«Вони досі бояться Шухевича». Розмова з донькою та племінником Командувача УПА

5477 0
У перший день 2024 року внаслідок нічної атаки дронами на Білогорщі у Львові був повністю зруйнований музей Романа Шухевича. Постать генерала-хорунжого УПА досі не дає спокою росії. Що б на це сказав сам командир; яким його пам’ятає донька; чому вона досить довго вважала себе радянською людиною і як дізналася, ким був її батько; як, попри переслідування, родина Шухевичів урятувала єврейську дівчинку; чому навіть у часи незалежності Україна не віддає належної шани своїм героям, Tvoemisto.tv розповіла пані Марія Трильовська-Шухевич, донька командарма Української повстанської армії, та Філіп Шухевич, який народився в Бельгії, але останні 30 років живе в Україні.

Прізвище Шухевичів досі лякає росіян

Днями російські ударні дрони, які пролетіли тисячі кілометрів, зруйнували музей вашого батька на околицях Львова. Один із українських політиків і бізнесменів пообіцяв, що його відновлять. Та чому цей маленький будиночок не дає спокою теперішньому володарю росії?

Марія Трильовська-Шухевич: Прізвище Шухевич не дає росії спокою вже майже 80 років. Як і Бандера, Шухевич для них, можна сказати, червона шмата, якою вони трясуть перед очима своїх глядачів, якою їх страшать. Через те вони не заспокояться, допоки існують, бо знають, хто такі Шухевичі та що зробив Роман Шухевич. Ідею української визвольної боротьби він розніс не лише по Галичині, а й виніс на терени цілої України. Через це вони називають нас фашистами, вважають нас винними в тому, що Україна повстала проти росії, і звільняють нас від нас самих.

Марія Трильовська-Шухевич

Ви були не дуже публічною особою, більше було чути про пана Юрія. Та у вас неймовірна історія життя. Змалечку ви опинилися в дитячому будинку, вас вивезли на Донбас. Скільки вам тоді було?

Марія Трильовська-Шухевич: Неповні п’ять років. Арештували маму, бабусю, Юрка і мене, потім нас із Юрком забрали в дитячий будинок.

Пам’ятаєте день арешту?

Марія Трильовська-Шухевич: Пам'ятаю, коли ми з Юрком і мама вже були в тюрмі.

Тобто вас у п’ять років заарештувало НКВД…

Марія Трильовська-Шухевич: Так. Щоправда, зі слів Юрка, ми там були недовго, нас дуже швидко забрали з тюрми і повезли. Пам'ятаю, як ми їхали поїздом, якісь військові нас везли, щось говорили до мене, та я нічого не відповідала. То вони з мене сміялися, що я маю п’ять років і не вмію говорити. А я просто їх не розуміла, бо вони напевно російською говорили. А потім вже почалися Чорнобиль, дитячий будинок…

Дуже багато пропаганди спрямовано проти вашого батька. Ви згадуєте про фантастичний факт: ваша родина переховувала єврейську дитину під час німецької окупації.

Марія Трильовська-Шухевич: Так.

Філіп Шухевич: Мій батько колись розповідав, що вони з батьком жили з єврейською дівчинкою під час війни.

То були сусіди?

Марія Трильовська-Шухевич: Сусіди Романа Шухевича. Одну німці розстріляли на вулиці. Пані Наталя, дружина Романа Шухевича, забрала дівчинку до себе. Маю підтвердження того, що потім вона жила в мого діда разом із моїм батьком. Мама Марусі забрала до себе дівчинку, ховала її, а німці хотіли ту дитину зловити. Пані Наталю заарештували і не хотіли випускати з тюрми, поки не скаже, де вона.

Тобто вашу матір через цю історію затримало гестапо?

Марія Трильовська-Шухевич: Мама розказувала, що зналася з мамою тих дівчаток, бо та мала магазин. І коли загинула старша, Ірма, жінка звернулася до мами, мовляв, може, хоч молодшу врятуєте. Мама погодилася, вона була обурена, що так поводяться з євреями, і забрала Іру Райхенберг 1937 року народження. В 1943 році Іра почала ходити до школи. Вона не вміла писати і читати, тож мій тато просив, щоб Юрко помагав їй вчитися як старший. І він помагав. Тата не було, його шукали німці, приходили до нас із обшуком і нічого не знайшли. Але на той час ця дівчинка вже мешкала в нас. Юрко згадував, що німці навіть говорили з нею, але, на щастя, не вичислили, що вона єврейська дитина. Ще пару днів вони сиділи в нашій хаті, потім маму забрали в тюрму і, напевно, в той час дівчинку передали до родини Філіпа. Я навіть цього не знала, думала, куди ж Ірина поділася. Бо я з бабусею пішла в родину до маминої старшої сестри, а Юрка відправили за межі Львова.

Коли тато дізнався, що Іра була в нас, то був категоричним: дитину треба сховати. Її відправили в Куликів до монахинь. Це вже потім мама розповідала, що як була в таборі, то там сиділа одна з тих монахинь. І вона згадувала, що Іра любила співати єврейські пісеньки. Монахині за це дуже переживали, бо ж раптом хтось почує і можуть донести.

Потім, у 1990-х роках, ширилася чутка, що ту дівчинку взяв до хати головний інженер водоканалу. Вона там допомагала. Їй виробили документи на ім’я Ірини Рожко з легендою, що вона є донькою радянського офіцера, який загинув на фронті, що її мама теж загинула. З тими документами вона ходила до школи, згодом – у поліграфічний технікум. Коли в 1990-х роках Юрко повернувся сюди, то почав її шукати, дав оголошення на телебачення про це. І дівчата, які з нею вчилися в технікумі, відповіли, прислали фотографії з нею. Сказали, що Ірина заочно закінчила поліграфічний інститут, вийшла заміж за українця, поїхала в Київ на роботу і там проживала. Юрко почав шукати її в Києві, знайшов сина, і виявилося, що вона вже рік як померла. Сину Ірина нічого про Шухевичів не розповідала. Він навіть не знав, що його мама єврейка.

Люди в совєцькі часи боялися навіть згадувати, як і свідки, що пережили голод 1933 року. Майже ніхто з них своїй родині словом про це не прохопився.

Філіп Шухевич: Мої родичі ніколи не розмовляли на ці теми. Іноді прохоплювалися кількома словами, мовляв, жили єврейські дівчатка, але більше нічого не розповідали. І лише недавно пані Марія мені пояснила, що те рятування було спільною родинною роботою. Мій дід був досить відомим у Львові адвокатом, під час Першої світової був отаманом УГА. Його колега став військовим командиром Німеччини під час Другої світової війни. Дід добре його знав і домовився з ним, що німці й надалі шукатимуть цю дитину, інакше вони не могли робити, але мав обіцянку, що її не знайдуть. Це дало трошки часу, щоб знайти постійне рішення.

Читайте також: Музей Шухевича відновлять після перемоги, – Садовий 

Філіп Шухевич

Це фантастична історія, яка багато про що свідчить. З одного боку, совєцька пропаганда створила образ Шухевича як колаборанта з пронімецькими, фашистськими поглядами. Однак є ще один цікавий епізод. Коли ваша матір повернулася з Сибіру, із таборів, то не могла прописатися. А без прописки в Союзі було нереально знайти роботу, навіть мати дах над головою. Їй тоді допомагала колежанка-полька, ксьондзи з костелу. Це теж дуже суперечить тій пропаганді, яка зараз є в Польщі, де Шухевича зображають як ката польського народу, відповідального за етнічні чистки.

Філіп Шухевич: Маруся недавно розказала про це. Коли мама повернулася, українці, які жили у Львові, були дуже налякані, бо перебували тут неофіційно. Вони не могли допомагати, інакше їх би арештували. Вона жила майже як волоцюга… Єдині люди, які допомогли, то були євреї.

Марія Трильовська-Шухевич: У мене з євреями дуже добрі стосунки. Може, маю таку долю згори, бо мама і тато врятували ту дівчинку. Я залишилась у Львові після закінчення інституту завдяки допомозі євреїв. Я не просила, так склалося. На роботу мене взяв, прописку забезпечив… Бо як приїхала до Львова, мама не мала прописки, жити не було де… Я зрозуміла, що єдиний вихід – іти вчитися в Політехніку. Як студентка мала тимчасову прописку, могла жити чотири-п'ять років завдяки цьому. А після закінчення інституту – все, не мала де жити, мене хотіли скерувати на роботу за межі України. Коли була комісія з розподілу, парторг сказав: «Хай чоловік бере її, нехай їдуть туди, куди його скерували». Бо він скоріше закінчив  інститут і повернувся сюди.

Головний командир УПА Роман Шухевич, 1942 рік.

Лише в 19 років ви дізналися правду про своє походження і те, чиєю донькою ви є. Чи відчували особливу увагу до себе російських спецслужб?

Марія Трильовська-Шухевич: Так. Регулярно відчувала, що я під наглядом. Навіть ще як була в дитячому будинку в Слов'янську. То був, може, клас четвертий. Мене викликали до директора. Директорка вийшла, в її кабінеті сидів військовий. Почав говорити, розпитувати мене, чи пам'ятаю я батька, маму. Питав, як я вчуся. Знаю, що нікого ніхто не опитував, аж тут раптом мене… Вже з того віку, років з 12-ти, я зрозуміла, що під наглядом. Потім зі мною зустрічалися в технікумі, інституті, запрошували в КГБ.

Стежили, як відбувається ваше перевиховання, хотіли виростити з вас комуністку, яничарку. Напевно, це було їхнім завданням.

Марія Трильовська-Шухевич: Певно, що так. Юрка в 1962 чи 1963 році привезли до Києва. Показували, як добре живуть радянські люди, водили його в ресторани, возили по цілій Україні. Хотіли, щоб він написав, як то… Мені свого часу також пропонували співпрацювати з ними.

Філіп Шухевич: Навіть мені, бельгійському інженеру, який приїхав сюди в 1992 році, ставили якийсь мікрофон у квартирі. То було неможливо. Я його не знайшов, але весь день щось «біпкало», тобто вони слухали.

Родина Шухевича – це символ спротиву, як і Бандера. Малограмотні російські командири на початку вторгнення думали, що Бандера ще живий, воює десь на сході (Сміється). І в чомусь мають рацію, напевно.

Марія Трильовська-Шухевич: Напевно, бо дух галичан, які воювали проти московії, рознісся по цілій Україні.

«Дитиною мріяла мати маму»

Вас із п’яти років вчили російської мови, втовкмачували ті совєцькі комуністичні історії. Матір кинули до в'язниці, відірвали від родини, завезли на Донбас. Чому їм не вдалося вас «перепрошити»?

Марія Трильовська-Шухевич: Мушу сказати, що я була радянською людиною, комсомолкою. Говорила російською, бо в школі російська, в технікумі російська, російське оточення. Хоча українську я вчила як предмет. Знала її, але щоб легко говорити, то ні, бо думала російською. Коли я дізналася про все, вперше приїхала до Львова, зустрілася з людьми, які відсиділи в таборах і розповідали, що з ними виробляли. Як перший раз приїхала до Львова, маму не застала, хоч вона й мала тут бути. Її арештували вдруге. Жіночки, які сиділи з мамою в таборах, взяли мене до себе, заопікувалися мною. Була я тут недовго, тільки на канікулах. Як вони почали то все оповідати, спершу я не могла повірити. А вони питали: «Чому ти їм віриш, а нам – ні? Покажемо документи, що ми там були, твоя мама там була».

Одразу я не змінилася. Поки вчилася чотири роки в технікумі, приїжджала сюди на зимові та літні канікули.

Але ви хотіли їхати до Львова?

Марія Трильовська-Шухевич: Хотіла, бо мені тут подобалося. Мами не було в 1956 і 1957 роках. Влітку 1957-го я поїхала до неї на зустріч. Ці жіночки спакували мені велику валізу – передачу для мами. Вона сиділа вже в Чернігові. Як дитина я все життя мріяла мати маму. Коли хтось образив у дитячому будинку, лягала спати і думала: «Мамо, якби ти була, мені було б краще». Знала, що нема мами, тата нема, але є Юрко, бо приїздив, щоб викрасти мене. Той момент пам'ятаю.

Першокласниця Марія, донька Романа Шухевича, першокласниця школи у Слов'янську. Джерело - Радіо Свобода

Викрасти з дитбудинку? Скільки йому тоді було, який у нього був подальший план, якби це вдалося?

Марія Трильовська-Шухевич: 15 років. Він утік швидше, приїхав у Галичину, зустрівся з татом. Хотів спочатку йти у підпілля, але тато сказав: «Юрку, ні, ти ще замалий. Ми тут загинемо, це війна. Ти залишись». Йому зробили документи на інше прізвище, він ходив до школи. Я плакала, коли нас забрали, а Юрко щоразу мені казав: «Не плач, ми втечемо звідси». А коли втікав, то зрозумів, що нас двох упіймають, бо я була замала, молодша на сім років. У 1947 році він утік, а в 1948-му тато дав дозвіл, і він повернувся, приїхав з татовою зв’язковою Галиною. Але хтось із дітей десь його побачив, упізнав, і його арештували. Тоді я бачила його востаннє, та й то зі спини. Військові вели арештованого, а вихователька каже мені: «Подивися, твого брата повели». То я пам'ятала, тому знала, що в мене є брат Юрко. І в мене була думка: як виросту, обов'язково його знайду.

Читайте також: Завжди мріяв про незалежність України. Спомини про Юрія Шухевича 

Але навіть дитиною ви відчували, що з вами, вашою родиною повелися несправедливо, жорстоко.

Марія Трильовська-Шухевич: Не можу сказати, що несправедливо, але я відчувала, що зі мною щось не так, що я не така, як інші діти.

Дочка Головнокомандувача УПА серед вихованців дитячого будинку у Слов'янську. Джерело - Радіо Свобода

Коли ви дізналися, що ваш тато – командувач Української повстанської армії?

Марія Трильовська-Шухевич: Про це мені розповідали жіночки, які сиділи з мамою, але реакція моя була якоюсь… На площі Ринок жила сестра моєї бабусі – Паславська. Я до неї приходила і випадково побачила газету. Там була стаття, яка розвінчувала бандерівців. У ній в чорних тонах був змальований Шухевич. Я те прочитала і потім говорила з тими, що мною опікувалися: «Ось бачите, вони так пишуть, що він виробляв». А вони мені: «То не він виробляв, то були їхні спецоперації під виглядом упівців. То спеціально робили спецслужби». Там було багато фактів, як то все відбувалося, де були бої. І тоді я зрозуміла, яка то колосальна була подія, яка потужна армія мусила бути, щоб такі акції влаштовувати. Помаленьку приходила до того.

Юрко дуже мене перевиховував. Йому не можна було надсилати листи з тюрми, з табору, бо їх би не пропустили. Але щоразу він мені писав: «Ти віриш, що радянська влада така чудова? То подивися, як люди живуть: бідося, черги. А як нам співають по радіо, у всіх виступах. То чому ти їм віриш, а нам – ні?»

Наталія Березинська-Шухевич, дружина Головнокомандувача УПА, з донькою Марією. Джерело - Радіо Свобода.

Він відбував терміни фактично тільки за те, що був сином Шухевича, бо ж не робив чогось проти радянської влади.

Марія Трильовська-Шухевич: Вони його весь час примушували написати щось проти батька, визнати, що він був таким. А Юрко вперся і казав: «Це неморально – свого батька принижувати». Якось мене закликали на зустріч, показували листа в такому стилі, ніби його написав Юрко. Я прочитала, той лист був дуже добре підроблений, бо Юрка почерк я добре знала, він писав мені регулярно. Навіть не можу передати, що було не так, але мене аж відкинуло: не він писав! Я їм нічого не сказала, відклала той лист. А потім десь його СБУ знайшла, і Чорновіл тим листом махав.

Це був їхній улюблений прийом – казати, що твій соратник уже розколовся, на тебе наговорив, тепер і ти говори.

Філіп Шухевич: Я не раз зустрічався з родичами з Австралії, США і жодного разу не чув нічого проти євреїв, поляків, на відміну від росіян. Ми не могли бути нацистами чи фашистами, наша родина 150 років жила в селі біля Івано-Франківська, у ній один за одним було три священники, які мали по 10-12 дітей. То дуже віруючі люди. Маруся досі дуже віруюча. Люди з такої родини, з такими традиціями не могли бути вбивцями. Так, вони воювали, але тільки захищалися. Вони не могли чинити масові вбивства, я не вірю в це, бо це неможливо. Жодних серйозних доказів цього я не бачив.

Для нас Шухевич – символ спротиву російській імперії, окупації. Його життя і героїчна смерть під час арешту є свідченням цього. Ось є Майкл Коллінз – національний герой Ірландії, їхня ікона національної боротьби. Саме з ним вони здобули незалежність на початку XX століття. Є прекрасний бойовик із відомими голлівудськими акторами, де він змальований без прикрас. Не розумію, чому про абсолютно зіставну постать національного українського спротиву проти імперської колоніальної політики – Шухевича – не знімають такі голлівудські фільми. Хіба він чимось відрізняється від Коллінза?

Марія Трильовська-Шухевич: Бо на Заході дуже сильний російський вплив. У Канаді нещодавно був випадок…

…з ветераном 14-ї гренадерської дивізії фронтових військ СС «Галичина»?

Марія Трильовська-Шухевич: Так. Але тоді галас здійняв «совок». Звичайно, були люди, які до того критично ставилися, але були й такі, які це сприйняли за правду. Туди виїхало багато росіян, там агентів ще більше, і то все далі підтримується, а Захід слухає і сприймає то як належне. У тебе в родині є такий. Яке його ставлення до того?

Філіп Шухевич: У нас в родині є Олександр, бельгієць, має прізвище Шухевич. Історик, закінчив факультет, вивчав історію журналізму. Багато читає, дуже розумний, але не може збагнути, що три чверті з прочитаного ним – пропаганда. Тому каже, що з такими людьми не хоче спілкуватися.

Це російська логіка, вони хочуть применшити Українську державу, нашу історію, людей, які почуваються українцями. Навіть плакат про історію єврейської дівчинки Ірини і надану їй допомогу цією родиною, який був у музеї, може допомогти знищувати російську пропаганду про нацизм і фашизм.

«Однострої не мають значення»

Бачимо, до чого призвела російська ідеологія. Фактично це остання в світі неофашистська держава. Це тепер розуміють і наші союзники в Європі. Можливо, це змінить, реабілітує пам'ять про вашого батька. Він заслуговує на те, щоб бути шанованим і знаним у Європейській Унії… Вашого батька намагалося заарештувати й гестапо. Бандера провів усю війну в німецькому концтаборі. Це тонни брехні російської пропаганди, та це зручна брехня, бо можна не говорити всю правду про Другу світову війну, про що пише Тоні Джадт.

Філіп Шухевич: Єдине, що вони можуть конкретно показувати, це ті фотографії, на яких зображені головні командири УПА в німецькій уніформі.

Це тому, що вони були в батальйоні «Нахтіґаль».

Філіп Шухевич: Але як є тепер: в українській армії присутні люди в уніформі Канади, США, Німеччини, тому що це солдати цих країн. Мій дід був командиром австрійської армії, отримав там «Залізний хрест», бо дуже добре воював, мав австрійську уніформу. Та по війні став командиром січових стрільців, бо вже тоді готувався до боротьби за Україну. Тому ці уніформи не мають великого значення. Це єдиний конкретний елемент, який росія може знайти проти Романа Шухевича.

Ми маємо поставити цей акцент у своїй країні. Вже не кажу про 14-ту гренадерську дивізію СС «Галичина». Щодо неї є рішення Нюрнберзького трибуналу. Але це окрема історія людей, які добровольцями йшли на фронт і готувалися воювати передусім проти росіян, котрі чинили звірства в тюрмі на Лонцького, які задокументовані. Та це довга історія.

Повернімося до ваших спогадів. Ви майже не пам'ятаєте тата?

Марія Трильовська-Шухевич: Тата, можна сказати, вдома й не було. Спочатку він був у «Галичині», в батальйоні «Нахтіґаль». Вони воювали на Вінниччині, потім їх відправили в Білорусь. Вдома його не було. Я народилася в Кракові, та ми з Юрком жили з мамою і бабусею у Львові, в помешканні, яке винайняв тато. Мама казала, що у Львові, в хаті, він бував досить часто, але я була замала, щоб це пам’ятати. На Різдво 1943 року, коли мені ще й трьох років не було, тато пішов у підпілля. Знав, що їх розформовують, і втік, бо знав, що його арештують, як Бандеру і Стецька. Прийшов на другий чи третій день Різдва, щоби перебратися з уніформи в цивільне. В хаті була мама, бабуня і Шухевичі – тато і мама Романа Шухевича, бо на Різдво завжди до нас приходили в гості. Юрка не було, він десь із хлопцями гуляв. Тато прийшов, перебрався. Я пам'ятаю один момент, коли сиджу в кухні на вікні і бавлюся його кучерявим білим волоссям. Лиця не пам'ятаю, пам'ятаю тільки те волосся. Отакий спогад. Думаю, тоді він прощався зі мною. Це вже потім я зробила висновок, що то був той момент, бо після цього я вже його не бачила. Він не жив удома, з мамою зустрічався на Личаківському цвинтарі або на Погулянці, мене туди не брали. Щоб нас побачити, він просив, щоб зв'язкова була поблизу нас, а він із мамою там зустрівся. Та я його більше не бачила.

Хоча Юрко казав, як я була менша, то тато любив зі мною бавитися, підкидав мене. Та, видно, я була ще замала, щоб те пам'ятати.

Ваша родина була досить успішною перед війною. Тато мав бізнес, фактично все залишив, покинув. Багато хто просто обрав інший шлях, виїхав за кордон. Ваш брат учився в одному класі з Любомиром Гузаром, але Гузари вивезли своїх дітей за кордон.

Філіп Шухевич: Це неймовірно. Вони – академіки, лікарі, інженери, архітектори, дуже високий рівень виховання. Моя мама досі в це не може повірити, хоча вона княжої крові. І так на всіх рівнях у родині, всюди – і в Австралії, і в Канаді. Вони далекі родичі, але всі роблять щось специфічне.

Це нагадує першу хвилю еміграції, коли діячі Української Народної Республіки, які були змушені емігрувати, дали собі раду за кордоном, стали успішними людьми.

Філіп Шухевич: Ми всі тут, в Україні, або замолоді, або застарі, щоб бути учасниками бойових дій. Із родини був лиш один, який добровільно пішов на фронт захищати Україну, свою дружину і дитину, віддав за це життя. Дев’ять місяців його дружина навіть не могла отримати пенсію. На щастя, це владналося, їй допомогли. Ці питання треба вирішувати, щоб солдати розуміли, що відбуватиметься з їхніми дітьми та дружинами, якщо їх не стане. Інакше пропаде армія.

Це також питання справедливості щодо дітей родин репресованих. Ваш батько реально зараз є символом для України. Чи відчуваєте ви, що нарешті появилася якась суспільна, державна повага. Може, маєте підвищену пенсію чи компенсацію за ті біди, яких ви зазнали?

Марія Трильовська-Шухевич: Ні, я звичайна людина. Ми працювали, заробили з чоловіком пенсії. Нам вистачає.

Я часто стикаюся з тим, що ось є дисидент, який якось вижив, йому зараз за 80-ть. Він повернувся, десь живе, ледь не в хижі під Києвом. А діти людини, яка його відправила на 20 років у Сибір, живуть прекрасно. Або й він живе в якомусь елітному котеджному містечку, у величезній віллі, з якої відкривається краєвид на Дніпро, їздить на люксусових автівках, має спеціальну державну пенсію – десятки тисяч гривень. З одного боку, це недобре, бо є бажання помсти, а з другого – де справедливість, якщо кат і його діти живуть краще від того, хто воював за Україну і був за це закатований?

Марія Трильовська-Шухевич: Наша держава ще не доросла до того, щоб оцінити людей, які постраждали. Моя мама померла в 92 роки. Спочатку взагалі не мала пенсії, в 1995 чи 1996 році дали якийсь мінімум, навіть не пенсію, а якусь допомогу. Пам'ятаю, як у неї брав інтерв’ю журналіст Козловський. Він зауважив: жінка Головного командира УПА вже за України, за нашої влади отримує мінімум на прожиття.

Мама повернулася в 1956 році, коли їй було 46 років. Не мала прописки, не могла влаштуватися на роботу. Як їй було виживати? Завдяки діаспорі. Коли вони дізналися, що дружина Головного командира УПА в такому критичному стані, то створили в Штатах і Канаді фонд. Присилали їй хустки, які тут купували і везли в Середню Азію, де їх хапали як гарячі пиріжки. На тих хустках мама й вижила, бо гроші не могли передавати. Але коли тут зрозуміли, що вона отримує ті посилки з хустками, їм то не сподобалося. Почали її викликати, не раз посилки завертали за «совка». Мусила просити тих жіночок, що ходили разом із нею до костелу, щоби ті посилки приходили на їхні імена. Не на одне, а на різні, щоб не виникало підозри.

А прописали маму аж у 1960-х, за хрущовської «відлиги» вдалося це зробити за гроші. Але тоді вона вже була пенсійного віку. Що їй було вже? Пенсії не мала, аж потім дали якусь допомогу, та й то Спілка репресованих виступила, щоб їй ту допомогу надали.

Може, ця війна змусить українців подорослішати, почати цінувати те, що в нас є, нашу пам'ять. Деколи здається, що ваш батько залишається в тіні Бандери. Якщо копнути глибше, то в нас мало хто знає, хто такий Бандера, він теж радше символ. Чого хотіли б ви, якої справедливості у вшануванні пам'яті вашого батька?

Марія Трильовська-Шухевич: Я направду хотіла б справедливості. Олеся Ісаюк видала книжку про Шухевича, в якій пише: його колосальною заслугою було те, що він дав можливість УПА легалізуватися. Звичайно, хтось постраждав за це, виїхав, потім повернувся. Але вони повезли зі собою ту ідею. Моя мама категорично відмовлялася виїжджати зі Львова. Дуже багато людей повернулися в Україну, багатьом не дозволили сюди повернутися, і вони залишилися на Донбасі, в Кривому Розі, Дніпрі. Але вони повезли зі собою ту ідею, озвучували її тим людям, і хтось до тої ідеї прислухався, особливо молодь.

Як би ви її сформулювали?

Марія Трильовська-Шухевич: Він цю ідею боротьби розніс по цілій Україні. Може, старше не дуже, але молоде покоління сприйняло її завдяки йому – що можна боротися з цим ворогом, що варто це робити. Хочемо жити в своїй державі – борімося!

Читайте також: Чому Музей Шухевича насправді НЕ знищено 

Якби ваш тато зараз був живий і бачив нас у цей момент, то був би задоволений, пишався вами.

Марія Трильовська-Шухевич: Так, пишався б нашим духом боротьби і тими, що пішли. Особливо та перша хвиля, яка пішла добровільно, а не була загнана в армію на ту боротьбу. Він би дуже пишався тим. Ми стоїмо в цій боротьбі не завдяки владі, а завдяки народу. Народ не перестає боротися.

Філіп Шухевич: Зараз в Україні відбувається дуже велика боротьба на фронті, але не тільки. Треба боротися й проти пропаганди, «п'ятої колони». Треба давати людям правдиву інформацію про те, що було і що є. Треба відбудувати музей Романа Шухевича, відновити цю панель з інформацією про єврейську дівчинку. Це дуже допоможе реабілітації пам'яті родини Шухевичів.

 

Розмовляв Андрій Сайчук

Текст: Марічка Ільїна

Фото: Ірина Давосир

___________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.


Акценти твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!