Чим славиться Львівський університет імені Франка та хто може стати його новим ректором
Історія Львівського національного університету імені Івана Франка
За понад 300 років історії у Львівському університеті викладали та вчились п'ятьма мовами: латиною, польською, німецькою, російською та українською. Найстаріший львівський виш устиг пережити кілька держав та зміни кордонів доти, поки дочекався статусу національного не лише за духом, а й офіційно.
Вік Львівського університету рахують від 20 січня 1661 року, коли король Речі Посполитої Ян Казимир видав указ про присвоєння колегії єзуїтів у Львові «гідності академії та титулу університету». Львівські єзуїти отримали право викладати всі тодішні університетські дисципліни та присуджувати вчені ступені. Однак польський сейм так і не затвердив той указ, адже значно впливовіший Краківський університет не бажав зайвої конкуренції.
Попри перешкоди, навчання у Львові велося, причому не гірше, ніж в інших містах Європи. У 1665 році в єзуїтській академії працювали вісім викладачів, які вчили 500 студентів. Підтвердив право університету вважатись таким лише польський король Август ІІІ у 1758 році, коли затвердив диплом, виданий Яном ІІ Казимиром.
Університет повністю контролював єзуїтський орден, який підпорядковувався генералу єзуїтів у Римі. На чолі університету стояв ректор. Його приміщення розташовувалося поблизу Краківської вулиці. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку та найбільшу у Львові друкарню.
У 1773 році орден єзуїтів ліквідували. Тому під час освітніх реформ імператора Йосифа ІІ університет фактично створили заново. У 1784 році заснували першу гімназію, аби готувати місцеву молодь до навчання, вона існує дотепер. Із 1787 по 1809 роки в університеті діяв науковий Studium Ruthenum, де навчання велося тогочасною українською мовою. Там готували греко-католицьких священиків, які згодом у період кінця ХVIII — початку ХХ розпочали національне відродження на підконтрольній Австро-Угорщині Галичині.
«Цікаво, що самі ж українці пізніше ініціювали закриття цього інституту, незважаючи на те, що там викладали українською, яка була зрозумілою для місцевих. Це почало виглядати на такий собі лікнеп для «меншовартісних» студентів, які не знають латини та не мають належної підготовки», — пояснював дослідник історії університету та проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку Володимир Качмар.
Хоч університет протягом своєї історії перебував у складі різних держав, студенти-українці тут були не лише з Галичини.
«Ще за австрійського періоду тут вчились студенти з Наддніпрянщини, яких викрили через специфічний говір, — розповідав Володимир Качмар. — Їх тоді відрахували, бо ж православні були, а потім ніби знову поновили».
У 1939-1941 роках, окрім частої зміни стягів на державних будівлях, прикметною рисою життя у Львові стають масові убивства. За списками ґестапо в ніч із 3 на 4 липня 1941 року заарештували майже три десятки професорів-поляків, що викладали в університеті, разом із членами їхніх родин. Згодом їх розстріляли на Вулецьких пагорбах (тепер це Студентський парк), вижити вдалося лише одному — Францішеку Ґреру.
Студентський квиток 1930-го року
Під час кількох років реорганізації університету вже в часи УРСР з міністерства почали присилати ректорів, які зайнялися деполонізацією навчального закладу. Таким чином кафедри отримали тих професорів-українців, яких у довоєнний період не допускали до викладання.
Середовище — головна цінність усіх університетів, а на початку ХХ століття у Львові воно було особливо насиченим. Окрім історичної школи Михайла Грушевського, в універститеті працює потужна юридична школа. З неї, наприклад, вийшли Герш Лаутерпахт (відомий юрист, автор терміну «злочин проти людяності») і Рафал Лемкін (правник-міжнародник, автор терміну «геноцид»). Відомою на всю Європу стає математична школа, яку очолює Стефан Банах – професор, який навіть не мав диплому магістра, та творець функціонального аналізу.
Тоді ж професор Казимир Твардовський започатковує знамениту Львівсько-Варшавську філософську школу, що дала початок усій модерній польській філософії. А Рудольф Вайґль розробив в університеті першу у світі вакцину проти тифу. Тут вчились письменники Богдан Лепкий та Богдан-Ігор Антонич. А ще Мілена Рудницька — лідерка українського жіночого руху в міжвоєнний час, графиня Кароліна Лянцкоронська — професорка-мистецтвознавиця, перша жінка з докторським ступенем в університеті.
У 1875 році до університету вступає хлопець із простої селянської сім’ї, який виділявся шаленими здібностями. Першокурсник обирає класичну філологію й українську мову та літературу. Звали його Іван Франко.
Хоча майбутній відомий письменник так і не закінчив навчання, менш, ніж за століття, він став його патроном. Магістратуру Франко закінчує у Чернівцях, а докторат — у Відні. Кілька разів уже в дорослому віці письменник намагається добитися викладання в університеті, але безрезультатно.
«Влада розуміла, що його революційність та подача власних ідей, теорій, вільнодумства вкрай небезпечна для студентів, — каже історик Володимир Качмар. — Адже в усі часи влада любить людей прогнозованих. А від Івана Яковича можна було чекати будь-чого».
Володимир Качмар розповідав, що в документальному фільмі про університет та його патрона, який показують першокурсникам ЛНУ, є сцена, в якій тодішній ректор каже Франкові, що прийшов просити про викладання: «Та що ж може журналіст навчити студентів?».
«А ще його стосунки із Михайлом Грушевським були приводом для спекуляції радянської пропаганди. Мовляв, Грушевський був з багатої родини, дістав повний пансіон, коли приїхав до Львова, отримав кафедру всесвітньої історії з окремим оглядом історії Східної Європи або, як називали її студенти, кафедру Історії України, пропрацював тут майже 20 років. А Франко не працював тут ні дня, навіть не закінчив навчання. Та обоє вони були лідерами, обох любила молодь, обоє дбали про україністику. Мабуть, якщо б у 90-му році було потрібно обирати для університету ім’я, то дуже ймовірно, що історики б запропонували саме Грушевського».
Перш ніж отримати свою теперішню назву, університет встиг змінити не одне ім'я: він був Йосифинським (1784 — 1805), Львівським ліцеєм (1805 — 1817), Університетом Франца I (1817 — 1918), Львівським університетом Яна-Казимира (1919 — 1939) та Львівським державним університетом імені Івана Франка (1939 — 1999). Латиною — Universitas Leopolіensis.
Фото: ikdreameducation.com
Зараз центральний корпус вишу розташований на вулиці Університетській, 1. З його аудиторій на верхніх поверхах видно шпиль Ратуші та дахи старих кам’яниць, а в коридорах легко заблукати, оскільки поверхів усередині цієї будівлі більше, аніж видається спочатку.
На його фасаді висічено гасло: Patria Decori Civibus Educandis, тобто «Освічені громадяни — окраса Батьківщини». Цей вислів знають усі 20 тисяч студентів, які вчаться у Львівському університеті, а також безліч його випускників. Ці слова серед інших 100 обов’язкових цитат вчать напам’ять на парах із латини, аби скласти залік.
За свою понад 300-річну історію головному львівському осередку освіти та науки довелось не один раз переїжджати. Спершу він працював у колишньому монастирі тринітаріїв, що був розташований на нинішній вулиці Краківській (тепер на його місці стоїть церква Преображення).
Мапа університетських будівель, розташованих у центрі міста
Після революції 1848 року, коли австрійські війська обстріляли місто і стара будівля згоріла, університет переїхав до будинку колишнього єзуїтського конвікту на теперішній вулиці Грушевського. Але скоро студентам стало у ньому тісно, тож у 1890-1891 роках на теперішній вулиці Кирила і Мефодія звели корпус хімічного, геолого-мінералогічного та фармакологічного інститутів, а у 1897 році — ще один корпус для фізичного інституту, в якому розмістилися кафедри філософського факультету, експериментальної фізики, математики і географії.
Один з об'єктів ЛНУ, що працюють на вулиці Кирила і Мефодія, — ботанічний сад
У нинішньому головному корпусі до Першої Світової засідав Крайовий сейм Королівства Галичини та Володимирії. У 1923 році — через п’ять років після розпаду імперїї Габсбурґів — будівлю передали університету.
Так виглядав хол головного корпусу у 1903 році
Оскільки головний корпус зводився не для навчальних потреб, коридори та аудиторії на факультетах іноді нагадують лабіринти: проходиш крізь одні двері і бачиш перед собою інші.
Знаковим місцем для львів’ян є площа перед Франковим університетом. Тут влітку 1988 року на п’ятдесятитисячному мітингу В’ячеслав Чорновіл та брати Горині оголосили про створення Української Гельсінської спілки — першого опозиційного органу у СРСР. Тоді Львів опинився в центрі протестних подій, які прокотилися всією УРСР. До проголошення Незалежності залишалося 3 роки.
До слова, Львівський національний університет імені Івана Франка очолив рейтинг найпопулярніших закладів вищої освіти України за кількістю поданих заяв від вступників на бакалаврат. У 2024 році до Львівського університету подали понад 32 тисячі заяв від майже 18 тисяч вступників.
Зокрема, університет увійшов в десятку найкращих вишів України в 2023 та 2024 році. Також він увійшов до світового рейтингу найкращих вишів від британського журналу Times Higher Education.
Читайте також: Львівський університет очолив перелік найпопулярніших вишів. Рейтинг спеціальностей
Ректор Львівського університету
З 2014 року університет очолював Володимир Мельник, доктор філософських наук, професор, декан філософського факультету Львівського університету ім. Франка (1996—2014), член-кореспондент Національної академії наук України (з 7 березня 2018 року), заслужений професор Львівського університету.
Науковими інтересами Володимира Мельника є філософські проблеми науки, техніки, технікознавства. Він є автором близько 160 наукових і навчально-методичних праць, серед них монографії, брошури.
Володимир Мельник/ Фото: ЛНУ
Зараз у ЛНУ тривають вибори нового ректора. Уже відбувся перший тур, в якому взяли участь дев'ять претендентів: Роман Гладишевський, Володимир Качмар, Віталій Кухарський, Володимир Бурдін, Ярослав Гарасим, Юрй Раделицький, Ольга Осередчук, Андрій Бойко та Олег Столярський.
29 квітня відбудеться другий тур. На місце претендують два кандидати: Роман Гладишевський та Віталій Кухарський.
Роман Гладишевський
Проректор з наукової роботи ЛНУ, академік НАН України, доктор хімічних наук, професор. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри неорганічної хімії. Почесний амбасадор Львова.
Народився 19 вересня 1958 року у Львові. У 1980 році закінчив з відзнакою хімічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка та отримав кваліфікацію «хімік. Викладач хімії». У 1980-1981 роках — інженер Науково-дослідного інституту матеріалів (м. Львів), у 1982-1988 роках — аспірант, інженер, старший науковий співробітник кафедри загальної хімії Львівського політехнічного інституту. У 1987 році захистив кандидатську дисертацію «Фазові рівноваги та кристалічна структура сполук у системах РЗМ–Co–Ga, де РЗМ — метал ітрієвої підгрупи». У 1988-1990 роках — старший науковий співробітник кафедри фізики напівпровідників Львівського університету.
Впродовж наступних восьми років (1990-1997 роки) працював науковим співробітником лабораторії кристалографії та кафедри фізики твердого тіла Женевського університету (Швейцарія), професором лабораторії структури матеріалів Університету Савуа (м. Ансі, Франція). У 1997 році вступив у докторантуру кафедри неорганічної хімії Львівського університету. У 2001 році захистив докторську дисертацію «Інтерметаліди та оксиди: від ідеальної до реальної кристалічної структури».
У 2000-2005 роках — доцент (вчене звання присвоєно у 2004 році), професор (вчене звання присвоєно у 2008 році), з 2006 року — завідувач кафедри неорганічної хімії Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2014-2025 роках — проректор з наукової роботи Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2012 році обраний членом-кореспондентом, у 2021 році — дійсним членом (академіком) Національної академії наук України зі спеціальності «Кристалохімія».
«Пропоную зміну траєкторії навчання студента, щоб диплом бакалавра можна було отримати за три роки і йти працювати. Але якщо студент хоче поєднувати працю з навчанням, то він може розтягнути цей період до восьми років. Це узгоджується з європейськими практиками і наблизить нас до спільних освітніх програм із закордонними партнерами», – сказав Роман Гладишевський в інтерв'ю Гал.інфо.
Віталій Кухарський
Проректор з науково-педагогічної роботи та інформатизації Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри прикладної математики, один із засновників та член правління громадської організації «Лабораторія Ідей».
Народився 19 липня 1972 с. Гряда Жовківського району Львівської області в сім'ї службовців.
У 1979 році вступив до першого класу Грядівської восьмирічної школи, у 1987 продовжив навчання в Зашківській середній школі, яку закінчив у 1989 році із золотою медаллю.
З 1989 до 1994 року навчався у Львівському державному університеті імені Івана Франка на факультеті прикладної математики. Отримав диплом про вищу освіту за спеціальністю «Прикладна математика».
У 1994 році почав працювати у Львівському державному університеті імені Івана Франка на посаді інженера науково-дослідної частини, з 1995 до 1997 року — на посаді молодшого наукового співробітника, з 1997 до 2001 року — на посаді завідувача лабораторії інформаційних технологій.
У 2001 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю 01.05.02 — Математичне моделювання та обчислювальні методи в Інституті прикладних проблем механіки і математики ім. Я. Підстригача НАН України. Кандидат фізико-математичних наук. Науковий керівник — професор Ярема Савула. Тема дисертації: «Чисельне дослідження задач адвекції-дифузії у середовищі з тонкими неоднорідностями».
З 2001 до 2009 року працював на посаді старшого наукового співробітника Львівського національного університету імені Івана Франка.
У 2006 році здобув вчене звання старшого наукового співробітника (01.05.02 — Математичне моделювання та обчислювальні методи).
З 2009 до 2014 року працював доцентом кафедри прикладної математики Львівського національного університету імені Івана Франка.
У 2008 році здобув вчене звання доцента кафедри прикладної математики Львівського національного університету імені Івана Франка.
З 2014 року — проректор з науково-педагогічної роботи та інформатизації Львівського національного університету імені Івана Франка.
«Перше, що я зроблю на посаді ректора, — кожен із підрозділів отримає свої субрахунки. Це звичайна європейська практика, яка чомусь дуже складно заходить у наші університети. Але ті наші університети, які вже так зробили, зараз дуже сильно відрізняються від решти у позитивний бік у питанні мотивації працівників і у їхніх показниках. Практика запровадження окремих субрахунків полягає у тому, що будь-який підрозділ, кафедра, проєкт має свій бюджет і може ним користуватися без зайвих бюрократичних погоджень. Це також знімає багато рутини з керівництва університету», – сказав Віталій Кухарський в інтерв'ю Online.ua.
Віталій Кухарський/ Фото: Facebook-сторінка Віталія Кухарського
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
________________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.