Про військо і дипломатію

До того, як стати головнокомандувачем ЗСУ, я майже 23 роки просидів за партою. Вивчав усе – від машинобудування до юриспруденції та міжнародних відносин. Сподіваюся наступного року долучитися до докторантури, присвятити себе математиці. Звісно, моя основна галузь – це все ж таки військова справа, робота над стратегією, що охоплює питання підготовки держави до війни та участі держави в ній. 

Читайте також: «Люди критикуватимуть будь-який мир». Про 2025-й, вибори і повернення до російської

Якщо ви думаєте, що я прийшов до виконання однієї роботи, а тепер перейшов до другої, перечитавши перед цим хоча б 150 книжок, і був готовий – то ні. Я просто колись змінив свій підхід, передусім до людей. Це було, мабуть, у 2007 році. Я намагався змінити систему в ЗСУ, де командир завжди має рацію, а якщо командир не має рації, то «читай пункт номер один».

Я подумав, для чого змушувати людей, спонукати їх до роботи. Певний час це була армія, одягнена в іншу форму, мала іншу мову, інші доктрини, але це була та сама «радянська» армія, армія часів «семеновських полків». 

Умови військової служби дуже й дуже регламентовані. Якщо ти перебуваєш в умовах дипломатичної служби, у тебе більш широке поле, а отже, більша можливість для того, щоби працювати над собою, думати про людей і притім не забувати про те, що завдання потрібно виконати. 

Тобто є базові речі: пам'ятайте про людей, пам'ятайте про себе і про ту роботу, яку повинні виконувати. Грайтеся з цими чеснотами і вибудовуйте в собі принципи, які вам важливі, тоді все вдасться.

Не має права розвернутися

Варто тримати руку на пульсі. Що потрібно Україні? На сьогоднішній день нам потрібна абсолютна підтримка Великої Британії. Передусім політична. Британія жодним чином не має бодай на півоберта розвернутися від України. На сьогоднішній день це для нас дуже й дуже важливо. Хочу сказати, що станом на перше лютого 52% британців підтримували Україну, 59% британців підтримували діяльність президента України Володимира Зеленського. Разом із цим своєму уряду довіру висловили 26%. Це про щось, думаю, говорить.

Ця підтримка має залишатися. І про це має дбати посол, а також про те, як допомагати в економічній сфері. Звісно, найпростіше було б сказати: «Дайте нам грошей». Але в нас не ті відносини з Великою Британією, щоби вона постійно давала нам кошти. Потрібно зробити так, щоби Британія вплинула, наприклад, на Сполучені Штати Америки чи ще на когось, щоби врешті-решт ці гроші в Україні з'явилися. Це дуже складна робота. 

Читайте також: росію лякає не Трамп, а дещо інше. До чого готуватись українцям у 2025 році

У 2024 році ми отримали на оборону трохи більше ніж 3 мільярди доларів. До речі, виділяти ці 3 мільярди вони будуть щороку до 2030-го. Ми отримали 100 мільйонів фунтів стерлінгів на гуманітарні проєкти, 40 мільйонів на “Раннє відновлення”, 40 мільйонів на відновлення енергетики і ще близько 30 мільйонів на інші програми. Це я кажу про державні кошти Великої Британії. 

Що стосується військово-економічної сфери, то тут ситуація для нас дещо ускладнюється через те, що традиційний ринок озброєнь закінчується. Нам потрібно зробити так, щоби через три роки ми отримали, по-перше, абсолютно нове озброєння, по-друге, щоби почати його отримувати, фундамент під ці заводи має закладатися вже сьогодні. Це дуже важка дипломатична робота. 

А культурно-ідеологічна сфера спрямована на те, щоби британці тримали Україну у фокусі своєї уваги, бо Британія, як країна із найвеличнішою історією парламентаризму, буде робити тільки те, що хотітимуть виборці, які, відповідно, обирають її парламент.

Має постати коаліція

Повернімося до 1940 року. В чому заслуга Черчилля? Передусім у тому, що йому вдалося створити Антигітлерівську коаліцію, і через п’ять років фашизм зазнав краху.

Що відбувається сьогодні? Сьогодні Україна, стікаючи кров'ю, продовжує воювати, хоча вже з'являються критичні точки, які можуть розхитати цю здатність оборонятися. Але Україна бореться з «віссю зла». І поки не буде створена якась коаліція, що зупинить цю «вісь зла», ніякого відновлення нашої країни не буде.

Читайте також: Коли Захід дасть усе, що просить Україна, та чому нам треба мілітаризувати суспільство

Україні для виживання потрібне донорство в розмірі 30–35 мільярдів доларів США. У НАТО є такі гроші. Але й вони можуть зайти в Україну, лише коли буде гарантія безпеки. Ось що є основним мірилом того, щоб розібратися, що таке НАТО. Сам Альянс давно став, до речі, не військовою, а радше політичною та економічною організацією.

Отже, має бути коаліція, але тільки така, якій вдасться зупинити цю «вісь зла» і забезпечити перемогу України. Однак наразі всі ці коаліції стосовно цієї «осі зла» мають, як на мене, досить сумнівний вигляд.

Водночас наше військове керівництво має всього-на-всього одне глобальне завдання, яке мусить вирішити під час війни: сформувати єдину правильну стратегію ведення збройної боротьби, у якій ми опинилися. 

Згадую свого діда, який був учасником Другої світової війни. Інколи він плакав, і я, коли трішки підріс, запитав його: «Діду, в чому проблема?». І він відповів: «Валерію, розумієш, в мене одні внуки. Вам воювать прийдеться… А я не хочу, щоб ви воювали». Це, як приклад, воюю зараз я і моя старша дочка. Тобто і його правнуки воюють, отже, десь гарантія безпеки не спрацювала. Тому гарантія безпеки має бути така, яка задовольнила б мого покійного діда: щоб ти міг жити, знаючи, що твої внуки будуть жити в мирі.

До речі, коли я говорив, що хочу проїхатися танком по Красній площі, то мав на увазі нашу перемогу. А перемога для мене буде тільки тоді, коли росія розсиплеться на 27, а краще на 69 окремих князівств, але перед тим нехай хтось забере в неї ядерну зброю.

Імперія має свій заряд міцності, їхній «цар» має право на помилку, яка стане обов'язково фатальною. Це все колись закінчиться.

Нова війна  

Війна змінилася під впливом двох факторів. Перший фактор – демографія. 50 000 убитих військових в Україні і 300 тисяч поранених виявилися критичними, зараз нікому воювати. Навіть для росії, яка має значно кращу демографію, близько 250 000 її загиблих є критичною масою. Хоча, звісно, це не означає, що вони не можуть “сітками” наловити й відправити на фронт. Можуть. 

Другий фактор – економічний. Дуже дорого виробляти ракети, танки, які «розходяться» за 5 секунд. 

Нова війна – це та, яка зараз тестується в Україні. Це війна на виснаження. Коли роботи літають по небу, вибивають всю енергетику, потім дорогі ракети летять спеціально на школи, університети, лікарні для того, щоб люди боялися.

А потім з'являється ТікТок, де кажуть, що військові комісари – всі хабарники, що зупинилася повна мобілізація і почалася «бусифікація». Ось що таке війна на виснаження, а потім втрати на фронті... 

Усе це вкупі веде до того, що рано чи пізно або хтось має сказати: «Досить, ми згодні на все», або з'явиться хтось третій і скаже «Досить, бо це може трапитися десь ще поряд. Нам це не потрібно». 

На жаль, ми не змогли зупинити війну регіональну, тепер маємо величезну глобальну проблему і мусимо вирішити її на глобальному рівні.

Про Америку і Трампа

Ми повинні з повагою ставитися до президента США Дональда Трампа, тому що його обрали американці на абсолютно вільних виборах. 

Не потрібно забувати про те, що всі домовленості, всі договори підписані до жовтня включно. Тобто гроші з бюджету Сполучених Штатів Америки пішли саме туди, де вони потрібні. Але політика непередбачуваності, яку проводить Трамп, викликає більше запитань і вносить певний хаос у все, що відбувається. І якщо для інших країн це якась всього-на-всього загроза, то для нас це питання виживання, на жаль. 

Для нас Америка – основний донор і основна наша підтримка. Будемо сподіватися на те, що принаймні Європі нова російська імперія не потрібна. Вони швидше розуміють загрози, які можуть бути. 

Хоча, з іншого боку, якщо ми говоримо про ту класичну Америку, яку боялись у СРСР, вона має стати величною, а її величність полягає в тому, що вона не давала навіть виникати таким конфліктам, як війна в Україні, вона має до цього повернутися. І Трамп також це декларував, сказавши: «Make America great again» («Зробімо Америку великою знову»). 

Найімовірніше, найкращі гарантії безпеки закладені в нас самих. Будемо сподіватися насамперед на самих себе, на Бога, на наших партнерів, будемо працювати і пояснювати. Мільйони українців мають власну історію, власну мову і власну культуру, ми не можемо просто так загинути, тому що комусь цього захотілося. 

Звільнення полонених

Звільнення наших військовополонених – одне з найболючіших питань. Ще якось можна зрозуміти дії росіян стосовно військових, хоча стара російська школа завжди казала про те, що вони мають берегти честь на війні, принаймні в царській армії, знаю, вбивали за знущання чи вбивство полоненого. Під час Першої світової війни, незважаючи на те, що вона була кровопролитною, з полоненими обходилися дуже гуманно, ними опікувався Червоний Хрест. Наші вороги сьогодні озвіріли.

Нещодавно я спілкувався з начальником штабу бригади, яка тільки-но прибула з-під Покровська. Ситуація з полоненими зараз дуже складна. Дуже багато, зокрема, цивільних.

Ми намагалися подати на росію до Міжнародного суду за порушення Конвенції поводження з військовополоненими, але отримали рекомендацію Міжнародного кримінального суду про те, що росія також подасть, що це буде процес, який не матиме ніякого рішення. Виникла ідея залучити третю сторону, наприклад Британію, щоби спонукати, знову ж таки через Міжнародний кримінальний суд, повернутися обличчям до цих полонених і почати їх повертати. 

Британія зараз виглядає абсолютно сприятливим середовищем, щоб ми дійсно стали стратегічними партнерами. Для цього доведеться ще дуже багато працювати. Хотів би нагадати, що з Британією в нас підписаний стратегічний договір. Так, звісно, можливо, він має радше декларативний характер, але поле відкривається величезне. Британія підтримує Україну, і це, мабуть, єдина країна такого масштабу в світі, де ми маємо абсолютну підтримку як опозиційного уряду, так і чинного. Це унікальна ситуація, тому всі ці напрямки ми намагаємося розширювати.

Європа, знесилена і втомлена Першою світовою війною, спостерігала за Гітлером. Це заважало навіть активізувати ту Лігу націй, яка була сформована. Нічого не допомагало. «Допомогли» німецькі бомби і допоміг Черчилль. 

Тепер ракети падають у Польщі, в Румунії… Рано чи пізно вони почнуть вбивати більше людей… Ми не маємо права ображатися. Справді, вони жили досить довго в епоху солодкого лібералізму. На мою думку, цей стан лібералізму потроху минає. Хочемо сподіватися, що наші дипломати будуть більш активними, що вдасться їх із цього стану вивести. Бо інакше з цього стану їх виводитимуть російські ракети, тоді вже буде пізно.

Мені подобається підхід Польщі в нинішній ситуації щодо власної безпеки. Підхід країн Балтії абсолютно раціонально побудований. Багато залежатиме від Німеччини, яка все ще грає першу скрипку. Триває епоха невизначеності: у кожній з цих країн якісь вибори, де працюють російські боти, які обов'язково перекрутять усе на свій лад. Тому наша робота постійна. Своє горе ми показали, тепер варто подвоїти зусилля. 

Софія Макух, Юліана Палійчук

Фото: пресслужба УКУ

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.