
Фото: Іван Станіславський/Твоє місто
«Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
Я Наталія Арестова, мені 52 роки. Я волонтерка, координаторка волонтерської служби Військово-медичного клінічного центру Західного регіону.
День повномасштабного вторгнення пам’ятаю дуже добре. Саме тоді підопічний волонтерської служби з подвійною ампутацією був у Харкові на протезуванні. Ще звечора 23 лютого у хлопців відбулася сутичка з іншими – тими, що перебували на протезуванні з непідконтрольної Україні території. О третій годині ночі мені подзвонив Сашко і сказав: «Війна, я з вікон бачу, як їдуть танки». Вірити в це не хотілося, хоча більшість із нас знали, що це однозначно станеться, лише не відали, коли точно.
Читайте також: Хто я в цій війні. Настоятель Гарнізонного храму Тарас Михальчук
Напруга існувала. Пригадую, як у штабі незадовго до лютого 2022 року почали поповнювати запаси перев’язувальних матеріалів, засобів догляду, підгузків, одягу.
Після дзвінка в ніч із 23 на 24 лютого мені вже не спалося. Вранці я приїхала в свій невеликий штаб. На той час у військовому госпіталі ще була ковідна ситуація і напівпорожні палати. Всіх госпіталізованих виписали. Перших поранених у львівський військовий госпіталь привезли десь через два тижні. До того їх лікували поблизу місць поранення.
Знакових цифр за рік у мене багато, тож визначити якусь одну важко. Навколо круговерть подій, і я не встигаю нічого порахувати: ні поранених, яких тисячі, ні зібраних коштів, яких мільйони. Загалом вдалося придбати більш ніж 100 візків і сім автівок. Але це нічого порівняно з одним людським життям!
Найбільша моя радість, як, мабуть, і більшості українців, це затонулий крейсер «Москва», підірваний так званий Кримський міст, а ще – горе наших ворогів.
Читайте також: Боєць Мирослав Откович: «На передовій життя більше, аніж у тилу»
У цьому житті за більш ніж дев’ять років війни я вже нічому не дивуюся. При військовому госпіталі почала волонтерити ще з 2014 року, але нерегулярно, лиш у вільний час. Я родом із Львівщини, але довго проживала в Білорусі. В цей час для друзів і знайомих, які воювали, інколи купувала та перевозила речі, які в Україні дістати було нереально. Маю на увазі приціли й оптичні системи. Тоді наші військові були голі-босі. Тепер це далеко не так – забезпечені практично всім.
Мої втрати – це люди, особливо друзі. Цього тижня, 21 лютого, моєму другові мало б виповнитися 55 років. У березні він був важко поранений при бомбардуванні полігона поблизу Львова. На жаль, від отриманих травм помер у лікарні. І таких прикладів багато. Ось це і є мої втрати.
Я переконана в тому, що українці можуть згуртуватися і разом багато чого досягти. В повномасштабній війні згуртувалися схід і захід. І якщо раніше госпіталізовані бійці зі сходу України могли сказати, що, мовляв, у нас інші люди, мова не така, борщ має інший смак, то тепер цього не почуєш. Усі рівні. Хлопці, яких доправляють у військовий госпіталь, дуже пошматовані, легких пацієнтів нема. Та все ж вони не втрачають бойового духу.
Читайте також: Хто я у цій війні. Хірург Гнат Герич
Інколи мене запитують, де я набираюся сил. Набираюсь їх щоразу, коли заходжу в палату до хлопців. Після цього готова хоч землю гребти руками, лиш би їм допомогти. Тому тих, що пролікувалися та вийшли з госпіталю, стараємося не кидати напризволяще, а допомагати з документами, реабілітацією. Особисто я допомагаю потрапити їм на протезні підприємства, на військово-лікарську комісію (ВЛК), медико-соціальну експертизу (МСЕК).
Наші хлопці, навіть сидячи у візках, без рук і ніг часто питають, коли зможуть стати на службу, чи зможуть лікарі щось придумати, аби вони могли стріляти. Навіть жартують, що ноги в танку не потрібні…
Серед особистих правил, які мене тримають, не дають опускати рук і змушують рухатися, є: перше – треба працювати ще більше, друге – ніколи не зневірюватися і третє – завжди можна знайти вихід із будь-якої ситуації.
Читайте також: «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
Україна переможе однозначно, в нас просто нема іншого виходу: або ми переможемо, або нас. Але нас тоді вже не буде…
Світ добре знає, що таке війна, яких втрат і бід вона може завдати. Та все ж хотіла би про війну вкотре сказати, що це не кіно, не намальовані герої, а справжні втрати, смерть і безмежне горе.
Записала Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Війна і наступ Росії
- «Усіх не беремо». Усе про контракт «18-24» та кому можуть відмовити
- «Ми не можемо просто так загинути», або Три правила Залужного
- «Як можна звикнути до війни?!» – співвласник «Кави Мілітарі» у Львові
- росію лякає не Трамп, а дещо інше. До чого готуватись українцям у 2025 році
- «Я втратила ногу, але є й хороша новина»
- «Війна – це завжди нагода». Якою є Україна майбутнього та чого чекати в наступні роки
- «Мама заховала повістку, а тато сказав». Розвідник, який воює та записує війну на вініли
- Якою буде нова Україна. Розмова з Віталієм Портниковим і Ярославом Грицаком
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни