![](/media/gallery/full/g/u/gudzak_081.jpg)
Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
Про стосунки в УКУ
Патріарха Йосифа Сліпого, ректора Богословської академії Шептицького, депортувала в Рим радянська влада. Там одним із перших його актів була декларація створення Українського католицького університету в Римі. Це очевидно був процес, який осмислювали два роки: який університет потрібен складній, пострадянській, постмодерній, багатоетнічній, поліконфесійній Україні; який університет потрібен там, де є вже дуже багато університетів і високо стоїть наука.
Починали з відновлення Богословської академії в 94-му, яка в 2002 році стала університетом, сьогодні відомим як УКУ. Думаю, за останні 20 років він поділився багато чим: тисячі випускників, сотні священників служать на багатьох континентах в різних країнах, є перші богослови жінки, що на мою думку, дуже потужний чинник: богослов’я заговорило і ще не раз прозвучить жіночим українським голосом. Богослов’я і Слово про Бога заганялося в конституційні катакомби, але куток людської свідомості сьогодні є посередині міста: Церква, в тому числі УКУ, допомагає формувати сучасний суспільний дискурс. Багато членів нашої спільноти на передовій чи на Майдані, чи в газетах науковими публікаціями, популярним аналізом, коментарями багато чого надихали, підтримували, корегували. Я тішуся, що сьогодні, наприклад, архітектура університету дає натхнення іншим думати: «А що ми можемо будувати?».
![](http://tvoemisto.tv/media/gallery/full/g/u/gudzak_015.jpg?timestamp=1434451632)
А, можливо, найважливіше – це стосунки, які є в УКУ. Провід університету всі роки і після мого від’їзду в Париж, акцентує на тому, щоб була прозорість, щирість і відповідальність у міжлюдських відносинах. Наприклад, бюджет УКУ складають 60 працівників, тобто він є прозорим.
Сьогодні ми цього найбільше потребуємо – стосунків і контекстів довіри, в яких страх падає і можна дивитися у вічі з усмішкою і щось спільно творити, будувати, розвивати.
Про програми для дітей
В нас як закінчується навчальний рік є чимало програм для дітей, наприклад, англійська мова, катехізація, духовне життя. Наші студенти їдуть до діаспорних дітей в Іспанію, Португалію, щоб з ними проводити літні духовні українські табори. Праця з дітьми ведеться. Наша бібліотека, будова якої розпочалася минулого тижня, передбачає місце для дітей: батьки можуть прийти з дітьми і буде місце, де дітям буде чим зайнятися і збагатитися в бібліотеці. Однак, ми не спасителі, а маленька спільнота, яка охоплює 1% львівського студентства: в нас 1.5 тис. студентів, всього їх у Львові – 150 тис. Університет вибрав від самого початку такий підхід, згідно з яким проекти вибираються і робляться спроби впровадити їх добре, щоб вони, можливо, були навіть взірцевими, давали натхнення іншим; щоб проект свідчив про євангельські, наукові, культурні цінності. Ми ніколи не строїли ілюзії, що можемо запанувати над цілими питаннями чи академічними або соціальними просторами. УКУ - маленький, і він навіть в пропорціях таким залишиться. Але розмови про співпрацю чи підтримку різних шкіл, доосвітніх закладів ведеться і, я думаю, що Львів буде бачити плоди цих розмов.
![](http://tvoemisto.tv/media/gallery/full/g/u/gudzak_025.jpg?timestamp=1434451650)
Про Львів і недовіру
Ми маємо місто, яке з 60 тис. корінних жителів за 40 років переростає в місто мільйонник. Це дуже радикальний ріст. Сильно транспортовано сюди визволителів, прокурорів, згодом у Львові з’являється нове населення радянських народів – понад 100 тис. росіян. Лише 10% може сказати, що мій батько чи мій дід зі Львова. Ці традиції й легкість у стосунках, які з‘являються, коли люди себе знають, пам’ятають і є спільні знаменники, було знищено. Львів був містом,яке наче посудину перевернули догори ногами, витрясли людей і повернули на своє місце з видимістю, що все таке саме, бо будинки лишилися. Місто не було знищено війною, але людська спільнота вже не та. Це велика травма. На мою думку, Львів мав найбільшу концентрацію кагебістів з будь-якого радянського міста. Це означає, що недовіра і страх плекалися. Часом чоловік не знав, чи не доносить жінка на нього до влади. Страх, недовіра і похідна від неї корупція високі.
![](http://tvoemisto.tv/media/gallery/full/g/u/gudzak_021.jpg?timestamp=1434451640)
Я думаю, що коли ми спокійно, відсуваючи страх, заспокоюючи недовіру, можемо відновлювати чи повертатися до нам притаманної гостинності - багато речей стає на свої місця. Мені здається, що львів’яни вирішують це питання, сьогодні центр міста є дуже насиченим: є і біженці, і туристи. Це особлива нагода для нашого міста: відкриватися, бути гостинним і радіти тією нагодою, яку представляє кожна зустріч.
Про улюблені місця у Львові
Я люблю центр, ці закамарки, вулички. З моєю мамою ми ходили на пампушки до Вероніки, пана Андрія і Лесі. Особливо затишне місце протягом перших років, що я жив з того боку міста, був храм Івана Хрестителя в Шевченківському гаю. Цей храм перенесений з Карпат. Різні церкви у Львові, Стрийський парк. Місце праці було для мене також місцем великого щастя. Цей дім (на вул. Парковій – ред.), в якому щомісяця від 100 до 200 гостей приходило на розмови. Це могли бути неповносправні діти і світового рівня інтелектуали, кардинали, семінаристи, політики, художники. За цим столом відбувалися дуже важливі реформи щодо вищої освіти ще з часу Помаранчевої революції.
![](http://tvoemisto.tv/media/gallery/full/g/u/gudzak_040.jpg?timestamp=1434451658)
Для мене Львів позначене не вибраними місцями, а зустрічами з особливими людьми. Я дуже люблю це місто, до нього радо повертаюся. Тепер Париж є моїм домом, також цікаве місто.
Про образ доброго львів’янина
Добрий львів’янин – особа, яка чи свідомо, чи інтуїтивно живе хресною динамікою. Кожний життєдайний момент потребує жертв. Львів’янин, який не смітить, а доходить до сміттярки і викидає там щось зайве; львів’янин, який допомагає старшій людині перейти вулицю; львів’янин, який прибирає свій під’їзд; львів’янин, який шанує гідність своїх ближніх – він той, хто дає цьому місту життя.
![](http://tvoemisto.tv/media/gallery/full/g/u/gudzak_058.jpg?timestamp=1434451664)
Про пам’ятник Шептицькому
Без сумніву, пам’ятник потрібен, різні пам’ятники. Український католицький університет будує бібліотеку імені митрополита Андрея. Митрополит Шептицький, на мою думку, найбільша постать в Україні ХХ ст, Він був таврований радянською владою, тому ми його ще розкриваємо. Що цікаво, він один з небагатьох великих українських постатей, який промовляє універсально. Його меседж, на відміну від деяких політичних лідерів, не лише для України. Це і для росіян, і для поляків, євреїв. Це може бути прикладом для душ пастиря в Африці чи Азії. Митрополит Шептицький був однією з найсвітліших постатей дуже темного століття. Його велич такого масштабу, що ми просто ще не мали часу з ним познайомитися. Тому проекти які впроваджують цю спадщину дуже важливі.
Про місце України в Європі та порятунок Росії
Сьогодні про Україну в Франції знають більше, ніж півтора роки тому. Але це також не аж так багато. В Франції більше знають про Росію і бачили Україну як щось «підросійське». Тепер наша особовість вимальовується, але самі ми ще мало про себе говоримо: доволі мало пишемо, небагато публікуємо, не знаємо французької мови, яку треба посилювати не лише щоб французи про нас знали, а щоб і ми збагачувалися їх спадщиною. Це я говорю і про себе: я єпископ в Парижі, але так плавно давати це інтерв’ю французькою мені було б важко. У підготовленій проповіді я можу висловитися. Я думаю українців в Парижі є 15-20 тис. Там ми біженці, ще доволі бідні інфраструктурно, але наша присутність стає помітнішою. Про нашу церковну спільноту ми можемо сказати, що вона окрилена. Навіть в своїх скромних можливостях ми маємо одну кафедральну парохію і хочемо відкрити ще дві близько Парижу, там де жила і панувала Анна Ярославна в 11 ст. В містечку Санліс ми купили церкву, яка тепер носить ім’я Бориса і Гліба. Цього року тисячоліття їх мученицької смерті. В Парижі ми стараємося відроджувати певну спадщину не лише для французів, а і для нас, українців. Бо мало хто здає собі справу, що майже тисячу років перед Ганді, Мартіном Лютером Кінгом, Нельсоном, Менделем, в складних політичних обставинах, під час війни, Борис і Гліб прийняли позицію радикального ненасильництва. Ганді і всі вище перераховані змінювали цілі континенти парадоксальними методами. З них сміялися, казали, що вони мрійники.
![](http://tvoemisto.tv/media/gallery/full/g/u/gudzak_064.jpg?timestamp=1434451669)
Люди Твого Міста
- Дрібка солі в краплі «моря». Що буде із давньою солеварнею в Дрогобичі
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Урятована з гетто. Історія єврейської дівчинки, яку прихистили львів'яни
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка