Фото згенеровано за допомогою ChatGPT
23 жовтня стало відомо про звернення від українських та закордонних культурних діячів до ЮНЕСКО з проханням до президента Зеленського перенести розгляд рішення про «демонтаж одеської культурної спадщини». Зокрема, йшлося про памʼятники Пушкіну, Бабєлю, Жванєцкому до завершення війни. Автори цього листа зауважили, що тепер над спадщиною міста нібито нависла нова загроза через рішення Одеської ОВА про демонтаж 19 пам’яток та позбавлення охоронного статусу для інших.
Текст звернення зі списком підписантів опублікували два великі італійські видання Il Foglio і Corriere della Sera та німецьке видання Faz. Серед тих, хто підписав листа – українська диригентка зі Львівщини Оксана Линів та її чоловік, одесит Андрій Мурза, антрополог Тарас Федірко, директорка Центру міської історії у Львові Софія Дяк, засновник Центру міської історії та арт-центру «Jam Factory» у Львові Гаральд Біндер.
«Свавільний та авторитарний демонтаж матеріальної та нематеріальної світової спадщини Одеси, включно з памʼятниками, які були збудовані та належать її громаді, не лише розриває архітектурну тканину міста, але й впливає на культурну пам'ять. Це впливає на культурну пам'ять Одеси та її легендарну ідентичність як притулку космополітичної свободи», – йшлося у зверненні до ЮНЕСКО.
Читайте також: Культурні діячі проти деколонізації Одеси: чому це є просуванням російських меседжів і чим воно загрожує
«Твоє місто» звернулося за коментарем до Софії Дяк, директорки Центру міської історії, та 29 жовтня отримало відповідь. В пресслужбі Центру зауважили, що коментар є цілісним, тож важливо, аби він публікувався також цілісно – «у тій формі, у якій він був написаний».
«Твоє місто» публікує коментар Софії Дяк повністю:
«Критичне осмислення минулого, особливо спадків кількох імперій минулого та 20 століття з його радикальними політиками та ідеологіями є важливою частиною не лише професійної роботи істориків, але і суспільних дискусій. Це концептуальна передумова мого підпису під листом. Теж є кілька конкретніших міркувань.
У питаннях, які заторкують майбутнє громади, важливими є не лише дотримання юридичних процедур, але і організація процесів, які враховують і включають голоси тих, кого рішення безпосередньо заторкують – у цьому випадку мешканців конкретного міста, і навіть конкретних вулиць. Ми маємо певні приклади в Україні: у Львові процеси перейменування включали не лише численні зустрічі комісії у розширеному форматі, але і залучення зацікавлених середовищ та експертів та рейтингове голосування мешканців. У Одесі цього не відбулося. Натомість була вертикальна дія: від прийнятого закону – до постанови військової адміністрації, але не було партисипативної горизонтальної розмови. Коли рішення не лише спускається зверху, але й запроваджується за допомогою примусу, то це матиме проблемні наслідки. На жаль, у процесах і підходах в декомунізації можна побачити спадки радянських практик.
Закон про деколонізацію встановлює чіткі часові рамки і таким чином сприяє творенню нових нерівностей, коли виокремлюються деякі міста і регіони, як такі, що не встигають, не справляються (або саботують), а відтак «недостатньо українські». Такий поділ є проблематичним і небезпечним для нашого спільного майбутнього. Війна створює багато нерівностей і не потрібно додавати нові.
Дуже важливо бути чутливим для різних контекстів, у яких ми перебуваємо, особливо коли ми говоримо про ресурси для критичного переосмислення минулого – час, експерти, інституції. Львів зараз має їх більше порівняно з Одесою: з людьми, які приїжджають, а не виїжджають, з наявними і новими культурними, дослідницькими та освітніми інституціями. Дуже важливо розбудовувати в Одесі інституційну інфраструктуру, особливо для гуманітарних досліджень. Але це важко, тому що місто так близько до лінії фронту і російська армія так інтенсивно веде обстріл. Отже, знову потрібен час на розвиток інфраструктур для дослідження і осмислення, а не спішити з такими діями як знесення пам’ятників.
Чи то в Одесі, чи то у Львові, чи в інших містах України і не тільки в Україні складно працювати з болючими темами минулого, з незручними питаннями та спадщиною. Тому має сенс заклик про паузу у листі, бо вдумливе осмислення і критичне переосмислення (якщо ми це маємо на увазі під деколонізацією) потребують тривалої роботи, мисленнєвих зусиль, емоційних і матеріальних ресурсів та насамперед багато часу.
Загалом, я вважаю, що такі питання, як деколонізація, мають вирішуватися не через інструмент закону чи указу, а через роботу багатьох інституцій, дослідження, мистецькі й культурні проєкти, освіту. Але закон уже є, і відкриті листи є одним зі способів комунікації та коригування його імплементації. Це те, що відрізняє Україну як демократичну країну від авторитарних режимів. І це підводить мене до останнього пункту – про міжнародне сприйняття листа.
Я не поділяю занепокоєнь про те, що такий лист шкодить Україні міжнародно. Навпаки, я вважаю, що такий лист є ознакою того, що Україна є демократичною країною, а українське суспільство – відкритим і вільним суспільством, на відміну від сусідньої країни-агресора. Так, можуть бути не до кінця продумані закони, не особливо чутливі та досвідчені керівники, але в Україні попри війну є можливість реакції, дискусії, коригування та комунікації з владою і між різними частинами суспільства. І це є великою цінністю, яку ми уже маємо і можемо розбудовувати – через творення процесів та місць для критичного мислення, випрацювання чутливості до відмінностей та здатності вести дискусії — і відтак творити майбутнє України як демократичної країни та відкритого суспільства».
Зауважимо, що «Твоє місто» також зверталося за коментарем до «Jam Factory», але наразі його не отримало.
Нагадаємо, що в соцмережах через звернення культурних діячів до ЮНЕСКО було багато обурень. Народний депутат та історик Володимир В’ятрович казав, що якщо зволікання з виконанням деколонізаційного законодавства в окремих містах, зокрема в Одесі й Полтаві, триватиме й надалі, «то Росія дедалі більше використовуватиме цю ситуацію, залучаючи для інформаційної війни проти України як свою пряму агентуру, так і тих, хто бездумно повторює тези російської пропаганди». Детальніше тут.
Читайте також: Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
Серед тих, хто підписав звернення, є Оксана Линів, львівська диригентка, з якою пов'язаний скандал щодо опери російського композитора – на липень 2025 року вона готує оперу Петра Чайковського у Саксонській державній опері Дрездена. Після обурень диригентка заявила, що твори Чайковського належать до обовʼязкового репертуару кожного диригента, чия карʼєра розвивається на інтернаціональному рівні, так як ці твори належать до світової музичної спадщини.
Крім того, у 2022 році Оксана Линів виступила у Німеччині на Байройтському фестивалі під керівництвом російського режисера Дмитра Чернякова. Згодом у Львові 31 зареєстрували петицію про позбавлення Оксани Линів звання Почесної амбасадорки міста.
Після цього вона відреагувала на звинувачення щодо її виступу на Байройтському фестивалі. За словами Оксани Линів, «через війну ми частково втратили зв‘язок з реальністю, а сфера класичної музики в світі є дуже консервативною, зі сталими принципами, і жодна держава, крім Польщі, не підтримала заборони російського класичного репертуару». За правилами, казала вона, це суперечить Європейській Конституції про свободу слова і мистецтва, не відповідає їхнім поглядам про сенс культури і мистецтва, і строго засуджується.
Софія Шавранська
___________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
