Як росія прагне зробити Львів центром своїх інформаційних атак: інтерв’ю
У чому полягає принцип роботи сучасної російської інформаційної зброї? Як саме створюються полярні позиції всередині суспільства та нацьковуються одна на одну?
З часів першої фази війни, тобто з 2014 року, українцям могло здатися, що російська пропаганда – це щось на зразок розіп'ятих хлопчиків (фейк про «розіп'ятого хлопчика» в Україні російський Первый канал вперше показав 11 липня 2014 року. – Ред.).
Насправді з кінця весни 2022 року російські пропагандисти чітко зрозуміли, що вже не можна працювати так, як колись, і переключилися лише на внутрішні проблеми України. Не можна стверджувати, що пропаганда цілком досягає усіх своїх цілей: Україна, попри все тримається, чинить спротив. Але певних результатів вони досягають, зокрема, тому, що в основі їхніх інформаційних операцій лежать наші внутрішні реальні проблеми, які бачать люди на місцях, які перегукуються з новинним полем. Саме тому людям важко розпізнати, що це російський вплив. І коли починаєш їм про це говорити, як-от про те, що росія відпрацьовує тему мобілізації, то люди часто просто цього не хочуть чути, сприймають за українську пропаганду.
Чи можуть навіть ті, що усвідомлюють наявність пропаганди та ІПСО, стати її інструментами? Які механізми залучення до цього процесу найбільш непомітні? (Нещодавно заступник голови Львівської ОВА Іван Собко на своїй сторінці у фейсбуці поширив фейк про «сенсаційне дослідження», яке приписали американському лінгвісту Джону Мак-Вортеру, якого він насправді ніколи не робив, про те, що «українська мова логічніша за англійську». Це спростував «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» (Spravdi). – Ред.)
Загальний принцип такий, що якщо це ефективна інформаційна чи інформаційно-психологічна операція, то пересічна людина ніколи цього не зрозуміє. Бо якщо вона розуміє, що це ІПСО, то мовиться якраз не про ІПСО. Фейки можна пояснити, спростувати. А коли це інформаційна операція, то все на півтонах. Наприклад, ми будемо бачити українця, який закликає інших українців до миру за будь-яку ціну. Ось зараз несеться хвиля в тіктоці, коли українські блогери, зокрема з Івано-Франківська, записують емоційні відео, що потрібно будь-що припинити стріляти, припинити війну, підписати мир, бо вмирають хлопці і дівчата (українська блогерка Бонька з Івано-Франківська підняла хвилю обговорень у мережі своєю заявою про необхідність підписання з росією мирного договору. – Ред.).
Суть російських інформаційних операцій зараз у тому, що вони моніторять інформаційний простір, беруть реальні українські проблеми і працюють з ними на масштабування, перебільшення, провокують дискусію. І основне їхнє завдання – максимально поширювати це все руками українців.
До повномасштабного вторгнення в них були мережі проросійських блогерів, шаріїв, медведчуківських каналів, каналів у телеграмі. Зараз цього вже, на щастя, фактично немає, вони маргіналізувалися. Так, вони присутні в інформаційному полі, але їхній вплив уже суттєво слабший. Але в нас з'явилися свої арестовичі, та це вже інша історія.
Які інструменти росія найактивніше використовує сьогодні: телеграм–канали, тікток, «хороших росіян», фейкові медіа? Які з них найефективніші для ворога?
Використовують усе. Тобто суть інформаційної кампанії в тому, що людина це має побачити з максимальної кількості джерел. Це може закидатися через українські телеграм-канали, та це не означає, що вони працюють на росію. Це означає, що вкид, наприклад, може йти через іноземні медіа, про це мимоволі починають писати українські журналісти, бо це ж новинний привід, його не можна ігнорувати, бо він суспільно значущий, а насправді це вкид. А далі починається експеримент: це обговорюють у телеграм-каналах, потім ще хтось із росіян прокоментує, а далі воно починає жити своїм життям, відтак десь хтось зробить клікбейт на ютубі чи, в кого не витримають нерви, у тіктоці, і пішло-поїхало.
Вплив так званих хороших росіян на наш інформаційний простір вже мінімізований, хоча ще й не нульовий, тому що періодично через них бувають вкиди, які, на жаль, підхоплюють реальні медіа, телеграм-канали.
Де найбільша концентрація російської дезінформації різних штибів? Це все ж таки тікток, тому що його алгоритми і формати сприяють тому, щоб максимально це все поширювати.
Кілька днів тому у Львові вбили військового, працівника ТЦК, після чого з'явилася навала коментарів від ботів з дискредитацією територіальних центрів комплектування та мобілізації.
Це стара російська кампанія з дискредитації мобілізації, яку вони почали ще тоді, коли в нас стояли черги добровольців у 2022 році. Зрештою, вони її не припиняли з 2014-го, а з початку повномасштабного вторгнення спроби дискредитації мобілізації тільки загострилися. На жаль, з українського боку були зроблені всі можливі помилки – і комунікаційні, і управлінські, що дало їм фору.
Це складне питання. На жаль, зараз це все перебуває в такій фазі, що важко щось виправити комунікаційно чи управлінськи. Це вже та стадія, коли з'явилася агресія, люди накручені, налякані, не всі хочуть мобілізуватися, хтось нападає на працівників ТЦК… На жаль, це була прогнозована стадія, яка почалася ще торік, коли були перші прецеденти на Івано-Франківщині (в селищі Космач близько сотні людей перекрили дорогу, щоб не пропустити, як вони думали, автомобілі ТЦК. Авто розхитали, жінку з шестирічною дитиною побили. Фейкове повідомлення про автомобілі ТЦК з'явилося в місцевих пабліках. – Ред.). Звідти все почалося, а тепер тільки наростає і має доволі велику органіку в суспільстві.
Те саме й щодо вбивства військового, працівника ТЦК у Львові. Люди в коментарях не вірили, що з боку ТЦК не чинили насильства над підозрюваним у вбивстві. Тобто люди не вірять у професійну версію, вважають, що їх обманюють. Тут справді спрацювали боти, бо росія завжди активна в таких випадках, щоб підтримувати як тих, що на боці військових, так і тих, що не хочуть мобілізуватися. Вони завжди працюють на два табори, щоб ще більше роздирати суспільство, посилювати емоції та ефект від того, що відбулося в реальності.
Так само вони використовують інформацію про обстріли, відсутність світла. Це теж давні історії, які тягнуться з 2022-го. Почерк не змінився. За моїми оцінками зараз вона менш ефективна, ніж їм здається, тому що того ефекту, якого вони досягли у 2022 році в цій темі, їм уже не бачити. Пригадуєте, тоді було таке: одні мають світло, другі – ні. Це несправедливо. Хоча Укренерго багато зробило, щоб розповісти про специфіку функціонування енергетичної системи, це складна тема, важко пояснити, що таке балансування, чому інколи навіть доводиться продавати електроенергію, бо її банально кудись потрібно дівати.
Але тоді люди, будучи тривалий час без світла, тепла, води, не могли нормально приготувати їжу. І тут росія абсолютно нічого не вигадувала. Темрява сильно б'є по психічному стану, а ще зима, очікування переговорів, складна ситуація на фронті. Люди стали більш агресивними. І це окрема велика проблема, зараз із нею можна працювати тільки просвітницькими засобами.
Ще раз нагадаю, що інформаційно-психологічну операцію людина розпізнати не може, тому що суть цієї операції – не просто фейк, не просто дезінформація, а комплекс дій як в онлайні, так і в реальному житті, які достатньо тиснутимуть на людину, щоб стимулювати зміну її поведінки. На щастя, таких активних операцій мало. Але одна з них украй потужна – дискредитація мобілізації. І тут наочно можна побачити зміну поведінки людей: є ті, що не хочуть мобілізуватися, є випадки нападів на працівників ТЦК.
Чи можлива самодіагностика?
Якщо говорити про маркери, які можемо розпізнавати, то це емоційний контент. Тобто якщо людина відчула, що після споживання тої чи іншої інформації в неї виникає дуже сильна емоція, настільки сильна, що хочеться відразу переслати, поділитися цією інформацією, обговорити її – це явний маркер того, що тут маніпулюють. Далі вже можна ставити запитання, проводити дослідження, хто маніпулює і з якою метою. Тому де-факто на сильну емоцію можна звертати увагу. Це складно, тому що це раціональна дія в емоційному стані, але це єдиний спосіб, який фактично може дозволити це робити. Якщо людина в сильному емоційному стані, то її складніше переконати в зворотному, в тому, що інформація може бути неправдива чи зумисне підібрана. Переконання людини в зворотному – доволі довгий процес.
Чи варто українцям активно чистити свої стрічки, блокувати підозрілі акаунти, скаржитися на ботів, токсичні канали?
Це працює хіба що для самозаспокоєння. Насправді в 99% це не дає кінцевого результату, на жаль. Ще на початку повномасштабного вторгнення соціальні мережі на ці скарги реагували, тепер – ні. А якщо й реагують, то це виняток, який тільки підтверджує правило. І вже навіть про винятки я давно не чула. Навіть абсолютні російські боти сприймаються як свобода слова, бо політика соцмереж така, щоб їх не блокувати. А боти, створені штучним інтелектом, максимально схожі на живих людей, тому складно довести соцмережам, що це боти. Але коли людина подає скаргу, їй стає спокійніше, тому можна скаржитися. Хоча не варто сподіватися на результат розгляду цих скарг.
Чи можна сказати, що захід України, особливо Львів, став окремою мішенню для дезінформації?
Так, стовідсотково, це працює там, де є загострення авдиторії. У цьому випадку є більша концентрація національно орієнтованої авдиторії при меншій фізичній небезпеці, адже тут менше обстрілів, і все це дозволяє робити інформаційні операції з розколу.
Ми вже бачили такі випадки, як-от інформація про високі ціни на львівську нерухомість. Цей той випадок, коли росія бере реальну проблему і працює з нею на максимізацію.
Мені також розповідали, як чутки поширювали безпосередньо в місті: вулицею йшла група людей, яка гучно розмовляла російською і запитувала перехожих: «А гдє тут во Львовє памятнік вєлікому Пушкіну?». Так відпрацьовувався розкол між тими, що тут живуть, і тими, що приїхали зі сходу України.
Львів точно в епіцентрі концентрації дезінформації. Вбивство Парубія – один із прикладів, який доводить це правило. Львів завжди був мішенню, зрештою, як і всі великі міста. Та сама Одеса, де велика концентрація певних яскраво виражених думок, з якими можна контроверсійно працювати.
Нам як суспільству складно розібратися з цими інформаційними атаками. Нашому поколінню «пощастило» жити в той період, коли аналогову еру змінила цифрова і ми долаємо перехідний етап, який характерний тим, що правила ще не сформовані. Наші наступні покоління напишуть ці правила. А зараз немає дієвих правил, інфраструктури, яка забезпечила б їм підтримку. Тут можна провести паралелі з дорожнім рухом: коли з'явилися перші автомобілі, не було системи безпеки, контролю, дорожніх розміток, правил, бо кількість автомобілів була незначною і це, відповідно, не потребувало таких великих зусиль. Зі збільшенням трафіку, автомобілів правила з'являлися поступово.
Тепер маємо ситуацію, в якій дуже стрімко збільшується кількість та форми інформації, і під це все просто фізично не встигають розробляти правила. Бо, наприклад, методи боротьби з дезінформацією, фейками виявилися недостатньо ефективними, м'яко кажучи. А на написання нових правил може знадобитися більш ніж 10 років. Тому поки що будемо перебиватися точковими способами, адже поступово виникають історії про блокування проросійських каналів, які поширюють російську пропаганду. І ось такими точковими способами вдається досягати певних результатів.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
_______________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Війна і наступ Росії
- «На кону – безпека всієї Європи». Британський експерт про мирну угоду і помилки Заходу
- Як народжується пантеон новітніх героїв. Репортаж з меморіалу під Києвом
- «Ми наближаємося до небезпечного порогу»: Грицак, Ґудзяк, Кебуладзе
- «Криза – це можливість». Кирило Буданов про наші удари, розширення війни та майбутнє
- Село досі оговтується від трагедії. Біля Львова поховали маму та доньку, які загинули 5 жовтня
- «Чуєш, я з тобою, ти вже виїхав з пекла». Історія Іскри, яка евакуйовує військових
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- «Усіх не беремо». Усе про контракт «18-24» та кому можуть відмовити
- «Ми не можемо просто так загинути», або Три правила Залужного
- «Як можна звикнути до війни?!» – співвласник «Кави Мілітарі» у Львові
- росію лякає не Трамп, а дещо інше. До чого готуватись українцям у 2025 році
- «Я втратила ногу, але є й хороша новина»
- «Війна – це завжди нагода». Якою є Україна майбутнього та чого чекати в наступні роки
- «Мама заховала повістку, а тато сказав». Розвідник, який воює та записує війну на вініли
- Якою буде нова Україна. Розмова з Віталієм Портниковим і Ярославом Грицаком
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук



