Стан Папи Римського, в якого двобічна пневмонія, стабілізувався в лікарні після респіраторного кризу. Франциск закликав вірян молитися за мир у всьому світі так, як вони моляться за нього. «Твоє місто» обговорило з доктором філософії, дослідником Інституту історії Церкви Анатолієм Бабинським здоров'я понтифіка та чи може він піти у відставку. Експерт розповів, чи є реальні кандидати на Папський престол; чи може греко-католицький кардинал брати участь у виборах та сам кандидувати; коли світ святкуватиме Пасху в один день; як міжнародна діяльність українських єрархів впливає не лише на церковну, а й на суспільно-політичну сферу.

Папа хворий. Раніше про стан понтифіка не прийнято було повідомляти, тепер дізнаємося про зміни його здоров'я практично в прямому ефірі. «Папа ніколи не хворіє, поки не помре, – цитує стару приказку Крістофер Беллітто, професор історії з Університету Кіна в Нью-Джерсі, дослідник Католицької церкви, і додає: «це змінилося». То що робиться і що можете розказати?

Ситуація незвична. Думаю, це особиста ініціатива Папи Франциска, щоби всі вірні і світ знав, в якому він стані і що з ним може статися. Чи не щодня лікарі повідомляють про погіршення чи покращення його здоров’я, наводять медичні подробиці. Це справді зміна в підходах Апостольської столиці в таких випадках.

Папи хворіють, як і всі люди. Такі ситуації вже траплялися. Про стан Івана Павла ІІ перед завершенням його земного шляху теж було багато що відомо. Всі розуміли, що фізичний стан його дуже поганий. Незадовго після обрання Івана Павла ІІ поранили на площі Святого Петра, і він провів кількадесят днів у лікарні. Всі розуміли, що його життя під загрозою.

Та в цьому випадку думаю, що Папа Франциск особисто хотів, щоби всі знали і бачили, що з ним відбувається. Це частина його підходу до папства – ближчого до людей, людянішого. Що Папа не десь далеко, недосяжний до хвороб та іншого, що він людина, як і всі інші, зі слабкостями, силами, талантами. Це наче частина його понтифікату, це очікувано.

Папа Римський Франциск

Чи може це стати приводом для добровільної відставки Папи?

Такі розмови точаться. На початку свого понтифікату Папа Франциск натякав, що за певних умов він може подати у відставку. Коли його попередник відчув брак фізичних сил, то добровільно зрікся престолу. Якби цей Папа хотів так зробити, це було б ще легше, оскільки Бенедикт XVI уже помер. Було б незвично мати аж двох пап-емеритів. Однак Бенедикт XVI відійшов у засвіти, тож один папа-емерит при новому вибраному – це нормально і можливо.

Коли Папа Бенедикт XVI зрікся престолу, це викликало певну розгубленість. Ламали голову, як це правильно оформити, який статус попереднього понтифіка, який одяг він повинен носити, як до нього звертатися? Чи має він такий самий авторитет у певних питаннях? Чи має право коментувати певні питання, коли є чинний понтифік? Якби раптом стало аж два папи-емерити, це викликало б подвійну розгубленість.

Зараз Папа Франциск одужує (на час розмови. – Ред.). Можливо, коли він почуватиметься трошки краще і зможе завершити певні справи, нагальні речі, він це зробить. Це було б у стилі його понтифікату. Але це лише гіпотези, хоча її озвучували навіть такі серйозні представники Апостольської столиці, як кардинал Джанфранко Равазі. Та згодом емоції навколо цієї теми дещо охололи, тож наразі заноситься на те, що Папа повернеться.

Ніхто не вірив, що Джо Байден може не піти на вибори і зняти свою кандидатуру, але так сталось. Я далекий від прямих аналогій, однак бачимо, що світ починає послуговуватись іншими підходами. Папа робив припущення, потім зобов'язав говорити про своє здоров'я. Це згодом могло б обґрунтувати його наступне рішення? Ви частково відповіли на це запитання: такий хід може відповідати поведінці, властивій Папі.

Він сам говорив на початку свого понтифікату про ймовірне дострокове припинення своїх повноважень, добровільний відхід від справ. Цього не варто виключати.

У середовищі Церкви мусять задумуватися про це наперед. Як це змінює ситуацію? Хто може претендувати на посаду нового Папи і бути обраним?

Такі розмови почалися ще до цієї найтяжчої з багатьох хвороби. Раніше Папі робили операцію на коліні, він не міг повноцінно рухатися, пересувався на колісному кріслі. Також у Франциска діагностували легші захворювання. Ця інфекція в легенях виявилася більш гострою.

Таких розмов не уникнути, вони тривають понад рік. Зважаючи на вік теперішнього Папи, всі розуміють, що це рано чи пізно станеться. Підбирають різних осіб, деякі експерти починають визначати, хто міг би бути наступним, складають так звані списки папабілі, тобто тих хто має шанси бути обраним. Але коли справа доходить до конклаву, історія часто робить такі кульбіти, що ці списки не є релевантними. Зараз називають низку прізвищ. Першим завжди є держсекретар Ватикану кардинал П'єтро Паролін. Далі в переліку багато різних осіб, багато італійців, зокрема відомий нам кардинал Дзуппі, який займався миротворчою місією від імені Папи.

Обоє названих вами кардиналів займалися питанням України або висловлювалися щодо нього?

Так. Але є й інші особи: із Африки, із Азії. Конклав, який рано чи пізно збереться для обрання нового понтифіка, буд напевно найбільш інтернаціональним за всю історію Церкви. Це політика Папи Франциска – призначати кардиналів у різних частинах світу, не фокусуючись на таких традиційних частинах Католицької церкви, як Європа, Північна і Південна Америка. Для прикладу, маємо кардинала в Монголії, якого раніше не існувало. 

Незвичним є й призначення українського кардинала в Австралії, яке ми вже обговорювали. По світу доволі багато осіб із кардинальською гідністю, які можуть бути обраними наступним Папою. Зараз таких кардиналів-електів понад 130, більше, ніж передбачених законодавством: 120. Загалом кардиналів 250, майже половина з них досягли віку, коли вже не можуть брати участі в обранні Папи. Бо після 80 років кардинал не має можливості ні голосувати, ні бути обраним. Тож, повторюся, наступний конклав буде дуже інтернаціональним, тому передбачити, кого саме виберуть – як гадати на кавовій гущі.

Чи може обирати й бути обраним новий кардинал Греко-католицької церкви?

Він обиратиме Папу, і напевно, не одного, бо зараз є наймолодшим кардиналом Колегії. Миколі Бичку всього-на-всього 45 років. Він може бути обраним. Хоча якщо говорити з холодними серцем і головою, шансів має наразі небагато, бо маловідомий у межах Католицької церкви, де кілька тисяч єпископів. Він не був задіяний у серйозних процесах, тільки нещодавно призначений. Можливо, ще не встиг себе проявити. Побачимо. Наразі його не називають у числі тих, що можуть стати новим Папою.

Микола Бичок – кардинал, але він є єпископом Східної церкви. Таких прецедентів на моїй пам'яті ще не було. Ніколи ще не обирали Папу з-поміж єпископів візантійського обряду. На Римському престолі бували греки. Але обрати представника Східної церкви – це певний виклик для католицизму, бо він належить до іншої традиції. А єпископ Риму – це не просто голова Вселенської церкви, до якої належать й усі Східні церкви. Він передусім є главою римо-католицької дієцезії, а відтак митрополитом італійської провінції знову ж таки Латинської церкви і головою Латинської, тобто Римо-католицької церкви в цілому. Поки що важко уявити собі, щоби представник візантійської традиції був обраний.

Владика Микола Бичок / УГКЦ

Це теоретично можливо, практично – важко сказати, бо не було підготовчої роботи. Та все може несподівано повернутися і статися таке, чого ми не очікували. Чи може до пів року вирішитися історія з главою УГКЦ Святославом? Чи зможе він брати участь в конклаві, голосувати? Чи можуть його призначити кардиналом, наприклад, як главу Церкви?

Наразі це неможливо, бо участь у конклаві беруть лише кардинали. Історичний екскурс: є почесні настоятелі субурбікарних церков Риму. Таких церков є певна кількість на території Риму і околиць, кардинали мають титули цих церков. І лише ті, котрі мають ці кардинальські титули, беруть участь в конклаві, бо вибирають єпископа Риму. Так традиційно було, що настоятелі цих церков обирали єпископів Риму. Таких церков є певна кількість і сьогодні кардинали є титулярними настоятелями цих церков, вони можуть бути в інших країнах, але мати таке символічне відношення до Риму.

Питання участі в конклавах глав Східних церков, зокрема й глави УГКЦ, без того, щоби бути кардиналами, порушувалося давно, бо Папа – не лише єпископ Риму, а й глава Вселенської церкви. Тому давно говориться, що предстоятелі Східних церков – так званих східних католицьких, також брали участь у конклаві без кардинальства, бо обрання Папи стосується і їх безпосередньо. Але щоб допустити таке, треба змінити законодавство Римо-католицької церкви.

Чи може Блаженніший Святослав ще стати кардиналом? Теоретично це можливо, консисторія відбувається раз на рік, наприкінці року. Та ще від часів Йосифа Сліпого, який був на межі цієї традиції, українським кардиналам призначалася титулярна церква Святої Софії в Римі. Папа вже надав цю титулатулу кардиналу Бичкові. Звісно, він може знайти іншу церкву для Блаженнішого Святослава, бо щороку хтось із кардиналів помирає і місце стає вакантним. Але для цього Папа мусить бути Папою щонайменше рік. Наразі видається, що цього не буде з одної простої причини. Думаю, логіка Папи була така: є Українська греко-католицька церква, вона мусить мати кардинала, і я одного призначив».

Дякую за докладний аналіз, ви багато чого пояснили. Будемо стежити за розвитком подій. Ви згадали про східний візантійський обряд. Папа пропонував визначити єдину пасхалію, за якою всі Церкви святкуватимуть Пасху одного числа. Це вказує на діалог з представниками східного обряду.

Цій справі Папа Франциск присвятив чимало уваги. Напевно, це було однією з мрій, яку він хотів би втілити під час перебування на престолі святого апостола Петра. Наразі перспектива компромісу примарна, бо помісні Православні церкви не дійшли згоди в цьому питанні. Декотрі, зокрема Румунська церква та її пресслужба, видали заяву, що без всеправославного рішення у справі Пасхи не може бути діалогу з католиками. Ми – ті, що цікавляться цим питанням – розуміємо, що нині консенсус у міжправославних відносинах близький до нуля не лише в питанні святкування Пасхи, а й у багатьох інших.

Православний світ поділений. Є російська православна церква і низка її сателітів – Польська, Сербська, Чеська, Словацька церкви, які «танцюють» навколо неї. Є так звані грецькі церкви, які солідаризуються з Константинополем. Є такі, що балансують між двома полюсами, як-от Румунська чи Болгарська.

Ключовим є питання України, компромісу щодо якого наразі не видно. Поки не бачу, що може знайтися рішення, яке дозволить згаданим церквам сісти за один стіл і говорити на якісь інші теми. І це питання не лише автокефалії, а й війни і пропаганди війни патріархом Кирилом. Ми неодноразово чули, що патріарх Варфоломій Константинопольський і низка інших православних єрархів це гостро засуджують. Не уявляю, як сьогодні вони змогли б вітатися за руку з людиною, в якої руки по лікті в крові, яка задала ідеологічну рамку цієї війни своєю пропагандою «святої» росії, «русского міра» і так далі. Пасха буде десятим питанням, за яке вони зможуть узятися.

Тому, на жаль, перспектива єдиної дати святкування Пасхи наразі примарна, незважаючи на велику кількість різних документів, які як декларації узгодили різні Церкви, зокрема Католицька і Константинопольський патріархат. Єдиний вихід, що Константинопольський патріарх в односторонньому порядку з низкою інших дружніх церков піде на узгодження дати, не чекаючи на російську православну церкву. Бо він розуміє, що для відновлення нормального спілкування з нею знадобиться багато років, а може, й десятиліть.

Митрополит Епіфаній має тепер активні зустрічі та поїздки. Побував, зокрема, у США, Греції, Польщі. Про що свідчать ці його візити? Що позитивного може дати така активність ПЦУ?

Враховуючи те, що попередники ПЦУ – Київський патріархат, Українська автокефальна православна церква, УПЦ МП, частина якої влилася в ПЦУ, не вели самостійну міжнародну церковну політику, то це позитив. УПЦ МП завжди йшла у фарватері російської церкви, діяла і діє у відведених їй межах. А Київський патріархат чи Українську автокефальну православну церкву москва всіляко ізолювала від будь-яких міжнародних контактів, робила все, щоб контакти з ними були токсичними. Ніхто не хотів мати з нею якихось стосунків: ні інші Православні церкви, ні різні міжнародні екуменічні організації, зокрема Всесвітня та європейська ради церков. 

Митрополит Епіфаній / ПЦУ

Що стосується католиків, Епіфаній мав візит до Ватикану, хоча, може, й не на очікуваному рівні, відбулася його зустріч з Папою. Це прорив, ПЦУ виходить із міжнародної ізоляції, яку навколо неї створила РПЦ. Можна припустити, що якби не війна, росії вдавалося б продовжувати ізоляцію ПЦУ. Можливо, не так, як раніше, адже з погляду Константинополя це легітимна, єдино канонічна Церква на території України, бо має автокефалію і право говорити від імені українського православ'я назовні. Війна зіграла велику роль, увага до України є, хоч і не така, як на початку. Це допомагає влаштовувати такі зустрічі.

Та думаю, що ПЦУ вважає одним зі своїх найважливіших стратегічних напрямків розвиток міжнародного співробітництва. Як по церковній лінії в рамках європейської та Всесвітньої ради церков, де представлені різні християнські деномінації, так і з різними політичними колами. Візит до США дуже важливий з огляду на вплив грецької діаспори на політику Америки. Там є організація архонтів Вселенського патріархату. Це дуже впливові особи, політики, бізнесмени, завдяки яким Константинопольський патріархат тримається на плаву. Бо в умовах Туреччини, де вони є загроженою меншиною, саме це грецьке лобі в США дуже допомагає Константинопольському патріархату. Митрополит Епіфаній зустрічався і спілкувався з цими людьми. Зокрема, і з митрополитом Елпідофором, який очолює Грецьку архиєпископію в США. Це стосується й інших країн, які або спільноти яких, можливо, мають меншу геополітичну вагу, але ці контакти завжди діють позитивно. Тому можна лише вітати такі кроки. Це матиме позитивний вплив не лише в церковній сфері, але й у суспільно-політичній сфері України.

Такі зустрічі ще й покликані вирішити питання ідентифікації, пояснення, хто є хто. До війни люди інколи не зовсім розуміли, що є ПЦУ і УПЦ МП. І Московський патріархат цим активно користувався за кордоном. Думаю, розуміння, хто такі православні України, взагалі розмите. Якщо ти ним назвався, напевно нема підстав не довіряти. Правильно було б чітко пояснити і розділити, щоб люди на Заході розуміли, з ким вони працюють «під маркою» православних України.

Це влучне зауваження. Це підвищує розуміння в середовищах, у яких буває митрополит Епіфаній чи, скажімо, владика Євстратій Зоря. Люди починають усвідомлювати, що українське православ'я – окремий суб'єкт не лише на релігійній, а й на геополітичній шахівниці. Що це не є те саме, що російська церква. Митрополит Онуфрій, який зараз очолює УПЦ МП, відрізняється від попередника, який намагався демонструвати суб'єктність українського православ'я. Так, під шапкою московської патріархії, але все ж намагався провадити власну лінію, яка не завжди збігалася з лінією московської патріархії, показував, що існує не лише російське, а й українське православ'я.

Митрополит Онуфрій не розділяє ці поняття. Думаю, це його виховання, світогляд. Він людина закритого типу характеру, не виходить за рамки контактів із дружніми Православними церквами, сателітами російської церкви. Його не цікавить Всесвітня рада церков чи ще щось, він туди ніколи не поїде, бо вважає, що це єресь і зло. Тим паче Америка з її архонтами Вселенського патріархату. Митрополит Онуфрій ніби живе в обложеній фортеці, навколо вороги, і він не надає значення міжнародним контактам. І далі втішається, що ось «ми зберегли канонічність, значить найкращі, найправильніші, і цього досить».

Поживемо-побачимо, наскільки ефективною для цієї церкви буде політика власної маргіналізації не лише в межах міжнародного виміру, але й у межах України. Наразі вона такою не є. В цій церкві існують сили, які здійснюють певні міжнародні активності. Заснували понад сто парафій у Європі, намагаються затягувати туди православних вірян-біженців із різних регіонів України. ПЦУ не може вільно створювати парафії поза Україною, а УПЦ МП тримається російської сторони, якій наплювати, де можна чи не можна. Вони це робитимуть. Є фінансова підтримка деяких православних олігархів, це звучало в медіа неодноразово. Такі речі потребують капіталовкладень, вони є. Для міжнародної діяльності в них призначений окремий єпископ. Але я не сумніваюся, що він не діє поза фарватером російської церкви. Ці контакти існують, всі справи узгоджуються. Як дасть Бог, буде перемир'я чи сталий мир, ми ще почуємо різні заклики до примирення. Вони намагатимуться стати ланкою, яка примирить братні народи. Це все попереду.

Це завжди було пунктом вимог, які вони люблять виставляти. Чи є якийсь прогрес після ухвалення закону про російську церкву?

Наразі ситуація в підвішеному стані. Нещодавно було повідомлення, що розроблений докладний додаток, як це повинно функціонувати. Бо закон радше рамковий.

Ту експертизу, про яку мовилося?

Не тільки. Я не юрист, не можу пояснити це юридично правильно і не лізтиму в цю справу. Мовиться про підзаконні акти, які докладніше описують процедуру втілення закону на практиці. Як я чув із новин, нормативна база вже розроблена, але ще не закінчився період, щоби УПЦ МП і низка інших церков, які можуть підпасти під заборону, могли врегулювати свій статус і відносини з московським патріархатом. Ми не бачимо, щоб вони цього досягали, досягають чи прагнуть досягти. Припускаю, що вони просто завмерли в очікуванні можливих перемовин між Україною та росією за посередництва США, Європи. Вони очікують, що православна карта буде розіграна під час цих перемовин і що одним із компромісів, на який змусять нас піти США, наші партнери, буде залишити простір для існування цієї церкви. Вони можуть домагатися й більшого. Для прикладу, повернення Києво-Печерської лаври, гарантій, що Почаївська лавра чи ставропігійні монастирі, як-от Корецький жіночий монастир, який перебуває в прямому підпорядкуванні московському патріархату, залишаться в МП. Це все може бути на столі перемовин. І «ждуни» в УПЦ МП дивляться, що ж буде.

Якщо це справді станеться, що ж вони говоритимуть далі? Протягом останніх трьох років ви наголошували, що не маєте стосунку до московського патріархату, що це не ваша киріархальна церква, якій підпорядковуєтеся. Що ви проголосили незалежність і є українською церквою. Якщо ця карта ляже на стіл перемовин і буде якось вирішена, то московський патріарх апелюватиме, що це частина його церкви, його паства. Думаю, вони самі не знають, що говоритимуть, але, напевно, міркують.

Та навіть за умови підписання компромісних речей українське суспільство дуже негативно ставиться до присутності російської церкви в Україні. І ніякий підписаний документ не змінить цих настроїв, бо всі бачили, що патріарх цієї церкви задав ідеологічну рамку війни. У нього руки по лікті в крові. Ми не можемо закрити на це очі. Думаю всім це зрозуміло.

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст: Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав

 

Папа Римський Франциск