«Пластунський» дитячий садок у Львові пропонує особливий підхід до навчання, заснований на праві вибору.

Говорячи про прогресивні освітні методики, нові сучасні способи навчання та розвитку дітей, в Україні зазвичай наводять приклади приватних закладів, протиставляючи їх державним, що безнадійно застаріли й не розвиваються. Львівський дитсадок №135 руйнує цей стереотип: тут уже кільканадцять років навчають по-новому, застосовуючи концепцію «Лицем до дитини» та елементи педагогіки Монтессорі. Команді педагогів, які тут працюють, став у пригоді пластунський виховницький досвід. Кореспондентка Tvoemisto.tv провела день у дитсадку, що носить ім’я улюбленого святого всіх дітлахів.  

Садок Святого Миколая – це двоповерховий старий будинок на вулиці Героїв Майдану у Львові. Щоб зайти на подвір’я, потрібно відчинити браму, намацавши згори защіпку.

На подвір’ї кілька перевернутих гойдалок, на місці дитячого майданчика працюють будівельники. Торік садок виграв 180 тисяч гривень на конкурсі громадського бюджету, і скоро тут буде новий майданчик.

На першому поверсі – вітальня з персональними шафками для кожної дитини, актова зала, спальні й навчальні класи для двох груп. На другому, куди ведуть дерев’яні сходи – ще кілька невеличких кімнат для наймолодших.

– Я плинесла квіти! – з порогу кричить дівчинка у квітастій курточці. – Мамо, це точно айстли?

Точно, відповідає мама й намагається зняти з дівчинки куртку. Але нічого не виходить – мала не випускає з рук букет.

Це вже сьомий за сьогодні: перед цим принесли жоржини, гладіолуси, айстри всіх можливих кольорів. Ні, це не День народження виховательки – квіти не для неї. Живі квіти є частиною навчальної програми цього тижня. Все, про що говоритимуть, що малюватимуть, ліпитимуть, читатимуть, рахуватимуть і писатимуть, буде про квіти.

В цьому особливість методики, за якою виховують дітей у садку: один тиждень – одна тема.

Квіти поставили у вази: жоржини до жоржин, айстри до айстр. О дев’ятій годині починається навчання. Діти сідають на килим довкола квітів, вітаються одне з одним, гуртом розповідають вірш. Тим часом вихователька пані Галя на паперових табличках пише назви квітів і ставить їх біля відповідних букетів. Будуть учити назви квітів. Вихователька показує на жоржину, називає її, на табличці теж це слово. Потім діти заплющують очі, вона міняє місцями таблички і просить пояснити, що не так: ось ці високі квіти, наприклад, ніякі не айстри, а гладіолуси, а що тут написано?

Потім викликає по одному і просить продиктувати слово по буквах: ні, не астри, а яка там ще літера? А-й-с-т…

Незвичність цього заняття в тому, що діти не вчать літери й не знають, яка перша літера у слові «айстри». Вони спершу вчать слово, співвідносять його з поняттям, з’ясовують значення, а потім розбирають на менші частини. Ця система працює краще: маленькі діти мислять конкретно, а букви та склади – абстрактні речі, осягнути які складніше.

Галина Тузяк, вихователька старшої групи – це директорка садочка. Вона працює тут уже вісімнадцять років і весь час переконує, що навіть державний дошкільний заклад може бути прогресивним.

– У школі нам давали вчити літери, – каже вона. – Потім складати їх у склади, утворювати слово. Тут усе ніби догори дриґом – від тексту до літери. Діти чують слово «айстри», бачать айстри, співвідносять…

Так відбувається з усіма темами. Їх формують заздалегідь, але часом усе змінюють обставини. Наприклад, якщо тема тижня – сніг, а зима безсніжна. Тоді цю тему замінюють іншою. Або, якщо якась тема дуже захопила дітей, і вони хочуть вивчати її далі, їй можуть присвятити не тиждень, а два. Вихователі проводять опитування серед батьків у фейсбуку й разом вирішують, які теми обирати.

– Ми попереджаємо батьків, що потрібно принести для якої теми. І стараємось виховувати в дітях відповідальність: якщо не принесли, то це не «мама забула», а ти не нагадав. Адже мама має багато інших справ. Переважно батьки дуже допомагають, бо бачать, що дітям це йде, – каже Галина.

Виховувати відповідальність і самостійність – одне з ключових завдань, які поставили перед собою вихователі в садку Святого Миколая. Особливо це стосується засвоєння матеріалу: ідея в тому, щоб не навчити дитину, а дати їй змогу навчитися самостійно.

– Якщо питаєш дитину «хто тебе навчив читати?», а вона відповідає «я сама навчилася», це найвища похвала учителю, – пояснює директорка. – Наша мета – щоб діти навчилися самі. Або, принаймні, щоб вони так вважали.

Щоб навчатися самим, потрібне сприятливе середовище, наголошує Марта, яка працює тут психологом.

– Вихователь має продумати матеріали і завдання для роботи, створити настрій, аби дитина хотіла зрозуміти щось нове. Він не повинен дозувати інформацією, якою володіє лише він – мовляв, зараз я вам розповім те і те. Коли середовище навчає, це набагато краще, ніж коли це робить людина, – каже вона. Марта була однією з перших, хто приніс до садочка цей формат навчання, де головними були діти та їхні потреби, а не методички.

– Я й кілька моїх колег уже були підготовлені Пластом. Там готували виховників для дітей. Нас вишколювали, як працювати з дітьми та їхніми батьками, – каже Марта. – Виховники – це переважно старшокласники та студенти, й нам потрібно було робити все для того, щоб батьки довірили нам своїх дітей. Тут ідея така сама: ми не відсторонюємося від родини, а намагаємось максимально залучити її в процес виховання.

Щоправда, аби потрібне середовище виникло, не досить лише роботи вихователя. Велику роль відіграють батьки: їх залучають до формування програми, радяться з ними про вподобання дітей, просять долучитися до окремих занять або виконувати завдання разом.

Наприклад, у червні була тема «Мандрівник». Частина батьків, теж пластуни, принесла намети і спальники, і денний сон перемістився на верхній майданчик. Вийшов майже туристичний похід. Вихователі, батьки та діти разом їздять на екскурсії та реколекції. Рік у садку починається зі Свята друзів, аби адаптувати найменших і пояснити їм, навіщо вони сюди прийшли.

Ще однією важливою складовою навчання в садку є релігійне виховання: тут вихователькам також стає у пригоді пластунський досвід. Садок має неформальну репутацію «пластунського»: колишні пластуни готові возити сюди своїх дітей навіть з іншого кінця міста.

– Коли я прийшла сюди на практику, було складно, – каже Галя. – Треба було розписувати кожне заняття, як нас учили в педколеджі. Але мені пощастило з учителями, тому я навчилася будувати роботу зовсім по-іншому.

Тиша в садку буває хіба що тоді, коли всі йдуть спати – з першої до третьої. До того часу діти не замовкають ні на мить. Хіба що тоді, як зосереджено намагаються прочитати слово «вівторок» на дошці, або коли вирізають пластмасовим ножиком стеблину айстри для аплікації.

Їм дають вибір: якщо не хочеш ліпити з пластиліну, малюй гуашшю. Роби вибір сам. Навіть якщо тобі п’ять.

– Я погано сприймаю людей із стереотипним мисленням, які приходять після педагогічного коледжу або університету. За кілька років навчання там із людини роблять такий собі кубик, який потім важко перетворити на багатовекторну сферу й пояснити, що може бути сто варіантів, а не один, – розмірковує Марта. – Ми наче беремо контейнер, наповнюємо його й перевіряємо, чи все там гаразд. І так із класу в клас, із року в рік. Але ж діти не повинні бути контейнерами!

 

Альона Вишницька

Фото авторки