У січні 2023 року Адам Лінчак рішуче сказав матері, що повертається з Німеччини додому. В країну, де триває справжня війна, де ледь не щодня запускають ракети по мирних містах, а у військових частинах бракує досвідчених вояків. 18-річний юнак вчився на актора, але їхав не виступати на сцені:«Мамо, я йду у військкомат!»

«Твоє місто» розповідає історію Адама Лінчака зі спогадів його матері та подруги. 

«Я виховувала Адама сама, батько відмовився від нього, коли йому було шість місяців», – починає розповідь мати хлопця Наталія. Каже, старалася бути сильною, щоб гідно виховати сина, щоб він також був сильним: «Він виріс із завищеним відчуттям справедливості. Він хотів змінити світ».

Проживала сім'я в селі Старява на Львівщині. Там хлопець закінчив дев’ять класів місцевої школи, в 10-му та 11-му навчався у сусідньому селі. Зі слів Наталії, Адам завжди був привітним, позитивним, любив людей, був душею компанії. Був відповідальним, самостійним, допомагав у вихованні молодшого брата.

Однак у селі його не сприймали за свого: він був не таким, як усі, був гидким каченям, але мати завжди його захищала. «У селі люди приземлені, мають рамки. Адам ніколи в ті рамки не вписувався, завжди мислив ширше, глибше. Він був вільний», – згадує вона.

Адам закінчив художню юнацьку школу, клас акторської майстерності Зеновія Богуцького в Мостиськах. Мати каже, що вчитель був йому як батько, «відновив хлопцеві крила», які в нього забрало життя у селі. Зеновій колись сказав йому: «Адаме, ти велика людина. У тебе талант». Після цього юнак вирішив вступати до університету, щоби вчитися на актора. 

У 2022 році хлопець став студентом факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Здобував спеціальність актора драматичного театру та кіно.

«Він цього досягнув сам. Сам готувався, сам вступив. На творчому конкурсі треба було заспівати пісню, і Адам, не маючи музичної освіти, заспівав «Піду втоплюся у річці глибокій». Вразив приймальну комісію своєю харизмою», – каже мама.

І додає, що коли син пішов у театр, то зрозумів, що не був «не таким» у селі, а просто інакшим. У театрі його прийняли за свого. Як кажуть, з гидкого каченяти він перетворився на лебедя. 

Адам під час навчання акторської майстерності (На фото – перший зліва)

Адам під час навчання акторської майстерності (На фото – внизу справа)

«Я думала, що театр, акторство – його мета. Але він прагнув більшого. Взяв найвищу планку і загинув за Україну, щоб його пам’ятали як воїна», – із сумом мовить мати. 

Жінка шкодує, що не змогла втримати його біля себе. Вони жили в Німеччині, коли йому виповнилося 18-ть. Він міг там розпочати нове життя, однак після дня народження рішуче заявив, що їде в Україну та йде у військкомат.  

Жінка навколішках благала сина не їхати. Згадує про це, і голос тремтить: «Я казала, що він їде по свою загибель. Казала, що поїде і помре».

У військкомат Адам ходив декілька разів, його не хотіли брати. Врешті приєднався до 111-ї бригади ТрО і став мінометником. Отримав позивний «Обама» і служив на різних напрямках фронту, зокрема Авдіївському та Покровському.

Мама Наталія та її син Адам 

Мати згадує, як Адам розповідав, що йому, 18-річному юнакові, в окопі подавала патрони пані Лариса – старша жінка. «Ми хочемо виграти війну», – казав він. 18-річна дитина і старша жінка сидять у окопі і хочуть виграти війну?!» – у розпачі запитує Наталія.

У серпні хлопця перевели в селище Нью-Йорк Донецької області, він дуже боявся туди їхати. Казав, там справжня війна. А під час останньої розмови, за тиждень до загибелі, признався мамі, що скучив за домом. 

Останній раз, згадує вона, бачила Адама на Новий рік. Тоді він був на ротації на Волині, і його відпустили додому. З 14 років хлопець це свято відзначав з друзями, але цього разу захотів святкувати з мамою та своєю дівчиною, з якою планував одружитися. «Мамо, я хочу Новий рік зустрічати вдома. У мене є дівчина, можна я її запрошу? Можна ми разом із тобою зустрінемо Новий рік?», – питав Адам. 

7 серпня 2024-го його поранило під час виконання бойового завдання в населеному пункті Юрʼївка Бахмутського району Донецької області. Додому хлопець повернувся на щиті… 

11 серпня з Адамом попрощалися в рідній Старяві, де й поховали на місцевому кладовищі. Мати згадує: «Під час похоронної процесії йому кидали квіти. Це було так, наче після виступу кидають квіти акторові на сцену. Ось таку він обрав для себе останню роль – воїн, який загинув у бою за Україну».

Прощання з Адамом Лінчаком/ Фото: Мостиська міська рада

Як згадують Адама Лінчака близькі

Близькі та друзі хлопця публікували листи-дописи зі зверненням до нього.

«Ми згадуємо про твої мрії, про твої жарти в найнеочікуваніші моменти, про твою любов до викладачів із акторського, про твої проблеми зі складанням заліків із хору. Все це згадуємо з теплою усмішкою. Ми дуже шкодуємо, що твоя велика перспектива в акторстві залишилась лише перспективою. Ми страшенно пишаємось, що ти був одним із нас. Твоя смерть – нагадування, що робимо недостатньо», – написали одногрупники Адама. 

Адам з одногрупниками (На фото – внизу)

«Мені здається, ти був би дуже втішений з того суспільного хаосу, що крутиться зараз навколо тебе. Тільки ліпше було б, якби це сталось через відкриття театру чи твою першу постановку.

Адаме, мені дуже шкода, що це сталось. Я впевнена, що якби ти вижив, то переповідав би мені про те, як ледь не помер… я б на тебе точно там за щось посварилась трохи… Ти завжди ділився зі мною таким потаємним, мені цікаво, як би ти розказав про смерть.

Кинь мені свій тамтешній номер, я тобі кину скриншоти коментарів і репостів допису про тебе, ти побачиш, як сильно люди тебе люблять і як сильно вони тобі вдячні. І я сподіваюсь, що ти ніколи більше не будеш сумніватись у тому, чи хтось тебе любить», – читаємо в дописі його подруги й одногрупниці Олі. 

Адам та його подруга Оля

«Твоєму місту» Оля також розповіла, що пишається вибором свого друга стати на захист України. Вона пам'ятає Адама щирим, добрим і вільним:

«Він умів брати відповідальність за себе та за інших. Завжди був готовий вислухати й підтримати. Мав величезну перспективу в акторстві, також його цікавила режисура, менеджмент. Він багато мріяв і був сміливим у своїх мріях. Йому потрібно було трохи часу та впевненості, і він би робив круті речі. Шкода, що в нього цього часу тепер нема…»

Підписати петицію про присвоєння звання Героя України посмертно Адаму Лінчаку можна за посиланням. 

Юлія Кметик

Фото надала мати та подруга Адама

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

_____________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.