
«Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
“Не хочу ще раз цього пережити”
Квартиру на вулиці Стрийській сім’я Мірки Клос, львівської письменниці, обирала дуже прицільно. Їм подобався цей район, бо поряд Стрийський парк (Мірка, до речі, є авторкою книги “Прогулянки Стрийським парком»). Квартиру в будинку №68 вони придбали сім років тому. Два роки робили ремонт, усе замінили – від електрики до паркету, тож квартира стала як писанка, усміхається Мірка. Заселилися сюди, коли вона мала народжувати свого четвертого малюка. Тут, на Стрийській, вони облаштували собі затишне гніздечко: в помешканні було дві великі кімнати, простора кухня і коридор. Зараз їхній будинок обгороджений. Тут тривають аварійно-відновлювальні роботи.
Перед Різдвом сім’я повернулася в будинок, щоби дістати з підвалу ялинку і прикраси. Там вирвало двері та вікно з ґратами, але справжнє диво, що ялинка вціліла і жодна іграшка не розбилася. До речі, зі слів Мірки, дехто з сусідів якраз врятувався того фатального дня, спустившись у підвал.
“Наша квартира у досить хорошому стані. Найбільше постраждало помешкання над нами. І сам під'їзд має проблеми – там неможливо жити. Донедавна в будинку не було даху. З перекриттям зволікали, нам пояснювали, що важко було знайти працівників. Ішло до зими, і ми хотіли максимально врятувати свій дім, тому самі поставили вікна, але через тиждень змушені були їх зняти, тому що будинок під опікою ЮНЕСКО, тож усі вікна мають бути єдиного стандарту. Вікна вже встановили, справи просуваються потроху”, – розповідає Мірка Клос.
Також, каже співрозмовниця, відсутність газу в будинку дуже впливає на стан паркету, меблів і квартири загалом. Тому передусім треба відновити газопостачання, бо коли був мороз, потріскали труби, залило підвали.
Зараз сім'я мешкає в просторій квартирі на вулиці Уласа Самчука, звідки відкривається краєвид на Стрийський парк, тільки тепер з іншого боку. Привезли зі собою сушарку для одягу, бо речі з п'яти дітей треба десь сушити, пояснює Мірка. Ще взяли по горнятку, сезонний одяг та дитячі іграшки. Все інше залишилося в їхньому домі на Стрийській. Квартиру на Уласа Самчука допомогли їм знайти друзі. Місто компенсує щомісяця 12 тисяч гривень за оренду помешкання, ще половину сім'я сплачує сама (місто відшкодовує оренду за одну пошкоджену кімнату на Стрийській – 8 тисяч, за дві – 12 тисяч і за три – 15 тисяч – Ред.).
Читайте також: Наслідки ракетної атаки на Львівщині. Скільки будинків пошкоджено
Зараз в орендованій квартирі у великій кімнаті стоїть шопка та вбрана ялинка, яку вони “визволили” з підвалу. В кімнаті безліч дитячих іграшок, які дають дітям відчуття дому. На кухні над столом намальований плакат з їжаком, який тримає горня, із написом “Кафе”. Схожий їжак висів у них вдома. Але загалом все довелося купувати, як-от постіль, рушники.
«Я думала, що все заберу, навіть дитячі ліжка, але ні... Люди пропонували багато одягу, одна пані віддала нам дитяче ліжечко і колиску”, – каже Мірка.
Після «прильоту» їм пропонували дві локації для проживання – модульне містечко в Стрийському парку і гуртожиток УКУ, поки були канікули. Але вони розуміли, що їм із дітьми потрібно більше простору. Як уже мовилося, сім'я виховує п’ятьох дітей. Найстаршому синові Яремі – 16 років, Дарі (єдиній доньці) – 9, Марку – 7, Юрчику невдовзі виповниться 5 і найменшому Мирославу – 1,5 року.
“Ми хотіли максимально швидко відновитися, тому шукали дво- або трикімнатну квартиру з доступом до укриття. Сьогодні ставимося до орендованої квартири як до готелю, в який заселилися на трохи довший час”, – розповідає багатодітна мама.
До обстрілу в липні вони не ходили в укриття, хоча воно в дворі є. Тепер щоразу, як лунає тривога, спускаються вниз. У їхньому укритті на Уласа Самчука є лавка, постелений лінолеум, стіни обкладені пінопластом, щоб можна було спертися і не було холодно. Тепер Мірка просить чоловіка поставити там диван, щоби діти могли спати.
“В укриття з двох під'їздів ходимо лише ми, сім'я з Харкова і пані з чотирма песиками. Дуже рідко хтось заходить іще, хіба як ракети чи дрони вже у Львові”, – веде далі жінка.
Мірка познайомилася зі своїм чоловіком на Майдані. Він часто пропонував їй їхати жити за кордон, але вона завжди опиралася.
“Він мені ще 10 років тому казав, що нас “обнулять” тут, що би ми не робили. Але я казала, що не хочу ходити вулицями Ганса чи когось іще, чужого мені, що хочу вкоренитися і жити удома, в Україні”, – пояснює вона.
“Затишний двір перетворився на декорацію до фільму жахів”
Того злощасного вечора, згадує Мірка, вона довго сиділа, перебирала смородину на зиму, насипала в пакети. Чоловік працював допізна за комп'ютером. Щойно лягли, як почалася тривога. Вирішили розбудити дітей. Здавалося, що Львів – безпечне місто. Напевно, так досі думають 99% львів'ян, знизує плечима співрозмовниця. Тільки тепер вона відчуває ракетні атаки навіть швидше, аніж їх вловлюють бойові частоти окупантів, через фізичний біль, мігрень. Відчуває, що щось недобре станеться... А тоді вікна в них були заклеєні скотчем до пори до часу, допоки це не набридло. Тоді жінка почала відривати його від вікон.
“Коли почалися повідомлення, що ракети летять на місто, ми взули дітей. Перший «приліт» нас оминув. У вікні ми побачили блакитне світло, почули звук, що нагадував пришвидшену роботу мотора, все затрусилося. У мене стояла графіка на вікні, то вона відлетіла і розбилася посеред кімнати. Це був перший звук битого скла. Другий «приліт» стався дуже швидко і був фатальним для наших сусідів та будинків. Було таке відчуття, ніби стався землетрус. Піднявся пил і почало смердіти газом.
Ми намагалися вийти, але двері перекосило, нас заблокувало. Пил був страшний, діти кричали несамовито. Наші сусіди знали, що в нас багато дітей, і прибігли до нас, щоб деблокувати. Ми намагалися спуститися, весь під'їзд був завалений балками, штукатуркою, цеглою, склом. Добралися до першого поверху, а там цілі кучугури – хлопці почали їх розбирати. Я була шокована: наш завжди зелений і затишний двір перетворився на декорацію до фільму жахів про Армагеддон. Все було сіро-білим. Аж раптом я побачила нашу велику машину “Хонду-Пілот”... Її буквально розірвало. Я тоді зробила фото, де старший син тримає на руках Юрчика, яке потім розлетілося в мережі”, – згадує про ту ніч Мірка Клос.
“Цей удар не відтвориш і ніколи не забудеш”
Із її слів, вибухова хвиля – насправді велика біда, руйнівна сила, схожа на цунамі. Якби вони вийшли між першим і другим «прильотом» у двір, то їх би просто розірвало. Третій «приліт» вони вже зустріли у парку за дерев'яною церквою, долілиць на землі. Марко сильно побив собі тоді коліна. В парку сім’я й дочекалася відбою. Дітей завели на Енергетичну, до куми, а самі повернулися на Стрийську і зрозуміли, що сталося. Всюди руїни, пожежа, багато техніки, “швидка”, лікарі обробляли людям рани.
“Я не розуміла, який день, який місяць... Ніби потрапила в турбулентність. Благо, що нам допомогли друзі, пустили в свій дім, нагодували. Я тиждень не могла отямитися, не те щоб готувати, кормити дітей. Моя кума Олена організувала нам харчування, дозвілля для дітей, читання казок. То була перша психологічна допомога. Розпачу, страху не було. Тебе ніби поставили на паузу. Можливо, цей ефект спричинив вибух, можливо, це була навіть контузія. Бо цей удар – настільки акустично сильний звук, що ти його ніколи не відтвориш і… не забудеш”, – згадує Мірка Клос.
Діти також спочатку дуже переживали, особливо коли лунали тривоги. Не могли спати, здригалися, ходили за мамою слідом.
“Вони намагалися триматися, але мали потребу виплакатися, простраждати це все. Я почала їх втішати: “А пам'ятаєте, як ми брали самокати і йшли через під'їзд, як стояли там на світлофорі?” То були ріки сліз. Важливо було пропрацьовувати прості, звичні речі зі щоденного життя. Коли дитина це згадувала, вона це відпускала. Ми дуже голосно плакали, і ставало трохи легше”, – ділиться пережитим співрозмовниця.
Донька Дара на одному з майстер-класів із арттерапії намалювала на плитці свою алюзію на війну – їхній будинок у вогні.
“Воно в ній є... Але моя мета – щоб діти не жили в цій травмі, а щоб цей досвід зробив нас сильнішими”, – признається Мірка.
Із сусідами вони перетинаються, коли приходять по речі або дитячий одяг. Для людей ці квартири стали наче резервуарами з тим, що залишилося. Були неприємні випадки мародерства – зникали змішувачі, інші речі. Тож сім’я Мірки встановила камери у під'їзді.
“Довколишні під'їзди активні. Були випадки, що люди приїжджали з-за кордону і продавали квартири. Їх купували – руїну з перспективою все відновити й замешкати. Багато квартирантів відстоюють під'їзд, будинок, у якому живуть. Хтось переїхав у сусідній будинок, де є комунікації, газ. У нашому під'їзді живе старший чоловік у спартанських умовах, але не полишає дім”, – каже Мірка.
Одну жінку забрали до себе діти, дехто змінив район, бо не хотів щоразу повертатися думками до тої трагедії.
Читайте також: Стали відомі імена загиблих внаслідок російської атаки на Львів
Наразі жити тут неможливо, частина двору перетворилася на будівельний майданчик, де працює техніка. Відновлюють сусідні будинки, які «посипалися».
“Відчуваємо патологічний страх”
У дворі, попри все, зараз прикрашені ялинки. Їх встановило ОСББ “Стрийська підкова”, яке опікується комплексом із 2019 року. В дворі є дитячий майданчик. Перед алеєю – стіна пам’яті загиблих мешканців унаслідок ракетного удару.
Будівельники розчищають потрощені під’їзди, сходові майданчики. З деяких квартир зосталося лише чотири стіни. В решті потрощені шафи, частини кухні, десь навіть борошно лежить. Уламки чийогось життя...
Голова ОСББ “Стрийська Підкова” Ірена Стецик розповідає Тvoemisto.tv, що всі люди, які живуть у цьому комплексі (17 будинків та 250 квартир), отримали довготривалу психологічну травму.
“Тепер ми кожну тривогу розцінюємо як новий «приліт». Відчуваємо патологічний страх”, – бідкається жінка.
Через ракетний удар найбільше постраждали кутові будинки: №68, №66, №64 та №62. У 66-му та 64-му знесло четверті поверхи.
“Найбільше постраждали чотири будинки на куті. У 64-й влучила ракета, чотири перекриття просто «склалися». Після того, як тут уже все розчистили, будинок виглядав як колодязь. У комплексі були знесені дахи, вибиті вікна. На кожному етапі відновлення проводили технічну експертизу для того, щоб знати, чи безпечно буде мешкати в цих будинках надалі”, – розповідає Ірена Стецик.
У будинку №64 понад 60 років проживала 82-річна мама Ірени Марія Григорівна. Вижила, бо вибігла під час другого «прильоту» в коридор, хоча якраз у цьому будинку загинули більшість сусідів. Від квартири залишилися тільки стіни, стелю, що обвалилася, довелося відновлювати. Тут залишився умивальник, унітаз, шафа, автентична піч та обдерті шпалери. З вікна видно розтрощену будівлю інноваційного парку Lviv Tech City і плакат “Слава ЗСУ”.
“Піч уціліла після «прильоту». Всі ми маємо сентименти до того, що було з нами від народження. Боляче дивитися на вирвані дверцята і пальники», – веде далі Ірена Стецик.
Комплекс цей будували в 1926 – 1928 роках.
«Зараз тут відключені усі комунікації, вікна встановили перед новим роком – дорогі, з “євробрусу”, гарно реставрували вхідні двері. Тепер перекривають дахи. Але мешканці мають жаль через те, що деяке майно нищиться працівниками без розуміння ситуації. Не всі роботи виконані якісно, не завжди до нас дослухаються. Тому, ймовірно, залучатимемо незалежних експертів, щоб оцінити, наскільки ці роботи виконані належним чином”, – пояснює Ірена Стецик.
Голова ОСББ каже, що зустріч із мешканцями постраждалих будинків не організовували понад два місяці. Люди хочуть знати план подальших робіт із відновлення будівель та суму матеріальної допомоги для тих, що повернуться в «чотири стіни».
Читайте також: “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки
До кінця літа завершать?
Зі слів заступника міського голови з питань містобудування Любомира Зубача, аварійно-відновлювальні роботи у чотирьох будинках, які найбільше постраждали, на фінішній прямій – виконані на 85-90%.
“Ми планували завершити їх до кінця року, але була затримка з черепицею, яку мали привезти з-за кордону. Вона приїхала пізніше через блокаду на кордоні, її вже укладають. Якщо бути точнішим, то 62-й та 68-й будинки майже готові. Звісно, є нюанси: десь треба вікно замінити через дефект, зробити з’єднання між 62-м та 64-м будинками. У 64-му та 66-му завершують роботи зі створення дахових конструкцій, укладають черепицю”, – пояснює він. І запевняє, що в цих будинках уже поставили 230 вікон із 250-ти.
У 64-му будинку пошкоджені через ракетний удар внутрішні сходи допоможе відновити Варшава, це обійдеться в майже 1,5 мільйона гривень.
Сходи потребують відновлення
До кінця січня тут планують завершити аварійно-відновлювальні роботи.
Після них почнуть реставрацію сходових майданчиків і фасадів, відновлення мереж, а відтак і внутрішні роботи в помешканнях. Найімовірніше, місто виділить мешканцям якусь матеріальну допомогу.
“Якщо говорити про внутрішні роботи, то ми пристаємо на пропозицію, щоби дати мешканцям певну суму як матеріальну допомогу, щоб вони могли розпочати ремонт. Але це вже останній етап. Треба розуміти, що це пам’ятки архітектури, районні адміністрації спільно з проєктантами вже працюють над проєктом реставрації цих будівель. Фасади і сходові майданчики мають бути зроблені бездоганно, відповідати статусу пам'ятки. Наступним етапом уже будуть внутрішні роботи в квартирах. Спробуємо максимально допомогти людям”, – каже посадовець.
На запитання про зустріч із мешканцями обіцяє організувати з профільними заступниками міського голови та ними збори.
Любомир Зубач прогнозує, що за сприятливих умов до кінця літа тут мали б завершити весь комплекс робіт.
До речі, данські меценати допомогли мешканцям відремонтувати укриття (на фото - ред), провести освітлення, також мають привезти меблі. Тепер сюди під час тривог спускаються понад 100 людей. Цікаво, що кошти на ремонт укриття заробив на перегонах данський кінь на кличку “Слава Україні”.
“Спакуйте «тривожну валізу”
Мірка Клос після пережитого радить львів’янам мати обов’язково біля себе всі документи, цінні речі, скласти їх у «тривожну валізу», а якщо обираєте для перечікування повітряної тривоги коридор, то варто взутися і мати біля себе верхній одяг на випадок, коли доведеться вибігати з дому.
Дуже важливо не одягати «костюм жертви», а триматися на ногах, намагатися повернути собі своє життя.
“Якщо тебе раз збили з ніг, ти маєш підвестися, обтріпатися і жити ще краще. Ми не знаємо, чи зможемо мешкати в будинку на Стрийській, але віддавати москалям своє майбутнє, бо вони поцілили в наш будинок і знищили все, що в нас було – ні! Не віддамо їм своє майбутнє, – каже Мірка. – Тому якщо якась біда, не дай Боже, прийде у ваш дім, не можна їй дозволити поселитися з вами. Ментально наше суспільство дуже зранене з огляду на масштаби зруйнованих будинків і випалених міст. Можна тільки уявити, який емоційний стан у всіх цих людей. Треба себе рятувати. Бути уважними, прислухатися до себе, ділитися, допомагати і не дозволити, щоби наші діти жили в трагедії”, – вважає письменниця.
Бо, як каже, після пошкодження житлового будинку на Хоткевича, що на Сихові (репортаж звідти читайте тут), уже більш ніж сотня людей мають схожий посттравматичний досвід.
***
Тепер, коли Мірка йде з дітьми до художньої школи ім. Олекси Новаківського, що нижче від Академії сухопутних військ, і дивиться на український прапор, що тріпоче на найвищому в області флагштоці, то відчуває, що вже вклала у нього частинку свого болю.
“У ньому вже є і мій біль, не тільки біль моїх предків, дисидентів та борців за незалежність. І я тепер, коли чую гімн, не можу стримати сліз, бо доєдналася до ще одного покоління українців, які відстоюють свою державу”.
Христина Гоголь
Фото авторки
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
___________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Війна і наступ Росії
- «Ми не можемо просто так загинути», або Три правила Залужного
- «Як можна звикнути до війни?!» – співвласник «Кави Мілітарі» у Львові
- росію лякає не Трамп, а дещо інше. До чого готуватись українцям у 2025 році
- «Я втратила ногу, але є й хороша новина»
- «Війна – це завжди нагода». Якою є Україна майбутнього та чого чекати в наступні роки
- «Мама заховала повістку, а тато сказав». Розвідник, який воює та записує війну на вініли
- Якою буде нова Україна. Розмова з Віталієм Портниковим і Ярославом Грицаком
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни