
«Як можна звикнути до війни?!» – співвласник «Кави Мілітарі» у Львові
Цього року ти отримав від міста нагороду «Сміливі». Нагородження пройшло під гаслом: «Ти або на фронті, або для фронту!». За що тобі її вручили?
Мене подали рідні, я про це навіть не здогадувався. Виявляється, там був відбір. У заявці описали моє життя і нашу з Ігорем Фльорком «кавову» ініціативу. Я пройшов і переміг, але насправді вважаю, що є дуже багато людей, які зробили набагато більше, ніж я.
Ти пішов служити, коли тобі виповнилося 20-ть?
Так. Мій товариш Ігор Фльорко вже був у «Азові». Ми були знайомі з 2015 року, так само Ігор Галушка, якого я знав із 2014-го. Я розумів, що піду служити, так мене виховав батько, тому стало цікаво випробувати свої сили в елітному підрозділі, але військову кар'єру будувати не хотів.
У 2016 році долучився до КМБ (курс молодого бійця. – Ред.) від «Азову». На той час вони організували круту сержантську школу за стандартами НАТО. Записалося багато добровольців. Потрібно було мати хороші фізичні дані. Мені було легше, бо я до цього активно займався спортом. Коли нас почали ганяти, було враження, що я в якомусь американському фільмі (Усміхається). В кожного був свій номер, у мене – 8-й. До речі, 8 вересня мій день народження, тому для мене це щасливе число. Фактично всі тренування, хоча моментами було дуже важко, я пройшов із усмішкою на обличчі. Нам проводили цікаві лекції. Наприкінці року ми вирушили на полігон, що за 30 кілометрів від Маріуполя. Хто успішно пройшов навчання, потрапив у полк. Тренування і лекції тривали, був постійний розвиток. Нам, до речі, дуже цікаво розповідали про історичні постаті, наших полководців та лідерів, які боролися за Україну. На мою думку, цього дуже бракує нашим людям – елементарного знання своєї історії.
Які у вас тоді були завдання?
Була певна робота на околицях. Тривала позиційна війна. Наш взвод був першим, кого навчали сержанти. Зараз це окремий навчальний центр імені полковника Євгена Коновальця. Це справді дуже круто! Такого рівня я більше ніде не бачив. Навчання на строковій службі минали приблизно так: «На тобі три патрони, маєш туди вцілити і все – молодець». В «Азові» можна було здобути знання з медицини, тактики, вогневої підготовки.
Нам, молодим хлопцям, було цікаво себе випробувати: чи не станемо боятися, на що ми спроможні, чого досягнемо і так далі. Наш взвод себе добре зарекомендував. Не було ніякої «дідівщини».
А яка в тебе була посада?
Більшість часу на службі я був гранатометником.
У тебе на війні виникла ідея готувати каву?
Мій контракт на три роки закінчився, тоді постало питання, чи продовжувати службу ще на рік. Ми вже домовилися з Ігорем Фльорком, що будемо займатися кавою. Він якраз звільнився зі служби і працевлаштувався баристою, пройшов спеціальні курси.
Читайте також: «Не надівайте на мене ваші рожеві окуляри!» Як допомогти ветеранам адаптуватися
А мені здавалося, що якщо я зараз звільнюся, то підведу хлопців. Тоді ширилися чутки про можливий бойовий виїзд. Наш колектив був дуже крутий, фактично як друга сім'я, тому я вирішив залишитися.
За той ще один рік не пошкодував?
Ні, абсолютно. Далі були полігони, навчання, інструкторсько-методичні заняття, виїзди, бойове розпорядження в складі ССО (Сили спеціальних операцій Збройних сил України. – Ред.).
Чи відчувалося тоді, що буде, як тепер кажуть, велика війна?
Тоді ні.
Яким було забезпечення військових і зарплата контрактників?
На початку ми отримували близько 12 тисяч гривень.
Тобі вистачало?
Не дуже. З нашим стилем життя (Усміхається). Забезпечення було непогане, але що стосується амуніції та окремих речей, ми могли собі купувати щось комфортніше, що довше служитиме.
Коли ви вирішили з Ігорем започаткувати власну справу, у вас був хоч якийсь стартовий капітал?
Ми почали завчасу відкладати, так і відкрилися в 2021 році. Жодних грантів на початку не отримували. Щоправда, була одноразова виплата ветеранам у розмірі 100 тисяч. То я доклав грошей і купив автомобіль для роботи. Так з'явилася наша кав'ярня «Кава Мілітарі» на Городоцькій. Ми орендували павільйон і працювали там до повномасштабного вторгнення. 24 лютого закрили МАФ. За два тижні до початку я мав уже спакований «тривожний рюкзак» з усіма військовими речами.
І знову подався на війну…
Ветерани «Азову» у Львові долучалися переважно до 80-ки. Хто повертався з-за кордону, їхав одразу до Києва, згодом частина з них полетіла гвинтокрилами в уже оточений Маріуполь. Ці люди є втіленням хоробрості!
У нас не було зброї, лише своє екіпірування, тож ми вирішили піти у «вісімдесятку». Наших був фактично цілий взвод, до 30 людей, тому ми старалися триматися разом. Зібрали в частині пів сотні людей і повезли в напрямку Умані. Друзі з Києва повідомили, що на околицях вже почалися бої. І ми п’ятеро, почувши, що там уже «несеться», а ми ще тут сидимо і чекаємо, вирішили їхати туди за погодженням. Прибули до столиці, дуже приємно було бачити всіх тих, хто колись був у «Азові».
Біля Бучі мене поранило. Їхала ворожа колона, спочатку ми не розуміли, хто це, згодом побратим побачив літеру «V» на першій машині, і ми відкрили вогонь, працювали злагоджено й ефективно, допоки не отримали кожен по декілька кульових поранень. Думав, усе швидко загоїться, планував за місяць-півтора повернутися, але лікування виявилося доволі тривалим.
Читайте також: «Ми на війні захищали вас, тепер варто подбати про нас», – ветеран Євген Шваб
Після реабілітації повернувся у стрій. Хлопці тоді були на полігоні. Коли я лікувався, то проскочив фазу «ССО Азов», коли виконували завдання на Запорізькому напрямку. Тоді полк масштабувався в 3-тю окрему штурмову бригаду (з 26 січня 2023 року. – Ред.), яка вже брала участь у боях поблизу Бахмута.
Пробув там недовго, бо турбувало плече. Був змушений поїхати на дообстеження. З'ясувалося, що в плечі є надрив ще з моменту поранення, тож довелося знову проходити реабілітацію. Згодом мене прооперували.
Командування запропонувало зайнятися у Львові вишколами та інструкторською діяльністю.
А що з вашою кав'ярнею?
Зараз орендуємо павільйон «Кава Мілітарі» на вулиці Чорновола, 93, біля «Арсену». Також у тестовому режимі відкрили фудтрак біля Центру Довженка на Сихові. Цим фургоном із кавою їздили на різні фестивалі, навіть супроводжували ним виїзні донації – забір крові для військових.
Нам із побратимом дуже пощастило з командою. В ній близько десяти людей. Усі класні, ініціативні, а головне вірять у цей проєкт.
Ви отримували якусь допомогу?
Так, виграли ваучер на 300 тисяч гривень. На ці кошти купили деяке обладнання та інші необхідні речі. Але ви розумієте, що таке 300 тисяч для кав'ярні. Також отримали грант від «Дії» на 500 тисяч, які спрямовуємо на розвиток мережі, зокрема в нову точку на Довженка.
Також запланували відкрити маленьку кав'ярню на вулиці Джерельній – у приміщенні.
Наша кава існувала завдяки постійним клієнтам. Раніше ми наче просто трималися на плаву, а тепер активно розвиваємо свою справу, на власному прикладі хочемо показати іншим ветеранам, які вже перебувають у цивільному житті, що все можливо, головне докласти зусиль.
Власна справа – це не лише про заробіток, а й про адаптацію військових у суспільстві після пережитих подій. Набагато простіше, коли тобі є чим зайнятися, є мета. А гранти вдалося отримати, бо мали перевагу – наявний бізнес, потребували тільки вдосконалення й масштабування.
Ви з Ігорем Фльорком – активні й патріотично налаштовані, інколи бракує такої мотивації серед молоді. Як це змінити?
Зараз у місті, як я знаю, вже є понад десять центрів навчально-патріотичного виховання. Приємно бачити, як діти розбирають і збирають зброю, стріляють по цілях, накладають турнікети, споряджають магазини набоями. Також є парамілітарні організації з крутим навчанням та постійним удосконаленням.
Треба лише це масштабувати, проводити бесіди з ветеранами у навчальних закладах і не тільки. Коли відбувається така комунікація, то діти, підлітки, молодь загалом стають більш свідомими через те, що мають можливість поговорити безпосередньо з учасником війни. І ще, звичайно, необхідно додати їм більше історії нашої нації.
До речі, твого прадіда колись засудили за зв'язки з УПА?
Так, його звали Микола Лавринів. Він народився у 1915-му. 7 серпня 1944 року був увʼязнений в тюрмі на Лонцького за звʼязки з УПА. Як каже баба, його донька, їх здав хтось із села. Брата повісили, а прадіда увʼязнили. Він був звільнений у червні 1945 року.
Я надзвичайно пишався ним, коли був дитиною, і вже тоді знав, хто є нашим ворогом. Так само пишаюся своїм батьком, який загинув у червні 2023-го на Бахмутському напрямку.
Він своїм прикладом довів, що таке відвага і що таке справді любити сімʼю: вік не важливий, коли йдеш боронити своє!
Історія має властивість повторюватися, але зараз ми можемо змінити її хід раз і назавжди. Проте зробити це можемо лише разом, коли кожен почне із себе, на власному прикладі показуватиме іншим, наскільки необхідна допомога кожного і чому так важливо долучатися до війська.
Що тебе, можливо, розчаровує в цивільному житті?
В українців є така особливість, що вони швидко забувають те, що було, і до всього звикають, навіть до війни. Вдумайтеся, як можна звикнути до війни?! Всі щораз менше на неї зважають, збори закриваються щораз повільніше. Це позначається й на тому, що люди не хочуть іти до війська, мовляв, без мене обійдуться. А це про справедливість: чому одні йдуть попри те, що мають сімʼї, хороший заробіток, законну можливість не йти, а другі нібито не народжені для війни…
Читайте також: Десять «не» в спілкуванні з військовими. Інтерв'ю з фізіотерапевткою «Гестапо»
Хоча, звісно, є чимало приємних моментів. От нещодавно я звернувся в приватну клініку, мені зробили УЗД плеча, проконсультували, написали висновок. І коли я спитав, де можна заплатити за візит, лікар відповів, що нічого платити не потрібно. Мені в такі моменти незручно, але приємно, що люди допомагають військовим.
Тож маємо пам'ятати це гасло – «Ти або на фронті, або для фронту!».
Розмовляла Христина Гоголь
Фото надав Ростислав Грицьків
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
______________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Війна і наступ Росії
- росію лякає не Трамп, а дещо інше. До чого готуватись українцям у 2025 році
- «Я втратила ногу, але є й хороша новина»
- «Війна – це завжди нагода». Якою є Україна майбутнього та чого чекати в наступні роки
- «Мама заховала повістку, а тато сказав». Розвідник, який воює та записує війну на вініли
- Якою буде нова Україна. Розмова з Віталієм Портниковим і Ярославом Грицаком
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни
- Чи можна буде засудити Росію в Гаазі. Політолог-міжнародник про російсько-українську війну