19 липня минув рік від дня вбивства української мовознавиці, викладачки та політичної діячки Ірини Фаріон. З цієї нагоди «Твоє місто» поговорило з її донькою Софією Особою про хід справи, мітинги біля Львівської політехніки, які Софія вважає проплаченими, що про ці події казала сама Ірина Фаріон, чи спілкувалися вони про звинувачення, що вона нібито російська агентка, а також як Ірину Фаріон виховували в дитинстві та як виховувала доньку вона.

Для вас цей рік був дуже непростий. Ви втратили двох близьких людей. Після смерті мами загинув на фронті ваш чоловік Василь Особа. Як вам живеться у цій реальності?

Це насправді для нашої родини був дуже важкий рік. Ірину Фаріон вбили у Львові 19 липня, а чоловік загинув за три місяці – 6 жовтня. Я переживаю це досі – як і вся наша родина, і велика частина України, яка нас підтримує. Головне – це пам’ятати про них. Я думаю, що мама і Василь з неба теж дають силу триматися, а діти, як мама їх називала, чарівнятка – дають силу жити. Їхній тато і бабуся віддали за Україну найцінніше – свої життя, аби ми могли жити у вільній країні.

Ваші діти часто згадують про бабусю?

Так. Мій Василь, до речі, колись зробив у нас на подвір’ї альтанку. Ми там любили сидіти з мамою, з Василем і пити чай. Мама любила каву з медом. Навіть зараз, коли я з малими в альтанці або на подвір’ї, вони часто згадують про бабусю. Маленькими вони називали її Аринкою. Вони відчувають її тепло, і я їм завжди кажу: «Ваша бабуся – це ангелик, вона живе у вашому серці». Треба цінувати ці родинні моменти, бо коли розумієш, що немає мами і чоловіка, то ти один. Зараз, коли я приходжу до маминої хати, де живе киця Беллочка, то переглядаю свої альбоми, коли я була маленька – і розумію, що це пам’ять на все життя.

Фото з похорону Ірини Фаріон

Ви часто приходите до мами на могилу?

Від липня до вересня торік я ходила щодня, а тепер – раз на тиждень. Мені важливо, щоб там завжди були квіти.

Які квіти вона любила?

Вона любила маленькі троянди, гортензії. Востаннє, коли я там була, виникла думка, що, можливо, варто поставити скриньку, щоб люди могли писати мамі листи. Дуже багато залишають записки, дякують. Один пан якось сказав мені: «Якби всі були такі, як Ірина Фаріон, можливо, не було б війни. Якби всі так боролися за мову, за національну ідею».

Фото зі сторінки Катерини Серт

Ірина Фаріон у публічній площині часто була дуже різкою. Чи розповідала вона, як її виховували, у яких умовах росла, як виникли її національні ідеї?

Мамин тато Дмитро працював на газзаводі, а мама Ярослава – у бібліотеці біля Федорова. Основні цінності в їхній родині – релігійні й національні. Колись у тій хаті, де народилася мама, підпільно правили Службу Божу. Мама змалку ходила на ці служби разом зі своїм братом. Батьки дали їй ці цінності, але також була робота над собою – творіння української України. Навіть коли Ірина Фаріон казала: «Маша – це форма не наша», і її звинуватили, що вона пішла до дітей у садочок. Але це якраз і є найперше, з чого треба починати. Як ти називаєш дитину – так вона і далі піде у світ. Так само – плакат «Не знаєш? Не розумієш? Не шануєш? То пиляй до росії», який малювали мамині студенти Львівської політехніки.

 

*Відомою в Україні Ірина Фаріон стала у 2010 році після відео з дитячого садка, де вона публічно критикувала імена дітей, які здавалися їй недостатньо українськими – зокрема, казала, що Міша має бути Михайликом, а Альонкам радила їхати в московію.

@farioniryna "Скандал" у дитячому садочку як випередження часу. 201О - Ірина Фаріон. 2024 - президент Зеленський. То Маша таки форма не наша, чи не так?! #іринафаріон #іринафаріон???????? #фаріон #фаріонірина #irynafarion #імена #українськіімена #зеленський #малороси #політика #російськомовніукраїнці #скандалфаріон ♬ оригінальний звук - Ірина Фаріон

 

Як вас виховували? Ваші батьки розлучилися, і мама виховувала вас одна. Чи дивилися російські мультфільми, яких тоді по телевізору було дуже багато?

Не пам’ятаю, щоб дивилась російські мультики – у мене такого не було. Мама виховувала мене сама, бо з татом вони розлучилися, коли мені був рік. Але їй допомагали бабусі. Мама працювала на трьох роботах, щоб ми могли жити. Пригадую, колись «Львівська політехніка» давала путівки в Одесу, і ми щороку їздили туди. Мама мені ніколи нічого не забороняла. Завжди казала: це твій вибір, ти маєш вчитися на своїх помилках. Найголовніше, що вона мені дала, – це любов до України і ненависть до москаля. Не можу сказати, що змалку, але з 8 чи 9 класу я вже знала, хто є хто. Мама завжди казала: росія нападе на Україну, поки не буде мовної політики.

Як ви виховуєте своїх дітей?

У нас є основні цінності – це любов до України. Мої діти знають, що таке росія, що це ворог, знають, що тата вбили москалі. Мій Дмитрик ходив грати у футбол, і тренер назвав його Дімою. А мій син спокійно відповів: я не Діма, я – Дмитрик. Йому було пʼять років. Іноді він питає: «А чому та дівчинка говорить російською?» Я кажу: «Бо батьки її не навчили говорити українською». Для них, коли людина в Україні говорить російською – це дивно.

Коли ваші діти чули в садочку чи школі російську мову, то що вони кажуть?

«Ми не розуміємо».

Хто їх цього навчив?

Я. Звісно, мама теж говорила, але я завжди їм казала: якщо до вас говорять російською – ви не знаєте цієї мови, просто не розумієте. Українець має себе поважати. Якщо іноземець приїжджає до України, то він вчить мову швидше, ніж дехто, хто тут живе 20–30 років. Це неповага до країни, у якій ти живеш. Тому мої діти мають ті ж сімейні, релігійні та національні цінності, які мали мама, я і Василь.

Чи було таке, що Ірина Фаріон робила незнайомцям зауваження щодо мови? Коли ви гуляли, йшли по Львову чи деінде?

Я не пам’ятаю такого, коли ми з нею гуляли. Львів – це українське середовище. Але пам’ятаю історію, яку мені мама розповідала: вона приїхала до Києва й попросила чай із цитриною. Її не зрозуміли, а вона повторювала і повторювала, поки людина не второпала, що вона хоче чай з часточкою лимона. У результаті принесли чай – і цілий нарізаний лимон. Звичайно, що це було смішно. Але ви розумієте – мама завжди казала: мова – це дім, фортеця. Мова – це зброя.

Тому переконувати когось говорити українською в Україні – це вже якісь дивні речі. Людина має сама зрозуміти, якою мовою їй треба говорити. Якщо досі не розуміє, то, як на маминому плакаті: «Не знаєш? Не розумієш? Не шануєш?» – і стрілочка до росії.

Софія Особа / Твоє місто

Ви поділяли всі погляди своєї мами? Чи були речі, з якими не погоджувалися, за що дискутували?

Таких випадків не було. Але я завжди просила її бути обережною, бо щиро за неї переживала. Такої жінки, як Ірина Фаріон, нема і не буде. Вона так відстоювала свою правдиву позицію. Жаль, що Україна не вберегла її.

Пригадаймо ситуацію, яка передувала звільненню Ірини Фаріон з Політехніки. В одному з інтерв’ю вона сказала, що українські військові, які говорять російською, не є українцями. Ви обговорювали це?

 

Я вважаю, що це було вирвано з контексту, по-перше. А по-друге – я вам скажу ось що: Зінченко, обвинувачений у вбивстві, здійснив постріл, несумісний із життям. А всі ті хейтери, які поливали маму брудом – можливо, на їхніх руках теж мамина кров. Ці люди, які стояли біля Політеху – думаю, їм платили гроші.

Мітинги проти Ірини Фаріон у листопаді 2023 року / Твоє місто

Хто?

Ну, є інформація, що їм платили. Я вважаю, що це була детально спланована кампанія проти мами, зроблена для того, щоб посунути її від студентів, які її обожнювали. Львівська політехніка і мамині студенти, яких вона вчила багато років, – вони співпрацювали. А ті діти, які прийшли на мітинг із дивними плакатами та матюками – я не можу їх назвати українськими студентами. Думаю, цим студентам дали наказ: зробити все, щоб вигнати Фаріон з Політеху. Але Фаріон виграла суд. І що? І всі одразу затихли.

Про мітинги читайте тут.

І ви ж не знаєте, що Зінченко готувався до вбивства мами рік. Він бачив, як суспільство налаштовується проти Ірини Фаріон. Бачив ті мітинги, сам був учасником групи «Фаріон з політеху – геть». Я переконана: кампанія проти мами була ретельно спланована – її хотіли просто стерти з політичного фронту. І навіть коли мама виграла суд – це було в травні – кошти, які їй нарахували за нібито прогул, вона переказала на потреби військових і закупила 11 дронів. До речі, це було 15 липня – останнє відео біля пам’ятника Степану Бандері.

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Ірина Фаріон (@iryna__farion)

 

Тому я хочу сказати всім, хто лив на маму бруд: своїми діями вони, можливо, теж готували ґрунт для вбивства. Бо Зінченко у своїх нотатках прямо писав: «Філологічний фронт обнаглів», «мільйони цього хотіли, а я це зробив». Він спирався на все те, що бачив у суспільстві після маминого звільнення з Політехніки.

Це доведено, що ці записи належать йому?

Так.

Коли відбувались ті мітинги і сталося звільнення – як реагувала ваша мама? Ви про це говорили?

Я пам’ятаю той вечір. Здається, наказ про звільнення з’явився десь о пів на восьму вечора – без печатки, без підпису. Я зателефонувала мамі – вона не відповіла. Тоді я написала: «Це правда?». І вона відповіла: «Це правда. Ми все витримаємо. Головне – щоб з тобою і з дітками все було добре».

Це було дуже важко для неї. І я теж не очікувала такого. Але хто дав цей наказ і навіщо – в мене й досі є питання. І до міністра освіти зокрема. Чи він про це знав? Чому все сталося саме так?

У вас була якась комунікація з тодішнім керівництвом університету?

Жодної.

А як усе відбувалося вже після вбивства?

Я дуже вдячна кафедрі української мови. Вони тоді єдині справді нас підтримали – як і після вбивства.

Зараз у Львівській політехніці нова ректорка. Ви з нею знайомі? Чи була у вас з нею якась комунікація щодо Ірини Фаріон і того, що сталося?

Так. Ми знайомі, і я їй вдячна за підтримку. Це все, що я можу сказати.

Повернімося до вбивства. Чи не думаєте ви, що крім заяв про мову і військових, мітингів – були ще якісь події, які могли призвести до цього?

Усі факти у справі свідчать про те, що вбивця орієнтувався саме на ті мітинги. А ще – на хвилю цькування мами в пресі. І все. Це стало поштовхом для нього. Він хотів «засвітитися», «проявити себе». Він прямо писав: «Я санітар цього общества», «мільйони хотіли – а я це зробив».

Ви хоч раз сумнівалися, що це зробив саме він?

Ніколи. У таких речах я не сумніваюся. Коли я вперше побачила його в залі суду, я одразу зрозуміла: це він. Я не можу це пояснити... Але знала.

Ірина Фаріон казала, що мова – це дім. І що для того, аби українці це зрозуміли, має статися щось страшне. Що вона мала на увазі? І чи вже це сталося?

Мама все своє життя утверджувала українську мову. І, на жаль, сталося. Багато людей лише після її вбивства усвідомили, що мова – це не просто засіб спілкування. Це основа держави. Це наша перемога. Мама завжди казала, що героїв починають розуміти лише після їхньої смерті...

Це ж перше таке вбивство жінки у Львові. Але знаєте, що ще болить? Він (підозрюваний В’ячеслав Зінченко – Ред.) сидів там на лавці довго. І от у мене питання: чому наші люди часто байдужі до підозрілих людей у час війни? Ми не можемо бути байдужими. Ми маємо бути пильними, допомагати одне одному, разом долати ворогів.

Чи говорила вона вам раніше про погрози?

Так, ще з часів мовного плаката «Не знаєш? Не розумієш? Не шануєш?». Тоді й приходили, й перевіряли». Я була ще дитиною, але пам’ятаю, як нам стукали в двері. Ми не відкривали.

Це коли було?

Десь у двотисячних. А от у 2023-му, після звільнення, усе загострилося. Мамі ламали телефон, погрожували, писали з фейкових акаунтів, перекручували її слова. Це була цілеспрямована інформаційна кампанія, яка явно була комусь вигідна. Погрози отримувала і я, погрожували моїм дітям.

Мама зверталася тоді до поліції. Але, як на мене, ці заяви мали б розглядати серйозніше. Можливо, тоді всього цього не сталося б.

Ви маєте на увазі, що не було належної реакції від правоохоронців?

Не було тієї реакції, яка була потрібна. Зараз, звичайно, всі стараються, допомагають. Але тоді, коли людина звертається і каже, що їй погрожують, — мала бути відповідна.

Як думаєте, чому це сталося саме торік? Ви ж згадували, що ще у двотисячних мамі погрожували.

Думаю, тому що вплив Ірини Фаріон зростав. Її відео, її програми на YouTube змінювали свідомість українців. Вона дійсно формувала мовний фронт. А це заважало ворогу.

Вона казала: «Такі, як я, своєю смертю не вмирають».

Так.

То вона передчувала, що таке може статися? Казала вам про це?

Ні, мені вона такого не казала. Але я дуже хочу знати, що вона думала в той момент, коли побачила його – свого вбивцю. Бо вона його бачила, коли він до неї підійшов. Є відео, де чути її крик... Чи відчувала вона щось? Не знаю. Не думаю, що прогнозувала.

На місці вбивства Ірини Фаріон буде створено громадський простір. Чому саме такий спосіб вшанування?

Будь-які пам’ятні ініціативи – це ще одне нагадування про людину. Ми вже відкрили меморіальні таблиці, у Львові з’явилася вулиця Ірини Фаріон. Об’їздили понад 20 міст із заходами «Мова – це зброя», де згадуємо маму. Ми були в Чернігові, Одесі, Ніжині... І через ці події ми ще й допомагаємо військовим. Уже передали допомоги на понад мільйон гривень.

З ким ви це реалізуєте?

У нас є благодійний фонд «Завжди надія». У листопаді я їздила на Донеччину – туди, де воював мій чоловік. Хотіла побачити його побратимів, місце, де він жив, його ліжко… Ми передавали дрони, РЕБи – робимо все, що можемо. Так робила й мама.

Останній рік її життя був надзвичайно насичений: зустрічі, презентації, поїздки, допомога фронту. Удома мама мала велику бібліотеку, і якщо книги повторювались, ми виставляли їх на аукціон: хто зробить найбільший донат, той отримає книгу. Люди купували книжки з її бібліотеки й за 10 тисяч гривень. Усі ці кошти йдуть, зокрема, на потреби 4-ї бригади «Рубіж», де служив Василь.

Нещодавно в нас був журналіст Віталій Портников. Він сказав, що у 2022 році багато російськомовних перейшли на українську як протест проти росії. Але зараз дехто повертається до російської. Психологи пояснюють це як реакцію на стрес. Як ви це бачите? Що б сказала Ірина Фаріон?

Це загроза державності. Мама часто повторювала слова: «Там, де є російська мова – там росія». Навіть путін у ебе на болотах виправдовує свої дії «захистом російськомовних». Я не розумію, як українець у себе вдома не говорить українською. Я не розумію, як не можна вивчити мову своєї землі, коли йде війна. Бо мого чоловіка вбив москаль, який говорив російською. Він забрав не лише життя Василя – він зруйнував нашу родину, наші цінності. Обвинувачений Зінченко теж писав свої нотатки російською. І казав, що мама розколювала суспільство. Тому навіть у цьому – мова має значення. Мама казала: «Може, якщо не доходить словами – дійде ракетами».

А ваш чоловік – як він реагував на скандали навколо Ірини Фаріон і її промов?

Він підтримував маму. Пам’ятаю, це був листопад, він дзвонить і каже: «Приїде кур’єр». Я насторожилася, а це справді був кур’єр з букетами. Василь передав нам з мамою десь 10 величезних букетів. Сказав: «Я хоч на відстані, але підтримую вас». Це був страшний період – нам дзвонили, погрожували. Василь завжди підтримував маму. Саме з нею вони записували YouTube-відео, її останню книжку «Англізми і проти англійської» – це теж його заслуга. Вона називала його сином.

Ірину Фаріон звинувачували в роботі на росію. Ви колись це обговорювали?

Ні, ми про це не говорили. Це повна нісенітниця. Той, хто її звинувачував – сам, можливо, агент кремля. Мама проходила детектор брехні. А Дмитро Гордон, який про це казав, – ні. Ми про це не говорили, бо це безглуздо. Вона на це теж ніяк не реагувала.

І ви в неї ніколи про це не запитували?

Ні, ми про такі речі не говорили.

А про що ви говорили у вільний час?

Коли мама приїжджала, ми йшли гуляти з дітьми, говорили про день, роботу. Ми не говорили про політику. Вона бавилась із дітьми, проводила з ними час. Любила тварин, квіти – у нас у дворі троянди, гортензії. Вона писала вірші – я знайшла 19. Дуже гарні – і про любов, і про Україну. Останній вірш – 15 липня. «Коли дарує літо щастя і фіолетово дзвенить. І начаровуєш, чи вдасться цю мить хоч трохи зупинить» – і фото з Дмитриком. 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Ірина Фаріон (@iryna__farion)

 

Чи у вас досі є охорона?

Так. Є охорона на період слідства – так вирішив суд.

Ви боїтеся за своє життя?

Я за своє життя не боюся, і насправді б хотіла, щоб ця охорона була в мами. Її треба було берегти. Якби мала шанс, запитала б її: чи їй пропонували охорону? І як вона би пережила смерть Василя?

Ви відвідуєте всі судові засідання?

Так, для мене це обов’язок. Я пам’ятаю, як Василь перед смертю казав мені: «Не йди на суд, відпочинеш і матимеш силу». Але коли 6 жовтня він загинув, ми були на морі. А 8 жовтня – було засідання, де я мала бути. Я не змогла бути тоді в суді, бо якраз упізнавала тіло в морзі. У листопаді – відкривали пам’ятну дошку в коледжі, де Василь вчився. Відтоді я не пропускаю жодного засідання.

У вас була дуже емоційна реакція на підозрюваного під час перших судових засідань. Як зараз? Чи ви перетиналися з його батьками?

Коли я його вперше побачила – іншої реакції від мене було б важко очікувати. Багато хто сказав, що я була надто емоційна. Ну, я би не хотіла, щоб вони опинилися на моєму місці. Василь мені казав: йому байдуже, що ти показуєш портрет мами. Він цим пишається. Це даремні емоції для людини, яка цього не варта. Із його батьками я не спілкувалась і не планую. А Зінченко, який сидить у клітці і перебирає пальцями – нехай ще трохи посидить, бо попереду – довічне.

Ви вірите, що буде довічне ув’язнення?

Звісно. Це наша основна вимога.

Чи уявляли ви собі, що його можуть виправдати?

Ні. Я ознайомлена з матеріалами справи. Там уже опрацьовано 30 томів. Є факти, є докази. Адвокати все заперечують – це їхня робота. Але ми йдемо до справедливості.

Чи здається вам, що рік слідства – це довго?

Ні. Хочу подякувати всім, хто збирав матеріали, експертизи. Це важка робота. І всім, хто підтримує нашу родину, журналістам – за те, що не дають суспільству забути. Якщо хтось каже, що рік – це довго, то я не згодна. Я готова чекати стільки, скільки треба, аби було справедливо.

Як ви думаєте, як нам зараз обєднати українців?

Любити одне одного. Дякувати за дрібниці. Поважати одне одного. І навчити українців говорити українською.

Що, на вашу думку, сьогодні робить українців українцями?

Мова. І боротьба за незалежність. Але передусім – мова і цінності в родині.

Що для вас означає перемога?

Мама б сказала: «Коли вся Україна заговорить українською». Я втратила дуже багато. Перемогою для мене буде, коли мої діти не чутимуть російської мови взагалі. Але перемога буде не з усмішкою – вона буде з болем. Бо щодня ми ховаємо найкращих. І нам ще довго відбудовувати Україну.

Є незавершені праці Ірини Фаріон. Ви плануєте їх допрацювати?

Так, плануємо видавати. Поки не говоритиму про всі плани, бо ще не все реалізовано. Але її праці будуть видані. Хто не встиг купити її книжки – тепер шукають, питають. А де вони були раніше? Людина йде – і тоді починають її читати. Але все буде. Уже у вересні, думаю, вийде нова книжка, яку мама писала з Оксаною Микитюк.

Кого вона любила читати?

Шевченка, Лесю Українку, Франка – це базові. Багато наукових праць. У неї в бібліотеці кожна книга з підкресленнями, цитатами. Мама завжди брала з собою комп’ютер і книжки – куди б не їхала.

Як би Ірина Фаріон хотіла, щоб її запам’ятали?

Вона вже – національна постать. Людина, яка жертовно виборювала мову. І найбільшою перемогою для неї була б Україна, яка говорить українською.

Будемо сподіватись, що колись настане час, коли нам не доведеться повертатися до теми мови, бо всі будуть говорити українською. Принаймні, більшість. Також віримо у прозоре і справедливе слідство і вироки для всіх, хто винен в цьому вбивстві. Дякую вам за цю розмову!

Дякую!

Розмовляла Софія Шавранська

Фото: Твоє місто, з відкритих джерел

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.