«Без кризових моментів не обійшлося», – Ірина Заремба про прийняття в родину восьмирічного хлопчика

2255 0
У попередньому матеріалі ми розповідали історію Данилка та його сім'ї. Ірина Заремба, яка разом з чоловіком Юрієм прийняла в родину восьмирічного хлопчика, поділилася досвідом усиновлення та з труднощами, які перед цим виникали. В цій частині розповіді Ірина пояснює, що адаптація дитини в новій родині має кілька фаз.

Є кілька фаз адаптації дитини в родині. Перша  «медовий місяць». Це час, коли батьки й діти намагаються сподобатися одне одному, кожен показує найкращі сторони. Коли ж так званий «медовий місяць» завершується, то починається «фаза перевірки».

«Я постійно була на зв’язку з нашою тренеркою. Коли закінчився наш «медовий місяць», дитина агресивно поводилася, сховалася за ліжко, звідти кричала, ми не могли нічого зробити. Стукання дверима, биття руками й ногами об стіну, крики, найяскравіша палітра нецензурної лексики, сцени на вулиці, в парку, намагання втекти тощо. Це фаза перевірки, коли дитина починає показувати все найгірше, щоб переконатися, що вона погана, її не можуть любити й повернуть в інтернат. Психіка дитини настільки травмована, що вона не може повірити, що її приймуть. Це дуже поширене явище в дітей, особливо усвідомленого віку. На щастя, на навчаннях нас добре натренували. Ми розуміли, що й чому відбувається. У цей час ми просто як мантру повторювали: «Це погана поведінка, але ми тебе дуже любимо і ніколи нікому не віддамо»,  згадує жінка.

Читайте також: Коли ти на правильному шляху, то все виходить. Історія Ірини Заремби - мами восьмирічного хлопчика

Ірина додає, що підготовка справді дуже важлива. Усиновлювачів готують до різних сценаріїв розвитку подій, пояснюють різні поведінкові механізми дітей. Їх вчать на практичних вправах пояснювати дитині її та свої емоції, виявляти любов і підтримку, разом переборювати труднощі. До того ж, з тренерами можна тримати зв’язок і питати порад у складний час.

Батьківство  не та навичка, яку можна опанувати за раз. Щодня виникають нові виклики, які потребують вдосконалення, пошуку інструментів і підходів. Ірина зізнається, що не впевнена, чи мала б стільки терпіння у вихованні біологічної дитини.

«А тут зовсім інакша ситуація, ти не маєш права зірватися. Ми дійсно сім'я, в якій зцілюється дитина, і я це з гордістю можу сказати. Ми бачимо його прогрес, зовсім іншу поведінку, розмову, здібності, як вони розвиваються, як він цікавиться світом, як він починає забувати всі речі, які згадував на початку, і замінювати їх новими враженнями, подіями, знаннями. За дев’ять з половиною місяців стільки спогадів! І операції дві переживали разом, і реабілітації після цих операцій, і медогляди, і заняття з логопедами  та все на світі».

Ірина згадує, як упродовж місяця вони з чоловіком їздили на зустрічі з Данилком, поки готували все для його переїзду. Після однієї з них жінка почула, як хлопчик сказав до виховательки: «Це просто найкращі батьки у світі».

«Тоді, мабуть, з’явилося відчуття, що все буде добре, ми  сім'я. У цьому процесі бути сім’єю, запропонувати свою родину дитині, любити попри все  це рішення. Одна з фахівчинь під час підготовки сказала фразу, що нам допомагає: постарайтеся полюбити дітей у їхні найгірші моменти. Коли ви зможете це зробити, то зможете впоратися з будь-чим».

За словами співрозмовниці, величезна підтримка – її чоловік. Він нагадує фрази, розмови, що повертають до етапу перед усиновленням, коли теперішня реальність ще була мрією. Саме його раціональний і усвідомлений підхід допомагає не втратити себе й знайти відновлення для емоційного та фізичного стану. До того ж, пара має графік: у першій половині дня з Данилком тато, у другій – мама.

«У нас ніколи не було сумнівів, чи вчасно ми прийняли рішення про усиновлення. Але є враження, що я не розрахувала свої ресурси. У нашій парі ми обоє дуже вимогливі до себе. Якщо у нас будуть такі ж високі вимоги до дитини  вона страждатиме. Тому нагадуємо собі кожного разу про те, що зробити на 20%  це теж добре. Це складно дається, коли 32 роки, як у моєму випадку, жив у парадигмі «найкраще, найвище, найсильніше, найширше». Але наша дитина за 9,5 місяців зробила великий прогрес. У мене буває спокуса довчити, допрацювати, бо в Данилка виходить. Але тоді сама себе зупиняю і згадую, що раніше перемогою були почищені зуби», – сміється Ірина.

Від щасливих спогадів на очі жінки навертаються сльози. Ніхто не казав, що всиновлення – це легко, але те, що отримуєте в підсумку, перекриває всі страхи, втому й невизначеність. Навіть у складних моментах є те, що тішить. Наприклад, одна з найщасливіших митей сім’ї була після операції Данилка. Хлопчик мав вроджений птоз, тобто його повіка не піднімалася повністю. Він чекав лікаря з Німеччини, який приїжджав до Львівського ОХМАТДИТУ та лікував дітей з таким діагнозом.

«Данилко дуже тяжко відходив від наркозу. Та й емоційно було складно. Йому наклали шви й повністю перемотали око. Відповідно, друге око теж не розплющувалося, тому він не міг нічого бачити. І от у стресі, у виснаженні, у спільних переживаннях, ночівлях і втішаннях Данилко почав більше довіряти. Він зрозумів, що навіть коли нічого не бачить, у нього є мама і тато, які тримають за руку. І настільки багато було таких інтимних і по-справжньому батьківських почуттів тоді, незважаючи на те, що це був один з найскладніших досвідів за весь період нашого спільного проживання. Ми були щасливі, бо змогли дати синові це відчуття. Він отримав шанс виглядати гарно й бачити повністю (адже через закриту повіку око цю здатність втрачало). Ти розумієш, що дитина вже багато отримала. І ти можеш бути свідком та інструментом для покращення життя цієї дитини», – ділиться Ірина.

Ще одним яскравим спогадом Данилко обдарував батьків у їхній день народження. Вони вирішили організувати спільне святкування для обох, були запрошені батьки Ірини та її чоловіка Юрія. Хлопчик вирішив виголосити тост при всіх близьких.

«Він спочатку розплакався, а тоді зібрався з духом і сказав: «Дякую, що ви в мене є, бо я дуже боявся, що зі мною станеться далі. А тепер я знаю, що я вдома». Емоцій не передати словами. Певна річ, це один з моїх найщасливіших спогадів тепер. Але їх багато. Бо діти  це щастя. Це складно, але ти знаєш, що кожен день проживаєш недаремно».

Дізнатись більше про психологічні та юридичні аспекти усиновлення, а також отримати консультацію щодо сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можна зателефонувавши за гарячу лінію благодійного фонду «Рідні» за номером 0 800 300 484.

Проект реалізується Благодійним фондом «Рідні» та Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) за підтримки американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) і народу Японії.

Партнерська публікація

Авторка: Ольга Мар'ян

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.


+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!