Фото: blog.yakaboo.ua
«Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
Ви – редакторка, журналістка, а тепер ще й авторка книжки «Мед і Паштет – фантастичні вітрогони». Як вирішили писати для дітей? Коли зрозуміли, що це саме ваше?
Свого часу я публікувалася в дитячих журналах. Писала казочки, оповідання й віршики. Потім настала доволі довга перерва, пов'язана з народженням доньки, а незабаром і сина. Діти підросли, і я помітила, що вони обоє дуже люблять слухати довгі історії. Тож книжки-картинки для нас швидко стали неактуальні.
Я почала підбирати для них довгі історії, класичні й сучасні. Якось зауважила, що критично аналізую тексти. Іноді мені щось не подобалося, я думала, що це можна було б написати трішки по-іншому, розставити інші акценти. Іноді текст видавався надто простим, шаблонним. І коли зазвучала така внутрішня критика, я вирішила, що можу спробувати і сама написати книжку.
Читайте також: Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
Де брали ідеї і натхнення для написання книжки?
Герої були придумані дуже давно, ще коли старша дитина була маленька. Сталося це цілком випадково. Донька капризувала і я, шукаючи чим її розважити, побачила дві наші домашні м'які іграшки – ведмедя і кроля. Якось одразу до мене прийшло те, що ведмідь – українець, що поїхав на заробітки у Париж і працює там викидайлом у ресторані, а кріль – дуже обдарований кухар-француз, який розмовляє, ґрасуючи. Ця зав'язка здалася мені доволі кумедною, тож я записала її у текстовий файл, щоб колись використати. І аж за кілька років, коли відбулися всі потрібні збіги, склалися зірки – почала писати.
Одна з головних ідей книжки – бути пластичним до змін. Мої герої дуже легкі на підйом. І хоча іноді їм дуже приємно перебувати в певних обставинах, там, де вони зігріли собі місце, однак, коли дує вітер змін, Мед і Паштет усе кидають і вирушають, куди очі світять. Діти здебільшого безстрашні і теж завжди готові до пригод. Їм завиграшки швидко зібратися і кудись вирушити. А от нам, дорослим, бракує цієї легкості, бо ми обтяжені обов'язками, сумнівами та страхами. Мабуть, варто учитися цієї легкості у дітей.
Як придумували сюжетні повороти?
Написання книжки – це дуже цікавий досвід. Я мала нагоду переконатися у тому, що історія пише себе сама, адже спочатку задумувала її значно коротшою, а сюжет простішим. Але ця пригода просто таки вимагала продовження. Сюжетні повороти народжує сама історія, її логіка. Починаючи, я майже одразу знала, чим усе має закінчитися, залишалося тільки обростити розповідь деталями.
Перша історія найкоротша. Мандруючи, герої потрапляють у місто Самотнє і в результаті низки пригод мимоволі допомагають кільком мешканцям стати менш самотніми. Коли я думала про сюжет другої частини, то зрозуміла, що хочу показати французу Паштетові красу наших Карпат.
Кролик має чутливе до краси серце і в горах він переживає дуже приємні враження, навіть закохується. Наприкінці цієї частини герої проживають тривожні миті, тож вирішують нарешті відпочити, уникаючи будь-яких пригод, і їдуть до моря, на півострів Зелений. Та з'ясовують, що його захопили жорстокі й захланні Зеленошерсті Цапури. Мед і Паштет опиняються в халепі, але, за законами жанру, щасливо з неї вибираються.
Як довго писали «Мед і Паштет – фантастичні вітрогони»? Що було найважче?
Писала доволі довго, понад рік. Можливо, тому, що це перша моя книжка. А можливо, бо намагалася зробити історію дуже динамічною, прагнула, щоб читачі буквально наздоганяли героїв на їхньому старенькому мотоциклі. А крім того, у книжці багато гумору, жартів, смішних неологізмів. Писати в такому темпі і придумувати різні кумедності не так вже й просто.
Читайте також: Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
На Вашу думку, письменник має працювати систематично чи тільки тоді, коли відчуває натхнення?
З мого досвіду – якщо чекати натхнення, то можна ніколи нічого не дописати. Це хоч і творча, але робота. І найчастіше натхнення приходить під час напруженого обдумування. Або вночі, коли лягаєш спати. Тоді доводиться вставати і записувати ідеї.
Як це бути дитячою письменницею?
О, це дуже приємно. На зустрічах діти мене обнімають, у них такі захоплені погляди, сповнені любові. Буває, діти знайомляться зі мною і одразу вигукують, немов побачили якесь чудо: «Мед і Паштет? Мед і Паштет?». Вони просто надзвичайні.
Писати для дітей дуже почесно й відповідально, адже вони можуть пронести спогади про прочитане крізь усе своє життя. Дорослі читачі часто тепло згадують свої улюблені дитячі книжки та емоції, які тоді переживали. Та й, будьмо чесними, багато хто досі любить перечитувати дитячі книжки.
Якщо книжки для дорослих часто складні, сумні, то дитячі здатні розслабити, занурити в безпечні емоції. Звісно, все ще залежить від жанру і сюжету. Та зазвичай дитячі книжки мають хепі-енди, а нам, дорослим, так вони потрібні.
Як гадаєте, які риси характеру притаманні справжньому письменникові? Особливо тому, хто пише для дітей.
Однозначно письменники – це люди, які самі люблять читати. Спершу ти читач, а вже згодом стаєш творцем. А щоб писати дитячу книжку, на мою думку, треба бодай трохи пам'ятати себе дитиною, бути спроможним зануритися у це особливе світосприйняття.
Власне, починаючи свою книжку, я довго обдумувала своє дитинство. Згадувала, що мене хвилювало, а що захоплювало, які книжки я любила читати. Також уважно спостерігала за дітьми, зокрема й за власними, адже вони дуже емоційні, відверті. Є цілком конкретні речі, від яких в дітей загораються очі, які їх смішать чи лякають. А ще, гадаю, дитячий письменник не має бути занудою, радше трохи бешкетником.
Ви сміливо вписуєте дорослі проблеми у тексти для дітей, зокрема, порушуєте важливі питання залежності від ґаджетів, засміченості довкілля, корупцію, окупацію Криму. Що цим прагнете?
Книжка доволі велика, а призначена для читачів від 6 років. У цьому віці ще не всі діти можуть читати такі довгі тексти, тож часто їм читають батьки. Щоби батькам не було нудно, я позалишала для них жартівливі натяки. Адже і нам в кінці важкого робочого дня, читаючи дітям, не зайве розслабитися, посміятися. Але, звісно, у ній є посили і для дітей.
Мене дуже засмучує стан лісів і річок в Карпатах. Мало надії переконати дитячою книжкою дорослих не смітити. Це має бути свідоме рішення дорослої людини. А от діти дуже чутливі до краси природи. Тому я намагалася розповісти їм про красу гір і загалом про красу України. Коли щось любиш, то оберігатимеш це.
Що ж до Зеленошерстих Цапурів, які окупували півострів Зелений, то якщо для дорослих це трішки політика, то для дітей – просто жарти. Коли ми не можемо змінити якоїсь несправедливості, то принаймні можемо її висміяти. Сміх, як відомо, – теж зброя.
Як ставитеся до фрази, що дитячий письменник у будь-якому віці повинен залишатися трішки дитиною. Чи можна бути дорослим і продовжувати вигадки?
Існування дитячих письменників дорослого віку це доводить. Можливо, для декого з нас це можливість повертатися в дитинство, найщасливішу пору.
Якою ви бачите роль дитячого письменника в сучасному світі?
Головна роль – розважати, захоплювати, смішити дитину, і через ці позитивні емоції привити любов до читання. Крім того, своїми творами письменники, звісно, навчають, збагачують мовлення, розвивають уяву. Нині нам доводиться конкурувати з яскравим світом ґаджетів, але погляньте на полиці з дитячими книжками в книгарні... Ця краса заворожує, рука так і тягнеться торкнутися, погортати сторінки, роздивитися відтінки кольорів, вдихнути особливий аромат. Поки ґаджети не зможуть запропонувати такого спектру чисто фізичних відчуттів, такої насолоди, гадаю, дитяча книжка буде непереможна.
Відомо, що зараз пишете продовження історії про Меда і Паштета. Розкажіть, що нас очікує і коли з’явиться нова книга?
Поки що не буду нічого розповідати, поки історія не завершена. Зараз у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» готується до друку друга моя книжка під назвою «Король-малюк». Це буде щедро ілюстрована книжечка коротких історій для і про найменших. Ілюструватиме її один з найталановитіших українських художників, тож я з нетерпінням хочу побачити ці малюнки.
Сподіваюся, що ця книжка також сподобається батькам королів-малюків і королівен-малючок, можливо навіть стане для них трохи терапевтичною. Це дуже теплі історії про найчарівніші та водночас не дуже легкі часи у родині, де народжується дитина.
Чи є у Вас особисто улюблені книги дитинства?
Так, і дуже багато. Найулюбленіша «Пригоди Гекльбері Фінна», яку я перечитувала безліч разів. Ще я дуже люблю українські народні казки. Та й загалом у списку улюблених – дуже багато книжок.
Чи подобається Вам сучасна дитяча література?
Мені подобається, що в сучасних дитячих книжках розкривається цілий спектр тем. Вибір жанрів і сюжетів для дітей зараз надзвичайно великий. А до того ж великі можливості поліграфії. Проте на нашому ринку досі більша частина дитячої літератури – перекладні видання.
Мушу визнати, коли бачу перекладну книжку з дуже простим сюжетом, це видається трохи дивним. Адже наші автори й ілюстратори дуже талановиті й перспективні. Що більше видавці замовлятимуть книжок, зокрема таких простих, для найменших, саме українським письменникам та ілюстраторам, то більше нагод ті матимуть творчо розвиватися і отримувати за це винагороду.
Читайте також: Інший Франко. Кулінарні смаки і традиції родини письменника
Видати книжку тепер просто, але набагато важче знайти вдячного читача. Чим заворожили читача Ви, як гадаєте?
Видати книжку просто – це про ситуації, коли автори видають своїм коштом. Хоча й це справа не проста. Написати і видати – це тільки початок, головне – довести книжку до читача. А от пробитися у відомі видавництва не так вже й просто. В цьому плані мені пощастило, бо я отримала відповідь від видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» вже через день після мого листа. Це велика рідкість і чудовий шанс для мене.
Чим книжка заворожила? Читачам подобаються мої герої. Вони дуже різні – кролик маленький, ведмедик великий, кролик готує, ведмедик поїдає, – але прикольні і ніколи не сваряться. Ведмідь Мед дуже смішний і безмежний оптиміст. Кріль Паштет більш емоційний. Мабуть, через те, що має таке чутливе до краси серце. Гадаю, читачам подобається динаміка, смішні слова і те, що більшість подій відбувається на території України. Це наближає пригоду до дитини, адже йдеться про місця її батьківщини. А цікавих для літературних описів місцин у нас безліч.
Сюжет книжки міг би легко перевтілитись у мультфільм. Чи хотіли б такої «екранізації»?
Ця книжка – моя викохана «дитинка», тому навіть якби якимось дивом мені запропонувати знімати мультфільм, я би була дуже прискіплива до того, чи вийде він таким, яким побачила історію я.
Відомо, що ваша книжка перемогла в номінації Дитяча Книга року BBC-2020. Що змінилось після цього?
У мене вдома висить диплом переможниці. Я отримала пропозиції співпраці від кількох видавництв. А ще мої діти з гордістю всім розказують про те, що мама написала книжку і отримала відзнаку BBC (менший каже «бейбісі», це дуже смішно). Та головне – я відчула силу, адже задумала і завершила дещо надзвичайно складне, бо від початку поставила собі дуже високу планку: написати дуже смішну, динамічну і яскраву книжку. Здається, мені вдалося.
Додамо, що медіа-хаб «Твоє місто» започатковує аудіопроєкт «Слухай українською». Першою начитаною книгою стане «Мед і Паштет – фантастичні вітрогони» Уляни Чуби від видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», яку озвучить музикант і актор Місько Барбара.
Ольга Шведа
Фото: yakaboo.ua, Уляна Чуба
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Люди Твого Міста
- «Мені 27, мовляв, чого я можу навчити?», або Як кардинально змінити школу у Львові
- «Їй подобалося бути стрільчинею». Історія 19-річної захисниці з Львівщини
- «На похороні йому кидали квіти, як актору на сцену». Історія добровольця
- «Остання лекція» Ірини Фаріон
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Урятована з гетто. Історія єврейської дівчинки, яку прихистили львів'яни
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка