
«Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
У полон я потрапив у березні 2022 року, коли російська армія окупувала мою рідну Чернігівщину. Двох полонених, які були зі мною, російські солдати одразу ж застрелили. Мене змусили з’їсти шеврон одного з них, потім роздягли і намагалися зґвалтувати. Врятувало те, що почався обстріл. Пізніше зв'язали руки за спиною і підвісили до стелі так, що пальцями ніг я ледь торкався підлоги. Так я провисів шість днів без одягу. В один із цих днів росіяни в мене на очах зґвалтували зовсім молодого хлопця, якого теж узяли в полон.
За якийсь час мене перевезли на територію росії, де почалося ще гірше пекло. Спершу я перебував у якомусь наметовому містечку біля Курська, де наглядачі змусили місцевого стоматолога вирвати мені два зуби без наркозу. Далі перевели в СІЗО №1 у Курську, де так званий прийом передбачав сім годин жорстокого побиття.
Олексій Ануля на допиті у росіян
6 травня мене та інших полонених відправили в колонію особливого режиму в Тульській області. Там били щодня і без причини. Від поранень, які росіяни завдали мені уже в полоні, почали гнити обидві ноги, а вони ще спеціально били по них. Щоб ви розуміли: прокололи одну ногу старими іржавими ножицями, перед тим у Курську перерізали іржавим ножем сухожилля на вказівному пальці руки, а вже у Тулі зламали трубою вказівний палець.
108 днів я провів у карцері, хоча за законами Росії людина може перебувати там п’ять-сім діб. Це було вогке підвальне приміщення з цвіллю та фекаліями. Тричі на добу видавали шматок хліба, дві ложки каші-січки та пів склянки кип’ятку з бромом. Цього було дуже мало. Від голоду я почав відстежувати пацюка, якого планував з’їсти. На те, щоб його піймати, знадобилося декілька місяців. І ось коли він потрапив мені до рук, наглядачі, побачивши рух у камері, прийшли перевірити. Щоби пацюк не втік, я кинув його до рота і затиснув зубами. Він почав гризти мені піднебіння. Наглядачі вивели мене і почали бити по правій нирці. З рота пішла кров, і вони вже думали, що відбили мені нирку. Насправді це сталося через покусаний рот. Я заповз до камери і таки з’їв цього пацюка.
Один раз на тиждень нас водили митися. Давали на це рівно хвилину. Але баня була ще одним місцем катувань: росіяни водили електрошокерами по мокрих тілах ув’язнених.
Після чергових тортур я надумав повіситись. Уже приготував скручене простирадло, аж тут переді мною з’явився силует покійної бабусі. «Куди ти зібрався? Ти ще дітям подарунки на Новий рік не купив», – сказала вона. В Україні на мене чекало двоє маленьких дітей.
Олексій Ануля після російського полону
У полоні я схуд на 40 кілограмів і став нижчим на сім сантиметрів. Що допомагало витримувати тортури? Насамперед думки про дітей. Я не хотів, щоб вони росли і не знали, де похований їхній батько.
Мене обміняли 31 грудня 2022 року разом з іще 140 українськими військовими. Лікарі зафіксували в мене: струс мозку, так зване турецьке сідло в черепі, травму грудної клітки, забої внутрішніх органів, розірвані сухожилля на передпліччі, а також переламані ніс, щелепу, пальці, дві ключиці, праву лопатку, хребет у трьох місцях, хребець у шийному відділі, куприк і ребра. Через те, що ліва стопа була пробита ножем, п’ята буквально відпадала від кісток. Один із німецьких остеопатів не вірив у мою розповідь, але коли особисто оглянув мене, то був шокований.
Олексій Ануля після звільнення з російського полону
Лікування я проходив в Україні, Латвії та Ізраїлі. Попереду ще декілька операцій.
Добре пам’ятаю, як у липні 2022 року, перебуваючи в тюремній камері, я дав собі слово, що вийду і зроблю все можливе, щоби повернути на волю всіх тих, що були зі мною в цьому пеклі. Зараз цим і займаюся. Мені вже вдалося допомогти визволити з полону 49 людей, а також доставити звідти тіла кількох померлих полонених.
Я маю чотири блокноти, де ретельно записую інформацію про кожного полоненого і створюю схему, як можу їм допомогти. Лікарі дають мені снодійне і часто дивуються, що я не сплю і можу до 5-ї ранку складати плани порятунку побратимів. На цю справу витрачаю особисті кошти: всі гроші, які я отримав після полону, віддав на своє лікування та допомогу іншим.
У квітні я зареєстрував фонд «Ціна свободи», який займатиметься допомогою військовополоненим та їхнім сім’ям. Ви одні з перших, кого я про це повідомив.
Свідчення про пережите я надав ООН. Також моя справа вже зареєстрована у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. В травні його представники планують приїхати до України, щоб окремо зібрати свідчення полонених, яких я допоміг звільнити.
У мене були плани залишитись у лавах Збройних сил України, але, на жаль, мене звільнили через стан здоров’я.
У цивільному житті я був професійним кікбоксером. Поки що лікарі на рік заборонили мені займатися спортом, бо в мене, можна сказати, прикручені плечі і ще не загоїлося коліно. Натомість радять обов’язково їздити на велосипеді та плавати. Плавання дуже мені допомогло. На лікуванні в Латвії я щодня пропливав два кілометри. В моєму рідному Чернігові басейни поки що не працюють, тому чекаю літнього сезону. Хочу знову почати бігати, бо до полону щодня пробігав до 15 кілометрів. Тільки тепер почав знову нормально ходити.
Уляна Стельмашова
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Війна і наступ Росії
- «Усіх не беремо». Усе про контракт «18-24» та кому можуть відмовити
- «Ми не можемо просто так загинути», або Три правила Залужного
- «Як можна звикнути до війни?!» – співвласник «Кави Мілітарі» у Львові
- росію лякає не Трамп, а дещо інше. До чого готуватись українцям у 2025 році
- «Я втратила ногу, але є й хороша новина»
- «Війна – це завжди нагода». Якою є Україна майбутнього та чого чекати в наступні роки
- «Мама заховала повістку, а тато сказав». Розвідник, який воює та записує війну на вініли
- Якою буде нова Україна. Розмова з Віталієм Портниковим і Ярославом Грицаком
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни