Українське поле після російського обстрілу неподалік українсько-російського кордону / Фото: AP

Українське поле після російського обстрілу неподалік українсько-російського кордону / Фото: AP

Як змусити Росію платити за завдану шкоду довкіллю в Україні

576 0
Чи замислювалися ви над тим, що війна росії проти України впливає на буквально весь світ? Насправді ми навіть не розуміємо всіх її наслідків. Як теперішня війна впливає на клімат; чому Росія становить загрозу для всього світу, коли руйнує довкілля в Україні; як Україна може допомогти притягнути РФ до відповідальності на світовому рівні; що таке фінансові кліматичні інструменти, пояснили експерти на дискусії «Конференція ООН зі змін клімату (СОР): висновки та перспективи», яку провели в межах Ініціативи з розвитку екологічної політики та адвокації в Україні, здійснюваної Міжнародним фондом «Відродження» за підтримки Швеції в Україні. Модерувала розмову Оксана Дащаківська, менеджерка Міжнародного фонду «Відродження».

Спробуємо розібратися, як корелюються питання війни та зміни клімату і чому це важливо для України. Пані Олю, заснування кліматичної конференції стало реакцією світу на зміну клімату. Який вигляд мають ці конференції, скільки їх уже відбулося і якими є їхні результати?

Виконавча директорка громадської організації «Центр екологічних ініціатив «Екодія» Ольга Полуніна (далі О.П.): Кліматична конференція – це не зовсім конференція, а орган ухвалення рішень. Делегації країн світу збираються, щоб узяти на себе зобов’язання, ухвалити певне рішення і не допустити нагрівання планети на ще 1,5 градуса. Дуже багато урядовців, активістів, переговорних команд, зокрема українська делегація, домовляються, які зобов'язання візьмуть на себе, хто скільки заходів адаптації профінансує, які країни платитимуть за свої викиди забруднювачів у атмосферу, а які отримають гроші для реалізації заходів із адаптації. Є країни, які страждають через зміну клімату, наприклад острівні держави. Для них усе просто: якщо ви не домовитеся, ми можемо зникнути. Є індустріальні країни, які мають враховувати економічні інтереси.

Ці переговори завжди складні, тож, мабуть, я б не змогла їх пояснити навіть якби проговорила весь час, відведений для цієї дискусії.

Тобто держави вже визначили мету – запобігти підвищенню температури на 1,5 градуса. І конференції збираються заради обговорення інструментів, визначення відповідальних і кроків держав, які беруть на себе ці зобов'язання?

О.П.: Держави зрозуміли, що треба домовлятися, але вони далекі від визначення конкретних цілей. Уже відбулося 28 Conference of the Parties (СОР), зараз готуються до 29-ї. Вважаю, що на 28-й спостерігався прогрес, хоч й була рекордна кількість нафтогазових лобістів. Та й проходила вона в ОАЕ, які спеціалізуються на викопному паливі. Ця країна вже зробила перший крок до відмови від нього, однак частина експертного середовища і активістів невдоволена неконкретними формулюваннями, які залишають простір для трактувань.

Звісно, кліматична конференція – це робота держав. Але є доступ до лобістів для громадських організацій. Яка їхня суб'єктність на цій конференції?

О.П.: На конференції відбуваються багато різних подій. Переговорні процеси тривають за зачиненими дверима між делегаціями, які визначають уряди. Держава має суверенітет визначити представника, і ніхто не застрахований від того, що він буде, наприклад, від нафтогазової галузі. Сенс у тому, щоб це були фахівці саме з кліматичної політики.

Багато залежить від країни, яка приймає конференцію, хто є президентом конференції. Він впливає на переговори, може домовлятися з певними переговорними групами. Країнам важливо, щоб за їхнього президентства досягли прогресу.

Тобто президентство – це статус на рік, країна планує ці речі. Але ж Об’єднаним Арабським Еміратам не загрожують кліматичні ризики, вони їх приносять, бо мають викопне паливо. Країну, де відбуватиметься конференція, обирають для цього зумисне?

О.П.: Паритетні підходи дозволяють країнам різних регіонів почергово проводити конференції. Має бути справедливість, яка дозволяє кожній країні перебрати на себе цю роль. Звісно, бувають винятки, та зазвичай сторони голосують і визначають країну, яка буде наступною. 29 СОР відбудеться в Баку, в Азербайджані.

Пане Леннарде, скажіть, чи на тих високоповажних зустрічах і в світовому порядку денному є розуміння, що війна впливає на кліматичні зміни? Як ви це бачите, як ваша ініціатива це комунікує і що каже про це дослідження Climate damage caused by russia’s war in Ukraine, яке ви координуєте?

Керівник Міжнародної моніторингової групи з питань впливу війни на клімат Леннард де Клерк (Далі Л.дК.): Усі переговори стосовно зміни клімату, всі 28 конференцій відбулися за відносного миру в світі. Хоча на нашій планеті завжди тривали конфлікти, вони були не надто масштабні, а Друга світова війна закінчилася досить давно. Найбільшим після неї стало повномасштабне вторгнення росії в Україну. Жодна сторона на цій конференції не розглядала впливу війни і конфлікту на клімат.

У дослідженні Climate damage caused by russia’s war in Ukraine ми намагаємося продемонструвати світу, що війна, акти агресії рф проти України мають дуже істотний вплив на наш клімат через додаткові викиди парникових газів і вуглецю. Мусимо знизити рівень викидів, щоб уникнути кліматичної кризи, підвищення температури на понад 1,5 градуса. Однак через війну ці викиди збільшуються.

Які найбільші ризики впливу війни на довкілля ви бачите? Чи вдається вам завдяки такому дослідженню достукатися до лідерів держав, щоб вони теж якось діяли?

Л.дК.: Триває війна, дві армії ведуть бої. Україна захищає свою територію, триває вторгнення російської армії. Задіяно чимало бойової техніки, танків, літаків. Логістика також вимагає застосування техніки. Всі вони використовують викопне паливо – одне з найбільших джерел викидів вуглецю. Якби не війна, цих викидів не було б.

Дуже істотний вплив спричиняють лісові пожежі та пожежі на сільськогосподарських угіддях як на лінії фронту, так і в 30-кілометровій зоні по обидва боки від неї. Маю на увазі викиди вуглецю.

Третій аспект впливу цієї війни пов'язаний із майбутнім відновленням України. Чимало доріг, будівель, залізниць, аеропортів пошкоджені, після війни їх треба відбудовувати. Для цього використовуватимуть багато будівельних матеріалів – цементу, сталевих конструкцій, виробництво яких теж спричинятиме утворення викидів. І мало хто це усвідомлює.

Росія закрила повітряний простір над Сибіром. Раніше над ним із Лондона в Токіо можна було перелетіти за 11 годин, тепер треба робити гак через Канаду, що також збільшує кількість викидів.

Наша місія передусім полягає у тому, щоби показати світовим лідерам вплив війни на клімат. Раніше ніхто не думав про це, не унаочнював, що саме робить війна. Наступним кроком буде пошук рішення, що нам усім робити. На жаль, війна триває, росію неможливо зупинити лише розмовами про зміну клімату. Її уряд не думає про життя людей, чого ж він думатиме про таке?

Ми, як і уряд України, можемо і маємо доносити меседж, що нам треба брати до уваги вплив майбутніх конфліктів, воєн на клімат.

Тобто ми наразі вимірюємо вплив, вносимо це питання у порядок денний, а до рішень поки що не дійшло?

Л.дК.: Цю роботу ми проводили останніми роками. Тепер хочемо притягнути рф до відповідальності за ці викиди і одержати за це компенсацію, шукаємо шляхи разом із урядом України. Звісно, що це нелегко. Спочатку росію треба притягти до відповідальності за втрачені людські життя. Та ми адвокатуємо притягнення до відповідальності росії, і за викиди також. Це буде другий крок. Третім стане відшкодування завданої рф шкоди. Можемо використати ці гроші, щоб посадити нові дерева, відновити ліси, які згодом зможуть «перехоплювати» вуглець із атмосфери, і так хоч трошки компенсуємо цю шкоду.

Україна одна з перших зрозуміла проблему кліматичних змін і приєдналася до кліматичної угоди, кліматичних конференцій. Понад те, вона є державою-гарантом. Пане Андрію, що це означає для нас як для держави?

Аналітик аналітичного центру DiXi Group, керівник Офісу зеленого економічного переходу Міністерства економіки України Андрій Кітура (Далі А.К.): Україна одна з перших приєдналася ще до Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, Кіотського протоколу на початку 1990-х років. Перші переговори розпочалися в 1992-му, одразу після першого засідання в Ріо-де-Жанейро, а Кіотський протокол з'явився у 1997 році. Це були тривалі переговори.

Україна тоді виглядала своєрідним промисловим монстром. Ми щойно стали незалежною державою, мали величезну промисловість, не найефективнішу в світі. Були в числі країн, які історично здійснювали найбільшу емісію викидів парникових газів. Тоді вони належали до додатку 1 згаданої Рамкової конвенції, згодом до додатку 1 Кіотського протоколу. Як правило, це були великі промислові та економічно розвинені країни. Саме їх вважали винуватицями проблеми, а всі інші, наприклад Китай, на той момент радше страждали через неї.

Це наклало на Україну певні обмеження. Передбачалося, що країни-винуватиці проблеми платитимуть за її розв’язання. Україна здобула гібридний статус країни з перехідною економікою. Тобто за бажання могли допомагати іншим країнам, які розвиваються, і брати участь в спільних проєктах з розвиненими країнами. Однак минуло 30 років, і зараз у нас ВВП на душу населення в два-три рази менше, аніж у тих країн, яких вважають постраждалими через зміну клімату і які можуть сподіватися на суттєву фіндопомогу. А ми все ще залишаємося країною, яка повинна за це платити.

Якщо говорити про статус України в рамках цієї тривалої історії, то треба подумати, чи хочемо і можемо ми почати дискусію про реальну позицію України в цій системі. Поясню, про що мовиться. Зараз досягнуто домовленостей, що так звані розвинені країни за рік генеруватимуть понад 100 мільярдів доларів фінансування для країн, які до їх числа не належать, щоб вони зменшували викиди парникових газів. Україна не має доступу до цих фінансів. Планується, що суму цих коштів щороку збільшуватимуть до 300 мільярдів доларів.

Тобто ми не маємо до них доступу, але мусимо їх генерувати?

А.К.: Потенційно так. Але за всю історію ми цього не робили і навряд чи робитимемо. Однак ми все ще не маємо доступу до цього фінансування.

Тобто треба, щоб нас перестали вважати розвинутою країною?

А.К.: Наразі ми нею не стали, хоча дуже прагнемо, важко працюємо під час війни. Нам варто бути більш прагматичними, думати, як отримати доступ до climat finance, до того, що називається clinex. Його отримують такі країни, як Аргентина, що має значно сильнішу економіку.

Чи були правові прецеденти, коли держава відмовлялася від цього статусу?

А.К.: Були різні прецеденти, наприклад із Хорватією, Туреччиною, які вже готові були взяти на себе зобов'язання. Туреччина відмовилася на етапі, коли це ще було частиною Кіотського протоколу.

Головний інструмент Паризької угоди і Кіотського протоколу до неї – це те, що країни мають дуже різні стартові позиції, особливості, а проблему вирішуємо спільно. Всі ці переговори про те, що весь світ сидить в одному «автобусі», їде в одному напрямку, і треба вирішити, хто скільки платить за проїзд. Є країни, які нічого не платять, та все одно «їдуть». Є ті, що платять багато, і ті, що можуть платити ще більше. Триває дискусія, яким буде внесок кожної країни.

Пане Борисе, наскільки ефективно Україна використовує цей майданчик конференції для просування своїх інтересів?

Професор, представник громадської організації «Кримськотатарський ресурсний центр» Борис Бабін (Далі Б.Б.): Намагатимуся сказати щось позитивне. Окрім того, за що відповідає Мінекології, а саме за забезпечення зеленого переходу, контроль над ситуацією з емісіями в Україні, є ще один вимір – наша промисловість і те, за що відповідає Міненергетики. Найболючіше сьогодні – війна. Маємо розуміти наслідки для відповідних векторів розвитку. Найбільші джерела емісії в Україні – це, на жаль, частина олігархічної економіки, яка залежить від дуже вузького кола осіб. Усі це розуміють. Це накладає певний відбиток на ситуацію.

Є декілька органів влади, які відповідають за зовнішню діяльність. Це Мінекології, якщо мовиться про кліматичну конференцію, і МЗС. Перед українськими дипломатами в цій сфері ставлять певні завдання. Якщо ми просто експлуатуватимемо тему жертви чи не пропонуватимемо щось для вирішення глобальних проблем, це сприйматимуть певною мірою обмежено.

Однак питання кліматичних змін для України надважливе, як це не парадоксально. Це загальносвітовий тригер. Більше, ніж агресію росії, тепер у світі обговорюють штучний інтелект і глобальне потепління. Якщо наша повістка буде в цих темах, це впливатиме на перебіг та спротив російській агресії. А в росії дуже специфічне ставлення до кліматичних змін. Не лише тому, що залежить від експорту енергоресурсів, як ОАЕ чи Азербайджан. Офіційна російська доктрина нині зводиться до того, що глобальне потепління начебто корисне для росії. Це їхні заяви.

А чому це для неї корисно? Більша площа?

Б.Б.: Арктика стає зоною, де спроститься енерговидобування, судноплавство. Вони вважають, що більша територія росії стає зоною менш ризикованого сільського господарства, і це начебто позитивно впливає на логістику, видобування корисних копалин. У доведенні факту, що рф не просто негативно впливає на кліматичні зміни, а й робить це цілеспрямовано, є принципова різниця. Хотілось би, щоб наші дипломати донесли цю тезу до урядів держав Глобального Півдня і острівних, які потерпають від цього найбільше.

А у вимірі протидії російській агресії це питання міжнародного злочину –   екоциду, який не має конвенційного закріплення.

У нас сьогодні двоє представників «Кримськотатарського ресурсного центру», бо Крим як частина України теж зазнає змін клімату, екосистеми, і не лише через війну. Пане Євгене, чи комунікуємо ми ці зміни і як? Що зараз відбувається на півострові та як тамтешня ситуація може впливати на екосистему України та світу загалом?

Декан факультету природничих наук НаУКМА, представник ГО «Кримськотатарський ресурсний центр» Євген Хлобистов (Далі Є.Х.): Питання це глибоке і багатошарове, тож буду лаконічним, інакше не вкладемося в час. «Кримськотатарський ресурсний центр» від початку анексії досліджує стан довкілля в Криму та вплив різних факторів на екосистему і корінний народ. Кліматичні зміни безпосередньо впливають на всіх жителів півострова, лиш не всі це зараз відчувають, бо такі зміни є поступовими. Це як тепла зима, яка щороку теплішає, але це кардинально не перетворює зиму на літо, тому ставимося до цього спокійніше.

Спостерігаємо за кліматичними, гідрометеорологічними об’єктивними оцінками, як знижується водність і зростає посушливість Криму, як степовий Крим поступово перетворюється у некомфортне для проживання екологічне середовище. Прогнозуємо, що в гірському Криму все частіше ставатимуться надзвичайні ситуації природного характеру, негативні прояви кліматичних. Це основа того, щоб життя там було менш комфортним, ніж сьогодні і вчора. Звертаємо на це увагу міжнародної спільноти. На двох останніх кліматичних конференціях говорили про те, що в Україні більш вразливими територіями є південь Миколаївщини, Херсонщини, частково Одещина і Крим, який потерпатиме від кліматичних змін.

Але росія перетворила Крим на суцільну мілітарну базу, його економіка працює на забезпечення війни, населення збільшилося через неконтрольовану міграцію з рф. Водних ресурсів Криму не вистачатиме, їх уже не вистачає, бо водність водосховищ залежить від опадів, і в майбутньому їх дефіцит відчуватиметься сильніше. Тож маємо сформувати власну візію не тільки деокупації, а й реінтеграції Криму з урахуванням екологічних загроз.

Нам треба захищати права корінних народів Криму. Чи сьогодні ці загрози відчувають жителі півострова, корінний народ? Чи є в нас із ними комунікація щодо цього? Можливо, вони бачать якісь рішення вже зараз?

Є.Х.: Комунікація є. Загрози вони бачать, а їхнє усвідомлення залежить від освіченості кожного, його бажання і доступу до міжнародних та українських джерел інформації, більш наукового погляду на майбутнє і сьогодення. Ми опікуємося корінними народами Криму, зокрема кримськими татарами. Намагаємося пояснити на міжнародних майданчиках, що саме для них це питання особливе, що вони більш уразливі, бо проживають на територіях, де кліматичні зміни будуть найбільш дискомфортними. Намагаємося доводити тезу, що питання не тільки у самих жителях Криму, а й у тих, кому не буде куди повертатися, якщо щось станеться з їхньою батьківщиною. Мусимо забезпечити їм умови для ефективнішого і комфортнішого співіснування в подальшому.

Чи включали ви аспект корінних народів у своє дослідження?

Л.дК.: Ми намагаємося оцінити вплив викидів вуглецю на клімат. Війна впливає на нього, але ми побачимо це, ймовірно, лише за кілька років. Однак зміна клімату – глобальне явище, вона може вплинути на людей у Криму, спричинити повінь у Бангладеш чи посуху в Перу. Складно провести паралелі між викидами внаслідок війни і конкретними подіями. Ми станемо жертвами зміни клімату, де б не жили. Тож хочемо дати світу сигнал, що ця війна безумовно впливає на Україну і українців.

Можна будь-де стати жертвою клімату, але, як пояснила пані Оля, є більш загрожені держави. Ви недарма згадали про Перу. Чи можемо ми через тему довкілля й екологічної загрози показати, що росія винна і тут? Чи можемо знайти в державах Глобального Півдня союзників?

Л.дК.: Безумовно. Глобальний Південь – головна жертва зміни клімату. Часто ці країни, зокрема дрібні острівні держави, не мають фінансів, щоб пристосуватися до них. Україні буде дуже корисно взаємодіяти з Глобальним Півднем, вона це зробить під час наступних переговорів. Треба показати, що всі ми є жертвами цієї агресії. Нас непокоять не тільки викиди внаслідок цієї війни. Ми усвідомлюємо, що в Європі мусимо захищатися від наступних проявів російської агресії. Подивимося, які кроки робитимуть щодо країн Балтії. Є серйозні підстави інвестувати у воєнну техніку, винищувачі, внаслідок чого викиди тільки зростатимуть, а мають зменшуватися.

Ви сказали, що Україні варто працювати. Тобто ми що, досі недостатньо  працювали над цією темою?

Л.дК.: Так, бо не було війни. Зараз Україна намагається продемонструвати вплив російської агресії на кожному міжнародному майданчику. Яку б тему ми не порушували – війни, миру, довкілля – все одно мовиться про одне. Це все стосується змін клімату. Дуже добре, що Україна на кожному міжнародному форумі «штрикає» росію, демонструючи, що вона не на тому боці історії.

Пані Олю, якою є переговорна позиція України на цих кліматичних конференціях? Яких рішень вимагає конференція і що нам дала попередня?

О.П.: Питання дуже комплексне. Кліматична конференція з дипломатичного погляду наразі недооцінена Україною. Україна використовує її як платформу для донесення своїх меседжів на майданчику свого павільйону. Однак це відрізняється від адженди, яка лежить на переговорах. Незважаючи на те, що обидві адженди складні, треба шукати союзників у різних площинах, намагатися домовитися. Варто пам'ятати, що, окрім донесення впливу війни і нашого головного адвокаційного меседжу – Russia will pay, ми зібралися, щоб не допустити перегрівання планети. Це важко об'єднати, це виклик для співпраці не тільки МЗС, Мінекономіки чи Міндовкілля. Громадянське суспільство також має допомогти.

Щодо прав людини є дуже важливий аспект. Ми неодноразово брали участь в конференціях і майданчиках, де присутнє громадянське суспільство. Права людини відіграють щораз більшу роль у цьому колі, це має масштабуватися на позицію урядів

Тому наш наступний СОР мусить готуватися у співпраці і супроводжуватися консультаціями між сторонами, про які згадував Андрій, щоб ми всі мали єдине комплексне розуміння позиціонування України на цих переговорах. Важливо, щоб підготовка цих переговорів відбувалася в тріалозі, щоб був однаковий рівень розуміння викликів перед державою, громадянським суспільством і бізнесом.

Пане Андрію, а що з нашими переговорами? Чи досягає Україна якихось результатів? Чи бере активну участь і має результат? Це якось на нас впливає?

А.К.: Ми достатньо активні, навчилися стежити за переговорами на різних майданчиках. Це дуже нудна історія: там цілий день можуть дискутувати про те, де кому поставити, яке дієслово – shell чи will – буде в тому чи тому реченні, і в підсумку ні про що не домовитися. За цими переговорами може бути контекст, що тягнеться десятиліттями. Маємо в Україні людей, які розуміють цю історію і можуть там відстоювати позиції України.

Нам не вистачає розуміння стратегії. Принаймні публічно це широко не обговорюють. Чого ми хочемо від цих переговорів? Чого маємо досягти за п’ять років, щоб сказати «Україна досягла результату». Який це результат? Цього ніхто не говорить і ніхто не певен, що думає в цьому ключі. Наприклад, зараз ми є країною, яка може те і те. Їдемо на переговори, це добрий майданчик, щоб підсвітити проблеми. Всюди, де є міжнародний рівень, нам треба говорити, що росія винна, що росія повинна платити. Це безумовно. Але якщо це винести за дужки і говорити тільки про клімат, то справді не знаю, чого саме Україна хоче досягти на таких конференціях за п’ять років. Ми хочемо отримати доступ до грошей? Гаразд, але, здається, не говоримо про це. Ми хочемо отримати доступ до технологій? Гаразд, а як ми збираємося цього досягти і що робимо для цього?

Скажіть як аналітик DiXi Group, що нам потрібно? Також розкажіть про «зелені» фінанси.

А.К.: Є багато подробиць, різних аспектів. Але якщо абстрагуватися, то суть проблеми в тому, що у нас великі викиди парникових газів, і це не «примха», є галузі, які не можуть без них. Така тепер економіка. Якщо змусити світову економіку припинити викиди парникових газів, то можна повернутися ледь не в кам'яну добу. Отже, треба придумати максимально ефективний і дешевий спосіб наближення до нульових викидів. Усі переговори про те, де на це знайти гроші і куди саме їх належить спрямувати.

Що потрібно Україні. Тут три аспекти. Ти або знаєш, що тут є ось такий потенціал зменшення викидів, виходиш із цим рішенням, і таким чином Україна стає частиною рішення. Або ти маєш можливість фінансування – це наразі трішки не про Україну. Або ти маєш технологічні рішення, які змінять цю ситуацію. Навколо таких глобальних питань це можна дискутувати.

Україна точно може стати рішенням цієї проблеми. Нам є куди спрямовувати ресурси, щоб досягти зменшення викидів парникових газів, досить цікавого щодо окупності. Нам не вистачає внутрішніх ресурсів, ми не можемо виходити на зовнішні ринки, тому дуже потребуємо фінансування, підтримки.

Але, говорячи про «зелені» фінанси, уявімо, що нам зараз дадуть енну кількість мільярдів доларів інвестицій. Що ми з ними робитимемо? В уряду наразі нема готових рішень, куди вкласти стільки мільйонів. Ви всі це тільки спостерігаєте, над цим працює дуже багато людей. Я дуже сподіваюся, що в нас буде win-win- стратегія і результати. На конференцію в Лугано Україна привозила певні ідеї щодо відбудови, на конференції в Лондоні ми презентували багато цікавих ідей. Але час іти в конкретику.

Більше конкретики, і Україна має бути рішенням. А які є неринкові механізми отримання ресурсів?

А.К.: Найчастіше це дискусії про обмін знаннями, технологіями, технічними рішеннями.

Тобто ми можемо отримати до них доступ, але достеменно не знаємо, що саме нам треба?

А.К.: Це загалом складне питання у світі. В окремих пунктах Паризької угоди мовиться саме про ці неринкові механізми. Але наразі люди в цьому «автобусі», про який я говорив, не домовилися, як обмінюватися такими рішеннями, дискусії активно тривають. У розвинутих країн є певні технологічні рішення, але є й інтелектуальні права власності, над цим хтось працював, їх не можна  просто подарувати.

Навіть якщо ціна цього не стати жертвою?

А.К.: Все має свою ціну.

Пане Борисе, хочу запитати про підрив дамби Каховської ГЕС. Чи має ця, здавалось би, локальна проблема глобальний вплив? Чи думаємо ми про технології, розвязання цієї проблеми, чи це також може бути одним із просторів, де ми потребуємо міжнародної підтримки?

Б.Б.: Є дві теми – міжнародна допомога Україні у відновленні та відповідальність агресора. В першому треку є ще одна дискусія про гроші, які стосуються так званої зеленої енергетики. Якщо зберігаємо обережний реалізм щодо грошей на відновлення, то гроші на зелену енергетику – це оптимістичне постмайбутнє.

Якщо ж мовиться про конкретні гроші на відновлення, наприклад підписана друга зобов'язальна угода між Україною та Німеччиною щодо якихось форм підтримки, то в Україні постраждало декілька емісійних секторів, зокрема енергетика. Надання міжнародної допомоги в цих секторах супроводжуватиметься умовами щодо зеленої енергетики. Єдине, що викликає певну стурбованість, це бенефіціари, бо власником української енергетики є вузьке коло осіб. І доки вони та їхній менеджмент не зрозуміють важливості обговорення зеленої енергетики, уряду та громадськості буде важко на це вплинути.

Є дві форми відповідальності: відповідальність росії перед Україною, українським народом і відповідальність росії перед глобальним людством за негативні зміни, які відбуваються. Головне зафіксувати, що російська агресія в Україні негативно впливає на зміну клімату, що її специфіка робить території України максимально вразливими, зокрема для глобального потепління, що це цілеспрямована російська політика зміни клімату з метою начебто підвищення своєї конкурентоспроможності.

Якщо ми це зрозуміємо, то у вимірі фіксації ваше питання дуже важливе щодо Каховської ГЕС і не тільки. Основний ризик – це перетворення на пустелю півдня України. Ініціювавши цю масштабну війну, агресор знищує лісонасадження, природні ґрунти на південних територіях, які дуже вразливі до рівня сонячної радіації. Відновити це можна буде аж через декілька десятиріч, коли ситуація дуже негативно вплине на екологію.

Викиди варто оцінювати ширше, не лише як промислові. Ситуація з Каховською ГЕС – це негативний раптовий вплив на екосистему Чорного моря, який призводить до невідворотних змін. Чорне море – величезна екологічна бомба, бо має величезний сірководневий шар, метанові поклади. Те, як російська агресія вплине на збільшення викидів одного і другого, є незіставним із викидами будь-якого підприємства.

Вже не кажу про влив теплових викидів, знищення об'єктів, зумовлене війною, або зайві викиди палива. Як це оцінювати? Маю не дуже позитивний приклад. Кілька тижнів тому було рішення Міжнародного суду ООН щодо Конвенції про расову дискримінацію кримських татар. Всі знають, що їх у Криму дискримінують. Є сотні резолюцій. Правозахисники їздять, проводять конференції. А Міжнародний суд відмовив, бо погано попрацювала команда юристів, яка за це відповідала…

Тому все треба фіксувати вчасно і з доказами. Не лише нашим спілкуванням, а й експертизами, дослідженнями незалежних, неупереджених міжнародних організацій. Це потребує багато грошей, але якщо не дамо їх на це, не зафіксуємо, що росія винна, то як це доведемо? Тільки час змарнуємо.

Юридичний екскурс у екоцид. Є відповідна стаття Кримінального кодексу України, є провадження до 2022 року і після. Ми вдячні фонду «Відродження», що він як одна з небагатьох організацій в Україні порушує цю тему, до того ж кваліфіковано (текст дискусії з приводу екоциду від фонду можна прочитати тут). Викликом у цій ситуації є відсутність розуміння екоциду на глобальному рівні. Ми не можемо очікувати його завтра в Римському статуті, бо Україна не  ратифікувала Римського статуту, ми не є членами відповідної асамблеї, навіть не можемо офіційно висунути питання екоциду – мусимо звертатися до партнерів.

Це універсальна юрисдикція. Чи будуть наші партнери розслідувати це в тих країнах, де можуть, бо це впливає на зміну клімату? Якщо завтра французькі або німецькі прокурори скажуть, що розслідуватимуть ситуацію з викидами в Україні як вплив на зміну клімату, бо зумисні зміни клімату, які чинить РФ, – то екоцид, це стане більш-менш перспективним глобальним треком, хоча ще не реалізованим.

Щодо наших національних проваджень варто чекати результатів. Нещодавно чули анонс, що екоцидом вважають знищення ядерної установки «Джерело нейтронів» у Харкові, яку розбомбили російські агресори. Так, це воєнний злочин, злочин проти екології. Але питання кваліфікації надважливе.

Я маю обережний оптимізм стосовно проваджень щодо екоциду. Навіть якщо буде така ж пауза, як у провадженні справ щодо геноциду українського, кримськотатарського народів і справ щодо агресії, громадянське суспільство, експерти, використовуючи механізми реагування, правозахисної діяльності, зможуть доводити цей порядок денний до міжнародних судових і правозахисних інституцій. Зможуть фіксувати цей результат навіть за умови, що держава не поспішатиме це робити.

Українське суспільство вже не раз доводило, що вміє самоорганізуватися на горизонтальному рівні. Ви послали чіткий меседж треба фіксувати екозлочини. Як цього навчитися? Можемо підготувати волонтерів чи це вузькопрофесійна справа?

Б.Б.: Буду цинічним – справа в грошах. Найбільша допомога громадянського суспільства може бути в акумулюванні коштів на експертизи та відповідну діяльність, бо маємо залучати фахівців. Якщо людина зараз почне вчитися на еколога, то поки вивчиться, невідворотні зміни клімату вже будуть. Ми маємо вже зараз замовляти експертизи, дослідження і платити за це чимало. Якщо прозоро акумулюємо ці кошти, знайдемо фахівців, радше з іноземних структур, то зможемо вважати, що громадянське суспільство щось зробило. Певні фонди мають замовити ці дослідження, проконтролювали, що результати експертиз передані до проваджень Міжнародного кримінального суду, Європейського суду з прав людини, інвестиційних арбітражів, до справ в універсальних провадженнях, які порушуватимуть у цивілізованих країнах. Так, це величезний виклик, але ми мусимо це робити.

Усе ж таки закликаю вчитися екології, бо це питання не вирішиться за один рік. Пане Леннарде, чи згодні ви з тим, що потрібна більша кількість досліджень? Чи готова міжнародна спільнота в умовах воєнного стану приходити зі своєю експертизою, дослідженнями, фіксацією і передавати результати в належні інстанції?

Л.дК.: Щоби політики діяли, вони мають оперувати фактами і цифрами, без них не буде рішень. Коли ви починаєте розмову про конфлікти та війну, вона одразу переходить у політичну. Якщо Україна говоритиме про акти агресії, росія накладатиме на це вето. Пам’ятаєте конфлікт у Газі. Якщо робите якісь твердження, то друга сторона одразу це ветує. Конфлікти, пов'язані з війною, є складною темою.

Мовиться не тільки про викиди, а й про опустелювання півдня України, вплив на ґрунти. Тобто про вузьку експертизу в широкому спектрі, якої ми потребуємо.

Л.дК.: Цілком згоден. Ми намагаємося запустити роботу, проводити дослідження, щоби це було наочно. Громадянське суспільство може цими результатами скористатися, донести до політиків і підштовхнути їх до дій.

Чи готові міжнародні експерти уже приїхати сюди з такою експертизою? Напевно, знадобляться ширше коло, чітке формулювання запиту і пошук грошей. Олю, то що ми робимо з опустелюванням півдня, Каховкою? Чи потрібні нам якісь технології? Чи маємо ми візію просування цієї проблеми як глобальної?

О.П.: Наша організація не займається Каховкою. Але ми займаємося питаннями зеленого відновлення: досліджуємо, проводимо багато зустрічей з урядом, переконуємо. В підході до цієї проблеми не вистачає важливого елемента – ми чомусь відкидаємо етап оцінки. Уряд видав постанову про експериментальне відновлення Каховської ГЕС. Тривають переговори про виділення коштів, зокрема європейськими донорами, на проєкт відновлення. Я не маю доступу до цієї документації, щоб стверджувати, що це якась екологічно «недружня» відбудова. Але я розумію підхід. Коли держава оцінює потенційний вплив проєкту на довкілля, то може обрати більш або менш екологічний. А коли держава цього не робить, то вже бачить рішення, але сумніваюся, що воно найбільш екологічне. Наша організація вважає, що необхідно провести належну оцінку і переконатися, чи це відновлення не шкодитиме довкіллю. Активно адвокатуємо це питання. Ми не були переконані, що дамба до вибуху була «дружньою» до довкілля, то чи варто її відновлювати в такому вигляді?

Є.Х.: Згоден. Відновлення Каховської ГЕС, Каховського водосховища буде величезним втручанням у довкілля. Попереду ще кілька років допроєктних робіт, будівництва. Маємо за цей час вирішити проблеми з водозабезпеченням територій, які тепер потерпають від нестачі води. Є експертна візія, що це треба зробити в найближчі роки. Це крапельне зрошення – агротехнологія для посушливих кліматичних умов, вибір кращих рослинних та інших методів опанування території, кращих сільгоспрішень.

Потім матимемо парадоксальну ситуацію, бо адаптуємо ці території до кліматичних умов, а уряд збере за вісім років кошти і скаже: «Затопімо все і зробімо Каховське море». Щоб так не сталося, підтримую заклик до максимально широкої фахової дискусії про майбутнє цієї території.

Поки триває війна, проєкт побудови Каховського водосховища не на часі. Треба зберегти свою державність, а потім уже будувати водосховища.

Не на часі – одне з тригерних питань, бо екологічне виживання – це теж виживання. Може, хтось із вас має питання?

Є.Х.:  Я маю. Пане Борисе, як ви бачите майбутню присутність України на конференціях зі зміни клімату? Побачене нами було предметом наших внутрішніх дискусій. А як би ви оцінили зовнішню візію? На що маємо звертати увагу як держава в майбутній присутності на таких заходах?

Б.Б.: Важливе, але дуже провокаційне питання, бо за умов воєнного стану маю відповідати із самоцензурою. Хотілося, щоб наступні конференції сприймали як більш вагомі не лише фахівці профільного міністерства, але й усієї державної машини. Це питання потребує системного порядку денного.

Що нам заважає? Олігархізація відповідної сфери в Україні. Повторюся: поки власники не зрозуміють, що їм потрібні ці заходи, і серйозно не ставитимуться до цього, очікувати чогось важко. Ця конференція не лише про клімат. Це майданчик, де обговорюють дуже багато різних питань. Невипадково остання конференція відбулася в ОАЕ – основному постачальнику нафти. На неї не просто так прибули російський диктатор, родина Кадирова. Через які банки наразі фінансується постачання танкерами російської нафти через ОАЕ в країни Глобального Півдня? Яка країна є шляхом обходу санкцій? ОАЕ. Хто і якого рівня брав участь у цій конференції від України, щоби хоч щось покласти на шальку терезів із другого боку? Риторичне питання. Повертаючись до МЗС, якщо це будуть вирішувати на іншій вулиці в Києві, то, можливо, це буде ефективніше, аніж там, де мають це робити відповідно до чинних посадових обов'язків.  

Наступна COP відбудеться в Баку. Азербайджан критичний для світової енергетики, рф, регіону і нашої безпекової ситуації. Ставитися до цього як до простої конференції зі зміни клімату – самогубна політика.

Чи маємо ми як громадянське суспільство меседжі, які повинні звучати на COP у Баку? Чи є пропозиції до уряду?

О.П.: Наша організація на кожну COP формулює і публікує свою позицію. Намагаємося прив'язувати її до переговорних питань. Наша ключова позиція – це відмова від викопного палива. Це також пов’язане з державними адвокаційними меседжами про те, що росія мусить заплатити за свою агресію. Адже доходи від викопного палива вона використовує у цій війні, а викиди його наближають зміну клімату.

Делегаціям держави і громадянського суспільства треба краще комунікувати між собою меседжі, які озвучують за межами переговорів, на зустрічах громадських організацій і активістів різних країн. Наші міністерства не дуже розуміють, що там відбувається, і я не певна, що вважають їх достатньо важливими для втручань. Однак громадянські суспільства впливають на свої уряди, тож із ними теж варто працювати, щоб досягти наших цілей. Важливо пам'ятати, куди рухається той «автобус».

А куди, питаю, хоча боюся почути відповідь…

О.П.: Поки що він може їхати і довезти своїх пасажирів. Але якщо дуже захопимося і йтимемо за меседжем лобістів, то наступним поколінням не буде важливо, скільки наші країни заплатили за «проїзд». В ОАЕ було понад 2000 лобістів, і візит Путіна став ляпасом цивілізованому світу. Він визнаний злочинцем. Громадянське суспільство по своїх каналах одразу номінувало росію на «динозавра дня». Коли якась країна відзначається дуже поганим рішенням, то громадянське суспільство номінує її на таку антинагороду на СОР. І це було важко, хоча нібито й не мало бути заперечень. Але є ще дуже багато різних ситуацій на переговорах, де держави і громадянські суспільства критикують одні одних. Є політичні події. США має неоднозначну політику щодо зміни клімату. І цього вистачило, щоб росія жодного разу на здобула першість у цій антинагороді, незважаючи на величезні зусилля громадянського суспільства. Тож попереду дуже багато роботи.

Пане Леннарде, де ще Україна може бути присутня, щоб якнайбільше комунікувати про шкоду, завдану довкіллю, її глобальний вплив через війну?

Л.дК.: Є багато майданчиків, де Україна може додатково просувати себе і питання ековпливу. Міжнародний кримінальний суд зараз розглядає питання Каховської дамби і те, чи можна притягнути до відповідальності росію за такий кримінальний вчинок. ЄС – також чудовий майданчик, щоби представити свою позицію про вплив цієї війни на клімат і довкілля, адже Україна є кандидатом на вступ у ЄС, тривають не одні перемовини. Україна в цьому сенсі виконує надзвичайну роботу. В Дубаї я був приємно вражений павільйоном, присвяченим тому, як Україна демонструвала цей вплив, до нього було дуже багато уваги. Сьогодні Україна показує шлях, як притягти до відповідальності країну-агресора. Який це матиме результат, інше питання. Але це приклад для інших країн.

Пане Євгене, які три кроки має зробити держава, щоб краще підготуватися до конференції в Баку?

Є.Х.: Залучити експертне середовище до формування українського порядку денного на конференції. Створити урядову групу, щоби представити українську візію в Баку і не покладатися на окремих представників міністерства. А ще дуже раціонально підійти до цієї конференції, зрозумівши, що нам треба вийти з української «бульбашки». Багато наших колег, людей, з якими ми спілкуємося, вважають, що Україна сьогодні є абсолютною цінністю в світі, жертвою агресії. Про це треба знати всім, світ мусить нам допомагати. На жаль, це українська «бульбашка». Світ дуже широкий, а Україна – його частинка. Нам треба дуже раціонально, інколи навіть цинічно усвідомити це для себе, щоб формувати власну політику, візію та очікування.

Пане Андрію, багато говорилося про те, що тут має бути впливовим бізнес. Чи бачите ви, Українська держава загалом, можливість змістовнішої дискусії саме з ним?

А.К.: Безумовно. Почну з кількох фактів. Український металургійний завод «Інтерпайп» у Дніпрі кращий за показниками викидів на тонну продукції, аніж більшість європейських. Український Ferrexpo, який теж належить дуже багатому українцеві, випереджає майже всіх конкурентів у своїй ніші. Український ДТЕК офіційно заявив, що закриває теплову електрогенерацію до певного року і переходить на відновлювальну енергетику. Бізнес розуміє, що жити за старою концепцією не вдасться. Так складається ситуація на всіх ринках, це і є розв’язком проблеми.

Тиждень тому я мав цікаву розмову з представником величезної української компанії. Він сказав: «Якби я жив у США, то був би республіканцем. Не дуже вірю в усю цю вашу зміну клімату». На що я йому відповів: «Але ти ж прийшов з проєктом щодо відновлювальної генерації». А він мені: «Так, бо це прибутково». Бізнес під це заточений, це нормально, це про прибуток.

Є ринкові механізми Паризької угоди, а є просто державне регулювання. Якщо ми як суспільство розуміємо, до якої точки хочемо дійти, то створюємо фреймворк, державну policy і даємо сигнали бізнесу, який шукає максимально ефективне рішення щодо зменшення викидів парникових газів.

Мене потішило те, що ви провадите з ними розмови. Не знаю, чи потішило це пана Бориса. Алегорія про автобус мені сподобалася і водночас не сподобалася, бо його можна розвернути. Це радше ракета в польоті, і ми не знаємо ні точки її призначення, ні того, чи вдасться нам долетіти. Нам навряд чи вдасться «сісти за кермо», бо це достатньо глобальна потуга, з якою можна впоратися тільки спільно. Але є дещо важливе, з чого ми почали і чим я хочу закінчити. Кліматичні зміни, вплив війни на довкілля і наше життя тут – це про справедливість, якої ми не можемо знайти і досягти самотужки. Тому дуже хочеться, щоб ми мали єдиний дискурс, вміли спілкуватися з усіма, шукали свій голос і звучали на різних майданчиках.

Текст: Марічка Ільїна

Партнерська публікація

___________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.


+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!