їм дадуть спокій. Вона сумно усміхається.
Люді вдалося виїхати з Донеччини, із селища в Краматорському районі, коли там ще не дуже стріляли. Рятувалася з чотирирічним сином і мамою. Нині, каже, їхнє селище бомблять.
В одному з будиночків жінка поселилася 9 квітня, до того вони жили в одному з корпусів Львівської політехніки, що неподалік. Розповідає, що залишитись у Львові вирішили раптово. До того збиралися в Чехію, але не відважились, бо боялися, що не зможуть повернутися. Жінка признається, що дуже хоче додому.
Там вона працювала в «зеленбуді», доглядала троянди, що росли на клумбах у її місті.
«Ми доглядаємо троянди, труїмо шкідників, прополюємо, прибираємо клумби. До Пасхи білимо дерева. А тут роботи немає. Кажуть волонтери, що навіть для своїх це проблемно», – бідкається жінка.
Розмовляє українською, але запитує, чи можна російською, бо так зручніше. Я не заперечую.
В одному з секторів є їдальня. Поїсти там можна двічі на день. Готують переважно каші: коли рисову, а коли гречану і ковбаску до неї якусь дають.
«Був випадок, що кілька людей отруїлися. Дитина три дні блювала, всі хворіли. «Швидкі», лікарня… То тепер ту ковбаску ніхто не їсть. Дають їсти в другій годині, якщо залишається, то ще й увечері. Сніданок самі готуємо, – каже вона. – Нам би тут мультиварку. Обіцяли, що поставлять у їдальній».
Але річ у тім, що в будиночках таких приладів не можна вмикати, не можна і чайників, кип’ятильників.
«Як побачать – на вихід. Ходимо по кип’яток туди, до їдальні, по три-чотири рази, – розповідає жінка. – У їдальні нещодавно три холодильники поставили. Тримати там їжу боїмося, бо в нас такі люди, що можуть і взяти».
Люда сподівається, що скоро повернеться додому, що знову доглядатиме квіти в своєму місті. У модульному містечку люди не зимуватимуть, їм кажуть, що поселяють їх тут лише на пів року.
«Українською у вас також гарно виходить», – кажу на прощання, підбадьорливо. Вона сумно усміхається.
Зоя, Маша, Саша, Гоша і Люба з Маріуполя
Тим часом на вулиці стало жвавіше. Зі своїх помешкань потроху виходять люди: хтось до туалету чи в душ, бігцем через подвір’я, хтось погомоніти із сусідкою. З деяких вибігають діти і, граючись, перекрикують завзятих пташок, які голосно щебечуть у парку.
На самокаті гасає дівчинка з двома кісками – Зоя. Вона приїхала з Харкова, їй п’ять років, дуже жвава, живе в одному з будиночків із мамою, бабусею, тіткою та двоюрідним братом. Кудись кличе маму, час до часу смикаючи то за руку, то за пальто.
Зоя дуже хвилюється, коли чує сирени, сповіщення про загрозу... І страшенно лякається звуків грому, вони їй нагадують російські ракети, котрі падали на її місто.
«Нам тут дуже добре. Дивіться, тут мийка, душ, туалет. Є їдальня, там все гарно організоване, є три холодильники», – показує пані Люба, бабуся Зої. Їй вдалося втекти з Маріуполя, коли росіяни намагалися переправити їх до Ростова. Донька, мама Зої, каже, що то справжнє диво, що вони зараз тут разом.
«Я місяць не мала з ними зв’язку, місяць не знала, чи вони живі. То було нестерпно», – розповідає Саша.
Вона виросла в Маріуполі, але незадовго до війни переїхала до Харкова.
«Вони залишилися в Маріуполі, і за них було дуже страшно. Місяць я їх не чула. Місяць вони просиділи в підвалі. Дивом урятувалися, коли вже їх до росії хотіли вивезти», – каже жінка.
Саша розповідає, що квартира, яку вона з чоловіком винаймала у Харкові, вціліла, а от маминого будинку вже нема. Жінки планують виїхати за кордон.
«Мамі цього року буде 79-ть, усе життя працювала, щоби мати на старість, зробила собі ремонт, якусь техніку взяла в кредит, а тепер цього немає – орки забрали. Ми бачили фото: наш будинок у Маріуполі в наскрізних дірах. Мама жила на проспекті Миру. Миру, уявляєте! Він став фронтовим, там була лінія фронту, розділяла орків і наших. Росіяни прямою наводкою гатили по тих будинках!» – не стримує емоцій Саша.
Жінка признається, що пропонувала перевізникам чималі гроші, аби вони евакуювали маму із сестрою, але туди ніхто не наважувався їхати. Тоді вона вирішила зробити це сама, однак захворіла. І коли вже майже не було надії, що її рідні живі, довідалася, що їм вдалося втекти з Маріуполя, просто з рук росіян, які хотіли їх вивезти до росії.
«Волонтери казали, що п’ять кварталів до маминої адреси не доїжджають, а пішки пройти туди складно, бо снайпери працюють, по ногах стріляють. І коли надії вже було мало, коли місто вже зовсім закрили на в’їзд-виїзд, волонтерів викрадали, то їм все ж таки вдалося виїхати. Росіяни на Ростов збиралися їх везти, та вони втекли. Чудо, не інакше! Вони місяць сиділи в підвалі. Мені страшно від тих думок, я тепер знаю, як закип’ятити два горнятка води в підвалі, а якщо є сухий спирт, то п’яти кубиків вистачає», – розповідає Саша.
Жінка пригадує, як їхала з Харкова до Львова, то дорога зайняла п’ять діб.
«Коли ми приїхали до Львова, то побачили тут життя: люди на пробіжку виходять, із візочками гуляють. А ми сиділи в підвалі у Харкові і не бачили світу взагалі, у нас світла не було. Чоловік евакуював нас і всіх дітей та жінок своїх друзів. У вантажному бусі на підлозі діти, жінки і коти п’ять діб їхали. А ті крилаті ракети, які впали на Вінницький аеропорт, пролітали просто над нами. Дорога була дуже страшна, ми прощалися з життям», – каже вона.
Саша – фотограферка, займалася сімейними зйомками. Зою боїться віддавати в дитсадок. Допоки війна, не наважиться ні на крок відпустити доньку. Мама Саші, пані Люба – викладачка образотворчого мистецтва, тут їй також з роботою ще не пощастило...
«Пан Володимир, головний у цьому містечку, приходив і запитував, звідки ми, які спеціальності маємо. Казав, непідходящі, краще б столярі, сантехніки», – жартують жінки.
Пані Люба усміхається, вона здивована тим, як їх тут прийняли. На Великдень приходив отець із коробками з пасками, ще й пересічні львів’яни діляться хто чим може.
«Мене це до глибини душі зворушує. Приїздив священник, купив нам пасок. А вчора пан Володимир передав мені сирник – його дружина спекла. Тут такі люди! Кажуть, що до російськомовних упереджено ставляться, але за той час, що я тут, жодного разу такого не бачила. Жодного разу не зустріла ніякої агресії, до кого б не підходила, у кого б що не запитувала. Кожен відповідав, усміхався, підтримував, показував, проводив. Сюди кілька днів тому підійшла жінка з двома дітками, дуже скромно виглядала, побачила дітей, поділилася чим могла», – каже вона.
Пані Люба тішиться новим житлом, запевняє, що все тут добре і гарно, щоправда, нема інтернету, але, кажуть, скоро проведуть, а ще обіцяють поставити телевізор у їдальні.
«Ми зараз новин не дивимося. Не скажете, що там?» – питає мене. Я не встигаю зорієнтуватися, що сказати, а вона додає: «Мені вчора написали, що там зараз настав мир».
Саша розповідає, що знайомі, які раніше виїхали з Маріуполя запитують, чи правда, що там зараз мир, деякі діти до школи пішли. Такі новини росіяни поширюють.
«Нам друзі кидають російські новини про те, що відкрилася 53-тя школа, в якій мій чоловік учився. Такого бути не може. Ми виїжджали з міста немиті, місяць у підвалі відсиділи, а тут відкривається школа, весь двір чистий, куртки чисті, всі гарні, то, певно, якась масовка була. Вони включили той гімн росії, то просто якийсь вибух мозку, то не по-справжньому, так не може бути…» – дивується жінка. І розказує, що більшість її близьких знайомих все ж таки вибралися з Маріуполя. Але є люди, які переметнулися до росіян.
«У Харкові люди ховаються по підвалах, з Маріуполя найближчі знайомі виїхали. Але знаю таких... там є ті, що намагаються пристосуватися, бо якось треба жити. Я не уявляю, як можна жити під тим прапором, я не змогла б. Не знаю, які можуть бути причини... Після того, що вони наробили», – опускає очі Саша.
Вікторія Савіцька
Фото Івана Станістлавського/Твоє Місто
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Люди Твого Міста
- «Мені 27, мовляв, чого я можу навчити?», або Як кардинально змінити школу у Львові
- «Їй подобалося бути стрільчинею». Історія 19-річної захисниці з Львівщини
- «На похороні йому кидали квіти, як актору на сцену». Історія добровольця
- «Остання лекція» Ірини Фаріон
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Урятована з гетто. Історія єврейської дівчинки, яку прихистили львів'яни
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка