Військовослужбовець, який йде захищати Україну від російського ворога, повинен бути забезпечений усім необхідним – від взуття до матеріально-технічних засобів. Про усе має подбати держава, проте реалії такі, що досі спорядження для захисників закуповували волонтери. Наскільки сьогодні забезпечений військовий, чому волонтери, а не держава, далі одягають військових, які є проблеми з постачанням допомоги та чи є налагоджена координація між владою і волонтерами, йшлося під час дискусії на тему «Допомога українській армії в умовах війни. Проблеми і їх вирішення», яку організувало Тvoemisto.tv.

Точки болю волонтерів

Дружина військовослужбовця 24-ї бригади Олена Бовт каже, що до її чоловіка, як і до решти, хто служить у роті, посилки, які збирають волонтери, часто не потрапляють або ж їх «розтягають» і доходить мінімум. Бували ситуації, що на 10 людей видали одну півторалітрову пляшку води і банку консервів. Та щойно про це публічно заговорять, ситуація відразу покращується – військовим приносять сосиски, консерви, тушонки, хліб, мінеральну і навіть солодку воду.

Читайте також: Яким є рівень забезпечення бригад тероборони Львівщини. Пояснення. Доповнено

«Коли про один з таких випадків написала у мережі Фейсбук, то відгукнулися з такими ж історіями близько сто людей. Вся допомога для наших військових лежить на складах. Коли я була у військовій частині, то командири до мене казали, що не мають часу спілкуватися, бо 24 години на добу вивантажують гуманітарну допомогу. А де вона? Розноситься…», – каже Олена Бовт.

За словами ще однієї дружини військовослужбовця Галини Мороз, яка є заступницею голови ради Громадської організації «Допоможи фронту», найімовірніше усе залежить від командування і самих людей. Адже, на відміну від Олени Бовт, вона своєму чоловікові ще жодного разу не передала ніяких харчів, бо не було потреби.

Що стосується спорядження, то, за її словами, ситуація складна, але поступово вирівнюється.

«На початку повномасштабного вторгнення було важко, бо особовий склад одномоментно збільшився в рази. Крім того, багато виробництв та підприємств перестали працювати. Вони або розбомблені або переїхали і лише недавно почали відновлювати свою роботу. Це все і вплинуло на забезпеченість окремо взятого солдата», – каже Галина Мороз.

За її словами, організація «Допоможи фронту» найчастіше купує військовим те, чого вони не можуть придбати самі, зокрема – тепловізори, приціли, іншу дороговартісну техніку, рації, автомобілі.

«Отримуємо заявки від командирів з переліком потреб і закупляємо те, що потрібно підрозділу», – додає учасниця дискусії.

Читайте також: Керівник Львівської ОВА запевняє, що військові і тероборона з Львівщини забезпечені всім необхідним

Ветеран АТО та волонтер Артур Кирєєв під час дискусії зазначив, що ажіотаж на бронежилети і шоломи серед тих, кого призвали воювати або пішли добровольцями, був у перший місяць повномасштабної війни.

«Багато залежить від командира частини, бо вони мають робити заявки і звертатися до тилової служби, а вона має виходити до Міноборони і всім забезпечувати. Якщо чоловіка тільки призвали, то він стовідсотково має отримати бронежилет, шолом, форму та берці. Питання тактичних окулярів, рукавиць, рюкзака, іншої амуніції, другої пари берців чи форми мають вирішувати люди самі. Раніше таке видавали лише спецпризначенцям», – каже Артур Кирєєв.

За його словами, також є багато запитів на наколінники, налокітники, металошукачі. Список інколи дуже великий, але чоловікам, які їдуть служити, потрібно подумати, чи це їм справді потрібно.

«Є таке, що на передовій може підірватися снаряд і форма чи інше майно згоріти, тож потреби завжди є і ми з усім допомагаємо», – додав волонтер.

Прилади, оптику та обладнання військовим на передову допомагають збирати волонтери з організації «Львівський Лицар». Як зазначив головний координатор Андрій Салюк, на жаль, Міноборони не змінило підходу до забезпечення вояків цими речами, тому на це все далі збирають волонтери.

«Централізованого завезення на рівні забезпечення спецпідрозділів – мотопіхота, мобільні десантні війська – немає. Все падає на плечі волонтерів. Мусимо закуповувати все за кордоном, тому часто виникає питання – як це купити? У Польщі викуплено все, потрібно шукати далі. Зважаючи на ситуацію, що волонтерам виїхати за кордон важко, інколи виходить, що купуємо кота в мішку. Було б добре, наприклад, якби дозволили надання тимчасового виїзду за кордон», – каже Андрій Салюк.

Що стосується фінансової підтримки, то якщо у перші дні і тижні війни з цим не було проблем, то зараз гроші справді мусять збирати. Потреби ж не падають, інколи навпаки зростають.

Оксана Дащаківська, яка є кандидаткою політологічних наук, викладачкою УКУ, керівницею Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження» зазначає, що порівнюючи з 2014 роком, зараз є більша професіоналізація волонтерських ініціатив, які швидко перерозподілили сфери та ніші: одні купують техніку, другі – безпілотники, решта – дбають про технології чи автомобілі. Усе це пришвидшує і оптимізує роботу.

Також змінилося спілкування органів державної влади та волонтерських інституцій.

«Ті, хто працює з 2014-го року потребують рівного до себе ставлення від держави. Волонтери не хочуть, аби держава щось від них вимагала, зокрема, звітувань. Натомість держава значно швидше і краще реагує на забезпечення та хоче більше контролювати процеси надання волонтерської допомоги, забезпечення військових. Волонтери не завжди готові ділитися, бо це їхня заслуга. Це є зараз точка болю, хоч правила напрацьовуються», – каже учасниця дискусії.

Оксана Дащаківська каже, що певні рішення уже в процесі. Йдеться про створення онлайн-платформ для обміну інформацією, створення координаційних центрів, можливість спільного використання складів.

То держава чи волонтери?

Заступник голови Львівської обласної ради Юрій Холод, який на момент прямого ефіру дискусії перебував на Сході України, зазначив, що велика кількість війсковослужбовців, ТрО, прикордонників, поліцейських забезпечені усім необхідним – і касками, і бронежилетами.

«Хлопці мають усе. Без екіпіровки не їдуть. Частину мали, коли їхали, решту дали на місцях. Так, їм необхідна додаткова форма, яка зношується. Також треба тактичні речі – дальноміри, тепловізори, приціли та щоденні аптечки, які є розхідним матеріалом. Цивільним тут треба їжа, але у військових проблем не має. Хіба у випадках, коли важко довезти», – каже співрозмовник.

За словами Юрія Холода, чимала заслуга у цьому волонтерів. «Маємо співпрацювати. Держава взяла на себе зобов’язання забезпечити військових формою, екіпіровкою, а від волонтерів треба підтримка», – додав він.

Про забезпечення військовослужбовців, яке наближене до 100%, зазначив ще один учасник дискусії – заступник голови Львівської ОВА Віталій Загайний.

Читайте також: Ситуація зі спорядженням для військових складна, але вирівнюється. У чому причина

«У частині матеріально-технічного забезпечення, у тому числі засобами захисту – каска, бронежилет – ситуація є налагоджена. Не 100%, але наближається до такої», – каже Віталій Загайний.

За його словами, основним базовим забезпеченням на 100% оснащена тероборона Львівщини – 103 і 125-та бригади. Станом на зараз відбувається доукомплектування.

«Зараз відбувається доукомплектування, наприклад, каретами швидкої, такі засоби потрібні для супроводу. Є потреба в спеціальних валізах парамедичного персоналу, які також є в бригаді», – каже він.

Відразу після ефіру дискусії слова Віталія Загайного збурили львівського журналіста, бійця однієї з львівських бригад ТРО із зони проведення бойових дій Миколу Савельєва, який спростував заяву чиновника і назвав інформацію про 100% забезпечення тероборони, брехнею.

«Пан Віталій Загайний збрехав… Не розумію, для чого чиновник коментує те, що мали б коментувати військові?! Якби не родичі, друзі, посилки з-за кордону, то багато б хто взагалі ходив обвішаний латами і ресорами», – написав журналіст.

Тvoemisto.tv ще раз поспілкувалося із Віталієм Загайним, аби посадовець пояснив, чому виникла спірна ситуація.

«Джерелом інформації для мене є керівництво бригад. Це керівники і командири. Вони підтвердили мені, що на базовому рівні забезпечені засобами захисту. Я можу собі допустити, що кожен боєць є не на 100% забезпечений, бо хлопці виконують різні функції і не всі з них йдуть на передову, не є в окопі, не виконують безпосередніх бойових завдань, а чергують в частині, інші виконують функції кухарів.

Коли кажу, що держава допомагає це зробити, то не заперечую, що допомагають волонтери і не перестаю їм за це дякувати. Насправді, тут не виключно, що держава всім забезпечує. Повторюся, але посилаючись на джерело, яким є керівництво 103 і 125 бригад, стверджую, що базовий рівень засобами захисту є повністю забезпечений», – каже Віталій Загайний.

За словами посадовця, Міністерство оборони уклало кілька контрактів, у тому числі з виробниками бронежилетів, які знаходяться на території Львівщини. Коштом державного бюджету у них закуповуватимуть засоби захисту для хлопців, у тому числі для тероборони.

«Із шоломами у нас ситуація трохи складніша, а ось з бронежилетами налагоджена – у Львівській області є як мінімум два виробники, які розгорнули виробництво (одне з них – це місцеві виробники, інші – релоковані, але із залученням наших місцевих наших швей та металопорізочників). Вони працюють із транспортованим металом у вигляді листів, а на місці ріжуть, вигинають, перевіряють на бронебійність та обшивають», – додав Віталій Загайний.

Читайте також: Українській армії потрібна допомога. На спецрахунку НБУ закінчуються кошти

На тому, що держава гарантує безпеку, але велику роботу і допомогу для забезпечення військових всім необхідним виконують волонтери, наголосив також військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Олександр Поронюк.

За його словами, якщо військовозобов’язаний приходять у центр комплектування, йому дають відправлення у військову частину, далі починається процес його перетворення у військового – він отримує форму, бронежилет, шолом, берці. Звісно, не два комплекти, а один, тому, самому варто подбати про запасний.

«Ще на початку 2015 року у Львові зустрівся з американським підполковником. Коли намагався пояснити, що громадяни, волонтери, звичайні люди дають кошти, купують шоломи, бронежилети і відправляють все на армію, то він запитав, а що робить держава. У Конституції зазначено, що держава гарантує безпеку, але обов’язок кожного її підтримувати. У 2022 році нас мали «взяти» через 72 години, але рота, батальйон, бригада втримала російську навалу і зараз йдемо до перемоги. Можливо у них є людина, яка відповідає за відправлення матеріальних ресурсів, але у нас такої людини немає, тому люди часто намагаються своїми силами вирішити ситуацію», – каже Олександр Поронюк.

Також, за його словами, у нас повинен бути координаційний центр, який мав би працювати відповідно до потреб тому чи іншому підрозділу. Наразі такого центру і відповідальної людини немає, тому все відбувається хаотично.

«Майже кожна бригада має своїх волонтерів. Наприклад, та ж 24-та. Люди дістануть їм все, що треба, лише б вони були захищені. Немає ідеального суспільства, але нам усім треба реагувати на проблеми», – додав військовий експерт.

Як наголосила Галина Мороз, поруч із амуніцією набагато важливіше навчити військових воювати.

«На місці родичів я б не питала у держави, що вона дала і як одягнула солдата, а що держава робить, аби цей солдат умів воювати. Хлопцям можуть все видати, але не навчити головного. І якщо у нього буде супер крута сформована аптечка, але не він не умітиме нею скористатися, йому нічого не допоможе», – підсумувала Галина Мороз.

Ольга Шведа

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.