Етимологія слова «гаївка» має багато трактувань, про що фахівці сперечаються між собою. Найпростіше – те, що гаївки пішли від слова «гай», бо дівчата ходили туди водити хороводи.

Людмила Зборовська грає у львівському театрі «І Люди, і Ляльки» та співає в гурті автентичної музики «Коралі». Із 16 років жінка вишуковує, записує та виконує традиційні українські обрядові пісні – зокрема, веснянки та гаївки. Tvoemisto.tv розпитало у дослідниці про те, як і де вона збирає автентичні пісні, про відпустки в експедиціях та те, як залучає до гаївок свою родину.

Про гаївки в різних регіонах України

Обрядові весняні ігри – гаївки, вивченням яких займається Людмила, прийшли з дохристиянських часів, і їх проводили задовго до Великодня, на початку весни. Між веснянками та гаївками теж є різниця. За її словами, веснянки – це великий пласт пісень-обрядів, розповсюджених по всій Україні, а от гаївки – то вужче коло обрядових весняних ігор, які зараз збереглись в основному на Галичині: Львівщині, Тернопільщині, можуть ще бути на Франківщині, але в тій частині, яка не належить до Гуцульщини чи Бойківщини. Також бувають на Поділлі – Хмельниччині, Вінниччині.

«Веснянки – закличні пісні. Коли ще сніг не зійшов, жінки йшли в гай і, сходячи на пагорби, або навіть залазячи на дерева, гукали, закликали весну. А гаївки – це ті ж веснянки, але з ігровими обрядами, і вони бувають сюжетними, мають різний характер, зокрема хліборобський. Вони пішли з сивої давнини, коли наші предки ще не знали Євангеліє, але вірили в Бога по-своєму. Вони вірили, що ці магічні обряди пришвидшать настання весни, додадуть енергії. Так, люди ставали в хороводи і водили різні рухи, що символізували пробудження природи, безкінечність життя тощо», – додає Людмила.

Читайте також: Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн

Також гаївки є і жартівливими, і любовно-еротичного змісту, сатиричного чи історичного.

«Із пробудженням весни пробуджувалася вся природа. Хлопці виходили на вулицю, бачили дівчат, знайомилися, залицялися, закохувалися і співали жартівливі пісні: «Ой, летіла, о, зелена, та й на землю впала, чогось мені треба до Івана». Хліборобського змісту гаївки – «Заплету я плетіночку зеленого барвіночку», «Ой, на горі льон, льон», щоб плелися рослини, які садили на городі: огірки, квасоля, гарбузи. Історичні мотиви, наприклад, у гаївці «Ой, сивая зозуленька, ти закуй нам пораненьку, ти тоді нам закувала, як панщина панувала. А тепер вже ти не куєш, бо панщини вже не чуєш», – розповідає дослідниця.

Деякі цікаві різновиди гаївок збереглися на Галичині. Наприклад, продовжує Людмила, на Яворівщині побутують риндзівки, що нагадують весняне колядування.

«Колись хлопці ходили до незаміжніх дівчат ввечері на Великдень і співали риндзівки, а дівчита в знак подяки мали винести 40 яєць, крашанок. Вони нагадують за змістом формою ті ж колядки, щедрівки. Є ще рогульки, які співали на Волині і Північному Підляшші. Люди закликали Святого Юрія, покровителя худоби для випасу. А от на Гуцульщині і Бойківщині веснянки і гаївки не були поширеними, бо там менше сіяли жита, пшениці. Люди жили зі скотарства. Окрім цього, гориста місцевість не давала можливості щось вирощувати, тому там пісні присвячували можливості вигону худоби на випас», – додає вона.

Читайте також: Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський Гай через 10 років

Етимологія слова «гаївка» теж має багато трактувань. Фахівці сперечаються між собою. Найпростіше трактування – те, що гаївки пішли від слова «гай», бо дівчата ходили туди водити хороводи, однак багато хто вважає, що походження від слова «гулі» – індійського свята весни. Хтось навіть каже, що від давньо-іранського слова «гаїв», що означає «життєва сила Божа».

«Щоб люди знали, як вони звучали колись»

У 16 років Людмила Зборовська, як любителька, почала записувати українські пісні для себе і співала їх рідним. А коли зустріла професійних фольклористок, ентомузикологинь Галину Похилевич та Ларису Лукашенко, що вже мали свій гурт «Коралі», то пішла туди третьою учасницею. Невдовзі гурту буде 20 років. Зараз вони постійні гості Шевченківського гаю, особливо на Різдво, де співають колядки, та на Великдень, де водять гаївки.

«Ми намагаємося виконувати пісні так, як взяли їх в записі, як почули в тому чи іншому селі. Щоби люди знали, як вони тоді звучали, важливо передавати все традиційно. Ми не є професійними співачками, але співаємо як Бог на душу поклав. Для нас всіх це – велика любов», – каже вона.

Галина Похилевич, Лариса Лукашенко, Людмила Зборовська

Жінка каже, що досі не оминає нагоди розпитати старших людей про автентичні українські пісні, які виконували в селах. Статистики того, скільки пісень вже зібрала, не має, та створила архів із диктофонних записів на комп’ютері, аби нічого не загубити.

«Люди, які люблять пісні, рідко рахують, скільки їх мають у своєму репертуарі. От і в нас їх дуже багато. Може, коли прийде час, то я теж почну записувати в зошит. Бо в експедиціях бачу, що бабусі, яких вже пам'ять підводить, мають при собі зошит, де записано навіть і по кілька сотень пісень», – розповідає вона.

Галина Похилевич, Людмила Зборовська, Лариса Лукашенко

Про гуцульське весілля та Східну Україну

Збирає всі свої записи Людмила Зборовська у експедиціях, а деякі їй трапляються й так, під час різних життєвих обставин. Першими, до речі, хто почав по Львівщині шукати автентичні пісні та їздити в експедиції, була гурт «Родовід». А детальніше вивчає саме галицький фольклор музична майстерня «Гурба» у Львові. Жінка ж пригадує свої любительські експедиції, коли їздила в батькове село на Рівненщину, кликала сусідських жінок до співу, записувала. Потім познайомилася з жінкою у Верховині, яка знала гуцульські пісні. Ходила до неї в гості та робила записи її співів.

«Пам’ятаю, що тоді дуже хотіла побувати на справжньому гуцульському весіллі. І якраз ця жінка мене запросила. В неї була велика родина. Я позичила відеокамеру і два дні була на весіллі. Навіть прокидалася о 4 ранку, щоб відзняти момент, як заплітають молоду, вдягають вінець і співають», – каже жінка.

А перша серйозна експедиція була по річці Айдар на Луганщині. Тоді Людмила відкрила для себе не лише автентичні пісні того краю, а й Східну Україну і її мешканців.

«Спочатку я напросилася в експедицію з гуртом «Божичі». Зібрала спорядження, купила квиток до Сватового, що в Луганській області. Однак в останній момент керівник гурту подзвонив і сказав, що поїздка скасовується, бо ріки замуліли і маршрут не вдасться. А в мене взагалі дуже мало вільного часу, інтенсивний графік на роботі, тому всі свої відпустки присвячую експедиціям, а не поїздкам, наприклад, на море. Тому я не розгубилася, бо ж чекала цього весь рік, і запропонувала скласти інший маршрут. Так нас зібралося восьмеро і ми поплили по Айдарі», – розповідає вона.

За словами Людмили, експедиція видалася складною, бо річка була захаращена, мала багато перешкод, повалені дерева тощо. Пливли, каже, як в тому киселі. Тоді вона вперше відкрила для себе Східну Україну.

«Завжди всі думають, що на Сході люди говорять російською, а там, в глибоких селах, вони розмовляють чистою українською, майже без суржика Там я записувала і пісні, і розповіді про Голодомор, і побувала в селі, де живуть виселені лемки», – додає вона.

Буває й таке, що несподівано зустрічаєш людину, яка є носієм традиційної культуру і знає чимало старовинних пісень, але завжди слід мати з собою диктофон. Іноді навіть одна і та ж пісня, яку начебто знають по всій Україні, співають по-різному в сусідніх селах, районах. Десь додають іншу мелодію, десь трішки інший текст.

Про експедиції з молодшою донькою

До експедицій та ведення гаївок уже давно долучилася молодша донька Людмили Зборовської, якій зараз сімнадцять. Нині вона більш зайнята через навчання та захоплення джазом, однак співати, каже Людмила, почала раніше, аніж говорити.

«Період моєї другої вагітності якраз припав на час, коли в нас з «Коралями» було багато виступів. Донька ще й народилася перед Великоднем, і я їй співала замість колискових часто великодніх пісень. У свої п’ять років вона вже поїхала зі мною в експедицію на байдарках по Десні. Був, до речі, страшний вітер, ми ночували в наметах. Але вона все дуже добре витримала, і я надалі брала її з собою. Також ми з нею співали в «Коралях», водили гаївки в Шевченківському гаю, одного разу навіть побували вдвох на фестивалі в Тбілісі», – розповідає Людмила.

«Міські жителі стають схожими, а в селах зберігається традиція»

Усю нашу традиційну культуру, зокрема і веснянки, гаївки, щедрівки та колядки Людмила Зборовська називає обличчям народу. Цим відрізняється кожен народ одне від одного.

«Ми не раз дивимося фільми-антиутопії чи читаємо такі ж книги, де змальоване людство в комуністичному суспільстві наче клоноване – всі схожі, однаково себе поводять. Зараз йде тотальна глобалізація, тому я часто кажу, що мені навіть не настільки цікаво їхати в інші великі міста, незважаючи на красиві архітектурні принади. Здебільшого європейські міста мають багато спільного. Мені цікавіше їздити, якщо за кордон, то в села, в глибинку, аби побачити їхню справжню традиційну архаїчну культуру, бо це є обличчя народу», – зазначає жінка.

Читайте також: На небі немає бухгалтерії. Отець Ростислав Пендюк про значення Великодня та харизму Ісуса

Там само, коли люди їдуть до нас, в Україну, продовжує вона, то мають бачити не знеособлених людей, а тих, хто знає і пам'ятає традиції свого краю.

«Чим ми будемо відрізнятися від хорватів, сербів, італійців, шведів? Міські жителі стають схожими, звички подібними. А от в селах зберігається традиція, добре, що є люди, які хочуть зберегти її. Добре, коли світ буде різнокольоровим, а не уніфікованим, а ми в ньому сірими. Ми маємо бути однією з тих квіток на різнобарвній галявині, але іншого кольору, не такою, як хтось іще. Ці традиції зберігають наш код, нашу справжність і особистість. Це гарантія, що ми збережемо себе і залишилося таким як є», – додає вона.

Ольга Коваль

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.