Фото: Маркіян Прохасько
Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
Про душу Львова
Все своє життя – за винятком семи років, коли я прожив у різних країнах і вчився в різних університетах десь за кордоном – я мешкаю у Львові. Це місто мені завжди дуже подобалося. Я сам для себе не можу зрозуміти, з якої причини мені сюди постійно хотілося повертатися. Хоча дуже часто жартую, що мені хочеться зі Львова емігрувати ще сьогодні, особливо коли йдеш вирішувати якісь питання в органи державного управління. Не хочеться бути банальним, але мені доводилося бачити грандіозні міста, у яких нема душі. Нібито місто є, а ти його не чуєш, не відчуваєш, воно не має на тебе якогось впливу. А Львів належить до тих міст, де є душа, де ти можеш себе знайти. Для мене, як для людини, яка є за освітою істориком, це фантастичне місто, бо воно дає можливість кожного разу чимось дивуватися, воно дає можливість заробляти на хліб за допомогою тієї історії, яка тут є. І третє – все є в порівнянні: на Львів можна багато нарікати, але коли ти повертаєшся з інших регіонів України, особливо зі сходу до Львова, вже вийшовши з потяга на залізничному двірці, починаєш розуміти, як тобі пощастило, що ти живеш саме тут.
Про історію, до якої ми не маємо значного відношення
Мене не всі розуміють, але це мене дуже турбує: я розумію, що львів’янам це інколи прикро слухати, але у Львові дуже люблять хвалитися перед чужими людьми та й в розмові між собою тим, що було зроблено в минулому: перша гасова лампа, перші речі, пов’язані з польотами, перша газета, яка вийшла в Україні. Я хочу зауважити, що все це сталося до ІІ світової війни. Певні речі відбувалися і в радянський період. Але я хочу почути про явище, подію чи ще щось, що трапилося в останні 23 роки, тобто за період української незалежності. Мені цього дуже сильно бракує. Я тішуся, що українці навчилися дуже добре битися – маю на увазі Кличків – але я б дуже хотів, щоб у цій країні, а бажано у цьому місті з’явився Нобелівський лауреат, яких поки що немає. У мене є враження, що українці, які зараз живуть у Львові, намагаються історією, яку творили не вони, або до якої вони були лиш дотичні, закривати неуспіх або невдачі, або недоречності, які виникли за останні 20 років. 20 років – це багато. Такі країни, як Польща, у 1928 році відновилися, і вже на момент 1938 року відчували себе вповні сильними країнами. Я не маю цього відчуття навіть у Львові, не кажучи вже про всю Україну.
Про грецький спадок у Львові
Це зацікавлення виникло під час мого написання кандидатської дисертації в університеті. Моя тема стосувалася історії Львова. Якось у процесі цього написання я виявив, що є тема, про яку щось відомо, але вона ніколи не була розкрита. Я не можу цього пояснити – це доля, це дивне ефемерне поєднання. Справді я навчався в Греції в університеті святого Андрія. Це місто Патра на Пелоппонесі. Будучи там я виявив, що греки взагалі нічого не знають про те, що у Львові теж були греки. Для них це анекдот. Традиційно для них – це Крим або такі міста, як Маріуполь, Одеса. Але – як вони кажуть – Леуполі? Це якийсь анекдот, непорозуміння. Що це за місто, і які там могли бути греки? Тому після повернення з Греції питання про те, чим я буду займатися, вже не стояло, у зв’язку з тим, що мову трохи вивчив, знав, де зберігаються потрібні документи.
Греки не були окремою громадою, вони були трохи в тіні православних українців. Але тим не менше, їх було достатньо багато як на той час, вони себе ідентифікували. Для мене до сьогоднішнього дня є цікавим, яким чином ці люди, які прибували до Львова зі сходу, ставали частиною цього міста, що вони привносили в це місто, що залишилося після них. Я можу навести приклад: є відома приказка, про яку на сьогоднішній день мені ніхто не може точно сказати, звідки вона взялася. «Приїхали греки – привезли цитрини». Але це тільки частина того, що греки привозили до Львова. Їхня заслуга це і зв’язок із православними осередками сходу, і дуже великий вплив на матеріальну культуру, одяг, вино.
Про спільність греків та львів’ян
Але є ще одна причина, чому вони себе тут дуже добре почували. Багато тих греків, які прибували до Львова, були з острова Крит, а конкретніше – з міста Ретімно. На той час ця територія знаходилася під управлінням Венеції, тобто під впливом італійського періоду відродження. Коли слухаєш стару музику XVI – XVII століття із тієї місцевості й коли слухаєш музику, яку відтворюють за старими середньовічними партитурами у Львові – чуєш, що вони дуже подібні. А музика – це така-собі об’єднуюча річ. Коли ви слухаєте певну музику, можна зрозуміти хто ви є як людина, і в якій культурі ви живете, що вам є близьким. Якби послухати музику греків Криту і львів’ян, то можна зрозуміти, що це був великий загальноєвропейський простір. Просто ці люди мали певні відмінності, котрі були дуже важливими для нашого міста, і вони залишили свій слід в історії міста. Я думаю, що зможу в найближчі роки здивувати багатьох львів’ян, бо про греків накопичилася достатньо велика кількість інформації. Сподіваюся, це буде додаткова родзинка у львівську булку, яку всі люблять їсти.
Чий Львів?
Григоріанським календарем послуговується більшість християн світу. Юліанським календарем послуговується меншість християн світу, в тому числі й Україна. Українці дуже сильно опиралися переходу на григоріанський календар, бо вони боялися полонізації, це був для них важливий елемент самоідентифікації. Для мене є таємницею, чому вони опираються цьому сьогодні. У мене виникає враження, що вони далі бояться. Коли я спілкуюся з людьми, які приїжджають до Львова здалеку, я називаю їм кілька цифр. До 1939 року у Львові мешкало приблизно 320 тисяч людей. З них 150 тисяч – поляки, 125 тисяч – євреї, і тільки від 10 до 12 відсотків були українцями. Не будемо зараз говорити, чому так склалося, але до цих цифр я називаю ще одну: приблизно понад 60 відсотків усієї нерухомості у Львові належало євреям. Тому коли поляки й українці сперечаються між собою, чий же Львів – я усміхаюся.
Львів’яни-поляки, греки, українці, євреї, вірмени, італійці, німці, китайці
Львів як місто створився таким тому, що він не був мононаціональним і моноетнічним. Це було місто поліетнічне, полінаціональне і надзвичайно багатобарвне: італійці, греки, німці, поляки, українці, євреї, вірмени – кого тут тільки не було. Це світ у XVI столітті, а на сьогодні світ є глобалістичним. Перед українцями – хочуть вони того чи ні – неминуче постане питання, чи вони йдуть зі всім світом, чи вони залишаються на узбіччі. Або вони закриють свою біржу як і весь світ 24 грудня і повернуться до роботи 2 січня, або вони будуть робити вигляд, що існує паралельний світ. Коли мені говорять про страх того, що сюди приїхали татари, то я пригадую розмову із міським головою Андрієм Садовим у комісії по розвитку туризму. Ми мріяли про те, що колись до Львова приїде велика частина китайців — і Львів до кінця життя забезпечений робітниками. Тоді хтось сказав, що «ми не дуже би хотіли, бо вони приїдуть і залишаться. Гарне місто. Існує небезпека». Але знаєте, краще очолювати процес, ніж за ним спостерігати. Ніхто не буде нас з вами питати, чи ми хочемо, чи ми не хочемо, щоб тут жили якісь інші люди іншої віри, іншої національності, інших традицій, іншої кухні. Ми повинні бути готовими, що в міру того, як це місто ставатиме кращим і багатшим – сюди будуть прагнути приїхати люди з інших цивілізацій. Ми повинні мати для них не список заборон, а список пропозицій, де буде передбачено, що ми з радістю чекаємо всіх, але коли ви до нас їдете, то повинні отримувати те, що в США називається Зеленою картою. Хочеш жити разом з нами, хочеш бути частиною цієї громади? – Будь ласка. Ось кілька пунктів, які є для нас є важливі. Якщо готовий їх дотримуватися – ти наш друг, брат, з тобою комфортно. Жодна заборона ніде у світі не була і не буде ефективною.
Про львівську кухню
Мушу відкрити таємницю: останні кілька років я професійно займаюся львівською кухнею. Я не дуже вмію готувати, але я займаюся нею не як кухар. Вона мене цікавить суто з історичної точки зору.
Львівська кухня – це дуже складне явище. Це частина галицької кухні, але вона поділялася на три частини: так звану панську, міщанську й селянську. Велику частину цієї кухні було втрачено після 1944 року. Навіть не стільки через те, що її забороняли, а тому, що ми втратили носіїв цієї кухні – людей, які добре знали, як готувати. І була ще одна причина, про яку не говорять: у Совєцькому Союзі був банальний брак продуктів харчування. Тобто навіть якби галицька господиня хотіла щось зробити, вона не могла це зробити, бо їй не було з чого. У радянський період львівська кухня дуже деградувала. Зараз ми бачимо її відродження, тож дуже важливо пояснити людям, що вона була дуже різноманітна. Повертаючись до греків: у львівській кухні починаючи з XV століття були цитрини, оливки, різноманітні східні приправи. Звичайно, що це не могли дозволити собі якісь бідні люди, але для багатих людей це було абсолютно нормальним та звичним явищем.
В лютому 2015 року вийде книга, яка так і має називатися: «Львівська кухня». Видасть її харківське «Фоліо». У співавторстві із Всеволодом Поліщуком – який відповідає за рецепти – ми вигадали концепт, за яким я пишу про певні історичні постаті, а він пише під них рецепти, які ми вибирали із старих традиційних рецептів, які вдалося знайти у Львові.
Про архітектурний стиль сучасної України
Останні роки я маю щастя жити у дільниці, яка мені дуже подобається. Це, по суті, дві дільниці, які можна об’єднати: Кастелівка і Байки. Вона є між вулицями Сахарова та Антоновича; те, що крутиться навколо вулиць Коновальця, Мельника. Там дуже гарний історичний район, який почав формуватися ще у XVI столітті, але його кульмінацією був період з кінця XVIII століття до 1938 року. Там фантастична кількість чудової сецесії. Але останні три роки мене дуже болить за неї. Тут почали масово будувати будинки. Я розумію чому: це так звана елітна дільниця, хочеться підняти пару додаткових грошей на квадратному метрі. У цьому плані теперішня Україна унікальна. Свого часу у Європі були два стилі, які називалися бароко і рококо. А от Україна за останні двадцять років спромоглася вигадати стиль бикоко. Його засновником формально можна вважати таких, як колишній прокурор Пшонка: він показав всім, як не треба робити ремонт вдома. Його ремонт – абсолютне бикоко. І те, що зараз будують у Львові, значною мірою увійде в історію як такий стиль. Шкода, що я є свідком цього явища, і шкода, що львів’яни майже не можуть мати вплив на тих людей, які свідомо за гроші нищать місто. Це називається групова безвідповідальність; одні чиновники кивають на інших. Але ці будинки нікуди не зникнуть і потворами стоятимуть тут наступних 50-60 років. Вони нищать дільниці міста.
Мені казали, що людям треба ж десь жити. Я ж не проти будівництва, навіть у тому стилі, в якому вони є. Але, будь ласка, є нові околиці, цілі великі дільниці. Будуйте нові квартали у Львові, розширюйте місто, робіть його гарнішим, а не будуйте пломби – зараз вставляють нову забудову між віллами.
Про улюблені місця в місті
Я по-своєму дуже люблю Підзамче. Не всі вбачають у ньому красу, бо це робітничий район. Але там є маса цікавих речей – просто треба бути відкритим, щоб це побачити. Мені по-своєму подобаються навіть деякі нові райони. Я вважаю, що вони цікаві і що вони були правильно сплановані, мали свою душу. Наприклад, Новий Львів і – як це не дивно – я б сказав, що Сихів, як цілісний проект забудови, також виглядає досить пристойно. Я думаю, що у кожній із цих дільниць можна знайти щось у певний час, у певному місці. Комусь подобається дощ, комусь подобається літо в місті. У цьому і полягає сила Львова, що у будь-який період можна віднайти щось для себе.
Є ще одне місце у Львові, де я себе дуже добре почуваю, – це Личаківське кладовище. Я не знаю жодної пори року, коли б там не було гарно, затишно й цікаво. Звичайно, що осінь – момент, коли листя опадає – винятковий період. Але кінець березня - початок квітня, коли все починає проростати й зеленіти, а кругом фантастичні надгробки – таке поєднання має дуже цікавий ефект. Свого часу митрополит Любомир (Гузар) рекомендував усім хоча б раз на місяць ходити на кладовище. Він сказав, що в такому випадку людина стане добрішою до сусідів, до друзів, до родини. Там дуже добра атмосфера для вправляння думок в голові. Думаю, митрополит у цьому абсолютно правий.
Розмовляв Маркіян Прохасько. Фото автора.
Люди Твого Міста
- «Мені 27, мовляв, чого я можу навчити?», або Як кардинально змінити школу у Львові
- «Їй подобалося бути стрільчинею». Історія 19-річної захисниці з Львівщини
- «На похороні йому кидали квіти, як актору на сцену». Історія добровольця
- «Остання лекція» Ірини Фаріон
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Урятована з гетто. Історія єврейської дівчинки, яку прихистили львів'яни
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка