Коли ти на правильному шляху, то все виходить. Історія Ірини Заремби – мами 8-річного хлопчика

2588 0
Ставати сім’єю не завжди легко, але це відчуття єдності варте праці, каже Ірина Заремба, яка разом з чоловіком Юрієм усиновила хлопчика. Вона поділилася історією усиновлення, з труднощами, які перед цим виникали, та чому вони з чоловіком вирішили усиновити дитину такого віку.

Ірина Заремба – мама восьмирічного Данилка. Хлопчик з’явився в їхній з чоловіком сім’ї 9,5 місяців тому. До того були роки зважувань, вивчення теми й багато любові, що чекала свого вияву. Ірина зізнається, що бажання всиновити дитину виникло в неї ще в дитинстві. Однак серйозно задумалася про це 2016-го року, після того, як поїхала в інтернат.

«Це був перший досвід, коли я з групою волонтерів поїхала до дітей. Це було трансформаційним моментом, бо я вперше побачила в очах дітей голод не до подарунків, а до живого спілкування. Коли їхала в інтернат, то була щаслива, натхнена, я ж почуваю себе доброю, бо їду допомагати. Вийшла звідти просто розчавленою, розлюченою, тому що розумію, що я собі йду далі у своє життя, а діти залишаються за стінами. Мені так було боляче, що існує ситуація, коли діти вимушено так живуть роками. Потім у 18 їх випускають з цих інституцій – і що далі? Для мене було шоком, що більшість цих дітей насправді мають родичів» згадує Ірина.

Її чоловік тоді ще не був готовим до всиновлення. Тому жінка вирішила ґрунтовно дослідити тему й допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування в інший спосіб. Юристка й адвокатка Ірина пішла з корпоративного права, яким займалася тривалий час, і почала працювати в сімейному. Вирішила допомагати людям, які мають намір всиновити дитину. Так почався її шлях як адвокатки з усиновлення.

«Через мою професійну діяльність, спілкування в родині, болі, якими я ділилася з чоловіком, почав змінюватися вектор наших розмов. Напередодні свого дня народження чоловік нарешті сказав мені своє «так». Він теж дозрів. У нас немає біологічних дітей, хоча ми обоє здорові. Але це був такий знак. У вересні 2022 року ми подали пакет документів  у той день ця опція почала працювати в додатку «Дія». Знайшлося житло. З моменту, коли ми вирішили всиновити дитину, до моменту, коли наш Данилко переступив поріг дому, минуло шість місяців. Коли ти на правильному шляху, то все виходить. Ми вже 9,5 місяців сім'я. Мама, тато, син»– ділиться досвідом Ірина.

Данилка взяли під опіку, бо на той момент він ще не мав статусу для всиновлення. Однак Ірина та Юрій вирішили забирати дитину до себе негайно, аби вберегти від постійного перебування в інтернаті. Найближчим часом має набрати законної сили рішення суду про позбавлення батьківських прав біологічних батьків Данила. Це дозволить подати до суду заяву на всиновлення – тоді воно буде фіналізованим з юридичної точки зору. Та Ірина, Юрій та Данило – уже давно справжня сім’я.

На момент прийняття Данилка в родину йому було майже вісім років. Ірина каже, що саме через вік дитини вдалося так швидко її знайти. Переважно люди хочуть взяти маленьку дитину – до п’яти років. Юристка та її чоловік розглядали кандидатури дітей до 12 років включно. Серед таких, що мають підтверджений статус (а, значить, можуть бути усиновлені), значно більше.

«Ніколи не шкодувала, навпаки, була за те, щоб усиновити старшу дитину, яка усвідомлює, що її забирають з системи. Для мене це було морально простіше, ніж брати маленьких дітей. Так, це не популярний підхід в процесі, але маю переконання, що мені буде простіше з дитиною домовлятися, бо можна все розповідати, аналізувати. Доросла дитина більше розуміє. Для мене не так важливо було, скільки дитині років, як те, скільки часу вона провела в інституції. Адже навіть життя в не надто добрій біологічній сім’ї та прив’язаність до родичів, хай і нездорова,  це все ж краще, ніж стан дитини, коли її залишили одразу після народження. Тоді на біологічному рівні порушується здатність прив'язуватися до дорослого, а з цим працювати набагато складніше. Я собі не уявляла ситуації, коли ми візьмемо таку маленьку дитину і нічого не зможемо вдіяти. Тому морально було простіше, що дитина буде знати й пам'ятати своїх біологічних родичів і розуміти нашу роль у своєму житті»– ділиться співрозмовниця.

Спочатку в Ірини були побоювання, що вона порівнюватиме себе з біологічною мамою дитини. Данилко дуже часто її згадував. Це відбувалося тому, що це єдині спогади, які він мав. Однак жінка звернулася до тренерки з соцслужби, яка нагадала їй важливу річ: ви ніколи не станете біологічними батьками, не займете їхнє місце в серці дитини. Однак там є ще місце для батьків, які є поруч, дбають і люблять, підтримують і виховують. З цим можна рухатися далі.

«У нього була прив’язаність до біологічної матері. І це хороші новини, бо з часом він зможе прив’язатися до нових батьків. У нас є алгоритм дій на випадок, коли син згадував про маму. Ми називаємо її на ім’я. Зараз він це робить украй рідко і так само використовує ім’я, а не «мама». Тобто це вже просто жінка, яку він знав у своєму житті»– каже юристка.

Ще були страхи, пов’язані зі спільним життям. Ірина, сміючись, згадує, як боялася, що можливо, Данилко ходить уві сні чи має якісь проблеми зі сном, про які вони з чоловіком ще не знають. Але це цілком нормальна реакція, коли стаєте батьками дитини, яку ще не знаєте достатньо, вона у вашому домі перші дні, й ви хвилюєтеся, звикаєте одне до одного, вчитеся жити разом. Головне проживати кожен день, на зациклюючись на проблемах і умовних показниках успішної роботи. Ставати сім’єю не завжди легко. Але це відчуття єдності варте праці.

Дізнатись більше про психологічні та юридичні аспекти усиновлення, а також отримати консультацію щодо сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можна зателефонувавши за гарячу лінію благодійного фонду «Рідні» за номером 0 800 300 484.

Проект реалізується Благодійним фондом «Рідні» та Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) за підтримки американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) і народу Японії.

Партнерська публікація

Авторка: Ольга Мар'ян

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!