Екіпаж SkyUp, який повертав українців із Китаю, зараз на обсервації. Натомість літак після дезінфекції уже використовують для польотів, і він уже навіть прилітав до Львова.

Tvoemisto.tv поспілкувалося з представниками екіпажів SkyUp, які 19-20 лютого евакуювали українців та іноземців із Уханю, а зараз перебувають на обсервації у Нових Санжарах. У розмові взяли участь два командири повітряного судна Тарас та Олександр, другий пілот Юрій, а також троє бортпровідників – два Дмитра та Максим. Із етичних міркувань ми не називаємо їхні прізвища, але впевнені, прийде час і уся країна дізнається, хто виконував цей героїчний рейс.

Істерик від рідних точно не було

Керівник авіакомпанії розповів, що усі члени екіпажу були добровольцями. Як обирали команду?

У наших внутрішніх групах у соцмережах керівництво авіакомпанії розмістило повідомлення, що будуть виконувати рейс в Ухань, і попросило зголошуватись, хто готовий летіти. Пізніше нам повідомили, що у групах пілотів та бортппровідників згоду дали близько 30 людей. Так що, було з кого обирати.

Читайте також: Евакуація українців із Китаю. Хвилювання і шок

Було очевидно, що цей рейс буде важким і ризикованим, окрім того, за ним спортерігала вся країна. Чому ви зголосились?

Для нас це був звичайний політ, лише за інших обставин. Ми не зважали на мету цього рейсу, а лише на те, що його треба здійснити, як ми звично виконуємо свою роботу.

Додатковим мотивом для нас стало те, що зголосились наші пілотеси та стюардеси. І тут вже йшлося про чоловічу гордість та можливість допомогти нашим колегам-дівчатам.

Читайте також: Мене питали, нащо я сюди йшла. Як це бути жінкою-пілотом в Україні

Також один із бортпровідників дізнався, що серед пасажирів буде сім’я з його рідного Маріуполя. І це стало вагомим стимулом для того, щоби взяти участь у польоті.

Що сказали ваші рідні?

Це питання дуже особисте для кожного. Хтось повідомив рідних, які, звісно ж, були стурбовані. Але розуміли, що ми дорослі люди, здатні робити вибір і діяти виважено. Істерик від рідних точно не було.

Складністю стала значна затримка дорогою до Харкова

Як все відбувалося?

Літак поділили на три зони: перша для одягання екіпірування, у другій перебували лікарі, члени екіпажу й інші супроводжуючі особи, у третій – пасажири.

Кожна зміна бортпровідників працювала по 2,5-3 години. У захисних костюмах та респіраторах було дуже некомфортно і гаряче. Нам доводилось багато рухатись в обмеженому просторі, і це було нелегко.

Читайте також: План «В». Де на Львівщині лікуватимуть хворих на коронавірус, якщо такі будуть

Чергування відбувалося як зазвичай: посадка пасажирів, інструктаж, харчування, обслуговування. Незвичним було те, що пасажирам надавали спеціальні засоби гігієни та пакети для сміття, які потім утилізовували. І додатковою складністю стала значна затримка дорогою до Харкова, коли нас зупиняла негода.

Ми усвідомлювали, що ці люди пережили в епіцентрі епідемії

Чи було щось незвичне у роботі з пасажирами, окрім екіпірування?

У нас був чудовий контакт. Вони поводились спокійно і виважено. Було видно, що їм провели належний інструктаж. Всі вони були у масках і чітко виконували усе, що від них було потрібно.

Ми ж робили усе належне, щоби їхнє перебування було максимально комфортним. Ми виконували усі вимоги особистого захисту і гігієни, які були передбачені додатковою інструкцією.

Фото з салону літака. Фото Олександра Махова

Ми не сприймали пасажирів, як таких, що у «групі ризику». Для нас вони були особливими, бо ми розуміли, що це наші співвітчизники, які потребують допомоги. Ми усвідомлювали, що ці люди пережили там, в епіцентрі епідемії, скільки вони чекали на наш борт. Тому робили все необхідне для забезпечення їхнього спокійного польоту.

Зрозуміло, що до цього рейсу була прикута увага, без перебільшення, усієї країни. Чи надихала вас підтримка авіаційної спільноти, яка спостерігала за переміщенням літака?

Звісно ж, ми відчували підтримку. Може, навіть інколи здавалося, що цієї уваги було забагато, адже для нас це був просто один із рейсів, хоч і з певними особливостями. Ми були на зв’язку із близькими і рідними, звісно ж. Також дзвонили політики, прем’єр-міністр, міністерка охорони здоров’я, гендиректор авіакомпанії, наші власники і акціонери, колеги. І це дуже допомагало. Ми знали, що для нас створені усі умови, і нам лише треба добре виконати свою роботу.

Розуміли, що тисячі людей стежили за нами у флайрадарі. І хоча була ніч – вони не спали разом із нами. Це було дуже важливо для нас. Вже потім ми чули про те, що кожен зліт і посадка, а особливо кружляння біля Харкова, – викликали велике хвилювання. Люди бажали нам щасливо долетіти і виконати нашу місію.

Такого, напевне, більше в житті ніколи не побачимо

Чи було страшно у польоті? Якщо так, то коли саме?

Страшно не було. Все було чітко, як завжди. Командири і пілоти працювали злагоджено. Лише було трохи більше навантаження. Складніше було бортпровідникам, на яких лягли основні турботи.

Ми не маємо боятись у нашій роботі все чітко регламентовано, визначено і розписано. У нас рідко трапляються непередбачувані випадки, тому ми були спокійні.

Найважчим було фізичне навантаження. Це пов'язано з тривалим перельотом із дозаправкою в Ухані, поверненням назад, кружлянням біля Харкова, очікуванням покращення погодних умов, дозаправкою у Борисполі та очікуванням там на переліт у Харків. Потім були ще тривалі карантинні процедури, адже спочатку забрали пасажирів, а потім вже нас. Ми майже дві доби не спали і не відпочивали, але правильне планування і злагоджена робота команди допомогли нам це спокійно перенести. Було важко, зате зараз ми відпочиваємо і відсипаємось.

Читайте також: Антикоронавірусні Винники. Що відбувалося за лаштунками протестів

Напевне, після цього рейсу у вас є багато вражень. То що найбільше закарбувалось у пам’яті?

Найбільше вразив Ухань. Там дуже великий гарний аеропорт, дві злітно-посадкові смуги, втім він цілковито порожній, жодного літака, жодної допоміжної техніки, жодної людини.

Також вразило місто. При заході на посадку в ілюмінаторах ми бачили величезне місто, гарно освітлені вулиці, але воно також порожнє. Такого, напевне, ніколи в житті ми більше не побачимо.

Територія санаторію у Нових Санжарах. Фото Олександра Махова

Усім, хто протестували в Україні, бажаємо бути здоровими

Чи було боляче від того, що вас очікувало на Батьківщині?

Насправді ми чітко знали наш алгоритм роботи. Трохи вибило з колії очікування погоди у Харкові, але і тут ми знали, як діяти. Решта нас не лякала. Повторимось, ми відчували велику підтримку, тому були впевнені, що після приземлення буде все гаразд.

Команда рейсу авіакомпанії SkyUp в салоні автобуса по дорозі у санаторій. Фото: Валентин Волошин

Чи страшно було, коли вас перевозили автобусом через розлючений натовп?

Ми розуміли, що їдемо із супроводом і що все буде добре. Ми знали, що є збурення, пережили каміння у вікна, але це все минуло і зараз у нас все гаразд. Ми, як у Бога за пазухою.

Усім, хто брав участь у протестах, хочемо побажати, щоби вони були здорові, адже, виглядає, їм живеться не дуже радісно і щасливо.

Швидко набираємо вагу

Вас поселили на обсервацію поруч із пасажирами рейсу. Якою є атмосфера у вашому тимчасовому помешканні у Нових Санжарах?

У нас тут лише одна проблема – ми швидко набираємо вагу. Адже трохи обмежені у русі. Насправді, умови тут добрі, ми забезпечені усім необхідним: харчуванням, інтернетом, дозвіллям.

Бракує лише драйву. Це для нас незвично, адже усі, хто працює в авіації, звикли жити дуже мобільно, звикли до шаленого ритму життя, до переміщень. І зараз такий триб, коли нікуди не поспішаєш – дуже незвичний. Але зате є більше часу для читання, перегляду фільмів, спілкування, самоосвіти. Також у нас є скакалка, гантелі, намагаємось робити зарядку зранку. Таким чином вносити певну різноманітність між сніданками, обідами і вечерею.

Організація дозвілля у санаторії. Фото Олександра Махова

Ви мрієте про повернення до звичного способу життя. Коли це станеться і що хочеться зробити насамперед?

Наш карантин закінчується 5-7 березня. Після цього хочеться поїхати до сім’ї, а потім відразу до роботи, за якою ми вже дуже скучили. Зараз колеги формують графік роботи на березень і ми хочемо, щоби нас включили у нього якнайшвидше.

Привіт Львову!

Вас називають героями. Чи змінив цей рейс щось у вашому ставленні до роботи, у вашому характері та світосприйнятті?

Ми не відчуваємо себе героями. Герої – ті, що захищають нашу Батьківщину на передовій, лицем стоять до ворога, перебувають під обстрілами. Для нас цей рейс – наша робота, обов’язок, який треба було виконати.

Чи змінилось щось у нас? Напевне, так! Ми відчували велику підтримку від рідних, компанії, а також незнайомих нам людей, яким ми дуже вдячні. Ми вдячні за це, таке не забувається.

Та й між собою ми стали справжніми друзями. А цей рейс дозволив нам переконатись, що ми обрали правильну професію і робимо правильні речі. Наша робота важлива і потрібна людям, це чудово.

Є інформація про те, що Україна знову відправить літак за українцями, які ще залишились в Ухані. Чи готові ви знову виконати політ?

Так, звісно, ми звикли ризикувати. Якщо треба – ми знову туди полетимо. Ми ж розуміємо, що цей вірус не знає кордонів, від нього не сховаєшся і багато що залежиить власне від людсьої поведінки. Ми готові й надалі допомагати, якщо буде потрібно, тим більше, що ми вже знаємо, як це робити.

Також від імені екіпажу ми хочемо щиро подякувати усім, хто за нас вболівав, і передати вітання Львову (львівський аеропорт був визначений як резервний – ред.).

Нагадаємо, 19 лютого літаком з провінції Хубей вилетіли 73 людини: 45 українців і 28 іноземців. Чотирьох осіб через симптоми хвороби не пустили на борт: 3 українці і 1 казахстанка). Казахстанка зійшла при зупинці в Алмати – тож до України прибули 72 евакуйованих.

Богдан Білан

Головне фото Офісу президента

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.