«Місце болю та сили». Якими будуть військові меморіали у Львові та в Києві

На третьому році повномасштабної війни та на десятому році російської агресії в Україні досі немає Національного військового меморіалу, який нагадував би про високу плату за нашу свободу. Попри тривалі обговорення, у Києві все ж обрали місце для меморіалу та створили ескізний проєкт, хоча питання локації ще обговорюють. Разом із тим над військовим меморіалом працюють у Львові, де через архітектурний конкурс обрали переможця, однак проєкт був підданий чималій критиці. Тож із цього приводу в місті організовують зустрічі з родинами загиблих Героїв і доопрацьовують проєкт. 

З огляду на це медіа-хаб «Твоє місто» організував публічну дискусію на тему «Зберегти пам’ять. Якими будуть військові меморіали у Києві та Львові», щоб разом із архітекторами, родинами полеглих захисників та військовими обговорити проєкти і спільними зусиллями дійти до консенсусного рішення. 

Під час дискусії з’ясувалися важливі подробиці: в Україні все ще немає закону про військові поховання, який би визначав базові речі, немає правил військової меморіальної культури.  

Читайте також: «Зберегти пам'ять. Якими будуть меморіали у Києві та Львові» 

«Коли немає ніяких правил, загальної стилістичної чи емоційної канви, то дуже легко щось створювати. Держава самоусунулася від процесу військової меморіалізації, окрім Національного військового меморіального кладовища», – вважає військовослужбовець 103-ї бригади ТрО, дизайнер Збройних сил України Тарас Іщик. 

Із його слів, в Україні немає поняття «військове кладовище», немає закону про військові поховання, що визначав би базові речі. Закон про поховальну справу регулює військові поховання лише як сектори на полях почесних поховань на цивільних кладовищах. Зараз переважно всі військові поховання і кладовища віддали для фінансування місцевим громадам. Є громади багатші, є бідніші, але чин вшанування Героїв має бути однаковий: «шкода, що держава самоусувається, бо військові поховання в Україні мають бути державним пріоритетом».

Тарас Іщик

Голова громадської організації родин загиблих захисників України «Серце назовні» Віра Литвиненко також акцентує на важливості виховання в населення культури й естетики вшанування військових, оскільки вона в нас відсутня, а проєкти подібних меморіалів повинні викликати почуття гордості, пошани, світла та величності, через які прочитуватимуться ознаки, що це саме український проєкт, українське військове кладовище. 

Попри відсутність відповідного закону та культури вшанування Героїв, в Україні все ж працюють над створенням військових кладовищ, зокрема біля Києва та у Львові. Обидва викликають питання в громадськості та родин загиблих захисників.

Розглянемо кожен проєкт докладніше. 

Національний меморіал біля Києва

Національне військове меморіальне кладовище планують збудувати в Гатненській громаді, що неподалік столиці. Площа об’єкта – 100 га, загалом територія має 300 га і розташована за 11 км від Києва, дорога від центру займає майже 30 хвилин. Головний архітектор ескізного проєкту кладовища Сергій Дербін каже, що в самому місті такий меморіал створити було б неможливо. І додає, що трохи далі від об’єкта ще до повномасштабного вторгнення почали будівництво великої об’їзної дороги, яке зараз на паузі. Проте це означає, що за п’ять-десять років ця територія також може стати частиною столиці.

Сергій Дербін

Водночас Віра Литвиненко зауважує, що «не потрібно повторювати мантру про дуже вдалу локацію, адже вона не подобається нікому з родин загиблих». Мовиться не про протести місцевих мешканців, а саме про родини. 

Читайте також: Ганьба і упередження. Хто і чому зриває створення Національного військового меморіалу

До слова, через розташування кладовища в Києві досі тривають суперечки. Для створення меморіалу розглядали багато різних локацій і до кожної з них виникали питання. Та поки родини полеглих обурювалися, що будівництво меморіалу знову відкладають, а нова ділянка розташована за межами столиці й без відповідної транспортної інфраструктури, Міністерство у справах ветеранів оприлюднило ескізний проєкт НВМК. Докладніше тут.

Що ж до самого проєкту, то архітектори посилаються на подібність таких кладовищ до американської моделі. Сергій Дербін пояснює, що меморіал буде призначений не лише для загиблих у цій війні, а для всіх українських військових, зокрема й ветеранів. Подібно до американського кладовища в Арлінгтоні (військовий цвинтар, штат Вірджинія, США), де поховані як загиблі на війні, так і ветерани.

Арлінгтонський національний цвинтар / Фото: AP

Попри це, в декого виникають сумніви щодо національної ідентифікації українського меморіалу, бо, судячи з ескізів, каже Віра Литвиненко, її поки що не видно, і коли ми чуємо про той самий Арлінгтон чи навіть Ейфелеву вежу, то відразу зрозуміло, що це за країна: 

«Національне військове меморіальне кладовище – це пошана від держави, на яку ми чекаємо і якої прагнемо. Проєкт має бути унікальним, тобто відрізнятися від інших. Архітекторам варто подумати над тим, що саме ідентифікуватиме «український Арлінгтон». Навіть кольори мали б бути світлими, білими або сталевими, а не поєднанням коричневого, чорного, сірого – будь-якого». 

Посилаючись на слова головного архітектора Львова в 2015 – 2019 роках Юліана Чаплінського, який сказав, що для цілковитої реалізації таких об’єктів знадобляться 10–20 років, Сергій Дербін каже, що цей проєкт буде наповнюватися символами з часом.

Крім того, порівнювати в цьому випадку початковий проєкт Національного військового кладовища зі 160-річним Арлінгтонським некоректно: «дайте нам час, і ми побудуємо сучасний та якісний меморіал, який буде розширюватися і вдосконалюватися з роками. Арлінгтон постійно розвивається, так і наш проєкт буде наповнюватися символами з часом. Щодо архітектурного замислу, то ми йшли за принципом максимально нейтральних, строгих і спокійних рішень. Він буде зрозумілим усім, щоб об’єкт був поза часом».

Однак національна ідентифікація меморіалу – не єдине, що викликало запитання до архітектора в ході дискусії. Мовиться, зокрема, й про козацькі хрести та два типи надгробків. 

Цей проєкт, до речі, як і проєкт у Львові (про це докладніше розповімо далі), передбачає надмогильні споруди у вигляді козацьких хрестів. Саме це, вважають архітектори, є одним із найголовніших здобутків цього об’єкта, основним елементом його ідентифікації. Меморіал буде інклюзивним, пояснює Сергій Дербін, враховуючи безбар'єрне середовище та комфорт для всіх незалежно від релігійних переконань. Заплановані два типи надгробків: козацькі хрести та прямокутні плити з портретами. 

Проте військовослужбовець Тарас Іщик вважає, що в обох проєктах присутні «маніпуляції з терміном» козацького хреста, кажучи, що козаки не мали загальноприйнятої форми хреста, що це релігійний символ.

Понад те, він вважає, що використання різних символів – і хрестів, і плит у випадку Національного меморіалу, може впливати на візуальну сегрегацію одних похованих від інших: «варто згадати про той самий Арлінгтон у США, де є рівність у відзначенні».

Є питання й до емоції, веде далі він, бо важливо, щоб кладовище віддавало світлу шану чину і подвигу, а не тільки тузі й скорботі.

Також одним із важливих, але дискусійних моментів став меморіал невідомому воїну в центральній частині. Сергій Дербін пояснює, що могила невідомого солдата – визначний символ світової війни – виникла в епоху Першої світової як відповідь на трагедію невідомих загиблих. Проте з часом цей символ став предметом консервативних уявлень, чого не можна ігнорувати, особливо в Україні, де могили невідомих солдатів «розкидані» по всій її території та є маркером поневолення: 

«При створенні подібних об'єктів важливо пам'ятати про наші наміри створити нові сенси, що відкриває широку дискусію. Наша пропозиція не передбачає, що могили невідомих солдатів є центральним елементом кладовищ. Ми прагнемо збудувати кладовище, яке не копіює наявні консервативні військові кладовища, але створює нові символи для майбутнього».

Крім того, каже Сергій Дербін, архітектори вирішили відійти від поняття меморіалу невідомому Герою, називаючи його тимчасово неідентифікованим. 

Проте Тарас Іщик каже, що ці слова є абсурдними, бо в Україні зараз багато невідомих солдатів, які ніколи не будуть ідентифіковані. З початку повномасштабної війни не збирали жодного біоматеріалу для ДНК-тестування в українських військовослужбовців. 

«Питання про неідентифікованого солдата, яке порушує пан Сергій, свідчить про повне нерозуміння значення та використання таких комеморативних об'єктів та їх центральності на військових кладовищах», – вважає військовослужбовець. 

Віра Литвиненко також наголошує на тому, що родинам загиблих важливо одразу бачити почесне місце поховання, коли вони захочуть поховати Героя. Проєкт має бути уже закінчений і частково втілений, щоб виглядати гідно і не нагадувати сектор поховань чи паркінг. Це повинно бути місце, куди не соромно привести іноземні делегації. Родини мають відчувати пошану від держави та відвідувачів, мати місце для суму, розмов, зустрічей із побратимами і вшанування своїх Героїв.

Зі свого боку Сергій Дербін каже, що вже спроєктована перша черга об’єкта площею 22 га. Вона виконуватиме функцію вшанування саме сучасних загиблих Героїв і закладе напрямок розвитку меморіалу. В першій черзі, наприклад, ще не буде храму, але буде зарезервована локація. Тут збудують дім жалоби, будинок адміністрації, вхідну групу, паркінг, щоб об’єктом можна було користуватися:

«Має бути вхідна група, паркінг і декілька секторів поховань, і в моєму розумінні це буде якраз невелика частина гідно створених секторів. Якісне покриття доріжок, освітлення, матеріали намогильних споруд, інфраструктура». 

Деякі інші елементи проєкту будуть винесені на всеукраїнський конкурс. Та через участь багатьох митців, які зараз служать у війську, конкурс, для прикладу, щодо центрального меморіалу думають оголосити вже після перемоги, бо воліють будувати такі символічні об’єкти разом із усією спільнотою.

Додамо, що в Києві наразі відкрите питання матеріалів: у архітекторів принципова позиція в тому, щоб усе було зроблене лише з матеріалів вітчизняного виробництва. 

Проєкт розроблений, але багато деталей ще потребують уточнення. На це сподіваються і родини загиблих, воліючи, щоб із ними рахувалися. А тепер у Києві, стверджує архітектор, роблять усе можливе, щоб розпочати процес поховання. Ймовірно, це станеться вже за декілька місяців.

Військовий меморіал у Львові

У випадку з військовим меморіалом у Львові проблем із локацією не було – його будуватимуть на полі почесних поховань Личаківського кладовища, не так уже й далеко від центру міста. 

Військові поховання на Марсовому полі зараз / Фото: Юрій Дячишин

Хоча архітектор, голова комісії з питань історико-культурної спадщини та туризму Львівської обласної ради, викладач Львівської національної академії мистецтв Іван Щурко каже, що дискусія про ці цвинтарі ще скоро не закінчиться: 

«Війна триває, а ресурс Марсового поля практично вичерпаний. У Львові доведеться говорити про нові локації та конкурси. Мовиться про тисячі ветеранів, які захочуть бути поховані біля своїх побратимів, що потребує великих територій, належних умов для поховань та форми вшанування». 

Візуалізація військового меморіалу

Тепер, веде далі Іван Щурко, головна увага має бути приділена впорядкуванню могил. Інші питання треба обговорювати, поки не будуть знайдені компромісні рішення, українські за духом, змістом та візуалом.

Читайте також: Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Зважаючи на критику, зокрема з боку родин загиблих Героїв, про що Tvoemisto.tv писало тут, головний архітектор Львова Антон Коломєйцев зауважив, що фінального проєкту ще немає, тривають доопрацювання:

«Перший наш меседж – фінального проєкту ще немає. Оскільки за останні 20–30 років в Україні не були сформовані якісні національні меморіали, ми хочемо побудувати об’єкт, який буде достойним тієї неймовірної жертви наших захисників в ім’я нашої держави». 

Антон Коломєйцев

До слова, перемогла в архітектурному конкурсі команда з Хмельницького під керівництвом Дмитра Райфшнайдера. В міськраді поставили собі за мету зустрітися з представниками всіх родин загиблих і дослухатися до їхніх зауважень. На кладовищі вже понад 800 поховань, а місто поки що зустрілося з половиною представників родин. 

Катерина Желізко, дружина полеглого Героя, зазначає, що спершу бракувало комунікації між містом і родинами. Вона вважає, що теперішні зустрічі з родинами – добра ідея, але важливо збільшити присутність полеглих захисників, щоб це не був лише хрест, як це зображено в проєкті.

Антон Коломєйцев зазначає, що переможці конкурсу акцентують на похованнях, а надмогильні споруди на візуалізаціях – це всього лиш ескіз, який поєднує традиційний український спосіб поховання з козацькими хрестами, як і в Києві. 

І додає, що всі поховання будуть персоніфіковані великими портретами Героїв, символікою та прапорами. Подробиці обговорюють із родинами. Крім того, на вертикальних поверхнях будуть вказані імена зниклих безвісти.

Архітектори планують підсилити меморіал світлим матеріалом, таким як терацо або природний камінь, обраним разом із родинами після виготовлення варіантів.

Окрім акценту на похованнях, важлива «гнучка» площа для військових церемоній і пам’ятних заходів, доступна на щодень та інклюзивна. Тут пропонують зробити більш пологі сходинки з місцями для сидіння на вулиці Мечникова, де зараз розташовані тераси на візуалізаціях. Важливо, щоби простір був комфортним для людей старшого віку, тому родини загиблих пропонують додати більше дерев, які створюватимуть затінок.

Монумент невідомому воїну планують встановити й у Львові. Архітектори називають його важливою складовою всього меморіалу, адже на Марсовому полі вже зараз серед усіх поховань є могила невідомого Героя. 

«Ми розуміємо, що є традиція на таких мілітарних об’єктах встановлювати подібні монументи. Архітектори запропонували зробити його в передній частині меморіалу, аби, покладаючи квіти до могили невідомого воїна, вшановувати всіх», – веде далі Антон Коломєйцев. 

Це лише попередній вигляд монумента зі щитами, спрямованими на ворога, що символізує національний дух і оборону рідної землі. Вектори спрямовані на росію і в небо. Також передбачається нанесення позначок про основні точки зіткнення і напрямки. 

Біля монумента планують створити сервісний центр із невеликим музеєм на пішохідній алеї.

Однак Тарас Іщик вважає, що архітектурна спільнота не цілком розуміє символічне й комеморативне значення об'єктів, які розглядають як у Львові, так і в Києві. Наприклад, могила невідомого солдата є загальноприйнятим меморіальним об'єктом у світовій практиці. Такі меморіали, каже він, є у Франції, під Тріумфальною аркою, та у Варшаві. Вони відіграють центральну роль у військових урочистостях. Тобто функція цього об'єкта радше сакральна, тому що поховання невідомого воїна є символом усіх загиблих солдатів, до яких не прийдуть їхні матері.

«Що стосується львівського військового меморіалу, то, на мою думку, винесення його на передній план без емоційної точки в кінці кладовища є неправильним підходом», – каже він.

Іван Щурко

Ба більше, зі слів військовослужбовця, могили невідомих солдатів не варто розміщувати скрізь. В Україні повинен бути Національний пантеон Героїв, де на одному з постів цілодобово повинна стояти почесна варта, тоді як інший пост має бути на Національному військовому меморіальному кладовищі біля могили невідомого воїна: 

«Ці два об'єкти мають стати центральними символами військової слави та пам’яті в Україні. Не розумію ні позиції держави, ні архітектурної спільноти і, на жаль, не розумію відсутності участі збройних сил, фахівців у журі архітектурного конкурсу, які мали б враховувати військову комеморацію». 

Такої самої думки й Іван Щурко, який додає, що в більшості розвинених країн військові меморіали взагалі перебувають у структурі збройних сил, що логічно продовжує їхню естетику та візуальність: «як військові обмежені у власному самовираженні, зокрема не можуть довільно використовувати шеврони, знаки розрізнення або елементи однострою, так і архітектори, які беруться проєктувати такі об'єкти, суттєво обмежені в цих інструментах самовираження. Це передусім є продовженням військового чину, військової служби». 

Антон Коломєйцев зазначив, що під час конкурсу було залучено багато спеціалістів, які активно обговорювали пропозиції стосовно меморіалу. Дорадча рада включала представників різних військових формувань, які висловили свою позицію щодо основних векторів. І це не останнє її засідання.

Незрозуміле й саме розташування монумента невідомому Герою, вважає Іван Щурко. В традиційних європейських військових меморіалах є три основні елементи. Перший – аванс-зона, що відокремлює світ цивільний від військового і психологічно готує до входу на освячену землю. Другий – місце рефлексії та молитви, де розташовані поховання. Третій – кульмінація, зазвичай символізована могилою невідомого вояка. На Марсовому полі, каже фахівець, бачимо збережені меморіали УПА, УГА, Першої світової війни, а також каплицю. Всі ці вояки боролися за Українську державу.

«Все це етапи однієї великої війни за Україну. Це не були різні війни!» – наголошує він.  

На думку Івана Щурка, цей меморіал має відповідати містобудівній логіці, а зараз Марсове поле з архітектурного погляду розбалансоване. І перший ефект, який ми бачимо, це «вибух», що нівелює військові поховання та порушує логіку, характерну для військових меморіалів: 

«Меморіальна сила не полягає в таких візуальних ефектах, які не містять інформації про велич, спокій або героїзм, а лише створюють візуальний шум».

Ідею з перенесенням нагору монумента невідомому Герою, здійснюючи при цьому перепоховання із частини секторів, головний архітектор Львова не підтримав, бо це неможливо. Кожен локальний контекст, пояснює Антон Коломєйцев, визначає своє впорядкування території й ландшафтне розпланування. 

До слова, архітектори в процесі створення монумента використали елемент із кортенівської сталі. Її часто використовують у меморіалах, як-от у меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові. 

Віра Литвиненко вважає незрозумілим це рішення, кажучи, що «монумент, який я побачила на візуалізаціях, нагадує іржу». 

Антон Коломєйцев пояснює, що ця сталь спеціально оброблена для захисту від корозії та забруднення. Але це не єдиний можливий варіант, місто розглядає альтернативи, такі як бетон і камінь, плануючи обговорити це з родинами, щоб ухвалити кінцеве рішення. Хоча архітектор і розглядає цю сталь як сучасну репрезентацію мілітарної тематики, однак вважає, що й інші матеріали можуть ефективно передавати ці сенси.

Крім того, проєктом передбачене заглиблення в ґрунті для колумбарію, де можна буде поховати кремовані тіла Героїв, вказавши їхні імена. Від вулиці Мечникова зелена смуга буде вужчою, а територія поховань – ширшою, але вона не дійде до межі Марсового поля. Важливо забезпечити зелену зону, висадити дерева, які відокремлюватимуть поховання від забудови поруч.

Також у межах меморіалу планують будівництво невеликої каплиці у верхній частині, біля березового хреста. Вигляд каплиці обговорюватимуть зі священниками Гарнізонного храму та іншими представниками духовенства. 

У тильній частині планують створити великий паркінг, а площу для паркування біля вулиці Мечникова залишити для родичів, чиї близькі поховані в передній частині меморіалу. Крім того, має бути забезпечена доступність кожної могили для людей на колісних кріслах та можливість доїзду швидкої допомоги в будь-яку точку. Передбачене й створення додаткової безбар’єрної трамвайної зупинки на вулиці Мечникова.

«Це військовий меморіал, меморіал країни у війні, що закарбоване в тих дещо сучасних, але стриманих і значущих меморіальних формах. Цей меморіал містить низку символів мілітарної некрополістики, вписаних у особливий ландшафт. Те, що підходить Львову, не завжди підійде Києву чи іншому місцю. Я як архітектор підтримую прив'язку будь-якого меморіального або архітектурного об'єкта до його місця», – пояснює Антон Коломєйцев. 

Те, що зараз справді турбує родини загиблих, це вигляд поховань, який планують обговорювати з ними й надалі. Якщо вдасться зробити так, щоби наступного року вже можна було розпочати реалізацію проєкту, то, безумовно, зі слів Антона Коломєйцева, вона почнеться із самих надмогильних споруд. 

Військовослужбовець Тарас Іщик додає, що як військова спільнота вони завжди готові допомогти, головне визначитися, які саме елементи зроблять меморіал військовим, бо ні кортенівська сталь, ні нарукавні знаки різних бригад цього не зможуть повністю передати. 

Військові меморіали - це не лише про колективну пам’ять

Великий досвід комеморації має Франція. Зокрема, французький архітектор, експрезидент Асоціації архітектури Франції Мартен Дюплантьє під час дискусії «Твого міста» зазначив, що ідея створення таких меморіалів – це не лише колективна пам’ять українського народу, а й інструмент, який допоможе Україні більше заохочувати Захід до підтримки.

Мартен Дюплантьє

«Звичайно, немає «правильного» часу, щоби будувати подібні меморіали. У Франції ми досі будуємо пам’ятники на згадку про події, які сталися кілька століть тому. Але основна ідея цих проєктів – передати пам’ять наступним поколінням. Водночас важливо передавати ними енергію, емоції та за допомоги них показувати західному суспільству, із чим ви маєте справу. Це такий собі важіль, що допоможе переконувати інші країни в необхідності цієї боротьби!» – наголошує архітектор.

Поради й висновки

Відвідувати могили українських військових, вивчати їхню історію радить архітектор, голова комісії з питань історико-культурної спадщини та туризму Львівської обласної ради, викладач Львівської національної академії мистецтв Іван Щурко, який є дослідником української військової історії та некрополістики. У 2015 році він співзаснував ініціативу «Незнаному воякові», яка системно досліджує українські військові поховання від Першої світової війни до періоду УПА:

«У Львівській області я оглянув понад сотню могил українських військових, десятки меморіалів і військових дільниць на цивільних цвинтарях. Закликаю архітекторів, які працюють над подібними проєктами, відвідати ці об'єкти і вивчити їхню історію. Крім українських, у нас є цвинтарі й меморіали польських, угорських, австрійських та німецьких військових. Вони мають унікальні пам'ятники, скульптури та об'єкти, які відображають українську військову естетику й візуал».

На його думку, важливо узагальнювати досвід, встановлювати стандарти військових поховань, враховуючи погляди громадянського суспільства, ветеранів та родин загиблих, систематизуючи ці принципи для майбутніх конкурсів і проєктів. 

Потрібна національна стратегія збереження військової пам'яті, каже військовослужбовець 103-ї бригади ТрО, дизайнер Збройних сил України Тарас Іщик. Це має стати пріоритетом держави. Другим кроком має бути ухвалення законодавства, яке визначатиме форми меморіальних споруд, шрифти на надгробках та обов'язкову інформацію, зокрема й фотографії. Важливо встановити стилістичні стандарти для військових некрополісів на рівні держави, щоб забезпечити єдність у вигляді та оформленні меморіальних місць.

На питання про те, хто мав би за це відповідати, Тарас Іщик каже: якщо мовиться про військові кладовища на території Міністерства оборони з постійною охороною, то вони мають бути, наприклад, під спеціалізованим військовим меморіальним управлінням Міноборони України. Це питання потребує уваги держави для врегулювання й демонстрації інтересу до цих об'єктів. Невчасне вирішення цього питання може тільки поглиблювати проблеми й ускладнювати ситуацію.

Проводити анкетування та зустрічі з родинами загиблих радить головний архітектор Львова Антон Коломєйцев, адже такі монументи мають бути символом культури порозуміння і спільної пам'яті нашої держави, а не просто цвинтарем: 

«Думаю, що проєкт у Львові має бути вдосконалений на певних етапах. Чи має бути єдиний державний шаблон? Не впевнений. Вважаю, що можуть бути різні підходи: перший – розроблений локально для лісового цвинтаря, другий – для міських. І тут не варто сильно вдаватися до шаблонів. Наша робота з родинами відбувається поетапно, ми будемо готові до реалізації, коли досягнемо порозуміння між усіма сторонами».

На вихованні культури вшанування Героїв та доопрацюванні проєктів так, щоби вони одразу викликали почуття гордості й національної ідентичності, наполягає голова громадської організації родин загиблих захисників України «Серце назовні» Віра Литвиненко. Вона, зокрема, зазначає, що не варто від родин, які зазнали страшного горя, чекати фахових думок стосовно проєктів: 

«Треба виховувати естетику, культуру вшанування військових у всього населення України, бо зараз це відсутнє взагалі, тим більше на державному рівні. Цю культуру має формувати фахова спільнота. Що стосується проєктів, то я бачу оцю загальну картинку і в мені не народжується почуття гордості, що це український меморіал. В людей мусить виникати почуття гордості, пошани, чогось світлого, величного. І воно має одразу сигналізувати, що це саме українське військове кладовище».

Попереду ще багато роботи, обдумувань, рефлексій та дискусій щодо цих двох важливих для України проєктів, які варто реалізувати спільними зусиллями, бо маємо відповідальність і перед полеглими Героями та їхніми родинами, і перед наступними поколіннями. Мусимо бути вдячними нашим захисникам, гідним вшанування, і плекати комеморативну культуру в Україні. 

Софія Шавранська

Модерував дискусію Тарас Яценко

Відео та фото: Твоє місто

Візуалізації: НВМК та переможців архітектурного конкурсу у Львові

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.