Чимало обурення та емоційних реакцій спричинило відео учнівських танців із сихівської школи під пісню російського репера Моргенштерна, поширене колишнім депутатом ЛМР Ігорем Шолтисом, зокрема шквал критики на адресу вчителів та системи освіти загалом. Освітяни перекладають відповідальність на суспільство і батьків. Але вона наша спільна – освітян, батьків, суспільства, медіа та інших інституцій. Не шукаючи винних, а в пошуках колективного рішення «Твоє місто» провело публічну дискусію. Спікери з різних сфер, які також є батьками, обговорили, як прищепити дітям любов до українського, розвивати патріотизм під час війни, якими є небезпеки та хто відповідальний за майбутнє.

Треба пропонувати альтернативи, а не розпинати дітей

Очільник департаменту освіти та культури ЛМР Андрій Закалюк побачив це відео, перебуваючи у відрядженні. Спочатку не зрозумів, але з коментарів дізнався, що це російська музика. Школа підтвердила інцидент за участі учнів 8–9 класів, їх легко впізнати на відео. Батьків викликали того самого дня, шкільний офіцер поліції провів бесіду з підлітками. Однак такі випадки можуть траплятися будь-де і не є поодинокими.

«Ситуація неприємна. Ми засуджуємо такі вчинки, але не дітей. До вторгнення російську мову офіційно вивчали в трьох львівських навчальних закладах, з 1 вересня 2022-го цього нема. Однак сім'ї не перестають спілкуватися нею вдома, а діти між собою», – каже він. Для розв’язання проблеми важливо розуміти контекст, у якому ростуть діти, їхні інтереси, за чим вони стежать. Після ситуації Закалюк дізнався про такі історії, як гра «Король унітаза», яку передають зі школи в школу.

«Випадки, що потрапляють у соцмережі, є крайністю. Вчителі, які проводять з дітьми багато часу на уроках, екскурсіях, у поїздках, можуть помічати прояви російськомовного контенту. Питання в тому, чи ми реагуємо лише на скандали в соцмережах, чи звертаємо увагу на елементарні речі, зокрема в школі, – веде далі спікер. – Батьки несуть частину відповідальності, але вона спільна. Та проблема значно глибша. Мені відгукнувся допис Христини Шабат, бо я ріс серед ідентичних історій, хоча ніколи не говорив російською вдома. Тепер відбулися разючі зміни, але скільки російськомовного ми слухали і дивилися! В 2004 році я закінчив школу в Підволочиську на Тернопільщині. Там не було жодних громадських організацій. Ми самі собі творили дозвілля. Моє дитинство і шкільні роки насичені російською попсою, яку ми слухали тотально. Донедавна це не викликало питань. Приїхавши на навчання до Львова, я потрапив у середовище масового припартійного Молодого Народного Руху. У 2005–2010 роках нам пропонували величезний вибір заходів, теренових ігор, різних акцій до свят».

Із 90 000 дітей у Львові лише 1–2% в «Пласті», тож необхідно думати, що робити з 98%. Закалюк не впевнений, що «Пласт» у кожній школі функціонуватиме ефективно, хоча школи відкриті до співпраці. Він наголошує, що держава має стимулювати розвиток різноманітних організацій (екологічні, за інтересами), створюючи умови та надаючи гранти. Виховання дітей та зміна культурних уподобань – довготривалий процес. Наказ про заборону дітям слухати російську музику чи спілкуватися цією мовою залишиться лише документом. Необхідно створювати багато альтернатив, не все для цього робиться. Вчинок школярів ганебний і з цим треба працювати, а не словесно розпинати дітей – найдорожче, що маємо.

Ми програємо ворогу в національно-патріотичному вихованні, пише в дописі Юрій Юзич. Чому це важливо і як те, що ми закладемо, вплине на наших дітей та майбутнє, пояснила дослідниця Олеся Ісаюк на прикладі Романа Шухевича. Як долати зросійщення і чи багато скарг на нього? Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь готовий долучитися до майбутньої львівської комісії чи робочої групи, яка збереться днями, щоб готуватися не лише до нового навчального року, а й до величезних викликів.

Він говорить про активне впровадження державної мовної політики у Львові, затвердження однієї з перших в Україні місцевих мовних програм і найбільшу мережу безоплатних мовних курсів. Але країні бракує ефективної державної мовної політики в усіх сферах. Тарас Кремінь із Комітетом з питань гуманітарної інформаційної політики ВРУ в межах робочої групи підготував рекомендації органам влади щодо освіти та системного поширення українськомовної продукції в інтернеті та інших сферах.

«На початок повномасштабного вторгнення близько 100 000 здобувачів освіти навчалися російською, сьогодні їх трохи більше ніж 400, до 1 вересня 2025 року ситуація має значно покращитися. Сфера освіти (школи, садочки, позашкілля, вища освіта) страждає від застосування недержавної мови під час освітнього процесу. Законодавча ініціатива Наталії Піпи щодо українськомовного середовища є одним із варіантів розв'язання проблем, – коментує Тарас Кремінь. – Необхідно готуватися до викликів пропаганди в соцмережах (TikTok, Instagram, Telegram), із яких неповнолітні отримують 70% інформації. Частина країн Європи обмежила їх застосування. Потрібне законодавче регулювання і політичні рішення».

Роботи в сфері освіти достатньо. Переміщення українців на захід та в центр країни спричинило складні процеси. Діти, що виїхали за кордон, асимілюються. Є проблема з мовою освітнього процесу за кордоном. На тимчасово окупованих територіях тривають лінгвоцид, геноцид та викрадення дітей. Кардинальні зміни надзвичайно складні без Кабміну, ВРУ та політичної волі президента.

Що можна змінити на законодавчому рівні й не тільки

Народна депутатка, секретарка Комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій Наталія Піпа заявила, що законопроєкт про українськомовне середовище, який має усунути дискусію про статус шкільного простору як частини освітнього процесу, блокує Угорщина під приводом порушення прав нацменшин (хоча вони є винятком у законі). Школа і держава відповідають за безпеку дітей на своїй території, весь шкільний простір має бути українськомовним. Поза ним вибір мови є особистим рішенням.

Для реалізації мовних політик потрібні кошти, але в Міносвіти цим ніхто реально не займається, попри ідейну підтримку Михайла Винницького та Оксена Лісового. Досі нема охочих узятися за цей виклик, як і керівника директорату середньої освіти. Спікерка планує подавати зміни до бюджету для створення відповідного відділу. ВРУ та Міносвіти мають пильнувати за реалізацією мовних політик, а Держслужба якості освіти контролювати їх упровадження.

«Львів оперативно відреагував на інцидент у сихівській школі, однак це виняток з-поміж багатьох міст і Києва. Дітей не можна засуджувати, казати, що вони втрачені. Ігор Шолтис згадував, що колись у школі також співав русскій реп. А мій друг, нардеп Роман Лозинський, прекрасно грав у пластові «тернівки» і водночас дивився «Кадетів», поки до нього не дійшло, що це не поєднується. Та до декого не доходить, – каже Наталія Піпа. – У мене двоє дітей, старший – підліток. Вони не слухають російської музики, бо змалечку навчені, що росія – ворог, а прослуховування російськомовного контенту (музики, мультиків) фінансово підтримує державу-агресорку. За 2023 рік українці заплатили росії 81,6 мільйона доларів за прослуховування, які йдуть на ракети. З українськомовного контенту раджу ознайомитися зі списком протестних пісень від Третьої штурмової бригади (всі гроші від прослуховування йдуть на бригаду) як якісною альтернативою російського репу, що відповідає підлітковому бунтарському духу».

Вона закликає учителів приділяти 10–15 хвилин щомісяця розмовам із дітьми про медіаспоживання (алгоритми TikTok, небезпеки Telegram), пропонувати заміни. Міністерство, управління освіти чи вчителі-методисти можуть написати рекомендації й допомогти вчителям. Уже вдалося зменшити хвилю вербування підлітків спецслужбами в Telegram завдяки роз’ясненням ювенальної поліції та представників СБУ в школах. Об'єднання зусиль із ними та лідерами думок для підлітків може вплинути на ситуацію.

«Пласт» можна залучати через станицю «Львів» та зв'язкових, розробляючи гутірки для підліткових куренів, щоб обговорювати актуальні теми. І хоча Юрко Юзич вважає, що «Пласт» має бути в кожній школі, співрозмовниця проти перетворення його на масову організацію, щоб не погіршити ефективності волонтерських та ідейних засад. Однак «Пласт» може ділитися своїми методиками, хоча мотивованих виховників знайти тяжко. На державному рівні варто проводити так звані теренівки (квести на історичні теми), як це вже робить Львів, а також звернути увагу на програму «Джура», ефективність якої в регіонах різна.

При секретаріаті Кабміну є група (керівник – Олег Немчинов, члени – Юрко Юзич, Юрій Постовій, Роман Лозинський, Яніна Соколова). Є думка, що її ефективність зросте під керівництвом Ірини Верещук. Держава переймає досвід Львова. Є ефективні центри «Захисту України» для старшокласників. Та щоб достукатися до підлітків, важливо хто і як говорить.

«Я є співавторкою законопроєкту Княжицького про частковий контроль Telegram, особливо неідентифікованих каналів («Труха» та інші), які не несуть відповідальності за контент як медіа. Важливо говорити про соцмережі, поведінку з гаджетами, як це вже зробила Австралія і робить Данія, Фінляндія, переймати їхні політики. Ця дискусія дуже гостра, бо впливає на контент, який ми споживаємо, і на спосіб мислення та дозвілля наших дітей. Треба брати відповідальність», – акцентує народна депутатка.

Як культивувати й виховувати патріотизм у школах

Отець-салезіянин, колишній директор гімназії Шептицьких у Львові Олег Ладнюк зараз працює в Дніпрі й на Донбасі. Каже, що його учні 9–10 класів, переважно російськомовної школи, знаючи про інцидент у сихівській школі, висловили думку, що це погано, але дітей не варто сильно карати. Мовляв, знаючи, що це погано, вони й самі слухають російську музику, бо український контент їм не подобається. Ситуація в сихівській школі його не здивувала. Щось подібне він спостерігав ще як директор гімназії, біля якої учні сусідніх шкіл слухали російську музику. Отець попереджав: якщо вони хочуть сидіти біля гімназії, то без російськомовної музики. І діти погоджувалися.

«Коли моя родина повернулася із Сибіру, в «святій» Галичині її називали бандерівцями. А коли в 1990-х почалася міжцерковна боротьба, люди в селі Великополе на Львівщині й далі хотіли мати церкву МП. Аж у 2014-му перейшли в Православну, та не в Греко-католицьку, яка там була. Не варто дивуватися, що молодь слухає російський контент. Треба працювати не тільки вчителям, батькам, а й суспільству загалом», – вважає він.

Приїхавши в Дніпро перед війною, отець влаштувався в останню російськомовну школу міста, яка тільки-но перейшла на українську. Працює з дітьми із Донбасу та Дніпра і не може звинувачувати їх у відсутності патріотизму. Хоча адміністрація попередила про проблеми через його українськомовність, бо діти до такого не звикли. За два тижні йому довірили всі старші класи, крім 11-го, який невдовзі сам попросив у директора його як викладача.

«Молодь уже зовсім інша, проукраїнська, їй потрібен лише час та пропозиції. Заборони необхідні, але не дієві. Треба заохочувати українських артистів створювати якісний контент для молоді, інакше вона шукатиме бажане зрозумілою мовою. Наразі це російська. Але за кілька років ситуація зміниться: англійська стане другою мовою через глобалізацію», – підсумовує Олег Ладнюк.

Голова постійної комісії освіти і науки ЛМР Вікторія Христенко, яка також представляє приватну «Школу вільних і небайдужих», розповіла, що в ній від початку були закладені цінності патріотизму й поваги. Російська мова на перервах не звучить, українськомовне дитяче середовище не допускає її. Однак, подивившись TikTok своєї дитини, вона побачила безліч російськомовних рилзів. І діти не знають про альтернативи.

Завдяки колегам із IT вона дізналася про можливість налаштування безпечного пошуку й обмеження без прямої заборони російськомовного контенту в TikTok, залишивши англомовний та українськомовний. А також налаштувала YouTube Kids. Співрозмовниця планує зібрати прикладну інформацію щодо обмежень в одному дописі, щоб допомогти іншим батькам.

Вікторія Христенко пояснює: «Інформацію діти отримують із особистих гаджетів, до яких батьки повинні мати доступ. Через довіру, а не пряму заборону, яка викличе супротив, треба м'яко редагувати доступ і пропонувати яскраві українські альтернативи – стендап, музику, тиктокерів Шиманського, смішного Шевченка. Вони менш розпіарені, бо в нас ринок менший за російський, але їх доста. Батьки разом із дітьми мають налаштувати телефони, щоби вони підтягували українськомовний контент, що зменшить вплив російськомовного».

Важливо пояснювати дітям, що прослуховування російського контенту фінансує ворога, який вбиває наших захисників. Це має бути трикутник «батьки – діти – школа», де батьки відіграють ключову роль. Христенко також наполягає на цілковитій забороні телефонів у навчальних закладах, посилаючись на досвід розвинених країн. Це треба робити попри спротив батьків, які бояться втратити зв'язок із дітьми. Телефони перемагають усе – від цікавих уроків до концертів, позбавляючи дітей уміння жити тут і зараз, насолоджуватися моментом. Треба зробити український контент вірусним. !Fest сприяє цьому щотижневими концертами, але головний шлях – через родину. Батьки мають подорослішати й узяти на себе відповідальність, активно долучаючись до життя дітей без таємних втручань.

Андрій Закалюк підтримує заборону гаджетів у школах, хоча це складне юридичне питання через відсутність законодавчого регулювання та статусу телефона як приватної власності. Він наводить приклад Італії, де телефонів у школах не використовують, а зв'язок батьків із дітьми відбувається через дорослих. Так, телефони замінили живе спілкування. Діти не завжди здатні вчасно зупинитися. Та навіть дорослі залипають у гаджетах, витрачаючи час, який можна було б використати набагато корисніше.

Директорка ПІПЛ Ліцею, сертифікована тренерка вчителів «Захисту України» Наталія Малик звертає увагу на позитивні результати участі їхніх дітей у національно-патріотичних центрах виховання, що є ініціативою Львова. Зокрема, наголошує на комплексності проблеми й відсутності простих рішень щодо мови, музики та альтернатив. Заборони й розмови про те, що російське – гидота, не допоможуть, адже підлітки схильні до протестів. Проблема не в дітях, а в дорослих, які мають знайти шляхи для розмов, питати дітей, пояснювати, але не забороняти.

«Ми сфокусовані на найбільшій загрозі, але я воліла б обговорювати, чи варто слухати гурт «Курган і Агрегат» із дітьми, аніж про велике, цікаве і українське. Загляньте в плейлісти дітей, що вони слухають. Для багатьох це буде здивуванням. Що в шкільній програмі з музики для НУШ 5–6 класів? Відродження й бароко, діти обговорюють Баха, Вівальді, опери, арії, кантати, ораторії, концерти, прелюдії, фуги, канти, меси і псалми. Виявляється, зі шкіл виходять надзвичайними інтелектуалами… Щось не працює. Нам потрібно змінювати підходи докорінно», – каже співрозмовниця.

І пропонує Андрієві Закалюку створити курс сучасної української музики, що дозволить учителям із дітьми піти на концерт згаданого гурту «Курган і Агрегат», а потім обговорити це. Показати, яким є українське, бо дуже не вистачає надивленості, а вона важлива. Наталія Малик вважає, що потрібні відверті розмови, навіть виступи Моргенштерна з подальшим обговоренням, чому це добре і чому погано. Щоб ефективно взаємодіяти з підлітками, необхідно трошки спуститися до них і більше розмовляти. Це дозволить дізнатися про них багато нового і будувати співпрацю, уникаючи заборон чи повчань про добре й погане, шукаючи, натомість, інші підходи.

Діти обирають контент за вподобаннями. Культура споживання – давня глибинна проблема українського суспільства, і ми в цьому живемо. Батьки теж споживають російськомовне, зокрема серіали. З дітьми треба відстежувати причинно-наслідкові зв’язки. Це і про фінанси, і про те, як мова, культура, музика формують нашу ідентичність.

Підлітки схильні до протесту, їм треба трохи побути й у мінус-культурі, а Україна цього не покриває. «Я працювала в 93-й школі, звідки ми побачили це відео. Знаю цих дітей особисто. Бачила, як у зошитах вони малюють Моргенштерна. На уроках учні слухають народні пісні, ходять на патріотичні заходи, які для них є зовнішньою мішурою. Варто більше говорити з підлітками. Наприклад, у нас 11-класники з власної ініціативи цього року видали енциклопедію шістдесятництва. Вони зупиняють людей для хвилини мовчання. Діти насправді чудові, потрібно лише глибше їх розуміти», – веде далі Наталія Малик.

Знадобиться більше ініціатив, співпраці й залучення до позашкілля

Керівниця Центру гідності дитини при УКУ Христина Шабат має багаторічний досвід роботи з підлітками, зокрема, як пластова виховниця. Вона каже, що проблема російськомовного контенту стала актуальною лише три роки тому. За стільки часу жодної реформи в Україні не відбулося. росія не є прикладом для наслідування, вона знищує дитинство і стрімко рухається до диктатури. Спікерка наголошує, що дорослі, на відміну від дітей, можуть розрізняти біле і чорне, а діти стикаються з подвійними стандартами, коли слово «ні» може означати і «так», і «може бути». Вони не розуміють, коли «ні» – це точно «ні».

«Кілька років тому я вибирала приватну школи для своєї дитини. В одній патріотичній, коли мали ставити вертеп, організували карнавал принцес, бо це круто, а вертеп – ні. Я запитала, як там викладають історію, позиціонують національних героїв. Відповідь була, що дітям дають усю інформацію і вони собі її аналізують. Але ж у дітей нема критичного мислення, тому висновки для них мають робити дорослі, пропонуючи чіткий наратив», – наголошує Христина Шабат.

Спікерка зазначає, що суспільство сильно бореться проти булінгу, але само зацькує дітей, якщо щось трапиться. Це жахливо з огляду на зростання самокалічень і самогубств серед підлітків. Вона критикує дорослих за те, що ті оберігають дітей від чутливої інформації, ігноруючи реальність війни. А потім дивуються, чому діти не можуть розрізнити добро і зло. Дорослим потрібно чітко визначити позицію, куди йти, як транслювати цінності, бо мозок підлітків ще не здатний на такий аналіз.

«Пласт» у кожну школу – гарна ідея. Але там усі волонтери, ніхто не отримує зарплати. У Львові 2,5 тисячі пластунів, але це з дорослими. Діти, по суті, виховують дітей, тому модель «рівний рівному» і працює. Однак якщо за пластовою моделлю виховниками стануть учителі за доплату, це може знищити її ефективність. Тож маємо шукати інші шляхи, дослідити, чому в Америці та Британії мільйони скаутів, а в нас – ні, більше залучати молодь», – аргументує спікерка.

Вікторія Христенко обіцяє зробити окремий допис про список ГО і можливості для дітей. Є Junior Achievement Ukraine (підприємництво від 15 років), фундація «Кредо» (фінансова грамотність), Анна Чуба (шкільне соціальне підприємництво) і Тарас Рибицький (шкільне самоврядування). Для прикордонних територій є грантові кошти, діє безліч проєктів. SavED, GoGlobal та «Змінотворці» створюють безпечні простори та працюють із дітьми. Поки триває війна, інституційна підтримка від держави обмежена, тож громадськість має сама шукати донорські кошти і провадити діяльність.

«У Львові студенти УКУ активно створюють громадські організації. Охоче пустимо їх до дітей, бо «рівний до рівного» спрацьовує набагато краще. Пані Христино, може, ми підемо до студентів, запропонуємо, щоби частина їхніх громадських організацій була спрямована на підлітків Львова?» – пропонує вона. На що Христина Шабат відповідає: «УКУ має багато практики з підлітками, магістерських проєктів та суспільно орієнтованого навчання, заохочуючи студентів до проєктів у інтересах громади. Та про це варто говорити з відділом студентського життя».

Андрій Закалюк визнає складність роботи з дітьми різного віку та відсутність ідеального рецепта. Бачить прогалину в комунікації можливостей позашкілля з батьками. Зайнятість дітей, як-от танці чи туризм, формує їхнє середовище. Підлітки часто кидають гуртки через втрату інтересу, а батьки, так би мовити,  дають слабину. Важливо інтенсивно працювати з дітьми на переході до підліткового віку, забезпечуючи їм увагу та зайнятість. Школи і не тільки мають допомагати фактично неповним сім'ям, де батьки воюють.

Наводячи приклад з минулорічного міністажування в американській школі з 62 гуртками, які функціонують до 22:00, Закалюк закликає директорів активніше використовувати шкільну інфраструктуру для позашкілля: «Якщо о 20:00 у вашому спортзалі вимкнене світло, то щось не працює. У львівських школах багато гуртків, у багатьох до 10-ти, але, за статистикою, більшість дітей не відвідує їх. Для їх залучення необхідно створювати правильні умови, які стимулюватимуть розвиток ГО та ініціатив. Їм потрібна увага і співучасть батьків, бо в 13–14 років діти ще не готові до самостійного життя».

Він вважає, що фінансова грамотність потрібна з дитсадка, але сумнівається, що вона допоможе підліткам усвідомити зв'язок між прослуховуванням музики та заробітками на ній. Хоча у львівських школах є уроки та гуртки з фінграмотності, цього недостатньо. Для навчання дітей бракує фахових дорослих. Багато шкіл Львова роками не можуть знайти вчителів математики та фізики.

Христина Шабат зазначила, що у Львівському методичному центрі є перекладена програма з фінансової грамотності «Флатун», яку можна вести з дитячого садка, але не всі готові докладати зусиль. «Суспільство досі мислить категоріями безкоштовної державної освіти. Фінансова грамотність починається зі сплати податків. Коли мати знатиме, що з її податків частина йде на школу, а дитина просиділа їх у телефоні (наприклад, 3000 із 15 000 гривень за місяць), тоді й з'явиться відповідальність. А зараз існує наратив, що винна школа, вчителі порушують права дітей, забороняючи телефони. Однак усе взаємопов'язано, і часто грошима. Це мають розуміти передусім дорослі, а діти підтягнуться», – додає вона.

У НУШ фінансова грамотність інтегрована в підручники з математики для першого класу і є окремим курсом, зауважує Вікторія Христенко. А от зарплата вчителів не підвищувалася з початку повномасштабного вторгнення: середня – 12 000 грн із надбавками, мінімальна – 7 200 грн. За даними досліджень до 2030 року дефіцит учителів у країні сягне 40%. Середній прохідний бал НМТ на педагогічні спеціальності – лише 140, тоді як в УКУ на будь-які спеціальності – 180. «Не можна просто вимагати від освіти в таких умовах. Реформа НУШ триває (у 7-х класах), планують її прискорити з 1 вересня 2026-го. Президент пообіцяв вивести освіту на перший план після війни, однак зараз коштів бракує навіть на оборону.

Підсумки

Держава поки що не може поставити освіту в пріоритет, фінансування дуже не вистачає. «Пласт» у всі школи – дискутабельне питання. Сподіваємося, що робоча група буде щось напрацьовувати. Ми проговорили, що можна робити в межах міста і паралельно змінювати на законодавчому рівні. Заборонами можна бавитися, але невідомо, чи вони працюють. Батькам треба активно включатися. Це не завжди свідомість, яка допоможе виховати дитину в потрібному руслі. Відкрите питання про побудову синергії приватної освіти з управлінням освіти, містом, громадами, залученням університетів. Дорослі мають подорослішати, показувати дітям українську альтернативу, записувати їх на різноманітні гуртки.

Вікторія Христенко зобов'язалася зробити два великі дописи: як зосередити дитині контекст, щоби він підтягувався наративною вибіркою, і про блогерів, інфлюенсерів, співаків, на яких варто підписатися. Вона наголосила, що в нас фантастичні національно-патріотичні центри: діти звідти не хочуть виходити, там працюють дуже віддані люди. Та тільки для 10–11 класів. Але ж із сьомими, восьмими і дев’ятими класами можна буде працювати на факультативних засадах.

Андрій Закалюк вважає, що забезпечення зарплатами вчителів є питанням лише центральної влади, бо освіта є ключовою державною політикою. У Львові освіта забирає 33–35% бюджету, на плечах міста садочки, позашкілля та інклюзивно-ресурсні центри, також місто погоджує капітальні видатки під час війни. Проблеми освіти в Харкові, Дніпрі, Одесі кардинально відрізняються від львівських, як і кількість російськомовних дітей. Тому механізми подолання цих проблемам мають бути різні. Необхідно дбати про дітей, виховувати їх, не ігноруючи проблем і помилок.

Наталія Малик каже, що ми ніколи не створимо методичку, як виховати свідомого громадянина, бо проблеми різні, а Україна велика. Тому закликає більше говорити з дітьми, й тоді виникатиме менше проблем. А Христина Шабат додає: найкраще починати із себе, дивитися на себе, а не на когось іншого.

Переглянути дискусію у відеоформаті можна тут: 

Дискусію модерував Тарас Яценко

Текст: Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.