Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
Про весну
Для мене найкращий відпочинок – це побути на самоті і зустрітися на каві з близькими друзями або виїхати на велосипеді десь на природу. Можливо, найконкретніший прояв на цей момент проведення вільного часу для мене – це сісти на велосипед і поїхати по околицях Львова, вдихнути, ввібрати в себе момент весни, який я страшенно люблю всім єством. Мене ніколи не покидає відчуття того, що він проходить повз мене, що я не встигаю його роздивитися, ввібрати. Іноді за проблемами, за роботою ти раптом бачиш – це вже відцвіло, а це вже заросло. З дитинства чомусь для мене це було дуже важливо: я бігав в сад і роздивлявся, які кущики перші випускають зелень, яка травичка спочатку з’являється. Це додавало мені дуже багато вражень і енергії. І, як не дивно, це досі в мені існує. Але завжди є сум, що ти не встигаєш цього роздивитися у всій красі, у всій яскравості процесу.
Про велосипед
Я взагалі їжджу по місту дуже рідко і сприймаю їзду на велосипеді не як побутову реальність (тобто сісти на велосипед, поїхати на роботу, в театр, як це роблять багато людей навіть у нас в театрі). Я, в принципі, не зовсім розумію зміст їзди на велосипеді в міському хаосі. Коли я сідаю на велосипед, для мене це якась подія. Я собі іноді влаштовую такі міські поїздки з другом. Ми заїжджаємо у якісь львівські місцинки, де ніколи не були, роздивляємося їх, щось пізнаємо. А оці божевільні поїздки, коли сідаєш на велосипед і женеш по трасі куди-небудь дуже далеко до якогось об’єкту, а потім назад, для мене не мають сенсу. Велосипед, як на мене, існує саме для того, щоби поїхати і побачити, зупинитися, вдивитися, понюхати...
Про покликання та вистави в першому класі
Я народився і виріс, можна сказати, у такому дуже глухенькому селі, майже на хуторі. Там були проблеми з такими речами, як гуртки. Тому ми мали лише те, що давав сільський простір, те, що давала природа і небо, не більше. Я з моїм другом влаштовували собі театр. Вже у першому класі школи, я пам'ятаю, всі не могли дочекатися перерви, бо під час неї два Олеги (мого товариша також звали Олег) будуть показувати комедії. Ми виходили на невеличкий стадіончик і влаштовували там покази, дійства, перформенси. Ми мали якусь шалену потребу в цьому.
Про кіно
Я не є безпосереднім учасником процесу просування кіна і реалізації його в глядацькому просторі. Але, спілкуючись з людьми, які з цим безпосередньо пов'язані, я бачу, що, безумовно, проблем у кіносфері є дуже багато. Цей простір у кінотеатрах, як виявляється, є узурпованим певними людьми. Є кілька груп, які, в принципі, приймають рішення – пускати це кіно для широкого перегляду чи ні. Виявляється, вони вже давно на якийсь певний час наперед викупили так званий ефірний простір в кінотеатрах. При цьому вони ще не знають, що там будуть показувати, але вже мають цей час. Таким чином, всунутися туди практично неможливо. Це можна робити тільки через них. А вони, відповідно, заробляють на цьому якісь непристойні гроші.
Про Львів
У силу того, що я був молодою людиною, яка вешталася у Львові і не мала спочатку конкретного роду занять, яка дуже багато тусувала, жила по всіляких майстернях художників, для мене Львів – це дім. Також був досить довгий період, коли я проживав в театрі. Зрештою, це вже традиція нашого театру – якщо не кілька, то бодай один з акторів точно живе тут (тому що є іногородні і завжди є проблема із місцем проживання). Я прожив тут, на балконі, не один місяць, на ніч ставлячи ліжечко. З другого боку на балконі жив інший товариш – це було його місце. Тому я так і сприймав Львів: тут ( у театрі на глядацькому балконі – авт.) – моя спальня, а «Вірменка» – моя кухня, де ми з друзями п'ємо каву і балакаємо на різні творчі і філософські теми.
Безумовно, можна дякувати Господу, що ми живемо у такому просторі, який сам собою є носієм естетики, художності. На жаль, багато людей, живучи тут, цього не помічають. А коли дозволяєш собі раптом відкрити очі і підняти їх принаймні на рівень балконів та вікон, то бачиш, що ти живеш серед художнього, творчого простору. Бути банальним у цьому просторі якось елементарно не випадає.
Розмовляла Наталія Горбань, фото – Андрій Поліковський, оператор – Володимир Барчук
Люди Твого Міста
- «Мені 27, мовляв, чого я можу навчити?», або Як кардинально змінити школу у Львові
- «Їй подобалося бути стрільчинею». Історія 19-річної захисниці з Львівщини
- «На похороні йому кидали квіти, як актору на сцену». Історія добровольця
- «Остання лекція» Ірини Фаріон
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Урятована з гетто. Історія єврейської дівчинки, яку прихистили львів'яни
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка