Що відбулось у церкві Андрія та чому не всі перейдуть на новий календар

31033 0
Чи готові віряни і Церква до нових традицій, зокрема святкування церковних дат за новим календарем; чи можливі ворожі провокації, щоби посіяти конфлікт серед людей; яка ситуація з церквою Андрія у Львові та флешмобом поцілунків, запущеним у мережі після виходу кліпу Соловій та Жадана; чи змінилася ситуація у Ватикані та що він думає і робить у ситуації з Україною? Такі теми Tvoemisto.tv обговорило з доктором філософії, дослідником історії Церкви Анатолієм Бабинським.

Церковний календар як маркер ідентичності для московського патріархату

Із вересня віряни Греко-католицької та Православної церков України вперше святкують за новим календарем. Люди вже звикають до нових дат, але попереду найважливіші свята, які точно привернуть увагу. Як це сприйняло суспільство, Церква і окремі священники? Як може розвиватися ситуація найближчим часом включно з Різдвом? Можемо прогнозувати, що про такі зміни говоритимуть по-різному і будуть спроби вносити дуже конфліктні речі в середовище українців.

Думаю, найгіршого сценарію вдалося уникнути. Це означає, що реформа була продумана. Єпископи, які голосували за неї, чи то в Греко-католицькій, чи в Православній церкві України, добре розуміли настрої суспільства і своєї пастви.

Під найгіршим сценарієм маю на увазі старостильний розкол. Це не нове явище в східному християнстві. Воно дещо чуже для Греко-католицької церкви, у ній нема таких випадків. Але для православ’я це дуже відома річ: існує низка старостильних Церков, які відкололися від основних церковних організацій, інституцій саме на підґрунті календаря.

Думаю, цього побоювалися у Православній церкві України, оскільки там точно існує певне консервативне крило, але, як я розумію, воно не надто впливове. До того ж, в Україні є своя специфіка. Всі старостильні розколи виникали як певний антизахідний рух, спротив вестернізації чи зближенню з Католицькою церквою. Календар бачили, як спробу окатоличення чи надмірного озахіднення православ'я. А в Україні ці аргументи звучали б дещо дивно, оскільки є певний стабільний суспільний консенсус щодо нашого вектора руху на Захід. Ми, навпаки, орієнтуємося на західні центри, в тому числі християнські та православні, бо в Євросоюзі низка країн так само мають великі православні церкви, які вже є новостильними.

Читайте також: Понад 60% українців підтримують перехід на новий церковний календар

Усі ці фактори склалися, і найгірших сценаріїв вдалося уникнути. Справдилися найоптимістичніші прогнози, які давали перед цією реформою. Я зустрічав поодинокі згадки про незгоди щодо святкування за новим календарем. Напевно, частина громад, головно в Православній церкві України, ще святкуватимуть по-старому, і це очікувано. Ухвалене в ПЦУ рішення передбачало певний перехідний період, який може тривати досить довго. І якщо в Греко-католицькій церкві він був обмежений п’ятирічним терміном, то в Православний церкві України готові, що це може тривати довше.

Думаю, спроби дестабілізувати ситуацію на цьому ґрунті, без сумніву, будуть. Але мені здається, що більше сил буде кинуто на посилення маркерів ідентичності московського патріархату в Україні. Там наголошуватимуть на збереженні прадавніх традицій, святкуватимуть по-старому і таким чином намагатимуться залучити до себе якихось незгідних у Православній церкві України. Не думаю, що таких буде багато, але календар точно стане однією з фішок московської патріархії в Україні. Вони й до цього її експлуатували, а тепер тільки посилять, виокремлять як черговий маркер ідентичності. При цьому вони завжди сором'язливо замовчують, що румунські парафії, які належать до їхньої інституції, святкують за новим стилем, і через це небо не падає на них.

Чи правильно я розумію, що перехід на новий стиль – це тест, чи готова Українська православна церква московського патріархату відійти від московського управління? Це ж питання не тільки орієнтації на західні Церкви, але й на наукові досягнення. Якщо є точніший механізм, то ним намагаються користуватися.

У випадку календаря справа трошки складніша. Сьогодні УПЦ МП не так важливо говорити про свій зв'язок із московським патріархатом, як провести чітку лінію між собою та ПЦУ. Календар буде одним із тих маркерів. Навіть якщо почати мріяти, що ця церква у якийсь момент справді розірве стосунки з москвою, то, найімовірніше, залишить старий календар, тому що вирішила відрізнятися від Православної церкви України і не бажає відмовлятися від цього. Календар буде одним із таких маркерів відрізнення.

Керівництво УПЦ МП навіть у межах московського патріархату завжди славилося жорсткою консервативністю. Дотримання старого календаря у світовому православ’ї є однією з ознак консервативності, всі старостильні Церкви виникали на ґрунті дуже жорсткого консерватизму, де взагалі нічого не змінювалося – «ні крапочки, ні коми». І хоча в московському патріархаті були певні ліберальні кола, митрополит Онуфрій ще до обрання главою УПЦ МП належав до дуже жорсткого консервативного кола, де був єпископ Діомид, якого за надмірну консервативність відлучили в московському патріархаті, бо навіть там він зумів переборщити в цьому питанні.

Але календар для УПЦ МП є одним із наріжних каменів, і це навіть складніше, аніж просто зв'язок із москвою.

Чи можливість святкування за новим стилем у Києво-Печерській лаврі буде посилом для вірян про те, що це правильний крок?

Православна церква України розуміє, що варто орієнтуватися на молодше покоління, яке вже перебирає провідну роль в українському суспільстві. Перехід у лаврі також можна подібно трактувати. Старше покоління було б більш прихильне до збереження старих дат, але в ПЦУ краще відчувають, як змінюється українське суспільство, яким є запит молодшого покоління, і що воно хоче бачити свою Церкву більш сучасною, пристосованою до реалій у тих питаннях, де це реально й доцільно зробити.

Те, що Києво-Печерська лавра також вирішила перейти на новоюліянський календар - це добрий сигнал. Хоча мені поки що не зрозуміло, як ця лавра зараз функціонує. Я знаю, що там є і монастир ПЦУ, де перебувають монахи, які раніше належали до ПЦУ, а тепер їх очолює архимандрит Авраамій, і кілька десятків старших монахів московського патріархату, які проживають на території лаври і, в принципі, вже не можуть нікуди переїхати, навіть якби цього бажали. Як це все буде врегульоване? Сподіваємося, це вирішиться в якийсь мирний спосіб. Бачимо, що градус напруги навколо лаврського питання дещо знизився, і, сподіваюся, що це й надалі вдаватиметься полагоджувати спокійно.

“У випадку з кліпом Соловій і Жадана є переступ межі”

Оскільки ви заторкнули тему молоді, поговорімо про ситуацію з церквою Андрія у Львові, зокрема про кліп Соловій і Жадана, в якому показаний поцілунок двох дівчат. Реакція Церкви була, вона завершилася формалізованим підходом до дозволів на зйомки в храмах і заміною керівництва церкви Андрія. Це спричинило в соцмережах певний флешмоб, який ґрунтується на одностатевих поцілунках на тлі храму. Як у подібних ситуаціях Церква поза Львовом, у світі сприймає такі події в суспільстві, як реагує на них?

Це доволі складна тема, бо дуже багатошарова. Дотепер не розумію і, напевно, ніхто точно не знає, як відбувалася процедура дозволу  чи це було усно, на чому базувалася домовленість про зйомки кліпу. Я не побачив відповідей для себе. І через таку незрозумілість Церква, керівництво архиєпархії формалізувало це. Тобто встановило певну процедуру, щоб таких ситуацій більше не виникало, щоб наперед знати, що відбуватиметься в церкві, який це буде захід, якого характеру, щоб ухвалити відповідне рішення  давати дозвіл чи ні. Це абсолютно логічна ситуація, бо церква має право визначати, що відбувається на її території. Це її компетенція. Думаю, ні в кого не має бути зауваг до такого рішення.

Читайте також: У Львові УГКЦ усунула настоятеля храму, в якій Соловій і Жадан зняли кліп

Загалом мені особисто незрозуміло, для чого вся ця ситуація Сергієві Жадану і Христині Соловій. Неважко було передбачити, якою буде реакція. Було чимало кліпів на цю тематику, можливо, з такими кадрами, але вони не привертали такої уваги і не призвели до такого шквалу коментарів, емоцій, як у цьому випадку. Зрозуміло, чому це сталося: все відбувається на тлі церковного інтер'єру. Повторюся, навіщо їм це знадобилося, не розумію, але так воно є.

Наступна площина, яка тут, без сумніву, присутня: як узагалі повинна взаємодіяти Церква і певні групи в суспільстві, які мають різні погляди на антропологічні, етичні, моральні питання? Насправді це не конфлікт Церкви і суспільства. У самому суспільстві немає однозначної думки щодо питань одностатевих зв'язків і її ніколи не буде. Так є в цілому світі. Він дуже поляризований щодо цього, тим паче зараз. У суспільстві ніколи не буде однієї думки. І не тому, що є контрретроградний прогресивний світогляд проти чогось там заскорузлого. Думаю, відповідь тут варто шукати в дуже спокійній дискусії. Мені на думку спадає книжка кардинала Мартіні та Умберто Еко, яка вийшла італійською під назвою «У що вірить той, хто не вірить». Це діалог про віру й невіру, де відомий науковець Умберто Еко виступає з позиції агностика, а відомий міланський кардинал Карло-Марія Мартіні – з позиції церковного єрарха. У книзі багато розмов на дотичні теми. Не процитую дослівно, але Умберто Еко говорить про те, що, в принципі, треба поважати символічні межі кожної зі сторін: «Я, будучи агностиком, знімаю взуття, коли заходжу в мечеть. Я розумію, коли в Єрусалимі в суботу не працюють ліфти». Однак він каже, що є заходи, на які люди йдуть у смокінгах: «І якщо ти не хочеш іти в смокінгу, то просто не йди на вечірку. Якщо тобі не подобається позиція церкви, ти можеш до неї не ходити». І пояснює, що з позиції світської етики це цілком нормально, що це збалансовує такі позиції.

Мені здається, що випадок із кліпом, який спровокував скандал, переступив цю межу. Думаю, тут усе-таки правда на боці Умберто Еко, який каже: «Я знімаю взуття, коли заходжу в мечеть, хоч я не вірю ні в Аллаха, ні в когось іще – я агностик». Це просто елементарні питання взаємоповаги в суспільстві.

Читайте також: Митрополит заборонив зйомки кліпів у львівських храмах

Проблемою з боку Церкви була невдала комунікація. І це відразу впало в око. Не було спроби швидко і спокійно про це все поговорити. Відбулася полеміка. Я за нею, відверто кажучи, не дуже стежив, бо не читаю все, що пишуть у фейсбуці. Це погано для здоров'я (Усміхається). Але, як я розумію, образ не бракувало ні з одного, ні з другого боку.

Було доволі емоційне спілкування.

Абсолютно. Просто загалом бракує спокійної розмови на цю тему без кліше, різних ярликів, огульних звинувачень у відсталості чи узагальнення з боку Церкви своїх опонентів.

Усе має відбуватися на певному фаховому рівні. Повинні бути залучені люди, які розуміють, як такі питання розв’язують не лише в Україні. Криками і гаслами тут нічого не вирішити. 

Синод єпископів УГКЦ вплинув на позицію Ватикану

Ми говоримо і про комунікацію, і про реакцію. Тому можемо перейти до теми Ватикану і Папи Римського та України. Після останньої події маємо досить тривалий період спокою, за який не було сказано чи зроблено нічого такого, що українці могли б сприйняти як образу або як нерозуміння ситуації, особливо на тлі війни. Мені здається, що досить активна, рішуча позиція українців, попри всю м'якість церковної дипломатичної мови УГКЦ, до певної міри допомогла зупинити історію, яка почалася з Хресної ходи, де поруч намагалися поставити українку і росіянку, і продовжилася низкою неоднозначних заяв. Як на мене, це був досить вдалий прояв діалогу з чітко визначеними межами, принаймні з боку України. Ви стежите за цією ситуацією? Як можете охарактеризувати те, що насправді зараз відбувається у Ватикані? Чи там дійсно змінили позицію, чи це просто обережність з їхнього боку?

Тема України не зникає з промов Папи. Практично щотижня він згадує про Україну і закликає весь світ не забувати про неї. Важливо, що це постійно звучить. Напевно, в Україні це не дуже відчувається, але я, тимчасово перебуваючи за її межами в науковому відрядженні та підтримуючи контакти з різними католицькими середовищами, бачу, що ці хвилі, інформаційні посили доходять до них. Люди не забувають, моляться за Україну, інколи є збірки коштів, тобто ця тема присутня, звучить. Зрозуміло, що завжди є суб'єктивний чинник: для одних кіл ця тема ближча, для других дальша. Серед католицьких кіл Європи і Америки тема України присутня. Не можу говорити про Латинську Америку або Африку, бо тепер там не був.

Роль Ватикану дуже важлива, у парафіях звучать постійні заклики до молитви, люди це чують і не забувають про це. Хоча зрозуміло, що для багатьох із них те, що відбувається в Україні, виглядає як серіал Netflix. Пробиватися – нелегка справа, це не є “номером один” у їхньому порядку денному. Однак думаю, що важливу роль у цьому процесі відіграв Синод єпископів УГКЦ, який відбувся у вересні в Римі. Ми бачили офіційну частину, протокольні зустрічі, фотографії, але, без сумніву, основні розмови відбувалися за зачиненими дверима. Хоча була досить сильна завершальна пресконференція, де українські єпископи дуже чітко розставили крапки, де не може бути заяв, які б урівнювали агресора і жертву, ставили знак рівності між ними і покладали відповідальність на обидві сторони. Це було дуже чітко обмежено. Думаю, за зачиненими дверима ця розмова тривала більш ґрунтовно, неодноразово і не з однією особою. Цей синод був однозначно впливовим.

Читайте також: Єпископи УГКЦ зустрілися з папою Франциском

Переконаний, що суспільне обурення в Україні, яке було цілком справедливим, так само відіграло дуже важливу роль. Коли мені доводилося говорити на цю тему в інтерв'ю чи коментарях для католицьких ЗМІ або загальнодержавних, світських, то я завжди казав, що ми, українські католики, повинні доносити свою позицію. Це наше право, навіть обов'язок щодо таких чутливих тем. На мою думку, це відіграло дуже велику роль. Тепер точно краще стежать за тим, які саме меседжі потрапляють у ЗМІ.

Не знаю, чи в українському сегменті дуже спостерігали за тим, як Ватикан реагував на палестинсько-ізраїльську війну, як представники Ізраїлю дуже швидко відреагували на натяки, що Ватикан вдався до узагальнювальної риторики. Навіть головний рабин Рима дуже чітко заявив, що ізраїльська сторона не прийме таку риторику. Треба думати про нейтральність, але не може бути моральної нейтральності, «сірої зони» в моральних питаннях. Ми бачили, що ця риторика дуже швидко змінилася. Певною мірою тут навчені українським досвідом. Але треба визнати, що до Ізраїлю швидше прислухаються, бо він впливовіший, вміє натиснути на дуже болючі мозолі, зокрема Апостольської столиці. Донині точиться дискусія про поставу Папи Пія ХІІ під час Голокосту. Відкрили архіви, і зараз дуже багато різних розмов і дискусій, чи це була достатня моральна постава в тій ситуації. Говорю зараз безоціночно, бо дискусія ще не завершена. Але суть у тому, що Ізраїлю було легше швидко натиснути на ці болючі точки, щоб Ватикан моментально змінив свою риторику. Думаю, позиція відразу була прихильною, оскільки Ізраїль зазнав неспровокованої атаки. Те, що ми бачили на відео, було жахливим.

Але ми бачимо зміну. Спроби дипломатичного врегулювання тривають, вони нікуди не зникли. Та поки що ми не бачимо результатів того, на що була націлена місія кардинала Дзуппі: звільнення українських дітей і повернення їх до України. Ми всі дуже добре розуміли, що для путіна діти - заручники, що, в принципі, він не збирається їх звільняти. Треба бути дуже наївним, щоб сподіватися на інше. Можливо, думали, що натиснуть рішенням Міжнародного кримінального суду, видачею ордера. Але чи російському лідерові залежиться на тому? Мені здається, йому байдуже. Я не кажу, що ватиканська дипломатія була зовсім наївною, там намагалися і напевно намагаються щось робити.

Як я розумію, ця ініціатива ще не закінчена.

Так, але поки що ми не бачимо жодних зрушень.

Будемо сподіватися на краще. Як кажуть, вода камінь точить. Дуже дякую за сьогоднішню розмову на непрості теми.

 

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст: Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

____________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі

Тема тижня

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!