«Як можна звикнути до війни?!» – співвласник «Кави Мілітарі» у Львові

572 0
Ростислав Грицьків пішов служити в «Азов» у 2017-му. Ще на війні вирішив із побратимом заснувати кав'ярню. А коли почалося повномасштабне вторгнення, закрив заклад і став на захист держави у лавах підрозділу ТрО «Азов», який сформували колишні бійці полку «Азов». Про воєнні будні, ветеранський бізнес та повагу до військових він розповів Тvoemisto.tv.

Цього року ти отримав від міста нагороду «Сміливі». Нагородження пройшло під гаслом: «Ти або на фронті, або для фронту!». За що тобі її вручили?

Мене подали рідні, я про це навіть не здогадувався. Виявляється, там був відбір. У заявці описали моє життя і нашу з Ігорем Фльорком «кавову» ініціативу. Я пройшов і переміг, але насправді вважаю, що є дуже багато людей, які зробили набагато більше, ніж я.

Ти пішов служити, коли тобі виповнилося 20-ть?

Так. Мій товариш Ігор Фльорко вже був у «Азові». Ми були знайомі з 2015 року, так само Ігор Галушка, якого я знав із 2014-го. Я розумів, що піду служити, так мене виховав батько, тому стало цікаво випробувати свої сили в елітному підрозділі, але військову кар'єру будувати не хотів.

У 2016 році долучився до КМБ (курс молодого бійця. – Ред.) від «Азову». На той час вони організували круту сержантську школу за стандартами НАТО. Записалося багато добровольців. Потрібно було мати хороші фізичні дані. Мені було легше, бо я до цього активно займався спортом. Коли нас почали ганяти, було враження, що я в якомусь американському фільмі (Усміхається). В кожного був свій номер, у мене – 8-й. До речі, 8 вересня мій день народження, тому для мене це щасливе число. Фактично всі тренування, хоча моментами було дуже важко, я пройшов із усмішкою на обличчі. Нам проводили цікаві лекції. Наприкінці року ми вирушили на полігон, що за 30 кілометрів від Маріуполя. Хто успішно пройшов навчання, потрапив у полк. Тренування і лекції тривали, був постійний розвиток. Нам, до речі, дуже цікаво розповідали про історичні постаті, наших полководців та лідерів, які боролися за Україну. На мою думку, цього дуже бракує нашим людям елементарного знання своєї історії. 

Які у вас тоді були завдання?

Була певна робота на околицях. Тривала позиційна війна. Наш взвод був першим, кого навчали сержанти. Зараз це окремий навчальний центр імені полковника Євгена Коновальця. Це справді дуже круто! Такого рівня я більше ніде не бачив. Навчання на строковій службі минали приблизно так: «На тобі три патрони, маєш туди вцілити і все молодець». В «Азові» можна було здобути знання з медицини, тактики, вогневої підготовки.

Нам, молодим хлопцям, було цікаво себе випробувати: чи не станемо боятися, на що ми спроможні, чого досягнемо і так далі. Наш взвод себе добре зарекомендував. Не було ніякої «дідівщини».

А яка в тебе була посада?

Більшість часу на службі я був гранатометником.

У тебе на війні виникла ідея готувати каву?

Мій контракт на три роки закінчився, тоді постало питання, чи продовжувати службу ще на рік. Ми вже домовилися з Ігорем Фльорком, що будемо займатися кавою. Він якраз звільнився зі служби і працевлаштувався баристою, пройшов спеціальні курси.

Читайте також: «Не надівайте на мене ваші рожеві окуляри!» Як допомогти ветеранам адаптуватися

А мені здавалося, що якщо я зараз звільнюся, то підведу хлопців. Тоді ширилися чутки про можливий бойовий виїзд. Наш колектив був дуже крутий, фактично як друга сім'я, тому я вирішив залишитися.

За той ще один рік не пошкодував?

