Як російські уряди планомірно нищили українську мову і чому путін лобіює статус російської як один із ключових моментів під час перемовин між Україною та росією, Tvoemisto.tv запитало історика, професора Українського католицького університету Ярослава Грицака.

Про те, як російські уряди нищили українську мову

Ми дуже сильно спрощуємо, коли кажемо, що російсько-українська війна проти мови і що мовне питання головне. На цьому я наголошую, бо мова була інструментом, який використовували. Ішлося про інше. Річ у тім, що росія розуміє важливість українського питання – це про її власне існування. Без України росія не може існувати як велика росія. Для того вона вживає різних інструментів і мову зокрема. 

Але це не єдиний інструмент, навіть не головний, тому що головний інструмент – це свобода. Україна прагне до свободи, вона без неї не може. Україна – це символ свободи. Як писав Вольтер, українці завжди прагнули до свободи. Натомість коли росіяни мають вибір, то завжди вибирають, як вони вважають, сильного лідера.  

Читайте також: Не шукайте у тилу російськомовних, або Чому українізація зараз недоречна

Звичайно, росія вживала спеціальні засоби проти мови, тому що мова є важливим інструментом для поширення національної ідеї. Не народної, а національної ідеї. Мовилося про те, що нація – це той народ, який хоче мати окремі політичні права. А щоб мати власні політичні права, він має мати власну високу культуру. І ця висока культура має бути у власній мові. 

Якщо хочеш, щоби народ не став нацією, заборони вживання мови на публічному рівні. Зверніть увагу, що приватно ніхто мову не забороняв. Важливо, щоби ця мова не існувала в публічному просторі, а значить – у популярних книжках. 

Бо якщо дивитися на заборони, то російський уряд ніколи не забороняв переклад Гегеля українською чи лібрето до опери. Що забороняв в Україні російський уряд, то це видання книжок для шкіл, переказ Святого Письма, те, що могло би бути популярним, доступним для середньостатистичного читача. 

Мовилося про те, щоби читач не став національно свідомим. Поки українська ідея могла б бути нішевою і займати 10-20 людей у Києві, про це ніхто не дбав. Якби українською спілкувалося 10 тисяч чи 10 мільйонів, тоді це дійсно було б проблемою. І тому йшлося про те, щоби максимально звести українську мову до статусу мови для домашнього вжитку. Не «пустити» її в публічний простір. Мовилося про те, щоби поневолити ці народи, забрати у них політичні права. 

Не потрібно українізувати Україну, вона вже українізована

Слід приймати російськомовних українських переселенців і допомагати їм. Про що ми говоримо, коли хтось у потребі і гине? Чи звертаємо увагу на те, якою мовою він розмовляє? А тим паче якщо він – твій співвітчизник, коли він втікає від того самого ворога. Для мене це карколомна підміна понять. Сергій Лойко, який провів дуже багато часу в боях за Донецький аеропорт, написав книжку «Аеропорт» про це. Для нього війна з росією є втіленням боротьби між добром і злом. Він писав, що більшість українців спілкуються там між собою російською, і команди дають російською. Відмінність у тім, що українці говорять більш вишуканою, культурною російською. Тож чи ті люди, які зараз гинуть у Маріуполі, розмовляють по-китайськи?

Це якийсь галицький комплекс – не просто допомогти, а допомогти по-моєму, з огляду на мої умови. Не може бути таких умов. Люди в біді. А якщо люди в біді, то треба їм допомагати. Навіть терпіти, якщо вони, скажімо, мають власні проблеми чи комплекси, бо вони приїхали з війни. Вони емоційно виснажені, вони дуже збуджені. 

Читайте також: «В Україні неможливий Путін, а в Росії неможливий переможний Майдан», – Ярослав Грицак

Ми, галичани, маємо виростати з цього. Бо ще Франко казав, що ми не галичани, ми не буковинці, ми – українці. З усією повагою до Галичини, бо вона робить величезний внесок в Україну, в її минуле, теперішнє та майбутнє. Це величезна виняткова територія. Але наше галичанство полягає у тому, що ми завжди думаємо не про нашу величину, а про Україну. 

Подібну розмову я мав у ректораті університету. Ми говорили про те, що треба розвивати бізнес в Україні тепер. І хтось дуже розумний сказав, що обов’язково треба його українізувати. Це не той пріоритет. Війна триває, і бізнес треба робити попри все, аби він був, а не те, щоб він був україномовний. 

Це підміна понять, і я дуже сильно проти цього борюся. Тому що наше завдання – не українізувати Україну, вона вже українізована. Наше завдання – модернізувати Україну. І щоразу, як починаємо модернізувати, говоримо про мову. Ми не про те говоримо, ми робимо крок убік. Величезний. 

Ні Майдан не був одномовним, ні на сході воюють, розмовляючи однією мовою. Я дивлюся наше телебачення. Подивіться, якою мовою говорять люди, коли розповідають про ситуацію в Одесі, Херсоні чи в Маріуполі. Але хіба вони не українці? 

 Війна за Україну – це війна за майбутнє світу, за територію свободи

Різниця між українцями та росіянами полягає в тому, що українці борються за свободу, за своє існування. Натомість у росії свобода неможлива. Українська мова – це мова свободи, але й російська в Україні звучить як мова свободи. Російська мова в росії звучить як мова путіна, а в Україні дуже часто як мова свободи. 

Тому що різниця в політичних традиціях. Ми політично різні. У нас неможливий путін чи лукашенко, а в них неможливий Майдан. Це засаднича різниця. Ми не хочемо сильної влади, у нас сакральна влада неможлива. У нас неможливий путін, на якого ми будемо задивлятися і вважати майже Богом. Українці завжди ставляться до влади дуже нормально-ужитково. Українці не страждають від комплексів вищовартості, як росіяни. Комплекс вищовартості породжує комплекс меншовартості. Росіяни бачать, що їм не вдається те, що відбувається на Заході, і політично, й економічно. Росія, по суті, слабка країна, другорядна, третьорядна країна. Українці ж хочуть, щоби було так, як на Заході, натомість росіяни – ні. Вважають себе окремою цивілізацією, і для них нормальні закони неписані. Це звучить банально і трохи пафосно, але це правда. Війна за Україну – більше, ніж війна за Україну. Це війна за майбутнє світу. За територію свободи. 

Про те, що путін лобіює статус російської мови на переговорах

Не можна з путіним дискутувати на його рівні. На своєму рівні він завжди переможе. Це як відома приказка, що не можна грати в шахи з голубом, бо він переверне ваші фігури, напудить на дошку, а потім вдаватиме, наче виграв. 

Щоби виграти, ми маємо грати на вищих рівнях, аніж путін. Він намагається грати в дуже принизливу гру. І мова в цій грі не причина, а привід. 

Читайте також: Стали відомі шість ультимативних вимог Росії до України

Наша сила буде в чомусь іншому – у сильній армії, у сильній державі, у незалежній судовій системі. Це те, що нас робитиме сильними, і те, що росія не може собі дозволити навіть близько.

Мова – це зброя. Без сумніву, зброя. Але не робімо з неї головної зброї. Тому що коли ми робимо з неї головну зброю, то ми йдемо слідами путіна. І в цій війні за мову ми не переможемо. Це нас відволікатиме від головної мети. 

Давайте будемо говорити про мову після того, як переможемо. Про мову і про історію ми дискутуватимемо ще дуже довго. Наші діти та внуки, напевно, ще будуть робити це. Але я хочу, щоб вони дискутували в багатій та сильній державі. 

Роман Тищенко-Ламанський

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.