На початку зустрічі відразу кажу пані Наталії: «Ваш роман мене вразив, а як читала останні сторінки, то ніяк не могла стримати сліз». На що авторка «Мелодії кави у тональності кардамону» мені відповідає: «Не повірите, та навіть я писала і плакала, бо все пропускала через себе».

Наприкінці минулого року на екрани вийшла кількасерійна екранізація книжки про заборонене кохання українки з польським шляхтичем у Львові у ХІХ столітті. Написати роман авторку надихнули мемуари про непросту історію кохання бабусі й дідуся Андрея Шептицького – Софії Яблонської та Александра Фредра, хоча, звісно, у книзі ви прочитаєте зовсім іншу історію. Про містику у романі та фільмі, про історичні паралелі та характери героїв Tvoemisto.tv розповіла львівська письменниця та авторка книжки Наталія Гурницька. 

Чия насправді ця історія забороненого кохання?

Мій роман – це три захоплення в одному, оскільки шалено люблю Львів, читання та історію, особливо ХІХ ст. Я написала те, чого мені бракувало в українській літературі. У книжці багато речей стосується моєї родини, зокрема, імена героїв, місцевість. Наприклад, мої рідні мешкали саме на вул. Краківській, де й моя героїня. Та відкриттям для мене стала непроста історія забороненого кохання бабусі й дідуся Андрея Шептицького – Софії Яблонської та Александра Фредра. Вона вийшла заміж у 15 років за будівничого теперішнього театру імені Марії Заньковецької Станіслава Скарбека, який був набагато старшим від неї та досить авантюрним. Роман бабусі Шептицького з Александром Фредром почався водевільно – Скарбек заклався з офіцером, що той звабить його дружину. У результаті це парі переросло у справжнє почуття, проте для того, щоб розлучитися зі Станіславом та узаконити свої стосунки з Александром, Софії знадобилося аж 10 років. У книжці мотиви розказані по-іншому. Вирішила, що з поваги до бабусі та дідуся Андрея Шептицького залишу їхнє кохання з його таємницями для них. Але ж історія – гарна, і мене понесло.

То Анна та Адам жили в реальності?

Насправді Александр Фредро – не прототип Адама. Він був доволі специфічний у своїх висловах та інтересах, безпардонний у побуті. Взагалі мені здається, що герої роману жили реально. Мої дідусь та батько були антикварами, тому образ Адама – це асоціативний збірний образ рис мого дідуся, батька, навіть трохи чоловіка, загалом чоловіка тієї епохи. Щодо Анни, то багато хто каже, що бачить в ній мене. Хоча я, як авторка, є в кожному герої. Мені надзвичайно близька Аннеля, а в Терезі бачу свою бабцю з її патріархальністю та вмінням залагодити конфлікти. Всі ці спогади, емоції, мемуарні матеріали вилилися в книжку. Все трохи містично – навіть коли чогось не знала, все одно писала. А потім дізнавалася, що так і було, герої жили своїм життям.

Героїня на сторінках книжки кардинально змінюється. Чи не думали зробити Анну іншою?

У хорошій літературі персонаж не може бути статичний, він мусить розвиватися. Чесно кажучи, мені було важко писати таку молоду дівчинку, бо розуміла, що десь вона дурненька, але не була би вона такою юною і щиро закоханою, то ця історія не відбулася б. Крім того, у неї не було батька, брат жив у Львові, ще й заміж віддають за того, кого вона не любить. Анна шукала людину, на яку могла покластися. І ось з’явився впевнений у собі чоловік, який приділив їй увагу. Зрозуміло, що їй закрутилася голова. Можливо, Анна когось дратує, але я повинна була її такою зробити, показати психологічні моменти, чому вона закохалася в Адама, і чому у нього з’явився потяг до юної героїні. У другій і третій (її зараз пишу) частинах роману Анна вже інша. До речі, в третій частині я більше говорю про те, чому життя Адама склалося саме так.

Як зреагували на пропозицію екранізувати книжку?

Це було таке ж диво, як і видавництво книжки. Хоча пропозиція фільмувати роман вже не була першою, але випадковостей, напевно, не буває. Вона потрапила до рук актрисі Олені Лавренюк, яка передала її знайомим і колегам. Й з цього почали робити кіно. Коли я зустрілася з Оленою, побачила в ній Анну, хоча вона спершу хотіла зіграти Аннелю. Потім, по завершенню зйомок вона зізналася, що відчуває, ніби проживає все життя з Анною, а це рідко буває. Цікаво й те, що досі ніхто не може пояснити, чому саме «Каву з кардамон» обрали для екранізації. Іноді здається, що хтось зверху сидить і стежить, щоб все складалося.

До речі, містика є не тільки у книжці, а й в серіалі. Знімальна група їздила всією Західною Україною, щоб знайти палац, подібний до того, у якому жили герої. І вони таки знайшли закинутий палац Фредрів-Шептицьких у селі Вишня на Львівщині. Можна сказати, що це – маєток прототипів цього роману, і фільм знімали там, де колись й відбувалося заборонене кохання бабусі й дідуся Андрея Шептицького.

Ви, як авторка, мали вирішальний голос у відборі акторів?

Звичайно, ще б я не була залучена (сміється). Від початку ідеї ми з Оленою Лавренюк переживали процес, обговорювали не тільки героїв, а й усі деталі, я редагувала діалоги. Це вже було не окремим проєктом, а самим життям. У сералі трохи воно не так, як у моєму романі, але я розумію чому. В кіно – свої закони, хоча відступів небагато. Мені як авторці подобається все, де відбувається так, як у моїй книжці. Кайфую, коли чую, як говорять моїми діалогами, наприклад, коли вуйко Анни Павло видає в’язку галицизмів «Шляк би тебе трафив, а ти мантилепо францувата», то мені так добре (сміється). Я дуже хотіла, щоб була жива мова, і здебільшого так і є.

Грою Адама у виконанні Павела Делонга задоволені?

Зіграв гарно, хоча Анна як на мене – більше потрапляння в ціль. Адам ніби не зле, але й не зовсім те. У серіалі він стабільний, а в романі – більш динамічний. До речі, актор Павел Делонг – дуже талановитий. Загалом у серіалі багато польських акторів, і коли вони говорять, буває, чи не всю серію, потрібно все дублювати. Тоді трохи втрачається мова, але по-іншому зробити не могли.  

Хто з акторів здивував грою, чи навіть перевершив свого персонажа у книжці?

Я просто захоплююся і милуюся Павлом. Він суперечливий герой – такий колоритний, гарний, часом кумедний, а часом серйозний. Дуже мені подобається, як грають вони в парі зі своєю дружиною. Так само вражає Андрій, який грає у фільмі революціонера і майбутнього священника, у нього теж є романтичні почуття. І героїня, яка закохується в нього, хороша. Якби мені дали волю, я би аналогічно прописала і їх разом зводила. Що цікаво, я написала роман більшим на 200 сторінок. Але мені сказали, що такого великого роману ніхто не видасть. Тоді я практично переписала весь роман – забрала в Анни коліжанок, змінила лінію Андрія, зокрема, скоротила діалоги, переписала події. І дивіться як цікаво – в серіалі це повернули. Вийшло органічно.

Пані Наталю, чому саме такий кінець? І чи так само завершується серіал?

Те щастя, що мають Анна та Адам – це максимум, що я могла їм дати. У реальному житті, можливо, й не було би так, але я їх надто полюбила. До речі, почавши писати книжку, я спочатку писала її кінець. Є закони всесвіту, які вдається вловити і неможливо обманути. Я знала, що так буде, і герої самі йшли до цього. Як на мене, це щасливий кінець. Бо що їх чекало? Він старший, стає ревнивий, а вона вже не та дівчинка, вона ще багато може пережити. Як авторка я хотіла, щоб героїня розвивалася. Фільм закінчується дещо по-іншому. В один момент мені було сумно, але це точно не те, що собі продумують читачі. Це нове у сценарії, чого немає у книжці.

Як читала книжку, я і сміялася, і плакала. Цікаво, що відчували ви?

Мені здається, що і Анна, і Адам жили разом зі мною. Я взагалі писала і плакала. Навіть коли Анна народжувала, в мене було відчуття, що це реально. Була 5:00 год ночі, але я дописала цю главу, бо не могла процес народження залишити посередині. Це треба крізь себе пропустити, відчути так, щоб і читач зрозумів, відчув і побачив. Ще навіть коли не йшлося про зйомки фільму, всі говорили, що читаючи бачать кіно.

Для довідки

«Кава з кардамоном» – це драматична історія забороненого кохання українки з польським шляхтичем, яка розгортається у Львові в XIX столітті, за часів «Весни народів». 10-серійний серіал знятий за мотивами роману львівської письменниці Наталії Гурницької «Мелодія кави у тональності кардамону». Режисеркою картини стала Ірина Громозда. Локації для зйомок обрали у Львові, Жовкві, у Вишні та Києві. Головними героями фільму стали польський актор Павел Делонг та українська актриса Ольга Лавренюк. 

Це спільний проєкт Solar Media Entertainment та телеканалу СТБ, за підтримки Державного агентства України з питань кіно та Українського культурного фонду. Прем'єра серіалу відбудеться 20 грудня на каналі СТБ о 20.15.

Серіал «Кава з кардамоном» знімали в одному з найбільших в Україні павільйонів – на території Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Величезна локація площею 1650 кв м містила 12 кімнат, у кожній з яких щонайменше один раз змінювали декорації та перетворювали в інше приміщення. Спеціально для проєкту пошили понад 1000 костюмів, які відтврюють дух тієї епохи. 

Книжка «Мелодія кави у тональності кардамону» вийшла друком у 2014 році та є першою частиною трилогії. Продовженням стала друга частина «Мелодія кави у тональності сподівання». Наразі авторка Наталія Гурницька працює над третьою частиною роману.  

Юлія Осим

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.