Умовне Фото: НУШ

Умовне Фото: НУШ

Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?

3924 0
Майже у 100 зі 127 львівських шкіл цього року було організоване інклюзивне навчання. Психологи та освітяни кажуть, що відсоток таких дітей порівняно з десятьма попередніми роками зріс утричі. І якщо раніше діти із аутизмом, порушеннями інтелектуального розвитку, мовлення, зору, слуху, опорно-рухового апарату вчилися лише в спеціалізованих закладах, то тепер можуть навчатися й у звичайних школах на інклюзивній формі. Однак іноді школи відмовляють таким дітям у навчанні… Тvoemisto.tv дізналося, які труднощі можуть виникнути у батьків, діти яких мають особливі освітні потреби, чи мають право в школі відмовити дитині з інклюзією у навчанні та що в таких випадках робити батькам.

Пообіцяли, але не взяли

«Якщо б учителька захотіла і знайшла до сина підхід, проблем не виникало б і мови про зміну школи не було б», – каже мама восьмирічного сина, в якого у першому класі виявили гіперактивність і синдром дефіциту уваги.

Старшому синові Михайла та Наталі Семчишиних вісім років. Цього року дитина піде в другий клас. Проте перший рік навчання і для неї, і для батьків був складний.

Зі слів Михайла, перший семестр у львівській школі «Первоцвіт» для сина минув нормально, хоча він часто хворів і пропускав уроки. А ось у другому почалися проблеми: хлопець став неуважним, міг встати з-за парти і просто вийти з класу. Спочатку ніхто не розумів причини таких його дій, але після консультації психіатра і тесту МОХО (діагностика MOXO – комп’ютерний тест безперервної продуктивності, який дозволяє діагностувати синдром порушення активності та уваги (СДУГ) з точністю 90% у дітей і дорослих – Ред.) у дитини виявили розлад дефіциту уваги та гіперактивність. 

Як зазначала раніше в коментарі Tvoemisto.tv психотерапевтка за напрямками психодрама, дитяча та юнацька психотерапія Дитячого центру здоров’я ім. Анни Мазуренко Юлія Кудрявцева, розлад (або синдром) дефіциту уваги та гіперактивності пов’язаний із порушенням психоемоційного розвитку. Є три ознаки, які на це вказують. Перша – труднощі довільної уваги, тобто концентрації, переключення уваги, швидка виснажливість. Друга – імпульсивність, непередбачуваність в діях і думках. Третя – рухова розгальмованість.

Як розповіла мама хлопчика Наталя, перед самим навчанням, тобто перед першим класом, дитину оглядав психолог, але на жодні відхилення не вказав.

Прийшовши до вчительки і намагаючись пояснити поведінку свого сина, мовляв, нічого страшного з ним немає, потрібно лише приділяти більше уваги, жінка почула, що дефіцит уваги в хлопця виник через те, що самі батьки з ним мало займаються і не приділяють йому достатньо уваги. Ба більше, порадили звернутись усією сім’єю до спеціаліста.

«До дитини вчителька почала ставитись не дуже адекватно і звинувачувала у всьому передусім нас, батьків», – пояснює Михайло.

А Наталя додає: «Якби вчителька захотіла і знайшла до сина підхід, цілком можливо, що проблем не виникало б і мови про зміну школи не було б».

Через таке ставлення до сина батьки вирішили забрати його з цієї школи і записати в іншу. У новій школі спершу все було гаразд – хлопець навіть вирушив із класом у мандрівку, батьки здали гроші на потрібні зошити та книжки, а з учителькою домовилися про додаткові заняття, щоби «підігнати» програму. Але упродовж місяця вчителька ігнорувала дзвінки, а згодом написала повідомлення зі словами вибачення, що місця у класі для дитини немає. Лише після того, як батьки поскаржились у Міносвіти, місце знайшлося.

Чи піде дитина саме в цю школу, батьки ще думають, бо вважають, що коли зараз є таке ставлення до їхнього сина, то далі може бути ще гірше.

«Ми цікавилися, чи є місця в різних школах Львова. Спочатку кажуть, що є, але коли признаємося, що в дитини гіперактивність, дають зрозуміти, що місць немає», – веде далі Наталя.

Наразі жодних документів щодо інклюзивного навчання батьки сину не виробляли, бо не вважають за доцільне. Наголошують, що він у них дуже розумний, комунікабельний, добре читає, знає табличку множення, ось тільки поведінка могла б бути кращою.

Оксана із Золочева, що на Львівщині, разом із 11-річним сином уже майже півтора року в Польщі. В її хлопця ДЦП, порушення мовлення. Каже, що була змушена втікати від війни, бо часті гучні сирени повітряних тривог, спускання в укриття дуже шкодили дитині і ще більше додавали тривожності.

«В Україні свою школу ми не покидаємо, лиш перевелися на домашнє навчання. Думали, що лише так і вчитимемось, але змушені були піти в тутешню школу, бо в Польщі нема такого, щоб дитина шкільного віку не вчилась у школі. Це обов’язково, інакше можуть бути проблеми, маю на увазі соціальні служби, поліцію. Інклюзія тут на високому рівні – дітей вважають рівноправними, вони, як усі інші, можуть здобути повноцінну освіту й жити повноцінним життям. Тут готують більше до соціалізації, але в Україну ми все одно повернемося. Син хоче до своїх однокласників, свого класу, школи, вчителів», – розповідає Оксана.

Про те, що Україна – країна можливостей, але не інклюзії, в інтерв’ю Tvoemisto.tv розповідала й Маріанна Гринишин. В її сина – аутизм. Зараз жінка в Канаді, де дуже добре ставлення до людей з особливими потребами. В Україні, на її думку, ситуація не така: «Знаю випадок, коли в школі батьки голосували, згодні чи не згодні, щоб у їхньому класі навчалася дитина з особливими освітніми потребами».

Інклюзія в школах – щорічний приріст

Зі слів головної спеціалістки сектору позашкільної освіти та інклюзивного навчання Львівської міської ради Орисі Пецій, у Львівській громаді інклюзивне навчання організоване в 96 школах зі 127 наявних. У 2022/2023 навчальному році в інклюзивних класах цих шкіл навчалося 699 дітей із особливими освітніми потребами. В деяких школах інклюзивних класів одиниці, проте є такі, де відкрили по 15-20, а то й 40 класів. Найбільше їх у 82-й та 95-й школах. Загалом у школах міста розгорнули й відкрили 534 інклюзивні класи. В новому навчальному році дітей значно побільшає.

«Остаточна інформація буде відома перед самим навчальним роком, але вже зараз можемо сказати про 848 дітей, які навчатимуться в інклюзивних класах. У нас із року в рік збільшується кількість дітей із особливими освітніми потребами, але тепер уперше за багато років маємо суттєвий приріст – 150 дітей. Почасти це пов’язане з тим, що збільшилася кількість дітей із числа ВПО», – пояснює Орися Пецій.

Психологиня, заступниця директора навчально-реабілітаційного центру «Довіра», корекційна педагогиня Оксана Бокало додає, що порівняно з останнім десятиліттям кількість дітей із особливими освітніми потребами без перебільшення зросла втричі.

За кордон під час війни виїхало від 10 до 15 відсотків дітей із особливими освітніми потребами. Проте більшість, як наголосила Орися Пецій, планують повернутися в Україну.

«Умови для дітей із особливими освітніми потребами кращі за кордоном насамперед тому, що суспільство розуміє і приймає інклюзію. Враховується доступність, люди нормально сприймають особливості чи відмінність, створені хороші умови для розвитку та навчання. Водночас за останні п’ять-сім років в українському суспільстві загалом та у Львові зокрема також відбувся великий поступ у сприйнятті й розумінні дітей із особливими освітніми потребами», – каже спеціалістка.

Оксані Бокало не з чуток відомо, що деякі батьки, які через війну виїхали з дітьми з інклюзією за кордон, хочуть повернутися в Україну.

Інклюзивне навчання – кому і задля чого

Діти з особливими освітніми потребами – це діти з різними проблемами фізичного й інтелектуального розвитку, розладами аутичного спектра, порушеннями мовлення, зору, слуху, опорно-рухового апарату, ті, що недостатньо соціалізовані. І якщо раніше їм рекомендували навчатися в спеціалізованих закладах, то зараз кожен має право на освіту в звичайних школах – на інклюзивній формі навчання. Більшість тих, що вчаться у середніх загальноосвітніх закладах Львова, мають розлади аутичного спектра, інтелектуальні порушення, затримку розвитку чи мовленнєві порушення.

Оцінку, визначення статусу у Львові проводять фахівці інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ). У місті таких загалом сім – у кожному районі. Психологи, логопеди, дефектологи, реабілітологи працюють із дітьми, які йдуть як у загальноосвітні школи, так і в спеціалізовані заклади (зі складними порушеннями). До кожної дитини має бути індивідуальний підхід.

Щодо розладу дефіциту уваги та гіперактивності, то донедавна їх не сприймали як діагноз чи окремий стан, не виносили в окрему категорію дітей із особливими освітніми потребами, які повинні навчатись у інклюзивних класах. Зараз ситуація змінилася, відтак ІРЦ таке право надають.

Як пояснює Орися Пецій, коли уважні педагоги – вихователі в садку чи вчителі у школі – помічають у дитини якісь проблеми, наприклад відхилення у поведінці, то повинні порадити батькам звернутися в інклюзивно-ресурсний центр, аби його фахівці вивчили випадок та з’ясували, чи не потребує дитина додаткової підтримки. Проте звернення в ІРЦ є добровільним. І навіть якщо батьки звернулися в Центр та отримали позитивний висновок, вони не мусять приносити його дирекції школи.

«Синдром дефіциту уваги та гіперактивність – не захворювання, яке вимагає особливого лікування, а стан, що потребує корекції. Тому навчатися дитині в інклюзивному класі чи не навчатися, вирішувати  батькам. Педагогам і батькам спочатку варто порадитися з методичним центром, ІРЦ щодо правильного підходу до дитини та її подальшого навчання у школі, зважаючи на те, як буде краще їй самій», – коментує спеціалістка.

Інтереси дитини понад усе

Перебування дитини в інклюзивному класі, якщо на це є причини і висновок ІРЦ, завжди на краще, адже вона зможе повноцінно розвиватися, отримувати допомогу, ходити на корекційно-розвиткові заняття.

«Дуже часто в батьків виникають стереотипи. Боячись осуду, вони не хочуть подавати в школу висновок ІРЦ, бо їхню дитину переведуть у інклюзивний клас. Але тут варто на перше місце ставити інтереси дитини – як і де їй буде краще навчатися і розвиватися. При вчасній та правильній допомозі стан можна виправити. Працюючи в спеціальному класі, дитина зможе отримувати корекційно-розвиткові заняття, з нею працюватимуть логопеди, психологи інші фахівці. Усе залежить від того, який рівень підтримки призначать у ІРЦ», – веде далі співрозмовниця.

Загалом фахівці інформаційно-ресурсного центру можуть призначити чотири рівні підтримки – другий і третій, четвертий і п’ятий. Перший рівень є найслабшим, його може виставити вчитель, і тоді підтримку реалізує безпосередньо педагогічний колектив. Тобто це легкі порушення, які можуть, ба навіть повинні, виправляти самі педагоги. В інших чотирьох рівнях фінансування корекційних педагогів здійснюється державним коштом.

Встановлення другого рівня підтримки є підставою для відкриття інклюзивного класу, де працюватимуть асистент учителя (це обов’язково педагогічний працівник, який допомагає вчителю не лише з дитиною із особливими освітніми потребами, а й організовує уроки так, щоб у рівних умовах навчальним процесом були охоплені всі діти в класі) або асистент дитини (соціальний працівник, який забезпечує соціально-побутові потреби дитини – допоможе вдягнутися, принести речі, вийти до вбиральні тощо).

Термін перебування дитини в інклюзивному класі різний. Відповідно до нових змін, внесених до порядку організації інклюзивного навчання, висновок ІРЦ видають на кожному рівні освіти – в дошкіллі, початковій освіті, базовій тощо. Отож після кожного етапу фахівці центру дивляться, чи є в дитини прогрес, а можливо, й регрес, і видають новий висновок ІРЦ.

Спеціалістка з інклюзивного навчання Львівської міськради додає, що інклюзія у Львові на доволі високому рівні. У школах вистачає асистентів учителів, чого не скажеш про педагогів, які надають корекційно-розвиткові послуги та проводять заняття: логопедів, дефектологів, сурдопедагогів, реабілітологів. Покращилося й розуміння самих людей та сприйняття довкола себе дітей з інклюзією.

«У суспільстві ще є упередження, що звичайні школи створені лише для «звичайних» дітей. Але це радше думка окремих людей. Інклюзія в наших школах – вже норма, як і в цілому світі. Україна – цивілізована країна. Якщо ще кілька років тому ми проводили різні заходи, де намагалися більше розповісти про дітей із особливими освітніми потребами, інклюзією, звертали увагу на толерантне ставлення до них, то зараз це питання нівелюється. У багатьох львівських школах учні до дітей із особливими освітніми потребами ставляться як до рівних собі», – каже вона.

Не прогавити проблему і вчитися далі 

У випадку, коли батьки або вчителі помітили перші «дзвіночки», як-от активну рухливість, непосидючість, зривання уроків, погану організованість, концентрацію уваги, відволікання на будь-які сторонні подразники (відчинення вікна, дверей, падіння на підлогу ручки), психологиня Оксана Бокало радить діяти без зволікання:

«Насамперед батькам варто прислухатися до слів та порад учителя, не ігнорувати їх. Звісно, вчитель говорить все відповідно до своїх спостережень, але маємо непоодинокі випадки, коли через це між батьками й учителями виникають конфлікти, непорозуміння. Краще запитати вчителя поради або звернутися до шкільного психолога, щоб вони вказали на подальші кроки. Наголошую, що навіть звернувшись в ІРЦ, не чекайте відразу, що дитині дадуть негативний висновок! Консультація психолога чи іншого спеціаліста скерує до правильних дій».

Зі слів Орисі Пецій, держава створила всі умови у школах, щоб інклюзивне навчання було на належному рівні: оплачує корекційно-розвиткові заняття, вчителі отримують доплату за роботу в інклюзивному класі.

Відмовити у навчанні в школі дитині з особливими освітніми потребами не має права ніхто! Батькам, які мають висновок ІРЦ і прийшли із заявою до директора про переведення дитини на інклюзивне навчання, повинні пообіцяти відкрити інклюзивний клас та прийняти асистента вчителя.

Оксана Бокало, як і Орися Пецій, кажуть, що випадки, коли дітям із особливими освітніми потребами відмовляли у навчанні в школах, поодинокі, але відомі. Проте повністю звинувачувати в цьому школу і вчителів не варто.

«Вчителі, які працюють із дітьми з особливими освітніми потребами, мають дефектологічну освіту. Якщо такого досвіду школа не має, можливо, педколектив просто не знає, як з дитиною працювати, боїться їй нашкодити. Це і є найпоширеніша причина відмови», – констатує Оксана Бокало.

А Орися Пецій додає, що батькам, яким у школі відмовили в навчанні дитини з особливими освітніми потребами, вони готові надати консультаційну та навіть правову допомогу.

«Інтереси дитини завжди на першому місці. У кожному конкретному випадку стараємося вникнути у ситуацію і зрозуміти, що хочуть батьки для своєї дитини, та спільно знайти правильне рішення», – зазначила спеціалістка з інклюзивного навчання ЛМР.

Інклюзія розширює світ дитини із особливими освітніми потребами. І те, наскільки вона впорається з цим, залежить не лише від освітян, а й від батьків.

Ольга Шведа

Фото: Нова українська школа(НУШ), Getty images 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!