Мільйон на мрію. Історії львівських учителів, які ввійшли до 50-ти найкращих в Україні
Тvoemisto.tv поспілкувалось із трьома вчительками, запитало про їхню мотивацію, любов до професії, роботу з учнями і те, про що вони мріють і на що витратять свій мільйон у разі виграшу.
«Моя мрія – впевнена молодь нашої країни»
«Мені приємно потрапити до 50-ти найкращих учителів року, хоча, на мою думку, не роблю нічого особливого, просто виконую те, що вмію і люблю», – починає розмову 38-річна вчителька української мови та літератури, заступниця директора ліцею «Оріяна» Людмила Сакович, яка працює і, як каже сама, живе в освіті впродовж 14 років.
Людмила Сакович із освітянської родини, тому ніколи не уявляла себе ніким, окрім як учителькою. Проте після навчання в університеті займалася HR-менеджментом у ІТ-сфері й уже не думала, що повернеться в освіту. Але перебуваючи в декреті зі старшим сином, пристала на пропозицію долучитися до школи №83, яку згодом перейменували в ліцей імені Пулюя.
«Школа тоді мене поглинула, і я вже більше не поверталась у жодну іншу діяльність. Те, що я прийшла в освіту з іншої сфери, є моєю сильною стороною, бо це дало змогу постійно ставити собі додаткові запитання: навіщо я роблю те чи інше, якщо воно не знадобиться? Навіщо це мені і як зробити так, щоб мої знання стали цікаві іншим?» – каже Людмила.
Звільнившись із попереднього місця праці, вчителька спочатку викладала лише польську мову (Людмила Сакович закінчила польську філологію і є викладачкою польської та української мов), згодом – українську, отримала класне керівництво. І коли її учні закінчили школу, було сумно, бо саме з ними вона проводила експериментальні уроки, впроваджувала новації: цікаві заняття без парт, вільні дні в спортивних штанах і кросівках. Спочатку її уроки іншим учителям видавалися дивними, проте дітям подобалось, і це головне.
У 2015 році Людмила Сакович здобула перемогу в номінації успішний учитель, а в 2018-му – успішний педагог. Усі свої перемоги завдячує учням, які її в цьому підтримали. Від них вона отримувала заряд енергії робити ще більше всього цікавого.
Великим випробуванням Людмила Сакович називає дистанційну освіту під час коронавірусу. Потрібно було багато вчитися, змінювати підходи. Вчительку запросили долучитися до десятки координаторів у Львові, які вчитимуться самі та вчитимуть інших впровадження дистанційної освіти. Успішно показавши підготовку, жінка запустила ютуб-канал, проводила курси з цифрових технологій для вчителів.
Ще один шок принесла повномасштабна війна. Школи почали приймати ВПО, а Людмила разом із подругами в ліцеї «Оріяна», що на Сихові, почала проводити спеціальні заняття для дітей із числа внутрішньо переміщених осіб: вони малювали, творили, залучали до роботи відомих людей і митців. Згодом у місті створили громадську організацію “Інститут суспільних ініціатив”, де Людмила Сакович відповідає за організацію конференцій та курсів підвищення кваліфікації. Під час роботи створювали центри для ВПО, а разом з ізраїльською організацією влаштовували табори для дітей.
«Тоді нам вселяли надію, що вчителі дуже потрібні. Організатори наголошували, що війну здатні виграти військові на передовій, молодь і вчителі. Останні виховали тих, що зараз на «нулі», й надалі виховуватимуть тих, для кого все це робиться. Ці слова підсилили подальші кроки», – веде далі вчителька.
У 2022 році Людмила Сакович перейшла на роботу в ліцей «Оріяна», де працює досі. Вчить дітей не лише працювати за програмою НУШ, а й курирує проєкт “Школа повного дня”, викладає українську мову і літературу, польську мову і зарубіжну літературу. Також є заступницею директора та проводить вебінари-тренінги для вчителів, адже стала сертифікованою тренеркою спілки «Освіторія».
Крім того, співрозмовниця задіяна у сфері неформальної освіти, любить працювати з молоддю. Проводить, наприклад, менторські тренінги в проєкті «Успішна школа через ефективне самоврядування».
«Коли я починаю свої навчання чи тренінги з учителями та молоддю, то представляюся як егоїстка. Саме так. Вважаю, що здоровий егоїзм має бути у кожного. Ніколи не казатиму, що працюю заради когось чи чогось. Я працюю заради свого майбутнього і дуже хочу, щоб у країні, де я живу і працюю, була завжди впевненість та стабільність», – стверджує вона.
Під час навчання учителька разом із учнями часто їздить в освітні мандрівки, і не лише по Україні, а й за кордон. Із її слів, важливо, щоб діти бачили, як живуть інші, й досягали таких самих вершин. Каже, що, можливо, сьогодні вона не здатна багато що змінити, але точно впевнена, що коли працюватиме з учнями в правильному керунку, то вони бачитимуть правильні виклики і досягти результату їм буде легше.
Вчителька признається, що хотіла позмагатися за премію Global Teacher Prize Ukraine, яку започаткували в 2017 році. В цьому її підтримали знайомі, колеги, учні та батьки.
Заповнювала анкету Людмила Сакович недовго, проте каже, що над деякими відповідями довелося задуматись, як-от щодо свого впливу на освітню систему: «Я дуже хотіла потрапити до 50-ти найкращих насамперед тому, щоб прозвучало місто Львів, ліцей «Оріяна», – пригадує освітянка.
Наступний етап розпочнеться невдовзі, і якщо Людмила Сакович потрапить у першу 10-ку, а то й узагалі стане переможницею, зможе реалізувати заповітну мрію. Вчителька мріє створити табір для дітей та молоді, де кожен зміг би реалізуватися, влаштувати середовище підтримки, толерантності й розвитку активностей, де разом можна було б навчатися, творити й комунікувати.
«Моя мрія – впевнена молодь нашої країни. З цією ідеєю я живу щодня. Дуже хочу реалізувати свою мрію, вже навіть знаю, як і де все відбуватиметься, хто з учителів там працюватиме», – додає освітянка.
«Мрію відкрити для дітей таємниці фізики»
«Діти кажуть, що фізика складна й нудна. Звісно, те, що складно, нікому не буде цікавим, але якщо все підкріплювати експериментальними діями та проєктами, то фізика захоплює», – переконана 53-річна вчителька фізики й астрономії, яка працює у львівському ліцеї №38, Зоряна Максимович.
Усе професійне зростання – від спеціалістки до вчительки-методистки – в Зоряни Максимович тривало в одному навчальному закладі. Тут вона з 1995 року. Каже, мала можливість змінити місце праці, але душа прикипіла саме до школи №38.
Точні науки їй подобалися завжди. Закінчивши львівську школу №11 (тепер це Львівська правнича гімназія), вибирала між здобуттям математичної або фізичної спеціальності. Обрала останню. Через любов до експериментів фізика була для неї цікавішою за математику. Тому, завершивши навчання за спеціальністю інженер-оптик, дослідник в університеті ім. І. Франка та ще паралельно здобувши педагогічну освіту (дев’ятимісячне навчання) у Львівській політехніці, Зоряна здобула можливість працювати викладачкою фізики.
У 1998 і 1999 роках Зоряна Максимович потрапила в творчу групу вчителів Львівської області, яка функціонувала при Інституті післядипломної педагогічної освіти. З 2013-го офіційно почала працювати старшою викладачкою на кафедрі природничо-математичної освіти, займається методикою фізики.
У 2009 році її висунули на номінацію вчитель року, і вона ввійшла до п’ятірки кращих, згодом посіла друге місце на обласному етапі. Зі слів учительки, це був колосальний досвід у проведенні різних занять, спілкуванні й командній роботі з іншими вчителями. Також серед її здобутків участь у конкурсі «Успішний педагог».
Зоряні Максимович завжди була до вподоби проєктна діяльність, експерименти, тому кілька останніх років вона працює в новому напрямку – STEM-діяльності.
«У нас вже налагоджена робота з учителями початкової школи, де діти старших класів, у яких я викладаю, популяризують фізику серед учнів молодших класів. Спільно вони роблять експерименти через моделі, які власноруч створюють, беруть участь у різних конкурсах», – розповідає вчителька.
На номінацію Global Teacher Prize Ukraine подаватися Зоряна Максимович не планувала, підштовхнула колега з інституту. Претендентка на звання кращого вчителя, як сама каже, «заскочила в останній вагон потяга», бо заявку заповнювала в останній день прийому. Каже, що було трохи складно, адже кожне речення доводилося продумувати.
«Основне, що хотіла донести, це те, що фізика може бути цікавою і потрібною. Якщо її вивчати, працювати з нею, заохочувати до вивчення, нею почнуть цікавитися. Фізика – це життя, адже наше життя побудоване на законах фізики. На жаль, не всі це усвідомлюють, я ж хочу бодай маленькими крокам доносити це до людей. Так, у нас нема віддачі: навіть якщо дитина закінчує фізичний факультет ЗВО, то опиняється на роздоріжжі, бо науково-дослідних інститутів нема, наука стає непотрібною. Водночас війна довела, що розумні люди з аналітичним складом розуму, інженери, технологи – це майбутнє нашої держави. Що зараз виплекаємо, те й матимемо. Нам потрібна освічена нація, яка зможе зберегти державу, інакше пропадемо!» – наголошує освітянка.
Із-поміж 1200 заявок від учасників конкурсу анкета Зоряни Максимович здобула високі бали. Для подальшої перемоги співрозмовниця записала ще один відеоролик. Його допомогли відзняти і змонтувати її діти. Зйомки проводили рано-вранці у вихідний день в середмісті Львова, поки вулиці були безлюдними.
Мрія вчительки фізики – відкрити лабораторію, де вона могла б працювати з дітьми. В ідеалі це мав би бути освітній простір, у якому школярі, діти молодшого шкільного віку і молодь працюватимуть із фізичними приладами, моделями.
«Так ми показали б, що фізика – це настільки потрібна й цікава наука, що та складність умить би зникла. Дітей лякають труднощі, я ж хочу донести, що фізика – це не складно», – каже Зоряна Максимович і додає, що пишається кожним, хто наважився податися на конкурс, бо це колосальна робота: «Буду тішитися за всіх, хто пройде в десятку, а потім стане переможцем. Це точно люди, чий досвід треба переймати. Але ще більше очікую власної перемоги».
«Моя мрія – «Інтелектуальний арткосмос»
«Мені казали, що це неможливо, від усіх лише чула слово «неймовірно». А я змогла все втілити в реальність та потрапила до 50-ти найкращих! Моя наступна мрія – поєднати навчання літератури і мови з високими технологіями й арттерапевтичними техніками, запустити «Інтелектуальний арткосмос», – описує свою мрію вчителька української мови та зарубіжної літератури Торгановицької гімназії імені Петрини, що на Старосамбірщині, 39-річна Олена Проць.
У навчальному закладі села Торгановичі вчителькою мови й літератури вона працює вже 22 роки. Каже, стаж у роботі допоміг їй написати власну історію, що саме напрацювання, досвід, досягнення й успіхи дітей стали успішними на конкурсі Global Teacher Prize Ukraine.
У 2019 році Олена була учасницею другого туру Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року», є авторкою посібника зі сценаріями позакласних заходів із літератури «Вишенька на торті», авторкою вебінару «Арттерапія на уроках літератури», учасницею творчої майстерні «Коучингові технології у роботі зі школярами». А ще вчителька провела найбільший урок у світі, організований Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) про глобальні цілі та права дитини.
Від початку повномасштабної війни Олена Проць почала працювати в Українській дистанційній школі, яка допомагає учням із окупованих територій і тим, що виїхали за кордон. Також вона є учасницею освітньої платформи «Повір», де можна прокачати свої навички й суперсили, безоплатно покращити знання з математики, української та англійської мов.
Тепер вона працює з учнями 5–9-х класів, яким викладає українську мову і літературу, а також зарубіжну літературу.
Із її слів, за премією Global Teacher Prize Ukraine спостерігала давно. Навіть знайома з кількома переможцями минулорічних премій, але подаватися на неї не вистачало сили й духу. Цього разу все зробили учні: саме її та ще одну колегу таємно номінували на премію.
«Коли прийшло повідомлення, що мене номінували учні, я була шокована. Хто саме це зробив, залишалося таємницею. Я трохи вагалася, але невдовзі зрозуміла, що це виклик. Я його прийняла і захотіла гідно подолати», – розповідає Олена Проць, яка згодом дізналася, що постаралися учні 7-х і 8-х класів.
До речі, колега, заявку якої також подали школярі, свої відповіді так і не відправила. Згодом, звісно, пошкодувала: «Вона не вірила, що це можливо. Для мене це був виклик самій собі: подивитися, чого я варта, побачити свої переваги й недоліки, зрештою, поглянути, де треба допрацювати, нове почерпнути. Це самоаналіз».
Те, що вчителька ввійшла до 50-ти найкращих, вважає продовженням своєї роботи й досягнень, адже разом із учнями брала участь у багатьох конкурсах, написанні есе, віршів. Усе це виклала в анкеті, як і те, що часто запрошує до школи письменників, проводить із ними онлайн-зустрічі, надихаючи цим учнів. Не забула вказати й те, як працює над емоційним станом школярів: тривожністю, розчаруванням, втратою батьків чи близької людини. Для цього довелося пройти СЕН-навчання (соціально-емоційного інтелекту), щоб використовувати практику коучингу в процесі викладання й виховання учнів. Усе це допомагає їм розслабитись, співпереживати, бути толерантними та водночас не забувати розвивати свій потенціал.
Свою візитівку освітянка готувала зі школярами: зібрала дітей під час канікул у школі, провела з ними арттерапію, уроки мислення на природі та зібрала відгуки від колег і учнів. Як зазначає співрозмовниця, в кадрі було більше робочих моментів, аніж її самої.
Виграшний мільйон гривень у разі перемоги Олена Проць використає на мрію, яка вже має назву «Інтелектуальний арткосмос». Зі слів ідейниці, під час проєкту можна буде поєднати викладання літератури та мови з високими технологіями, різними програмами й арттерапевтичними техніками. На дітей чекатимуть театральні студії, мініпостановки, інтерактивні творчі панелі, піскова терапія, проведення часу в сучасній бібліотеці. Вчителька обіцяє, що діти не лише навчатимуться, а й заглиблюватимуться у твори, емоційно розряджатимуться та розвиватимуть свої творчі здібності. Саме такого простору на Самбірщині й бракує.
Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
____________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- «Я ненавиджу центр Львова», – ветеран війни про адаптацію військових
- Історії окрилених: жінки, які через війну переїхали до Львова і започаткували власну справу
- Любить творчість Івасюка та Білозіра. Ще раз про Клавдію Петрівну, яка виступить у Львові
- Будівництво може затягнутись? Що знову не так зі сміттєпереробним у Львові
- «Прийду до побратимів на могили, скажу, що перемогли»
- «Готові преміювати водіїв, які приведуть жінку-водія», або Що з транспортом у Львові
- Як підібрати корм для кота і собаки. Про спеціальне харчування для тварин
- «Львів перетворився на мурашник торгівлі». На чому заробляли львів'яни у 90-х
- Віталій Портников: «Я повірив, що українці стануть українцями»
- «Люди на війні роблять дива, приїдуть до Львова, а тут «йой, все пропало»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До містечка, де вперше підняли український прапор
- Ревматизм, артрит, псоріаз. Які ще ревматичні хвороби загострила війна
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львів 90-х. Чим жило місто, коли Україна проголосила Незалежність
- «На жодних інших вишивках такого немає». Історія віднайденого взору на Львівщині
- Багатоповерхівки чи парк. Що збудують на Сихові
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Одне на день. Якої шкоди може завдати морозиво і купання у водоймі
- Вбивство Фаріон у Львові. Про затримання підозрюваного, фото та інші деталі
- Чому перейменували Липневу у Львові. Історія площі, якій повернули історичну назву
- Обіцяв сину повернутися. Історія художника-ветерана
- «Ми врізаємось у «стіну» на повній швидкості». Що буде зі світлом
- «Це Юля, а не робот!» Як у Львові працює ветеранська лінія
- У Львові подорожчали квартири. Що потрібно перевіряти при купівлі
- Ростислав Антимис: «Зробіть рік контракту, люди бояться рабства»
- «Хочеться розвінчати міф про митника-хабарника». Інтерв'ю з керівником Львівської митниці
- Замість трамвая велосипедна доріжка та готель. Що обурило мешканців Винників
- «Наша перемога залежить від реформи армії», – Юрко Вовкогон
- Ганьба і упередження. Хто і чому зриває створення Національного військового меморіалу
- Що сталось, коли під час аварії у Львові загинув хлопчик. Розбір
- Діагностичні центри замість поліклінік. Що це означає для пацієнтів Львова
- Із передової в офіс? Що потрібно ветеранам, щоби повернутися до роботи
- Чотирилапий колега. Як найбільший виробник корму заохочує брати собак на роботу
- 9 книжок, які читають герої відомих фільмів, або Що дивитись і читати
- «Можемо бути без світла п'яту частину доби», – експерт про зиму
- Як позбутися черг у львівських ТЦК. Версії працівників та відвідувачів
- Чому черешні по 200 гривень, або Яким буде сезон ягід та фруктів
- Як потрапити в будівлю, або Навіщо реконструюватимуть вокзал у Львові
- Як і хто будуватиме Україну майбутнього. Поради експертів, що варто врахувати
- «Без запису не приходьте». Як оновити дані у львівському ТЦК
- «Все маємо, але бракує місця в домі», – сім'я, де народилась 11-та дитина
- «Мусимо пристосуватися до графіків відключень світла». Інтерв’ю з директором YASNO
- «Таких операцій не роблять у Литві, Латвії, Естонії». Як львівські нейрохірурги рятують дітей
- «Я уявляю, як трава проростає крізь нього». Історія матері зниклого безвісти героя
- «Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо»
- «Не треба вав-ефекту». Як змінився підхід до архітектури Львова
- Резервувати треба лише тих, що платять податки, або Що не так із економічним бронюванням
- Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки
- «На протезі в Антарктиду!», – боєць зі Львівщини, який пережив клінічну смерть
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Я доглядаю могили чоловіка, брата і невідомого воїна»
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче