Замість культової «Української книгарні» на проспекті Шевченка відкрили магазин азійських товарів, попри те, що тут мала бути збережена книжкова крамниця. «Твоє місто» вирішило завітати до сусідньої крамниці НТШ і запитати, як виживає історична книгарня та які виклики постали перед тими, що займаються продажем книжок.

Зростає конкуренція 

На проспекті Шевченка, 8 людно. Часом із юрби вигулькують декілька людей і прямують до дверей книгарні Наукового товариства імені Шевченка. Перед вітринами скупчується молодь. 

Цю триповерхову кам’яницю збудували близько 1880 року. В подвір'ї у 1912 році фірма Івана Левинського звела кінотеатр «Штука» (потім «Химера»). За радянських часів кінотеатр почав називатися «Київ». Під такою назвою він існував до закриття в 2017 році.

Читайте також: На місці книгарні у Львові тепер продають азійські товари. Колись там була культова «Українська книгарня»

У 1990 році на кам'яниці встановили меморіальну дошку, скульптором якої є львівський митець Ярослав Скакун. Вона присвячена перебуванню в цьому будинку Наукового Товариства ім. Шевченка. Інша пам'ятна дошка інформує, що у 1941 році тут жила видатна українська поетеса та діячка національного руху Олена Теліга (1907–1942).

Будинок з понад 130-літньою історією зустрічає нас меморіальною дошкою з написом: «У цьому будинку протягом 1892–1898 років знаходилося Наукове товариство імені Т. Шевченка, засноване у 1873 році». Всередині книгарні бачимо портрети почесних членів НТШ і численні стелажі художньої літератури, зокрема й дитячої.

Товариство свого часу створила небайдужа до культури і науки інтелігенція у відповідь на репресії, яким піддавалося українське друковане слово. Організація виникла під назвою Літературно-наукове товариство ім. Т. Шевченка, а за мету вона обрала: «Вспомагати розвою руської (малоруської) словесності». Згодом діяльність фокусувалась на науці, на перевагу культурно-просвітницьким питанням. Головою організації був Юліан Целевич (1892-93), а з 1893 на цій посаді – Олександр Барвінський.

Перші загальні збори відбулися 4 червня 1874 року в приміщенні Товариства на вул. Академічній, 8 (тепер – проспект Шевченка).

Завідувачка Любов Бартошевська розповідає, що зараз надзвичайно складно утримувати книгарню. По-перше, змінилася читацька аудиторія. Це пов'язане, зокрема, зі зростанням вартості книг. Також під час повномасштабного вторгнення кожен по-різному розставляє пріоритети. Якщо колись молодь, люди старшого віку приходили і могли щось вибрати, то тепер не завжди можуть дозволити собі купити бодай одну книгу. Ця проблема почалася ще за часів ковіду, а нині особливо загострилася. 

«Стараємося триматися, хоча це дуже важко. Ми не є приватною книгарнею, існуємо як товариство на громадських засадах. Приватні книгарні мають, напевно, перевагу в тому, що володіють більш гнучким правом вибору. Щоб ухвалити важливе рішення, ми як товариство мусимо радитися між собою», – каже завідувачка книгарні. 

На книжковому ринку зростає конкуренція за читацьку аудиторію. «Якщо брати до уваги інші книгарні, то вони більш сучасні, тому, відповідно, молодь частіше відвідує їх. Також у деяких книгарнях формуються молодіжні колективи», – додає пані Любов.

Щоби втриматися на ринку, працівники книжкової крамниці дбають про розширення асортименту пропонованих видань, але все ж таки додержують своєї традиції, віддаючи перевагу класичним та науковим книгам.

«Не зрікайтеся»

На питання про кількість відвідувачів пані Любов жартівливо відповідає: «Відвідувачів багато, покупців значно менше». За день до книгарні навідуються щонайменше 20 людей. Відвідуваність залежить від погоди та інших чинників. Заходять переважно люди середнього віку. Однак завідувачка не погоджується з твердженням, що молодь не читає.  

«Молодь читає. Багато молодих людей цікавляться різними виданнями. Заважають продажу електронні книги, але справжні поціновувачі паперових видань не зрікаються нас», – запевняє вона.

Читайте також: Як виглядатиме книгарня, яку облаштують на місці залізничних кас у Львові. Візуалізація

Пані Любов розповідає, що теперішні покупці найбільше звертають увагу на позитивні книги – мотивувальні й психологічні. «Але, на превеликий жаль, хорошого, позитивного в нас нині мало. Автори пишуть переважно про те, чим живуть. Навіть поезія змінюється – на неї також впливають сьогоднішні події. Дитяча література завжди має попит, тому що діти – наше майбутнє, їх треба залучати до читання», – пояснює співрозмовниця.

Любов Бартошевська закликає читачів не зрікатися друкованих книг і підтримувати саме українські, а не перекладні видання. Працівниця книгарні звертає нашу увагу на стійку з написом: «Книгарня НТШ заснована 1894 року. Головний осередок української книги в західних областях України». Саме того року в будинку НТШ перебував Михайло Грушевський і виходив головний друкований орган товариства – «Записки НТШ3». У 1898 році НТШ переїхало в кам’яницю на теперішній вулиці Винниченка, а книгарня відновила роботу на проспекті Шевченка вже за часів перебудови. 

До слова, перед Другою світовою війною каталог Бібліотеки НТШ налічував 74 тисячі назв, 208 тисяч томів, 1 500 рукописів, 2 500 карт і атласів, до 50 тисяч одиниць дублетів. Вона мала окремі відділи рукописів, стародруків і рідкісної книги, картографії. Унікальною була колекція української періодики з Європи й Америки. Серед стародруків були перші друковані видання українською мовою – від «Апостола» Івана Федорова до «Енеїди» Івана Котляревського. 

У 1940 році НТШ примусово ліквідувала радянська влада, а всі його інституції та власність націоналізували. Бібліотечні, рукописні й музейні колекції та збірки розподілили по «профільних» установах – бібліотеках, архівах і музеях Львова. Як пише «Локальна історія», політичні та військові архіви під час війни вивезли до Польщі, літературні – в 1950-х забрали до Києва.

Попри заборону, НТШ продовжило працю в Європі, Америці та Австралії. 21 жовтня 1989 року львівські вчені відновили діяльність товариства в Україні. 

Ювілей 30-річчя наукової праці голови НТШ д-ра Володимира Левицького. 3 квітня 1927 року / Фото: ЦДІА України

Чому закриваються книгарні

У лютому 2020 року на площі Галицькій, 12 закрили книгарню «Глобус» – одну з найстаріших у Львові. Там оселилася книгарня харківського видавництва Vivat. У книгарні «Глобус» продавали підручники, посібники, популярну класичну і дитячу літературу.

Менш ніж за рік стало відомо, що закривається культова «Українська книгарня» на проспекті Шевченка, 8 поруч із «Книгарнею НТШ». Працівники книгарні розповідали «Твоєму місту», що в ній стало малолюдно, карантин фактично добив заклад. «Читають менше. Відкрилося багато нових книгарень. Є інтернет. Ще видавці часом роблять великі знижки, нам таких знижок не давали… Знаєте, зараз усі говорять про те, чому закривають книгарню, що можуть зробити генделик. А спитайте себе, коли ви востаннє купували книжку...» – говорили нам у коментарі. Тоді власники вирішили передати приміщення в оренду видавництву. Згодом тут відкрили книгарню «Є», але кілька днів тому стало відомо, що в цьому приміщенні тепер магазин з азійськими товарами. 

Читайте також: Карантин добив. У Львові закривають культову «Українську книгарню»

Перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко пояснив, що попередня власниця ТзОВ «Українська книгарня», яка отримала це приміщення в 2001 році для влаштування книгарні, продала компанію іншій особі.

«У 2001 році Львівська міська рада продала приміщення за 11 тисяч гривень (зі знижкою 90%). Продаж передбачав збереження чіткого цільового призначення – книгарня без права відчуження, але в ухвалі зазначено, що ця умова діє лише два роки. Рішення про продаж підтримали літератори, члени Національної спілки письменників та інші культурні діячі, які надсилали відповідні звернення», – написав він.

Фото зі сторінки Андрія Москаленка

Місто обіцяє повернути приміщення колишньої книгарні в комунальну власність. 26 березня на порталі депутатів міськради з'явився проєкт ухвали про повернення у комунальну власність цих приміщень. Наразі посадовці ведуть перемовини з новим власником, щоб відновити роботу книгарні. Андрій Москаленко наголосив: будівля є пам’яткою архітектури, на її фасаді розміщена пам’ятна таблиця Олені Телізі, яку в 1942 році розстріляли нацисти в Бабиному Яру.

Анастасія Гончарова

Фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

_________________________________________________________________________________________________________________________