
фотоколаж дмитра тарадайки
«Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
Я Дзвінка Сіра, мені 22 роки. Я медична кураторка патронатної служби «Азов».
Повномасштабна війна почалася для мене приблизно за місяць до вторгнення. Саме тоді з ініціативи Штабу оборони Львівщини почали організовувати вишколи для цивільного населення – вчили людей володіти зброєю, безпечно з нею поводитися, а також розпізнавати вибухову техніку. Запрошували спеціалістів із тактичної медицини, ДСНС, медиків із бойовим досвідом, лікарів швидкої медичної допомоги, співпрацювали з інструкторами Львівського стрілецького стенду. Зокрема, розповідали людям, яких запрошували через соціальні мережі, що коли лежить підозрілий предмет чи в певному місці розсипані іграшки, не варто їх піднімати, бо це може бути вибухівка.
Читайте також: Хто я у цій війні. Хірург Гнат Герич
До того таких вишколів не проводили з 2016-2017 років, але через імовірну загрозу повномасштабного вторгнення зрозуміли, що така потреба є. Загалом встигли провести три вишколи, перед четвертим почалася війна. Найбільше за час вишколу до нас прийшло 500 людей різного віку, з яких пізніше багато чоловіків пішло воювати, а жінки волонтерити.
Добре пам’ятаю день 24 лютого 2022 року. О 5-ій ранку мені зателефонували зі штабу й повідомили про збір. Ми обговорили свої наступні дії, стратегію роботи. Було зрозуміло, що дівчата залишаються волонтерити, збирати допомогу, а хлопці планують їхати на фронт. У багатьох були рідні та знайомі в «Азові», тож у перший же день хлопці намагалися добратися до Маріуполя, але 24 лютого так і не змогли цього зробити. Проте вже 25 числа ми їх відправили до Києва, і вони долучилися до тодішнього ССО «Київ». Тепер це 3-тя окрема штурмова бригада.
Знакова й болюча цифра для мене – 700. Саме стільки захисників Маріуполя з полку «Азов» донині залишаються в полоні. Серед них мій брат і ще багато друзів. Майже всі молоді хлопці, яким по 19-20 років. Моєму братові – 27. Уже дев’ять місяців ми їх чекаємо і не знаємо, що з ними. Час минає, вони ізольовані від нас, а ми від них.
Насправді знакових цифр багато. Наприклад, патронатній службі «Азов» вдалося допомогти більш ніж 200 бійцям, частина з них вийшла з полону. Медики передають нам інформацію про хлопців, і ми відразу ж телефонуємо пораненим, збираємо їм речі першої потреби: одяг, білизну, телефони. Шукаємо місце лікування, якщо виникає необхідність, забираємо в приватну клініку. Далі пильнуємо, аби в них була хороша реабілітація, допомагаємо з документами та поверненням у стрій. На лікування бійці «Азову» і 3-ої окремої штурмової бригади своїх коштів не витрачають – усе компенсує «Благодійний фонд Патронатної служби «Янголи Азову». Навіть якщо дружина бійця вже купила ліки за свої гроші, віддаємо їх. Одне слово, забезпечуємо всім: обстеженням, транспортом, лікуванням, реабілітацією. Одночасно допомагаємо їхнім сім’ям.
Читайте також: Боєць Мирослав Откович: «На передовій життя більше, аніж у тилу»
Дуже багато моїх родичів і знайомих зараз воюють. Окрім чоловіка і брата, на війні є свекор, вітчим і два чоловікові брати. З повнолітніх чоловіків у нашій сім’ї вдома не зосталося нікого. Але для мене дуже велика радість, що всі вони живі і про всіх є хоч якась новина. Звісно, це сумнівна радість, але вона є. Іншим людям щастить далеко не так… Ще одна радість для мене – бачити бійців, які, втративши на війні одну кінцівку чи навіть дві, через якийсь час встають і йдуть. Радію так, ніби це перші кроки моїх власних дітей.
