Ірина Цибух
У середу, 29 травня, на фронті загинула медикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри» 25-річна Ірина Цибух із позивним «Чека». Однак 14 травня онлайн-видання «Українська правда» опублікувало її останнє інтерв'ю журналістці Ользі Кириленко.
У розмові Ірина Цибух пояснила, чому будучи родом зі Львова, розповідає усім, що з Макіївки:
«Я зі Львова, але кажу всім, що я з Макіївки. Я народилася в умовах, де мені ніколи не доводилося відстоювати свою мову, національну традицію. Писанки, які ми малювали з мамою, чи історія бабусі, яка сиділа в тюрмі на Лонцького – це все було частиною мене.
А тут я зустріла людей, яким у 21 столітті доводилося продовжувати боротися, щоб мати цю можливість. Це велетенський пласт зусиль, які ці люди мали докласти, щоб бути собою. Їм треба було мати настільки твердий і стійкий ґрунт, аби відстоювати себе, всіх поряд і протистояти російському здобутку.
Це було перше місце, де почала проростати моя ідентичність, бо тут треба поборотися, щоб бути собою. І це насправді дуже приємне відчуття».
«І дай Боже, щоб вразливими не стали мої однокласники у Львові, які не мобілізувалися і не пішли захищати свою країну», – сказала тоді вона, порівнючи із Донеччиною у 2014 році.
Також її брат Юрій Цибух поділився посмертним листом Ірини у соцмережах:
«Привіт, прийміть мої співчуття, не люблю, коли ви сумуєте, але мине час і цей розпач розсіється, доведеться продовжувати жити життя.Тому не гайте час на страждання, живіть далі. Зараз 19:19, субота 8 квітня 2023 рік, ми з п'ятим екіпажем працюємо для розвідки 80-ої бригади, на фоні грає Dream on від Аerosmith і вирішила, що за цей рік випадало так багато можливостей загинути, що можна знайти хоча б одну, щоб написати посмертний лист.
Сумно, що ми проживаємо настільки немічні, залежні від суспільного схвалення життя, що лише смерть дозволяє проживати абсолютну свободу. Однак біда у тому, що життя закінчилось і ця свобода більше не має ніякого змісту. Сьогодні і навіки мені всеодно, що про мене, про вас, про цей текст, про усе скажуть люди. Наберуть ці речення лайки чи ні, нарешті нічия думка мене не цікавить, я померла.
Свобода - це найвища цінність. Усі, скоро 25 років минали часто у комплексах і страхах. Але найчастіше цьому шуму не було місця перед моєю свободою. Найбільше за що хочу сказати дякую собі, батькам, брату, рідним та друзям, дякую, що дозволяли мені бути вільною, жити те життя, яке хочеться.
Повномасштабна війна змусила перестати бути рабом страхів, сьогодні, на жаль, не вдалося звільнитись повністю, але сподіваюсь у мене все вийде, цей лист тому допомога.
Щоб мати свободу треба мати ще інші цінності, треба розуміти себе, добре знати хто ти для себе є, що таке особисте щастя і як тобі до нього дійти. маючи відповідь на ці запитання найважливіше залишається йти. Сьогодні тут, на Донеччині, я на шляху, тут є собою і роблю те, що хочу. Насправді більше нічого не має значення, тому цей лист додається так просто - у цей момент, як і у той коли це станеться, мені не шкода померти, бо нарешті живу те життя, яке б хотіла».
Нагадаємо, що Ірина Цибух загинула під час ротації на Харківському напрямку. Пізніше повідомлять про час та дату прощання з Іриною.
___________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
