Експерти кажуть, що наш ютуб, на жаль, досі «крутиться» навколо росіян. Tvoemisto.tv запитало фахівців про загрози споживання російськомовного контенту на YouТube, про українські аналоги популярних програм та створило для вас добірку україномовних освітніх ресурсів.

Про YouTube

Youtube – це величезна індустрія, в яку щедро вкладають росіяни для просування своїх продуктів, тому низькопробний російськомовний контент певною мірою «перекрикував» україномовний, каже ексголовна редакторка освітнього порталу Освіторія, авторка популярного комікс-персонажа кота Інжира Олена Павлова. 

Це можна бачити у механізмах ютуба, який «підсовує» українським глядачам саме російськомовний контент. Людина, яка дивиться розважальне або освітнє відео, потім якимось чином потрапляє до драговини російського шансону і всього російського треш-контенту, вважає вона. 

«Коли ми говоримо про Youtube, то мовиться про гроші і про індустрію. Його російський сегмент набагато розвиненіший ,аніж індустрія. Це великий бізнес, який багато років витісняв україномовний контент. Незважаючи на те, наскільки багато і наскільки якісний український освітній, розважальний і культурний контент, російський його «перекрикував» саме завдяки технічним особливостям алгоритмів і запитів, завдяки механізмам ютуба. Іншими словами, тобі «підсовують» те, у чого більше переглядів», – пояснює Олена Павлова.

З її слів, український контент, безперечно, є, але зазвичай треба докласти зусиль, щоби його знайти.

«Мої колеги з Освіторії, наприклад, створили курси iLearn – освітні відео, за якими можна було готуватися до ЗНО безкоштовно. Найкращі вчителі готували відео з різних предметів. Щоправда, там треба було зареєструватися, тому таке відео навряд чи «підсуне» Youtube. Коли почався карантин, «Освіторія» разом із Міністерством освіти робила величезний проєкт Всеукраїнська Школа Онлайн – телевізійну школу для українських школярів. Уроки записували українські вчителі, потім їх демонстрували українські телеканали. Цей проєкт активно реалізують і досі. До речі, Кіт Інжир став героєм на закритті цього навчального року. Класний, якісний освітній контент у нас є, і завдяки карантину держава справді доклала зусиль, щоби всі ці уроки з’являлися онлайн, щоби учні мали до них доступ», – стверджує співрозмовниця.

Консультантка UNICEF Україна з освітніх проєктів Наталія Каташинська вважає, що вибір російськомовного контенту часто пов’язаний із проблемою вибору самих батьків та дітей. 

Крім того, питання алгоритмів у соціальних мережах, що, відповідно, безпосередньо залежить від добірки відео, є проблемою міжнародного масштабу. 

«Проблема навіть не на державному рівні, а на міжнародному. Українців і росіян сприймають в одному наративі. І YouTube-платформи так налаштовані, що якщо ти зі Східної Європи, то нібито знаєш російську, тож і алгоритми видають тобі російськомовний контент», – каже Наталія Каташинська.

«У Росії ще більш застаріла система освіти, ніж у нас. Це доводять наші вчителі з Криму – ті, що потрапили в окупацію, котрих змушували перейти на російські програми. 12-бальна система оцінювання або ЗНО для них щось фантастичне. Що вже говорити про детиноцентризм та інклюзивні підходи. Тому в них дуже розвинена альтернативна освіта і, відповідно, освітні курси. У нас україномовного контенту достатньо на противагу цьому. Тут радше проблема вибору – що обирають батьки для своїх дітей або що видають алгоритми Youtube, коли вони вводять у пошуку «мультики для дітей» і їм пропонується не україномовний, а російськомовний продукт, бо в нього більше переглядів, він більш популярний, у нього вкладають більше коштів на рекламу. Це ціла індустрія», – пояснює вона.  

Наталія Каташинська пропонує чимало курсів на противагу російськомовному контенту. Зокрема, розробки Малої академії наук і платформу онлайн-освіти, навчальних курсів EdEra для школярів. Також є якісний чат-бот безкоштовних занять із математики Матема, канали з казками українською для дітей, Youtube-канал Цікава наука з майже 200 тисячами підписників для дітей старшого віку, де розповідають цікаві наукові речі.

Також на Youtube є Книга-мандрівка. Україна – мультсеріал про відомих українців, архітектурні споруди, історичні об’єкти тощо. Ще є Novator film – канал із анімаційними серіалами про Україну. Зокрема, на Youtube-канал UNICEF Україна  багато цікавого й корисного контенту для дітей: мультики про гігієну, здоров’я та безпеку, а також окремий проєкт задля допомоги батькам – онлайн-садочок НУМО з розвивальними заняттями для дітей, радить консультантка.

Про кота Інжира

Один із показових україномовних вірусних продуктів – кіт Інжир. Його авторка Олена Павлова каже, що цільово створювала цього персонажа вірусним. За допомоги кота Інжира вона доносить широкому загалу важливі культурні та мовні речі.

«Кота Інжира я спеціально створила так, щоб його можна було поширити. Робила це, посилаючись на твердження «інтернет існує для того, щоби лайкати котиків». Звернула увагу на вірусні механізми, як поширюється зображення, чим хочеться ділитися. Таким чином цей меседж потрапляє до аудиторії. Часом я називаю кота Інжира своєрідним своїм медіа. Його дуже люблять в освітніх проєктах, він уже присутній  у «Всеукраїнській школі онлайн», де вже є картинки з ним у підручниках з української мови. Це теж не ґрунтовне заглиблення, але це те, що ми називаємо інфотейнментом. Тобто через картинки з котиками і яскраву форму подаємо важливу інформацію», – розповідає Олена Павлова.

Кіт Інжир, зокрема, просуває українську мову: серед своїх коміксів Олена Павлова розповідає про українські страви, слова, навіть лайку.

«Кіт Інжир також лобіює українську мову. Коли почалася активна фаза вторгнення, ми стали просувати через нього культурні повідомлення. Скажи «паляниця», «кнедлики», «голубці», «крученики», а також багато інших етнографічних назв їжі. Врешті, «Здавайся в полон, хоч нагодують смачно». З одного боку, ця картинка трошки пропагандистська, але ж її бачать і наші, які отримують інформацію про 10 видів страв української кухні. Таким чином поширюється українська культура, український контент. Або ще один із наших закликів, які ми просували через кота Інжира: «Говори українською, ворог не може!». Це теж своєрідна пропаганда, але наступна картинка була «Як лаятися українською». Ми зібрали фраз 20 з українською лайкою. Коли багато хто писав «Русскій воєнний корабль іди нах@й», кіт Інжир пропонував альтернативні варіанти. Так що це, в принципі, теж освітній контент», – запевняє вона.

Про TikTok

Складнішим до впорядкування та батьківського контролю медіаекспертка Олена Павлова називає соціальну мережу TikTok. На її думку, діти проводять там дуже багато часу, проте жодного натяку на освітній контент у цій мережі немає. 

«Всі ми спостерігали за дітьми, яким на відчіпного дали телефон, і вони сидять у TikTok. Він «підсовує» різні відео, і це ще гірше, аніж YouTube. В YouTube можна хоча б виставити батьківський контроль і вимикати певні канали. Хоч усі все одно не заблокуєш, але там принаймні є механізми для цього. А TikTok – це взагалі інформаційна помийка, в якій люблять копирсатися наші діти. Вони узагалі люблять кудись влізти, і TikTok – це така небезпечна річ, де неможливо обмежити їхні бажання. Врешті-решт, маємо на всій цій Євразійській частині світу дітей, які знають, хто такий «Молгістелн» (російський реп-виконавець Моргенштерн – Ред.), як кажуть діти. Бо TikTok видає їм російські тренди. Є якісь спроби робити контент у TikTok, але він не надто освітній, радше розважальний», – говорить Олена Павлова.

Український сегмент на YouTube і TikTok присутній, але він нішевий та недоступний для широкого загалу, оскільки часто не вистачає коштів на його промоцію.

«Український сегмент на ринку, зокрема на Youtube та TikTok, є, але часто ці матеріали нішеві, тож просто не доходять до широкого кола користувачів. Приватні школи мають свої YouTube-канали і навіть TikTok- канали, канали в Instagram про цікаві досліди чи ще щось для загалу. Проте їм не вистачає ресурсів на просування і на доведення цього до свого споживача», – веде далі консультантка UNICEF Україна.

Часом батьки просто шукають дитині мультик і вмикають перший пропонований. Українською їх часто треба спеціально шукати, і це ускладнює шлях споживача до контенту. Скажімо, ті ж «Смішарики» є російською та українською, але російською вони мають мільйони переглядів, а українською тисячі. 

«Тому тут, як із музичною індустрією та блогерами – треба вкладати більше фінансів, зокрема на промоцію. Контент є, тільки його треба довести до споживача, щоби він побачив класний, прикольний, цікавий продукт на всі смаки: від казок, мультиків до освітніх курсів», – каже Наталія Каташинська.

Альтернативну відеоосвіту ексголовна редакторка «Освіторії» називає малоефективною і наголошує, що в освіті конче потрібне живе спілкування між дітьми та дорослими.

Про те, як російськомовний контент впливає на дітей

Російськомовний контент кардинально впливає на свідомість та світосприйняття дитини, вважає Тетяна Сагітова, дитяча психологиня вищої категорії, яка понад 10 років працювала з російськомовними дітьми. 

З її слів, російські метанаративи розвивають у них комплекс меншовартості. Через образи, спосіб мислення і риторику, які присутні в російських казках і телебаченні, в дітей формується віра у абстрактні чудодійні сили, замість впевненості у собі.

«Я багато працювала з російськомовними та двомовними дітьми і можу сказати, що діти, які звикли говорити російською, дивитися російське телебачення, читати російські казки, дійсно чекають, що хтось їм допоможе, вирішить їхні проблеми, подбає про них. Вони більш безпорадні та несамостійні. Це недобре,коли людина не вірить у себе, а в якесь диво, що хтось у чомусь їй допоможе, вірить у якісь абстрактні чарівні гуслі, чарівні печі та ще щось магічне, незрозуміле, що не залежить від людини. І якщо ми пригадаємо багато російських казок, усяких висловів у російській мові, то вони ніби відводять тебе від головної ролі у власному житті. Квінтесенція – приїде той, хто всіх розсудить, хтось вищий і авторитетніший за статусом від самих сторін конфлікту. В росіян це максимально яскраво виражено», – пояснює Тетяна Сагітова.

«Будь-яка двомовність, будь-яка білінгва, особливо російська, викликає внутрішнє побоювання, що ти не до кінця зрозумів, не все почув, не все перевірив і таке інше. Там, де панує єдність у сприйнятті дійсності, де у сім’ї говорять однією мовою, там ставлення до світу загалом легше сприймається. Якщо ж людина у чомусь сумнівається, то перевіряє це у межах своєї мови. Якщо ці наративи перетікають із однієї мови в другу, то завжди залишається спокуса вважати, що це залежить не від того, що хтось поганий і винний, а через те, що агресора не до кінця розуміють, не до кінця пояснюють. І це становить загрозу тому, що ми можемо виростити генерацію фактично невпевнених у собі дітей, які постійно сумніваються. Тих, що воліють вдаватися до хитрощів, обходити правила, обходити необхідності, ігноруючи, зокрема, власні індивідуальні відчуття провини і переконання», – застерігає психологиня.

Розмовляти з дітьми, називати емоції, на її переконання, може бути кращим засобом захисту від російського впливу, оскільки, не називаючи емоцій, діти сприйматимуть будь-яку казку чи мультик як поштовх до дії.

«Захистити дитину від цього впливу можна. Потрібно лише не ігнорувати її емоції. Багато дітей, коли їм не називати їхні емоції, не можуть думати і сприймають будь-яку казку, будь-яку розмову як керунок до дії. Вони приймають чужий наратив. А коли батьки пояснюють дитині її емоції – гнів, смуток, радість, то таким чином підкреслюють її важливість у тому, що відбувається. Це те, що потрібно робити. Дитина починає сприймати себе як головну дійову особу власного життя і будує його так, щоб воно залежало від неї», – наголошує Тетяна Сагітова.

Роман Тищенко-Ламанський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.