Ні, абсолютно. Далі були полігони, навчання, інструкторсько-методичні заняття, виїзди, бойове розпорядження в складі ССО (Сили спеціальних операцій Збройних сил України. – Ред.).

Чи відчувалося тоді, що буде, як тепер кажуть, велика війна?

Тоді ні. 

Яким було забезпечення військових і зарплата контрактників?

На початку ми отримували близько 12 тисяч гривень.

Тобі вистачало?

Не дуже. З нашим стилем життя (Усміхається). Забезпечення було непогане, але що стосується амуніції та окремих речей, ми могли собі купувати щось комфортніше, що довше служитиме.

Коли ви вирішили з Ігорем започаткувати власну справу, у вас був хоч якийсь стартовий капітал?

Ми почали завчасу відкладати, так і відкрилися в 2021 році. Жодних грантів на початку не отримували. Щоправда, була одноразова виплата ветеранам у розмірі 100 тисяч. То я доклав грошей і купив автомобіль для роботи. Так з'явилася наша кав'ярня «Кава Мілітарі» на Городоцькій. Ми орендували павільйон і працювали там до повномасштабного вторгнення. 24 лютого закрили МАФ. За два тижні до початку я мав уже спакований «тривожний рюкзак» з усіма військовими речами.

І знову подався на війну…

Ветерани «Азову» у Львові долучалися переважно до 80-ки. Хто повертався з-за кордону, їхав одразу до Києва, згодом частина з них полетіла гвинтокрилами в уже оточений Маріуполь. Ці люди є втіленням хоробрості! 

У нас не було зброї, лише своє екіпірування, тож ми вирішили піти у «вісімдесятку». Наших був фактично цілий взвод, до 30 людей, тому ми старалися триматися разом. Зібрали в частині пів сотні людей і повезли в напрямку Умані. Друзі з Києва повідомили, що на околицях вже почалися бої. І ми п’ятеро, почувши, що там уже «несеться», а ми ще тут сидимо і чекаємо, вирішили їхати туди за погодженням. Прибули до столиці, дуже приємно було бачити всіх тих, хто колись був у «Азові».

Біля Бучі мене поранило. Їхала ворожа колона, спочатку ми не розуміли, хто це, згодом побратим побачив літеру «V» на першій машині, і ми відкрили вогонь, працювали злагоджено й ефективно, допоки не отримали кожен по декілька кульових поранень. Думав, усе швидко загоїться, планував за місяць-півтора повернутися, але лікування виявилося доволі тривалим.

Читайте також: «Ми на війні захищали вас, тепер варто подбати про нас», – ветеран Євген Шваб

Після реабілітації повернувся у стрій. Хлопці тоді були на полігоні. Коли я лікувався, то проскочив фазу «ССО Азов», коли виконували завдання на Запорізькому напрямку. Тоді полк масштабувався в 3-тю окрему штурмову бригаду (з 26 січня 2023 року. – Ред.), яка вже брала участь у боях поблизу Бахмута. 

Пробув там недовго, бо турбувало плече. Був змушений поїхати на дообстеження. З'ясувалося, що в плечі є надрив ще з моменту поранення, тож довелося знову проходити реабілітацію. Згодом мене прооперували.

Командування запропонувало зайнятися у Львові вишколами та інструкторською діяльністю. 

А що з вашою кав'ярнею?

Зараз орендуємо павільйон «Кава Мілітарі» на вулиці Чорновола, 93, біля «Арсену». Також у тестовому режимі відкрили фудтрак біля Центру Довженка на Сихові. Цим фургоном із кавою їздили на різні фестивалі, навіть супроводжували ним виїзні донації – забір крові для військових. 

Нам із побратимом дуже пощастило з командою. В ній близько десяти людей. Усі класні, ініціативні, а головне вірять у цей проєкт.

Ви отримували якусь допомогу?

Так, виграли ваучер на 300 тисяч гривень. На ці кошти купили деяке обладнання та інші необхідні речі. Але ви розумієте, що таке 300 тисяч для кав'ярні. Також отримали грант від «Дії» на 500 тисяч, які спрямовуємо на розвиток мережі, зокрема в нову точку на Довженка.

Також запланували відкрити маленьку кав'ярню на вулиці Джерельній – у приміщенні.

Наша кава існувала завдяки постійним клієнтам. Раніше ми наче просто трималися на плаву, а тепер активно розвиваємо свою справу, на власному прикладі хочемо показати іншим ветеранам, які вже перебувають у цивільному житті, що все можливо, головне докласти зусиль. 

Власна справа – це не лише про заробіток, а й про адаптацію військових у суспільстві після пережитих подій. Набагато простіше, коли тобі є чим зайнятися, є мета. А гранти вдалося отримати, бо мали перевагу – наявний бізнес, потребували тільки вдосконалення й масштабування.

Ви з Ігорем Фльорком – активні й патріотично налаштовані, інколи бракує такої мотивації серед молоді. Як це змінити?

Зараз у місті, як я знаю, вже є понад десять центрів навчально-патріотичного виховання. Приємно бачити, як діти розбирають і збирають зброю, стріляють по цілях, накладають турнікети, споряджають магазини набоями. Також є парамілітарні організації з крутим навчанням та постійним удосконаленням.

Треба лише це масштабувати, проводити бесіди з ветеранами у навчальних закладах і не тільки. Коли відбувається така комунікація, то діти, підлітки, молодь загалом стають більш свідомими через те, що мають можливість поговорити безпосередньо з учасником війни. І ще, звичайно, необхідно додати їм більше історії нашої нації. 

До речі, твого прадіда колись засудили за зв'язки з УПА?

Так, його звали Микола Лавринів. Він народився у 1915-му. 7 серпня 1944 року був увʼязнений в тюрмі на Лонцького за звʼязки з УПА. Як каже баба, його донька, їх здав хтось із села. Брата повісили, а прадіда увʼязнили. Він був звільнений у червні 1945 року.

Я надзвичайно пишався ним, коли був дитиною, і вже тоді знав, хто є нашим ворогом. Так само пишаюся своїм батьком, який загинув у червні 2023-го на Бахмутському напрямку. 

Він своїм прикладом довів, що таке відвага і що таке справді любити сімʼю: вік не важливий, коли йдеш боронити своє! 

Історія має властивість повторюватися, але зараз ми можемо змінити її хід раз і назавжди. Проте зробити це можемо лише разом, коли кожен почне із себе, на власному прикладі показуватиме іншим, наскільки необхідна допомога кожного і чому так важливо долучатися до війська.

Що тебе, можливо, розчаровує в цивільному житті?

В українців є така особливість, що вони швидко забувають те, що було, і до всього звикають, навіть до війни. Вдумайтеся, як можна звикнути до війни?! Всі щораз менше на неї зважають, збори закриваються щораз повільніше. Це позначається й на тому, що люди не хочуть іти до війська, мовляв, без мене обійдуться. А це про справедливість: чому одні йдуть попри те, що мають сімʼї, хороший заробіток, законну можливість не йти, а другі нібито не народжені для війни…  

Читайте також: Десять «не» в спілкуванні з військовими. Інтерв'ю з фізіотерапевткою «Гестапо»

Хоча, звісно, є чимало приємних моментів. От нещодавно я звернувся в приватну клініку, мені зробили УЗД плеча, проконсультували, написали висновок. І коли я спитав, де можна заплатити за візит, лікар відповів, що нічого платити не потрібно. Мені в такі моменти незручно, але приємно, що люди допомагають військовим.

Тож маємо пам'ятати це гасло – «Ти або на фронті, або для фронту!».

Розмовляла Христина Гоголь

Фото надав Ростислав Грицьків

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

______________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

Війна і наступ Росії

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!