Фото: Збруч
«Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
Чому світові правила не спрацювали?
Після Першої та Другої світових воєн Європа понад усе переймалася, як зробити так, щоб не було нової війни. Бо жахи воєн переконали європейські держави, що треба кардинально змінити підхід до співіснування і співжиття, до формування своїх уявлень про навколишній світ. І саме Європейський Союз став утіленням прагнення такого світового порядку.
Читайте також: «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
Світовий порядок після 1945 року зафіксував, що всі держави є незалежними, а їхні кордони недоторканими. Всі війни, які були після того, були війнами у «третьому світі». І перший «дзвіночок» пролунав, коли почалися балканські війни, але тоді на Балкани дивилися як на околицю, де люди «ще не такі, як ми». Але вже тоді проявилися ключові проблеми, які нині є в світі. Кілька років тому на Форумі YES у Києві була дискусія, чи зламався все ж таки світовий порядок, а чи він ще існує.
Не тільки європейські політики провалилися, що не змогли організувати таку систему міжнародних відносин, яка запобігала б війнам, провалилися й європейські інтелектуали. Це важлива річ, а цього не помічають. Європейські інтелектуали, які все життя поклали на те, щоби створити систему, при якій війна неможлива, розробили методики діалогу між країнами, глибокі філософські концепції, які дозволили б краще розуміти одні одних. Але все це не змогло запобігти великій війні у Європі.
Чого світ навчився через війну в Україні?
По-перше, у «порядок денний» світу повертаються питання про те, що так жити далі не можна, що потрібен порядок, коли б менші держави могли не боятися великих, коли суверенітет, незалежність, територіальна цілісність були б, урешті, чимось наповнені, щось означали.
Бо ж дивіться: європейські інтелектуали визнають право Росії мати зони впливу, визначати зовнішню і внутрішню політику в державах, які були на теренах радянського союзу, і це повністю суперечить всьому тому, що вони проповідували все життя. Я вже не кажу, що деякі з них нині пропонують Україні швидко капітулювати, а деякі – не давати озброєння нашій країні, щоб вона не могла захищатися, бо так начебто буде краще. Тут мене особисто вразив Юрґен Габермас, який усе життя розробляв методології активних діалогів та комунікацій, який був фактично найбільшим філософом у сфері комунікацій в сучасній європейській філософії взаєморозуміння, а тепер зайняв дивну позицію.
Читайте також: «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
По-друге, українці показали, як влучно зауважив прем’єр Британії Борис Джонсон у Верховній Раді України, що брутальна потуга агресора нічого не може заподіяти народові, який обрав свободу, що українці своєю впертістю, жертвою довели, що гармати і танки не можуть придушити націю, яка бореться за свою незалежність.
І третя, дуже важлива річ, яку продемонструвала Україна, це те, що цінності важливіші за інтереси. Коли не дотримуєшся цінностей, а керуєшся інтересами, то починається велика халепа, і в підсумку ти втрачаєш інтереси, навіть гроші. Подивіться на компанії, які залишаються в росії. Що довше вони залишаються, жертвуючи цінностями заради інтересів, то більше страждають їхні інтереси, бо ці компанії більше втрачають і падають.
Є й інші, більш приземлені речі. Наприклад, уперше після Другої світової війни відбулася війна двох індустріальних держав. США проти Іраку, НАТО проти Югославії – це не була війна рівних на полі бою. А тепер це війна рівних, і це означає, що вона буде розписана поденно в усіх підручниках в усьому світі і в найближчі 50 років визначить зміни у військовій справі. Подивіться, що відбувається в Україні зараз із самоорганізацією, горизонтальними мережевими структурами, неймовірними способами довіри, взаємодії. Це треба все вивчати. І це шок для всього світу, що в нас це є.
Чому ця війна стала можливою?
Важливе питання: як так сталося, що світ зробив цю війну можливою і не запобіг їй? Тому що всі думали, що якось проскочить. Є політики, які хотіли побачити душу в очах путіна, торгувати з росією і отримувати дешевий газ. Є і прямий підкуп політиків, журналістів, інтелектуалів, бажання бізнесів заробляти на великому ринку росії та одержувати дешеві енергоносії. Все це тепер треба аналізувати, щоби воно більше ніколи не повторилося.
Інший комплекс проблем: війна стала можливою, бо російський авторитарний режим скористався з постмодерного інформаційного впливу, щоби зомбувати більшість російських громадян, розповідаючи їм нісенітниці. Що світові з цим робити? Мовиться про глобальні проблеми, але ми, на жаль, не маємо глобальних механізмів, щоб із цим упоратися.
Це глобальна проблема – великі авторитарні держави, які хочуть впливати на всіх сусідів; зомбування країни, деградація, перетворення людей на дикунів, які готові знищувати людей і ознаки цивілізації. Треба розуміти, що якби росія не була ядерною країною, Захід би не боявся захищати Україну, як не боявся захищати постраждалі сторони внаслідок югославської війни.
Маємо сьогодні нафтовий шантаж – коли енергоносій перетворився на зброю. Скористаюся відомою метафорою: якщо на стіні в першому акті висить не тільки рушниця, а й ядерна бомба, нафтова труба і купа різноманітної зброї і якщо вони висітимуть далі, то коли-небудь «вистрілять».
Читайте також: «Вони бояться смерті сильніше, ніж ми». Психоаналітик Роман Кечур про путіна і росіян
Ще одна проблема. Подивіться, як тепер не спрацьовують міждержавні об’єднання, такі як ООН, ОБСЄ та інші, тому що проводять політику її членів. Адже ООН не має власної політики – це сума політик майже двохсот її членів. Половина з них підтримує суверенітет України, половина – ні. Як таке може бути?
Путін – ідеальний злочинець, який має місію навчити світ, що зло є неприйнятним. З маленьким злом усі готові миритися, бо воно дає дешеву нафту, газ, і це нормально. Але, на щастя, зараз немає такої больової точки, на яку путін і його режим не наступили б. Наступили на всі. І навіть такі нейтральні країни, як Фінляндія, Швеція, готові вступити до НАТО, щоб долучитися до колективної безпеки. Путін і його режим також наступив на всі больові точки, пов’язані з біженцями. Слава Богу, що Європа була готова до цього.
Мрією путіна було створити такий потік біженців, щоб європейська єдність повністю розвалилася, щоби країни пересварилися між собою, як це було свого часу з біженцями із Близького Сходу, яких було в десятки разів менше. Але Україна показала Європі, що українці охайні, ввічливі і одразу ж шукають, де можна законно працювати.
Китай зацікавлений у статус-кво, але жодного статус-кво вже не виходить, і на сьогодні китайський уряд не дуже добре знає, як реагувати на те, що відбувається, бо в них самих багато внутрішніх проблем.
Тому після цих подій світ має зробити так, аби війн більше ніколи не було. А для цього потрібно змінювати систему міжнародних відносин, щоб мати можливість запобігати таким війнам і викликаним ними кризам в усіх сферах, від продовольчої до екологічної, від гуманітарної до логістичної. Потрібно також змінювати систему моніторингу демократії і щоби прав людини дотримувалися в світі. Бо там, де є порушення всередині країни, рано чи пізно ці порушення вийдуть за її межі.
Треба зрозуміти, що нафта породжує авторитаризм, а авторитаризм породжує війну. Сподіваюся, світ тепер наблизиться до зміни енергетичного балансу, зменшення частки викопного палива у світовому балансі, бо там, де нафта, там авторитаризм, а врешті війна, а там, де відновлювальні джерела енергії, там мир.
Які уроки варто взяти Україні з цієї війни?
Головний урок – не треба чіплятися за минуле, у цьому випадку за радянське, не треба гальмувати на шляху до майбутнього. Другий урок – якщо ти живеш на кордоні з варваром, на межі цивілізованого світу, то мусиш мати сильну армію.
Думаю, Україні треба повністю змінити систему резервістів, щоби всі чоловіки та охочі жінки були резервістами, як це є в багатьох країнах світу. Третій, наразі не засвоєний Україною урок – треба мати вільну економіку, бо тільки вона може породити вільних громадян, які готові боронити країну зі зброєю в руках. Поки що це не зрозуміло більшості політичних еліт в Україні. Ну і останнє – треба мати хороших союзників.
Христина Гоголь
Війна і наступ Росії
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «У нас немає культури роботи з ментальним здоров'ям»
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Цивільним треба включатися у війну», – Павло Коваль про війну та ветеранів
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- «Я дуже не хотів би, щоб це перейшло на рівень «не воював – не мужик»
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни
- Чи можна буде засудити Росію в Гаазі. Політолог-міжнародник про російсько-українську війну
- Українці показали світу, що свобода варта того, щоб за неї помирати, – Юрій Поляківський
- «Надягнув бронежилет на священничий одяг». Історія отця, який молиться з киянами
- «Київ узяти неможливо». Історія депутата, який патрулює нашу столицю