Фото: Бюро спадщини
В «Бюро спадщини» розповіли історію формування цієї частини Вірменської вулиці, унікальні знахідки, виявлені під час реставрації та процес дослідження і відновлення кам’яниці.
Формування парцелі та походження назви кам’яниці
У Львові вже понад чотири роки триває реставрація інтер’єрів однієї з історичних кам’яниць, розташованої на вул. Вірменській. Проєкт реалізовує команда реставраторів та архітекторів під керівництвом головного архітектора проєкту Юрія Дубика та художника-реставратора Андрія Почекви.
Формування меж парцелі, на якій постав об’єкт дослідження, відбулося ще під час формування містобудівної структури вул. Вірменської під час локації середньовічного Львова. На той час ця ділянка розташовувалась у північно-східному куті Вірменського кварталу, що виходив на велику площу перед храмом Петра і Павла (тепер – Домініканський собор). Найдавніший графічний документ із відображенням сусідньої території – це рукописний план, створений у 1560 році купцем-мандрівником Мартином Ґруневеґом. Він зафіксував містобудівну структуру цієї частини середмістя у другій половині XVI століття.
Пожежа XVI століття повністю знищила готичні будівлі міста, і на їхньому місці з’явилися муровані ренесансові кам’яниці. Спочатку вони були двоповерховими, згодом добудували третій поверх. Будинки мали різьблені білокам’яні портали, балковані стелі, поліхромне оздоблення стін, каменю та дерева.
Свою назву будівля отримала від перших власників – родини Голубовичів, чия земельна ділянка простягалася від сучасної вул. Ставропігійської до вул. Вірменської. Кам’яниця складалася з двох частин: основної, що виходила на Ставропігійську, та так званої «тильної офіцини», розташованої ближче до Вірменської.
У XVII столітті, судячи з характеру мурування та розмірів цегли, будівля вже існувала як окремий об’єкт. У XVIII столітті її власники, переважно вірменського походження, розділили ділянку на дві частини, кожна з яких надалі розвивалася окремо. На межі XVIII–XIX століть відбулося повторне об’єднання та новий поділ, що зрештою сформувало сучасний вигляд будинку.
У 1881 році новий власник Франц Йох здійснив масштабну реконструкцію: надбудував третій поверх і встановив новий вогнетривкий дах. Про це свідчить монограма «F. I. 1881» на кованій огорожі балкона другого поверху, а також архівні матеріали, які відображають конструкції даху кінця XIX століття.
Флористичні розписи, різьблені балки та білокам’яні обрамлення
Проєкт реставрації цієї історичної будівлі став синтезом глибоких наукових досліджень, роботи з різними архітектурними епохами та впровадження сучасних методів відновлення. Упродовж 2020–2024 років команда спеціалістів працювала над збереженням автентичних деталей, посиленням конструкцій, реставрацією дерев’яних балок і ренесансних розписів, а також усуненням проблем, що загрожували конструктивній стабільності споруди.
Під час досліджень у приміщеннях виявили готичне мурування, характерною особливістю якого є чергування ложкової та тичкової кладки цегли з широкими швами, що збереглися ще з XVII століття. Окрім цього, вдалося розчистити склепіння та білокам’яні обрамлення, що належать до епохи Ренесансу, хоча частина з них могла бути повторно використана або відтворена пізніше в тому ж стилі.
«У сінях нам вдалося зберегти й відновити розети на хрестових склепіннях із розпалубками, які є автентичними та безсумнівно датуються XVII століттям. Тож я припускаю, – зазначає головний архітектор проєкту Юрій Дубик, – що кам’яниця вже могла функціонувати від вулиці Вірменської у XVII столітті. Про це свідчать збережені фрагменти поліхромного декору на другому ярусі будівлі».
Під час дослідження підвалу будівлі, фахівці виявили цікаве технічне рішення XIX століття – систему пластового дренажу, яка допомагала регулювати рівень ґрунтових вод. Вона складалася з мережі каналів, що спрямовували воду до магістрального колодязя, звідки вона відводилася до міської каналізації.
Під час реставраційних робіт було здійснено зондаж стін та розчищено низку розписів. «Серед ключових елементів, які становлять значну цінність, варто відзначити збережене склепіння, характерну межову стіну між будинками №30 та №32, а також залишки білокам’яних обрамлень. Проте поки важко сказати, чи вони автентичні, чи були перенесені сюди з інших об’єктів», – пояснює Юрій Дубик. На першому поверсі частково збережено та відновлено фрагменти альфрейного розпису, характерного для кінця XIX століття.
Другий поверх будівлі перекритий різьбленими дерев’яними балками з модрини, які датовані 1619 роком. Дві з них перебували в аварійному стані, їх довелося демонтувати, укріпити та доповнити, аж тоді повернути на первісне місце. Фахівці зазначають, що така якість деревини є великою рідкістю сьогодні.
«За формою балок і збереженим стінописом можна досить точно визначити період будівництва кам’яниці. Балки виглядають оригінальними, а їхнє фарбування ідентичне тим пігментам, що використовувалися для настінних розписів. Це означає, що вони буквально з одного флакона», – пояснює художник-реставратор Андрій Почеква.
Ренесансні розписи, виявлені під шарами пізніших набілів, містили близько 16–18 нашарувань. Більшість із них з’явилися в радянський період або в кінці XIX – на початку XX століття. Під пізнішими шарами виявлено два рівні тиньку та монохромне забарвлення.
«Поєднання цих елементів стало справжнім викликом, оскільки вони належать до різних епох і стилів. Це стосується як конструктивних деталей, так і розписів, що збереглися на колонах між вікнами, стінах та фризах. Завданням реставрації було представити їх максимально автентично, у контексті їхньої епохи. Тому ми обрали концепцію, яка дозволяє відтворити історичну цілісність цього простору, і вважаю, що це рішення було правильним», – підсумував реставратор.
Як реставрація формує майбутнє спадщини
Голубовичівська кам’яниця – це не просто архітектурна пам’ятка, а справжній літопис Львова, що відображає різні епохи розвитку міста. Від готичного мурування до ренесансних деталей – кожен шар цієї будівлі є цінним джерелом для науковців та реставраторів. Завдяки комплексному підходу та злагодженій роботі фахівців, вдалося не лише задокументувати її стан, а й розробити оптимальну стратегію збереження.
Під час консерваційних робіт було розроблено технічну документацію та картосхеми стану збереження живопису, що створює основу для майбутніх досліджень і реставраційних рішень. Важливою частиною процесу стало збереження балансу між сучасними потребами будівлі та її історичною цінністю.
Останнім часом спостерігається зростання суспільної зацікавленості до збереження культурної спадщини, а це свідчить про те, що подібні проєкти мають не лише естетичне чи історичне значення, а й формують культурну свідомість громади. Однак відповідальність за збереження таких об’єктів не повинна лежати лише на плечах реставраторів чи власників.
Справжня охорона культурної спадщини можлива лише за умови спільної участі всіх зацікавлених сторін – інвесторів, відповідальних власників, державних органів та активних мешканців. Лише спільними зусиллями ми можемо не лише відновлювати пам’ятки минулого, а й інтегрувати їх у сучасне життя, збагачуючи міський простір та сприяючи його сталому розвитку. Голубовичівська кам’яниця може стати прикладом того, як відповідальне ставлення до історії здатне приносити користь не лише культурі, а й економіці громади.
___________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.