
«Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
Як відбувається пошук зниклих бійців
«Уже третій місяць я божеволію. Не знаю, що робиться. Коли з ним говорили, завжди хвилювався за мене. 30 квітня подзвонив останній раз. Пам’ятаю, тоді ще такий вітер був, і після того я більше його голосу не чула».
Пані Любов Гринів зі Стрия розшукує свого сина – військовослужбовця Василя. 25-річний юнак пішов на війну 9 березня, як тільки повернувся з Польщі. Там він працював і планував залишитися жити, але в перші дні вторгнення на фронт забрали вітчима та його старшого сина. Жінка каже, Василь тоді твердо вирішив, що також піде захищати Україну.
«Я просила його, щоби трохи зачекав, не повертався ще, а він 7 березня вже приїхав додому. Каже мені: «Мамо, я не можу так, я служив, перебуваю в резерві. Треба захищати країну». Знаєте, він у мене такий патріот. Ще коли стояв Майдан, Василько, хоч і малий був зовсім, поїхав туди. На руці в нього татуювання у вигляді тризуба та «коктейлю Молотова». А перед тим, як іти на фронт, ще «русскій корабль» набив собі», – каже мати.
Читайте також: «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини
У перші тижні війни її син перебував на Черкащині. І оскільки раніше служив за контрактом та мав досвід військової служби, вчив побратимів стріляти з різної зброї, допомагав командирам. Після Черкас їх перекинули в Донецьку область. Мама військового пригадує, як Василь казав, що все тіло було в пухирцях, бо води не було не те що помитися, навіть пити.
За 2,5 місяця, відколи син зник безвісти, пані Любов спілкувалася з багатьма його побратимами, зверталася у військкомат, в Офіс допомоги родинам військовослужбовців, у військову прокуратуру, СБУ, Міжнародний Червоний Хрест – всюди, як того вимагає процедура. Дехто з хлопців, які були з Василем у бригаді, розповідали жінці ймовірний розвиток подій того дня, коли зник її син.
«Коли мені подзвонив один із хлопців, який був з Васильком, я просила, щоби сказав мені правду, якою б вона не була. Якщо загинув, то хай віддадуть мені тіло дитини. Він сказав, що був важкий бій під мостом, з якого Василь вийшов. Після цього було ще одне завдання, але в засідці були окупанти, почали стріляти, і хлопці, які йшли з Василем, втекли, а він залишився. Після того, як вони повернулися на те місце, побачили бронежилет і каску в крові та відрізаний ремінь від зброї. Ще один хлопець казав, що бачив, як Василя поранили і забрали росіяни», – розповідає пані Люба.
Читайте також: Понад сім тисяч українських військових вважаються зниклими безвісти
Василь є військовослужбовцем 110-ої бригади. Зі слів матері, зараз триває розслідування, і сина вважають неофіційно зниклим безвісти.
«Коли з військкомату подзвонили у фінвідділ частини, там відповіли, що у них боєць воює, йому зарплату нараховують. Навіть командири не подали, що його немає на полі бою. А до кого йти, який закон мав би бути? Вони хай собі розслідування проводять, але могли б дати мені якийсь статус дитини. Насправді з тої бригади багатьох шукають, бачу в телеграм-групі, але практично ніхто з них ніякого статусу не має», – обурюється жінка.
24 червня обірвався зв’язок з родиною ще одного військовослужбовця Володимира Казюка з Давидова, що на Львівщині. Воїн захищав Україну в складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Ще до вторгнення служив за контрактом. Сам він танкіст, на початку повномасштабного вторгнення був на Київщині, потім їх перекинули на схід.
Руслан Мерза, брат дружини Володимира, каже, що військовий зник після того, як у Вовчоярівці на Луганщині (селище у Сєвєродонецькому районі, зараз тимчасово окуповане) був наступ, і тепер місцеперебування воїна невідоме. З його слів, після того наступу окупантів чимало воїнів зникли безвісти.
«Я говорив із військовим з його частини, і той сказав, що списки на обмін подають щотижня. Там і водій танка зник, і Володя зник. З екіпажу врятувався тільки навідник. Останній раз Володя виходив на зв’язок з жінкою. Ми розкинули оголошення про пошук по соцмережах, і батьки зверталися в Об’єднаний центр із пошуку та звільнення полонених, до волонтерів. Я також моніторю чати, де вони (окупанти – Ред.) викладають фото і відео тих, кого взяли у полон, та загиблих. Власне у тих телеграм-групах можна дізнатися найбільше інформації. Є також групи наші, українські, де викладають списки полонених», – розповідає чоловік.
У 29-річного військового є дружина та двійко дітей, батьки, які його чекають (після нашої розмови Руслану зателефонувала невідома жінка та повідомила, що Володимир живий і перебуває в лікарні на окупованій території).
Як діяти, якщо воїн зник безвісти на фронті
Від початку червня у Львові працює Офіс допомоги родинам військовослужбовців. Наразі туди вже звернулися близько 60 людей, було 70 дзвінків (гаряча лінія Центру +38 068 260 68 15) саме щодо безвісти зниклих або полонених військових. Якщо родичі втрачають будь-який зв’язок із рідним, який на фронті, його телефон не відповідає, немає жодних відомостей від осіб, які потенційно проходять там службу, тоді найперше варто звернутися в поліцію, пояснює юрист Офісу допомоги родинам військовослужбовців Ярослав Жукровський.
«Органи поліції вносять інформацію у відповідний реєстр досудових розслідувань. Якщо не знайдене тіло, немає інформації про військовослужбовця, тоді правоохоронці повідомляють територіальні центри комплектування. Натомість військкомати найперше надсилають сповіщення близьким родичам військовослужбовців. Згодом такі сповіщення надходять у військові частини, які повідомляють про обставини зникнення військового або його потрапляння в полон. Комплексно подана інформація є підставою для того, щоби родини військовослужбовців могли отримувати грошове забезпечення, допоки їх не знайдуть або не встановлять, що вони померли», – пояснює юрист.
Відповідно до порядку надання виплат, їх можуть отримати дружина або чоловік, або особи, які перебували на утриманні зниклого безвісти.
Також родичі військових, які зникли безвісти за особливих обставин, повинні звернутися на гарячу лінію СБУ, в Міністерство реінтеграції, у Міжнародний Червоний Хрест. Зі слів Ярослава Жукровського, держава взяла на себе зобов’язання, тому мусить шукати військового доти, доки не знайде. Зокрема, надсилати інформацію стороні, яка здійснює агресію, для з’ясування всіх обставин.
«Бувають випадки, коли люди намагаються знайти інформацію через різні сепаратистські канали. Частими є випадки, коли люди стають жертвами шахрайства – їм надають поверхову інформацію. Але такі випадки закінчуються переважно вимаганням грошей», – застерігає юрист.
І запевняє, що, згідно з українським законодавством, виплати не можуть отримувати родичі військових, які добровільно здалися в полон. Відповідні обставини встановлюють військові частини.
Координаторка національних проєктів Центру громадянських свобод Наталія Ящук, який допомагає з пошуком зниклих людей, зауважує, що військові, які зникли безвісти або потрапили в полон – це інша категорія, аніж зниклі безвісти й полонені цивільні.
«Якщо ми говоримо про цивільних заручників, то їм потрібна адвокатська підтримка. А у випадку військових потрібна радше грамотна підтримка, щоби надіслати листи до Червоного Хреста, допомогти і підтримати у написанні заяв. Наше завдання – щоб усі документи були оформлені, щоби людині надали певний статус, щоби вона отримувала кошти на існування, якщо, наприклад, батько, який був єдиним годувальником сім’ї, потрапив у полон», – каже Наталія Ящук.
У цьому центрі радять рідним військового зробити ДНК-тест. При цьому зазначають, що частковий збіг при встановленні та перевірці не вважається підтвердженням. А також наголошують, що на будь-якому етапі пошуку люди не мусять платити за будь-які послуги. Якщо хочуть грошей – це аферисти.
Куди слід звертатися
Зазначимо, що родичам зниклих безвісти або полонених військовослужбовців необхідно звернутися у такі інстанції: військову частину, військкомат, на гарячі лінії Міноборони (тел. 0 800 500 44) і Нацполіції (0 800 21 21 51 або +38 089 420 80 67), Національне бюро при Мінреінтеграції (16 48 або 044 287 81 65), Об’єднаний центр з пошуку та звільнення полонених (тел. +38 067 650 83 32 або +38 098 087 36 01), до моніторингової місії ООН (тел. +38 050 374 67 08 (Viber)), Товариства Червоного Хреста (тел. 0 800 300 155), а також у службу розшуку ( +38 096 304 43 75 або +38 066 250 99 57).
Юлія Осим
Фото з Facebook
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Війна і наступ Росії
- «Усіх не беремо». Усе про контракт «18-24» та кому можуть відмовити
- «Ми не можемо просто так загинути», або Три правила Залужного
- «Як можна звикнути до війни?!» – співвласник «Кави Мілітарі» у Львові
- росію лякає не Трамп, а дещо інше. До чого готуватись українцям у 2025 році
- «Я втратила ногу, але є й хороша новина»
- «Війна – це завжди нагода». Якою є Україна майбутнього та чого чекати в наступні роки
- «Мама заховала повістку, а тато сказав». Розвідник, який воює та записує війну на вініли
- Якою буде нова Україна. Розмова з Віталієм Портниковим і Ярославом Грицаком
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни