Нещодавно у Львові представили оновлений проєкт меморіального комплексу, присвяченому Героям, загиблим у війнах за незалежність України. Архітектори працювали над ним понад рік разом із родинами полеглих, експертами та громадськістю. Однак проєкт ще потребує доопрацювання. Про ключові зміни, символіку, а також про нові ділянки поховань і що ще потрібно змінити, читайте в інтерв’ю «Твого міста» з Іваном Щурком, архітектором, викладачем ЛНАМ, координатором громадської ініціативи «Незнаному воякови», що займається пошуком дослідженням і впорядкуванням українських воєнних поховань першої половини XX ст.

На початку 2024 року у Львові оголосили Всеукраїнський відкритий архітектурний конкурс на кращу пропозицію меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вул. Мечникова. Після презентації проєкту переможців у мережі виникли дискусії, а представники громади Львова, інтелектуальних кіл, громадські активісти, дієвці культури зареєстрували звернення про скасування результатів конкурсу. Головний архітектор Львова Антон Коломєйцев казав, що відбулася лише перша презентація попереднього ескізу, який не є фінальним проєктом архітекторів, що всі побажання, бачення, ідеї будуть розглянуті та враховані. Згодом «Твоє місто» провело дискусію про військові меморіали у Львові та в Києві, їх критику, за і проти, локації, в ході якої вдалося напрацювати важливі рішення і поради, як можна доопрацювати проєкти. Докладніше читайте тут. 

Відтак 30 травня 2025 року у Львові презентували оновлений проєкт військового меморіалу. 

Іван Щурко. Фото: Галина Зварич

Які основні зміни були внесені у початковий варіант меморіального комплексу Героїв?

Змінилася насамперед планувальна структура в архітектурному та містобудівному плані самого військово-меморіального кладовища. Також зникли або зазнали трансформації окремі елементи. Зокрема, так званий «вибух»: конструкція, яку в першій концепції автори пропонували з кортенової сталі, – динамічна, навіть агресивна за формою, яка візуально справді нагадувала вибух. Це викликало тривожні асоціації та спротив, особливо з боку родин і побратимів загиблих.

Читайте також: Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Перша версія, зокрема проєкт-переможець, більше стосувалася громадського простору, аніж військово-меморіального кладовища. Військово-меморіальне кладовище не може бути громадським простором у класичному розумінні. Це різні об’єкти, до них має бути застосований зовсім інший етичний підхід.

Візуалізація першої версії

Перша версія була більше про громадський простір – абсолютно відкритий, з лавочками, доріжками. Тепер зовсім інша історія. Маємо більш-менш цілісну структуру, де могили займають ключове місце як візуально, так і емоційно. Усі інші елементи лише підсилюють структуру, притаманну саме військово-меморіальним кладовищам з відповідною історичною і традиційною символікою.

Розкажіть докладніше про кам’яного янгола, якого буде видно лише під світлом. Можливо, знаєте, як народилася ця ідея і що вона означає?

Скульптор Володимир Семків, який запропонував цю ідею, презентував кілька варіантів центрального елемента для військово-меморіального кладовища. Однак саме концепція з ангелом мала найбільший відгук – як у тих, кому її презентували, так і в команди архітекторів, яка працювала над проєктом.

Це досить масштабна й монолітна кам’яна брила. Сам силует ангела – це порожнина, вибрана в структурі каменю. Це прямокутна брила каменю, в якій прорізаний силует ангела. Він найактивніше «працюватиме» при прямих сонячних променях.

У верхній частині брили передбачений отвір, крізь який промінь світла проникає в цю порожнину, "запалюючи" силует ангела. Важливо зазначити: це не остаточне рішення, а концепція. І скульптор, і архітектори наголошують, що наразі ця ідея ще може бути змінена, доопрацьована і заново обговорена.

Буде також доопрацьована сама площа довкола монумента: озеленення, мощення, освітлення. Все це потребує ретельної роботи, щоби цей простір справді виконував свою функцію в структурі військово-меморіального кладовища.

На презентації автор концепції намагався коротко пояснити ідею – невидимий ангел, який проявляється лише при світлі. Лише промінь, лише памʼять і наш «дотик» робить його видимим для людського ока. Іванка Крип’якевич (львівська іконописиця, мати загиблого захисника Артемія Димида. – Ред.) наголошувала, що ангел – це поліконфесійний, навіть полірелігійний символ. 

Традиційно в нас на кургані – хрест. Ангел – це символ, прийнятний для представників різних релігій. Світло, яке створює образ, – це зрозуміла глибока символіка. Вона покликана говорити не лише про втрату, а й про надію, про пам’ять, яка світлом залишається з нами.

Проєктом також передбачені колумбарій та водойма як символ тиші та плинності часу.  Як саме вони будуть інтегровані в архітектуру?

Це також потребує доопрацювання. Колумбарій – однозначно необхідний елемент. У Львові триває робота над будівництвом крематорію. Є родини, які свідомо обирають кремацію. Іноді це особиста воля загиблого. Це нормальна світова практика. Колумбарна стіна, а можливо, навіть кілька, мають точно бути.

Це непросте інженерне рішення, яке потребує ретельного опрацювання на етапі робочого проєкту. Згідно з концепцією колумбарні стіни розміщені в нижній частині кладовища (поблизу озера), на початку церемоніальної площі. У візуалізації їх можна побачити як червоні цегляні проходи з лівого боку відносно центральної осі. Вважаю це рішення вдалим. Але ці деталі ще будуть доопрацьовані.

Візуалізація

Чи була розроблена нова символіка, візуальні коди, які поєднують історичну спадкоємність? 

Одним із ключових елементів, що формує історичну тяглість, є форма хреста. Автори підкреслили, і ми бачимо, що це козацький хрест – як на похованнях вояків Української галицької армії, січових стрільців, а також на пам’ятниках, упорядкованих в 1990-х роках. Подібну форму активно використовували і в українській діаспорі. Тож саме форма надгробного хреста є тим візуальним кодом, який найкраще пов’язує сучасне військове кладовище з українською традицією військової некрополістики.

Візуалізація

Якщо говорити про інші елементи, то ще все формується. В правій частині кладовища, де поховані вояки УПА і є невеликий, радше стихійний, меморіал,  височить сіра гранітна стіна, яка має трансформуватися в низку барельєфів – художніх творів, що розкриватимуть всі етапи боротьби за незалежність України.

Імовірно, для цієї частини знадобиться окремий художній конкурс або додаткова робота експертного середовища й дорадчої ради, яка вже супроводжує проєкт.

Якщо говорити про ліву частину – півкруглу цегляну стіну з лампадками і невеликим озерцем, то мені зрозуміла символіка, закладена авторами. Цікаво, як архітектори з цим упораються. Це доволі непростий об’єкт як із архітектурного, так і з інженерного й екологічного поглядів.

Ідея озера в таких меморіальних просторах справді працює: вода – це про спокій, віддзеркалення, памʼять. Однак технічно реалізувати цей елемент буде складно.

Ще один цікавий елемент – ніші під лампадки. Це свіже рішення, нове для українських меморіалів. Воно відкриває можливість формування нової традиції – більш інклюзивної. Люди зможуть долучатися до вшанування не лише тих, що поховані в межах цього кладовища, але й загиблих у війні загалом. 

Читайте також: «Маємо відкрити «хвіртку» наступним поколінням», або Що не так із військовими меморіалами

Після оголошення переможця конкурсу на проєкт військового меморіалу в місті точилися гострі дискусії, зокрема й ми організовували публічне обговорення «Зберегти пам’ять. Якими будуть військові меморіали у Києві та Львові». Чи можете сказати, що саме викликало найбільше суперечок у початковій концепції? Чи брали ви участь у зустрічах або нарадах під час підготовки змін до проєкту і який загалом мала вигляд комунікація між різними сторонами?

Я долучився до цього процесу досить пізно, і то не до всіх етапів роботи. Моя участь була радше у форматі консультування на прохання Іванки Димид, матері Артемія Димида, який загинув і якого поховали на цьому меморіалі.

Пані Іванка запросила мене до невеликої неформальної спільноти, до якої ввійшли військові, художники, скульптори, а також батьки і родичі загиблих. Цей процес розпочався паралельно з ініціативою Львівської міської ради. Проте з часом ці паралельні напрямки зійшлися в одній точці, і далі робота стала спільною та конструктивною.

Мій особистий внесок – екскурсія, яку я запропонував. Я є практикуючим архітектором, але не маю професійного досвіду в проєктуванні сучасних військових меморіалів. Моя діяльність у цьому напрямку є радше волонтерською, як частина громадської ініціативи.

Понад 10 років я займаюся дослідженням історичних поховань вояків, військових меморіалів, їжджу областю, досліджую зразки пам’ятників воякам. І був щиро здивований тим, що багато з них збереглися ще з 1920–1930-х років. Мені навіть траплялися пам’ятники з 1914–1915 років – могили українців, які служили в австро-угорському війську.

На території Львівщини збереглись унікальні пам’ятники, встановлені ще під час Першої світової війни. Вони пережили польську, німецьку й радянську окупації. Хоча більшість із них пошкоджені, до нашого часу дійшло близько сотні таких об'єктів, які мені вдалося знайти. 

У багатьох містах та містечках області – Яворові, Сокалі, Золочеві, Жовкві, Самборі, Стрию – збережені або частково відновлені військові сектори поховань вояків УГА та січових стрільців. Десь це зроблене більш коректно, десь менш, однак ці фрагменти мають велике значення.

Це дає розуміння, що ми не починаємо з нуля, а продовжуємо і розвиваємо українську традицію, попри те що вона не була сформована повністю через історичні обставини – війни, репресії, окупації. Маємо окремі її фрагменти, які дають основу для подальшого розвитку. 

Їх вивчення дозволяє сучасним архітекторам, скульпторам, художникам почуватися впевненіше, відчути себе частиною історичної тяглості.

Я запропонував провести екскурсію для архітекторів, родичів загиблих та працівників Львівської міськради, щоби показати ці збережені об’єкти. Одного дня ми здійснили подорож на північний захід від Львова – через Івано-Франкове, Яворів, Раву-Руську, Белз, Шептицький, Жовкву. За день побачили понад десяток історичних обʼєктів різних періодів, зокрема часів Першої світової війни.

Під час тієї поїздки ми відвідали військове кладовище в селі Потелич – меморіал воякам німецької армії (вермахту). Сюди й нині привозять останки німецьких солдатів, знайдених, зокрема, в Київській області. 

Кладовище має чітку, продуману планувальну структуру, притаманну німецькій меморіальній традиції — символічну, де кожен елемент має своє місце й значення. Такі приклади, як цей цвинтар, разом з іншими об’єктами маршруту, справили сильне враження на архітекторів. Цей досвід, ймовірно, став одним із чинників, що спонукали команду переосмислити початкову концепцію та структуру майбутнього військово-меморіального кладовища на Мечнікова — з опорою вже на глибші, традиційно українські підходи до просторової організації та меморіальних елементів.

Робота над проєктом триває, і добре, що вона розвивається з урахуванням історії, пам’яті та спадкоємності.

Можливо, ви вивчали приклади воєнних меморіалів у Польщі, Німеччині, Ізраїлі, США? Що можете про це сказати? Яку концепцію вони обирають, що переважає в них, а що в нас?

Сьогодні, на жаль, в Україні переважає так зване гранітне лобі. На цвинтарях домінують пам’ятники з чорного граніту, які часто не мають меморіальної цінності. Цим користуються комерційні фірми, які експлуатують емоційний стан родичів загиблих. Люди, отримавши виплати, нерідко витрачають їх на дорогі, але позбавлені сенсу пам’ятники.

Європейський досвід у цій сфері мені значно ближчий. Він глибший і водночас стриманіший. Більшість європейських народів сформували власні традиції вшанування полеглих. Кожна країна має свої особливості, їх цікаво вивчати, хоча й не варто дослівно копіювати. Українцям важливо знайти свою власну форму гідного вшанування, спираючись на історію, наявні фрагменти традиції та власний культурний контекст.

Європейський досвід може дати нам чимало практичних уроків щодо експлуатації, догляду, доступу до меморіальних об’єктів. 

Мало збудувати гарне військове кладовище з упорядкованими хрестами – потрібно, щоб ці місця стали частиною колективної памʼяті. Щоб люди приходили, ставилися з пошаною, розуміли цінність простору. 

Добрим прикладом історичного вкорінення є Зелені свята. У 1920–30-х роках на Галичині саме в ці дні в особливий спосіб вшановували військові могили. Церковні та громадські процесії йшли до меморіалів, зокрема на Личаківському та Янівському цвинтарях у Львові. 

На початку 1930-х років Зелені свята в Галичині набули нового змісту – їх почали називати «свята могил». Це релігійне свято набуло іншого сенсу в свідомості українського середовища. 

В умовах польської окупації українці не мали змоги відкрито виявляти свою ідентичність у центрі Львова. Єдиним місцем, де дозволялося проводити хоч якісь заходи, були цвинтарі. Навіть попри обмеження й перешкоди, створювані польською владою, молитви й панахиди біля могил часто набували значення громадянського, національного акту памʼяті.

Тому саме біля могил українці могли почуватися народом, нацією. У пресі того часу словосполучення «Свято могил» зʼявлялося часто. Воно виражало не лише памʼять про полеглих, а й національну гідність у просторі, де можна було говорити про свою ідентичність без заборон.

На вашу думку, що ще потрібно доопрацювати в представленому проєкті, щоб він дійсно став місцем єдності та пам’яті? 

Під час презентації меморіального проєкту лунали як конструктивні, так і суперечливі зауваження. Серед основних питань, які потребують доопрацювання, є організація паркування. Передбачений лише невеликий майданчик, якого буде недостатньо. Архітекторам, місту доведеться доопрацювати це рішення.

Ще одне дискусійне питання – наявність лавок. Частина родин загиблих наполягає, що вони мають бути, частина категорично проти. Можливий компроміс – мобільні сидіння, які можна тимчасово встановити біля могил і зберігати на території кладовища. Архітекторам доведеться знайти спільне рішення з родинами полеглих.

Також виникли зауваження щодо озеленення. Частина родин хоче особисто доглядати могили, однак у європейській практиці переважає централізований догляд. Це питання також потребує додаткового обговорення.

У нас зʼявилася нова традиція з прапорами. Зараз біля кожної могили майорять прапори. Це щось нове, такого не було в історичній перспективі так чисельно, але це стало, можна сказати, прототипом нової традиції, яка також має бути осмислена в межах фінального проєкту.

Питання дискусії – з чого мають бути виготовлені хрести. Архітектори пропонували використовувати терацо й архітектурний бетон. Це сміливе та водночас нестандартне рішення, яке потребує подальшого обговорення з родинами загиблих.

Терацо, як на мене, цілком прийнятний (композитний матеріал, що складається з натуральних каменю, мармуру, скла та інших матеріалів, які змішуються з цементною або смоляною основою. – Ред.). Він має естетичний вигляд і добре служить. Проте архітекторам ще доведеться переконати громадськість у його доцільності. Багато ідей поки що на концептуальному рівні.

Серед них:

• стіна з барельєфом, яка б відображала етапи боротьби за незалежність України;
  ангел як символ охорони;
• колумбарії;
• стіна пам’яті з іменами непохованих, зокрема безвісти зниклих і тих, кого не вдалося евакуювати з поля бою.
   

Ці елементи потребують глибшого осмислення й візуального вирішення. Попереду ще багато роботи.

Чи є умовний дедлайн для доопрацьованого, фінального проєкту? 

У таких проєктах дедлайн – поняття умовне. Історичний досвід показує, що впорядкування військових кладовищ зазвичай відбувається вже після завершення війни. Наприклад, Янівське військове кладовище почали впорядковувати лише у 1931 році. Водночас українські військові могили на цій ділянці почали впорядковувати ще з 1921 року — фактично одразу після завершення польсько-української війни. Проте саме з 1931 року розпочалося облаштування кладовища вже з використанням довговічних матеріалів: бетонних хрестів, обрамлення могил, а також формування чіткої просторової структури військово-меморіального комплексу. У той період також розглядалися варіанти встановлення центрального монумента і позначення могили Невідомого стрільця у тривалих матеріалах — камені чи бетоні.

Проєкт доцільно реалізовувати поетапно.

На першому етапі варто зосередитися на впорядкуванні самих могил:

• визначити форму хрестів і надмогильних споруд;
• узгодити питання озеленення, лавок, написів, фотографій;
• підготувати інженерну інфраструктуру: водовідведення, освітлення, технічне облаштування території.

Через складний рельєф території та проблеми з дощовою водою необхідно ще цього року розпочати роботи із землевпорядкування. Подальші етапи реалізовувати залежно від можливостей і перебігу війни.

Торік ви говорили про необхідність починати думати про інші ділянки поховань на Личакові. Чи триває робота над новими просторами для вшанування полеглих, окрім уже презентованого меморіалу?

На Личаківському кладовищі не бачу можливості закладати нові простори. Хоча на Голосківському кладовищі й сформували сектор військових поховань, ділянку однозначно треба шукати. Навіть після війни потреба в похованнях не зникне. Частина військових захочуть бути похованими поруч побратимів – це нормальна світова практика. 

Міська чи обласна влада має шукати навіть не сектор на цивільному цвинтарі, а окремий об'єкт: спеціально відведену територію, професійний догляд і обслуговування, чітка структура, церемоніал і порядок поховань. Варто переходити до дискусій про створення окремого військового меморіального кладовища, де будуть поховані тільки військові.

У місті лунали зауваження про те, що пам’ятник Героям УПА опинився поза увагою або частково закритий у межах нового проєкту. Що можете про це сказати, яка доля цього пам’ятника?

Дискусійне питання, чи є там пам’ятник. Станом на сьогодні там понад десяток могил вояків Української повстанської армії – як знаних, так і невідомих – із відповідними табличками. Вони поховані під стіною Личаківського кладовища, а могили розміщені перпендикулярно до неї.

Сама стіна була впорядкована близько 2000 року – обкладена плитами з сірого граніту, з невеликою півкруглою площею та стилізованим гранітним хрестом УПА. Архітектори, які працювали над проєктом військово-меморіального кладовища, запропонували перепоховання останків вояків УПА в першому ряді секторів поховань військових теперішньої російсько-української війни. Зараз могили вояків УПА розташовані на проїзді, і більшість відвідувачів проходять повз них, що є неприйнятним.

Тому пропонується перенести ці могили та сформувати єдиний сектор поховань. Гранітна стіна потребує переосмислення й інтеграції в загальний простір, адже наразі вона є окремим елементом.

Рішення про ексгумацію та перепоховання мають обговорювати з родинами вояків, що є складним процесом. Переосмислення меморіальної стіни доцільно винести на окремий конкурс, де художники та скульптори запропонують найкращі ідеї для вшанування пам’яті вояків УПА та інших полеглих у боротьбі за незалежність України.

Наскільки важливо сьогодні проєктувати меморіальні простори не лише як місця скорботи, а й як зони внутрішньої тиші, рефлексії та пам’яті?

Є велика різниця між меморіалом і військово-меморіальним кладовищем. Це різні об’єкти, які часто повʼязують. Меморіал – це місце без поховань, присвячене пам’яті, часто перемозі у війні та завершенню війни. 

Сучасні меморіали мають бути простими, тимчасовими, як металеві конструкції, міські парки чи сквери з якісним благоустроєм і доглядом, без масштабних дорогих споруд. Зараз будівництво масштабних меморіалів недоречне.

Військово-меморіальні кладовища – це інший об’єкт із похованнями. Вони потребують проєктування, дискусій, обговорень і поступового будівництва капітальних споруд. Потрібно не лише впорядкувати могили, а й поетапно формувати простір і всі його елементи.

Антоніна Костик

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.