Дивуюся сама собі, як я за цей рік змогла витримати стільки емоційної, фізичної напруги, стільки навантаження.
На Личаківському кладовищі дуже багато моїх втрат. Це і Юрій Руф, і «Хаммер» (Тарас Бобанич), з яким ми були добре знайомі, інші хлопці, з якими я приятелювала з дитинства, а в дорослому віці ми дружили сім’ями. Тепер вони тут… Страшно подумати, що коли повернуся додому після перемоги, Львів уже не буде таким, я вже не зустріну багатьох дорогих мені людей. Боюся рахувати втрати… Не робила цього ніколи, але контактів із телефона все ж не видаляю. Було так, що влітку займалася пораненими бійцями, а взимку мені їх подавали у списку «200». Із останніх пригадую, як красивий 19-річний хлопець після контузії питав мене, де йому зробити татуювання в Запоріжжі, а згодом героїчно загинув.
Не так дізналась, як переконалась у тому, що українці можуть сильно згуртуватися. Можливо, цього не завжди вистачає надовго, але кожна страшна подія нас згуртовує, і ми здатні на потужні вчинки. Від людей часто можна почути, що вони небагаті, але якщо порахувати, скільки кожен витратив на волонтерство за рік, просто скидаючи гроші, то виявляється, що ми дуже багаті. Це проявляється не лише з матеріального боку, а й у вчинках, діях, ідеях.
Перша річ, яка мене «тримає»: я знаю заради чого і заради кого все це роблю. Друга, яка не дає опускати рук, це підбивання підсумків своєї роботи. Приблизно раз на місяць я замислююся над тим, що вдалося, а що ні, де можна краще, а де забагато і треба збавити оберти та хоча б у неділю поспати довше. Третє, що змушує мене рухатися вперед, це думки, що я не маю права нічого не робити, допоки триває війна, і те, що я комусь потрібна. Моя робота не така складна, як у хлопців, які сидять у холодних окопах під постійними обстрілами та загрозою смерті, відбивають атаки.
Україна однозначно переможе, бо в нас нема іншого вибору. Це єдиний правильний шлях. Тут або ми, або нас. За останній рік ми здолали такий складний шлях, що якби навіть хтось захотів іншого, вороття немає. Ми все переборемо, в нас усе буде добре. Так, шлях до перемоги дещо не такий, як нам здавалося спочатку. Він довгий і складний, але точка неповернення була поставлена рік тому.
Читайте також: Хто я в цій війні. Настоятель Гарнізонного храму Тарас Михальчук
Світові хотіла б сказати, що війна – це смерть, розруха, каліцтво, катування. Ніколи не хотіла б, щоби хтось із моїх однолітків у цивілізованому світі знав, що таке війна. Ще один меседж світу – щоб не забував, що у російському полоні перебуває чимало людей. Ми не знаємо, чи шанують там їхні права, чи надають їм медичну допомогу, гуманітарне забезпечення, чи не катують. Цивілізований світ мав би виступити на їхній захист, вимагати хоча б елементарного зв’язку з родичами. Ми, як і світ, цього не знаємо. Але ж не забуваймо, що виходили ці люди під гарантії. Тому ця тема для мене досі залишається болючою, і я волію, щоби світ про це не забував. На жаль, після літа, зокрема Оленівки, все дуже легко зам’ялося…
Боротьба триває!
Записала Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Війна і наступ Росії
- «Як можна звикнути до війни?!» – співвласник «Кави Мілітарі» у Львові
- росію лякає не Трамп, а дещо інше. До чого готуватись українцям у 2025 році
- «Я втратила ногу, але є й хороша новина»
- «Війна – це завжди нагода». Якою є Україна майбутнього та чого чекати в наступні роки
- «Мама заховала повістку, а тато сказав». Розвідник, який воює та записує війну на вініли
- Якою буде нова Україна. Розмова з Віталієм Портниковим і Ярославом Грицаком
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни
- Чи можна буде засудити Росію в Гаазі. Політолог-міжнародник про російсько-українську війну