Фото: Amazing Ukraine
«Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
10 лютого у Львові відбувся допрем’єрний показ фільму «Носоріг» режисера Олега Сенцова. Кримінальна драма про лихі 90-ті була представлена на кінофестивалі у Венеції та визнана найкращою на Стокгольмському фестивалі. Цей фільм українського режисера вже купив Netflix. Про те, чия історія лягла в основу фільму, чому режисер віддає перевагу непрофесійним акторам, чи важко було знімати кіно українською та які ще сценарії будуть утілені, Tvoemisto.tv дізналося від Олега Сенцова.
Кожен режисер має власний почерк – чи це операторська зйомка, чи сюжетні лінії. Чи зможе глядач побачити ваш почерк під час перегляду фільму «Носоріг»?
Режисеру завжди важко говорити про себе. Краще, щоби про нього говорили критики, бажано не в його присутності. Щоби побачити, чи є певний стиль, напевно, треба подивитися мій перший фільм. Цей – другий, між ними проміжок 10 років. Імовірно, схожість якась є, бо я намагаюся знімати максимально реалістично, але при цьому цікаво, працюю з непрофесійними акторами. Для мене дуже важливо, щоби було чесно і пронизливо.
Чому обрали саме 90-ті роки? Нам, українцям, цей час добре знайомий, а за кордоном його, напевно, по-іншому трактують.
Коли я знімаю кіно, тема не стоїть першою в рейтингу пріоритетів. Головне для мене – історія людини. В сценаріях, які вже екранізували, чи в тих, які ще будуть утілювати, в центрі завжди людський голос, внутрішні переживання. У мене є товариш, який пройшов кримінальний шлях. Я знав, як він жив, знав, що у нього загинули дружина і дитина, як його «свої» ж мордували. Однак після однієї розмови він відкрився мені з іншого боку. Я був шокований, коли повернувся додому, зрозумів, що хочу зняти кіно. Мені завжди було цікаво, коли показують бандитів. Вони ж не просто ходять собі, у них є матері, дружини, вони думають і поміж тим когось убивають. Цікаво, що вони відчувають тоді чи після того, як живуть із цим далі. Це було моїм головним завданням. Крім того, я хотів показати світ 90-их від початку до кінця, яким було тодішнє життя і як це нас змінило. Не на краще.
А щодо сприйняття іноземцями, то це художній фільм. Неукраїнські глядачі розуміють, що то певний історичний період, і їм це цікаво. Для прикладу, у Східній Європі був такий же розгул бандитизму. Так само в Америці 30-их років, коли був «сухий закон», спостерігався розгул криміналітету. І у них досі знімають про це кіно, дуже різне. Це переосмислення.
Ви сказали, що працюєте з непрофесійними акторами. Чому?
Коли я знімав свій перший фільм – про геймерів, не було бюджету, тож мусив це робити. До того ж мав негативний досвід роботи в кінометражках із місцевими кримськими акторами. То було жахливо, навіть дещо травматично. Тому я пішов іншим шляхом, і тоді реальні геймери грали себе – вийшло дуже автентично.
До першого періоду зйомок «Носорога» ми готувалися ще до початку війни. Кінопроби тривали майже рік. Я знав, що мені потрібен тільки непрофесіонал. Потрібно було шукати через колишніх спортсменів, військових, хуліганів, які пройшли певний шлях на вулицях, яких били, які тримали зброю, бачили смерть. Це змінює людину, і це видно по її обличчю. Вирішив запросити кількох акторів, які вже знімалися в кіно. Люди, які дивляться фільм уперше, не знаючи, хто професійний актор, а хто ні, не побачать різниці, і це для мене найкраще. У мене вже виробилася певна система, яка полягає у тому, щоби знайти людей, максимально схожих на героїв фільму, тому кастинги тривають довго. А далі все дуже просто.
Колись на пресконференції після свого першого фільму ви сміялися, що прийшло лише кілька журналістів. Тепер їх, здається, значно більше. Скажіть, що потрібно робити для того, аби український кінематограф розвивався?
Скажімо, коли мені оголошували вирок, то було 100 акредитованих журналістів. Насправді мені важливо, щоби було спілкування, щоб людям це було цікаво, а вже кількість не має значення. Моє ім’я більш відоме, аніж назви моїх фільмів. З одного боку, воно привертає увагу, а з другого – підвищує ставки. Тепер ми, нарешті, зняли стрічку, за яку мені не соромно.
Більшості фільмів, які виробляють в Україні, ви ніколи не побачите, вони не виходять у прокат, касові збори у них теж різні. Призи також отримує не кожен, не кожен презентують на фестивалі у Венеції і точно не кожен купує Netflix. Вимоги дуже великі, і ти повинен зібрати всі призи на світі та 100 мільйонів доларів у прокаті (Сміється). Я ж намагаюся робити найкраще, і ці вимоги теж стимулюють.
Десять років між двома фільмами. Як на вашу візію режисера наклалося життя під час анексії Криму, тодішній рух спротиву?
Скажу так: кіно, зняте десять років тому, набагато гірше, аніж зараз, тому що в нас було менше можливостей, менше досвіду, інший підхід, і я менше розумівся на цьому. Попри вимушену паузу, «знімав» його в голові, багато читав, щось собі уявляв, думав. Були написані три сценарії, є багато поміток «пропрацьовано». Потім, коли я вже вийшов, Денис Іванов зміг зробити моушн і максимально пропрацювати. Головне вести кудись і йти до перемоги. Ми йшли, і це дуже добрий результат для будь-якого фільму.
Ви багато читали. Яка книга вплинула на вас найбільше і хто ваш улюблений автор?
Якщо поїздити Росією, то там усі тюрми або паршиві, або дуже паршиві. Але в них завжди є бібліотеки. Навіть у найжорсткішому концтаборі була можливість узяти книжку. Це були переважно радянські або сучасні російські автори, а також письменники зі світовим ім’ям. Останніми роками я більше прихильний до американців першої половини ХХ століття, як-от Селінджер, Хемінгуей, Фіцджеральд та інші.
Імовірно, впродовж тих десяти років «знімали» в голові не один «Носоріг». Про що може бути ваш наступний фільм?
Є вже два закінчені сценарії, над якими працюємо. Разом із Денисом Івановим шукаємо фінансування, партнерів, готуємо потрібні документи. Перший – фільм «Кай», який теж будуть знімати фінансово як європейський продукт за схемою «Носорога». В основі сюжету сімейна драма. Герої перебувають на межі розлучення, у них хвора на аутизм дитина. Другий фільм більш світлий, називається «Наростаючий мир», англійською «Shine word» («Блискучий світ»). Історія відбувається в Америці, де жінка з дитиною переїжджають у невелике місто, трохи занедбане, і вносять туди нове життя. Я називаю його дитячим фільмом для дорослих. І якщо «Носоріг» – це найтемніший фільм, то «Наростаючий мир» – найсвітліший. Зараз у нас тривають важкі перемовини з американськими партнерами, тому що наша амбіція – зняти фільм за хороший американський бюджет, за участі американських зірок, але зробити це тут, в Україні, щоби підняти наше кіновиробництво.
Здається, мова у фільмі «Носоріг» дуже важлива. Для вас питомою є російська, у фільмі ж бачимо, що протагоністи говорять українською, а антагоністи – російською. Ви свідомо підійшли до мовної диференціації?
Ну, хороших людей там не знайдеш, тому поділ на протагоністів і антагоністів дуже натягнутий. Так сталося випадково: хлопці, які вийшли поганими бандитами, були місцеві, і їхня українська була жахливою. Тому я сказав, щоб вони говорили російською. Крім того, є вимога до фільмів, знятих державним коштом: вони на 90 відсотків мають бути державною мовою.
Проблема полягала в тому, як цю бандитську російськомовну феню, якою розмовляв і розмовляє кримінальний світ, навіть в Україні і навіть на Львівщині, передати українською. Це було складно, бо немає українськомовної фені. Треба було зробити так, щоби лексика була автентична і зрозуміла людям. Ми просто підбирали слова, щоб чулося природно, і це було дуже важко.
Яка сцена у фільмі «Носоріг» була найскладнішою для вас?
Увесь знімальний процес був складний. Але найважчою була сцена розмови Носорога з людиною в машині. Хоча це була чиста акторська історія, і Сергій Філімонов (Носоріг – Ред.) дуже класно упорався, отримав два призи на фестивалях не просто так, а за хорошу гру. Але йому було складно втілити це як актору, і нам було важко. Ми знімали її у Львові, але потім, коли подивилися монтаж, перезняли, вже у Києві
З фізичного боку найважчою була сцена в сараї з цвяхами, доволі жорстока. Була середина листопада, на вулиці плюс один градус, а Сергій Філімонов – у нижній білизні, і його сильно б’ють. Коли Чечерів, непрофесійний актор, на початку сцени відбив йому нирку – вся спина спухла, він не міг ходити, але ще десять годин після цього був на ногах, працював. Це викликає серйозну повагу. Тобто важко було всім, а головному герою найбільше.
Роман Тищенко-Ламанський, Юлія Осим
Фото із Фб-сторінки "Носоріг"
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Інтерв'ю Твого міста
- Як Львів готується до нових викликів. Інтерв'ю з першим заступником мера
- «Це ж ваш підвал, то хто має створити вам умови?» Інтерв’ю з львівським рятувальником
- Школи Львівщини почали навчання. Які зміни чекають учнів та вчителів
- Як працює львівська «швидка» та яких змін очікувати. Інтерв'ю з директором «екстренки»
- Навіщо Львівському медуніверситету дві лікарні та що зі вступом. Інтерв'ю з ректором
- «Люди хочуть знати, з ким служитимуть». Розмова про вакансії в армії
- Чи вплинула мобілізація на туризм на Львівщині та що обирають туристи
- Бронювання, відстрочка та повноваження ТЦК на Львівщині. Інтерв'ю з керівником апарату ОДА
- Головний патрульний Львівської області: «Червону зону ми не перетнули»
- Павло Шеремета: «Нам потрібні інновації, інакше завтра може не настати»
- Чи спрацює Саміт миру щодо України. Інтерв'ю з послом Швейцарії
- «Ветерани думають, що витягнуть себе, як барон Мюнхгаузен». Інтерв’ю із сексологинею
- Кожна 5-6 пара в Україні безплідна. Інтерв’ю з директоркою перинатального центру
- Які об'єкти на Львівщині пошкодили ракети. Розмова з головною архітекторкою області
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат