«Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо»

1161 0
«Треба орієнтуватися на те, як тут житимуть люди, як ми з вами тут житимемо, як наші діти тут житимуть, бідні люди, ті, що постраждали від війни, ветерани, ті, що прийдуть із війни, ті, що багато втратили, їхні родичі».

У межах святкування свого 10-річчя медіа-хаб «Твоє місто» провів публічну дискусію «Місто для перемоги». Її учасники обговорили питання, важливі для досягнення перемоги та майбутнього тилових міст: економічний розвиток, психологічна стійкість та людський ресурс. 

Участь в дискусії взяли економіст, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи Павло Шеремета, старша віцепрезидентка HR у SoftServe, експертка DYB Ukraine з розвитку людського капіталу та управління змінами Рената Дельпорте і психіатр, керівник програми «Психологія» Українського католицького університету Роман Кечур. Модерував дискусію СЕО та співзасновник «Твого міста» Тарас Яценко.

Сьогоднішню дискусію «Місто для перемоги» розпочнемо з економіки. Наш друг – президент Асоціації архітектури Франції Мартен Дюплантьє сказав, що економіка і війна не можуть існувати окремо, вони як два крила. Що змінилося за ці більш ніж два роки? Що мали б робити тилові міста?

Павло Шеремета: Вітаю «Твоє місто» з ювілеєм, з 10-річчям! Це велика віха, яка означає, що ви вижили, на відміну від майже 90% бізнесів, які не виживають у перший рік. А ви вже прожили 10 років і не перестаєте працювати в складній конкурентній галузі.

Читайте також. Валерій Пекар: Нам потрібна допомога, але щоб її здобути, треба знати що це

Що того, чого ми навчилися за ці два роки, ми навчилися виживати. Це очевидно. Що ми повинні навчитися за наступні два роки? До речі, дякую, що не використовуєте словосполучення “економічний фронт”: фронт у нас один – він на сході, а тут тил, і ви правильно кажете, що ми повинні вчитися. До цього ми ще реально не підійшли, але назву три важливі пункти. 

Перший – добре, що ми повернулися назад до реальності. Ми всі хотіли перемогти ще торік або ж як мінімум цього року навесні, однак реальність трохи інша, аніж наші фантазії. Вона полягає в тому, що нація-агресор переважає нас у три з половиною рази за кількістю населення. Про це ми знаємо. Але я не знаю, чи відомо вам, що до повномасштабної війни нація-агресор переважала нас в економіці у вісім разів: економіка росії – це 1,6 трильйона доларів, а нас – 0,2 трильйона доларів, тобто 200 мільярдів доларів на піку у 2021 році, до війни. І мені сьогодні вчергове сказали, що це все нафта. Я кажу: стривайте, нафта – один із найменш продуктивних способів заробляння грошей.

І ось питання: як підвищити продуктивність в тилу, насамперед тому, що ми все ще працюємо непродуктивно?

Я бачу, як будують графіки. На третій місяць після початку повномасштабної війни нам казали, що продуктивність не знизилася, незважаючи на всі катаклізми. Але ми точно знаємо, якою є наша продуктивність.

Роман Кечур, Павло Шеремета, Рената Дельпорте

Другий пункт – чому я як достатньо забезпечена людина плачу за газ і електроенергію за соціалістичними тарифами? Я не можу цього зрозуміти. Куди звертатися? Я розумію, що бідним треба допомогти. Розділіть бідних і небідних. Чому небідні повинні під час війни платити за соціалістичними тарифами? Я не можу цього зрозуміти.

Третій пункт – пенсійна реформа. Світ заощаджує в середньому 25-27 відсотків від ВВП. Це нормальний показник. Тепер мені торочать про промислові парки в Китаї, що начебто це і є шлях до успіху. Якщо ми створимо промислові парки, то будемо такими як Китай, а може, навіть ще кращі. А це нічого, що Китай заощаджує 46 відсотків від ВВП, а ми лише 13-ть? У них багато грошей. Візьміть їхні 11 трильйонів доларів ВВП, помножте на 0,46 і побачите, що в них майже 5 трильйонів доларів заощаджень. А тепер візьміть наші 170 мільярдів доларів за минулий рік і помножте їх на 0,13. Я сьогодні це рахував, це 22 мільярди доларів. Ми ще не вийшли на показники Китаю, ми просто вийшли на 26 відсотків, що трішки більше, ніж половина Китаю. В Конгресі «зависли» 60 мільярдів. А це третина того, за що ми стільки місяців боролися і просили: «Байдене, дай гроші!».

Нам треба зробити пенсійні рахунки, особисті, приватні та державні пенсійні фонди. Вони інвестуватимуть в економіку, в інфраструктуру так, як це є в Китаї. 

Читайте також.  Володимир Єрмоленко, Тетяна Огаркова: «Ми вийдемо з цієї війни переможцями, але це буде дуже знекровлена країна»

А тепер щодо того, яка роль міст у цьому. Можна сказати, що ні перша, ні друга, ні третя. Третьою була пенсійна реформа, першою – продуктивність. Продуктивність має вплив, і Львів точно має на це вплив. Роль міста в тому, щоби сприяти, і Львів це робить дуже добре, посилювати підприємливість, яка є двигуном інновації. Інновації – це 85% зростання. А підприємцям та інноваторам потрібні три речі: фінанси, освіта і спільнота.

У Львові є Український католицький університет, але йому теж потрібна конкуренція, як і всім. Спільнота – це, власне кажучи, те, що ви робите, зокрема через своє медіа. Фінанси ми також усі залучаємо, але їх має бути ще більше, зокрема через муніципальні пенсійні фонди, кредитні спілки, пенсійні спілки, які ми можемо вибудувати та до яких може бути більша довіра. Американська практика така: ви заощаджуєте, а ми подвоюємо ваші заощадження, кажуть багато корпорацій. Це важливо для людей, це дуже важливо для економіки. А в нас узагалі не говорять про заощадження. Мене часто запитують, що це таке, навіть економісти, а це, до речі, доходи мінус витрати.

Пані Ренато, щоби працювало місто, потрібні люди, які це все менеджеритимуть і працюватимуть як виконавці. Як у нас із цим?

Рената Дельпорте: Якраз учора я мала нагоду побувати на одній цікавій зустрічі щодо трудової міграції в Україні. Так ось, виїхало досить багато людей, і всі ми маємо уявлення, що як тільки закінчиться війна, всі одразу повернуться в Україну, зокрема у Львів. А насправді приблизно 70 відсотків українців, які живуть за кордоном, уже асимілювалися. Основною ознакою цієї асиміляції є те, що діти пішли в школи, інші навчальні заклади, і вже не захочеться їх звідти забирати. Далі, щойно відкриють кордон, виїдуть чоловіки, сім'ї яких ще збереглися і живуть за кордоном, бо не всі сім'ї збереглися, ми це теж знаємо. Багато хто поїде в безпечніші місця. 

Насправді в України є два варіанти. Перший – трудова міграція. Нам треба буде набрати від чотирьох до шести мільйонів людей за наступні два роки після перемоги. Але наша країна взагалі не готова до цього, ми не знаємо, як брати іноземців на роботу, як інтегрувати їх у суспільство, як вони житимуть у нашому місті, якщо не знають, наприклад, української мови, а ми не знаємо англійської. 

Другий варіант – роботизація. Працюватимуть або роботи, або мігранти. Цікаво, наскільки Львів готовий до приймання іноземних громадян на роботу. Я просто собі уявляю, як ви берете когось, оформляєте його на роботу і намагаєтеся йому пояснити, що робити з посадовою інструкцією, штатним розписом і всім оцим «чудом», яке в нас є. 

Тому на нас чекає дуже велика робота з інтеграції іноземних громадян.

До речі, вони сюди вже почали заїжджати, наприклад є значна кількість людей із Молдови. Індуси тільки приглядаються, а китайці взагалі на нас не дивляться, як і казахи. Тобто нам доведеться працювати переважно з індусами та молдованами.

Що стосується Львова, то тут іще один момент: є такий показник, скільки коштів у середньому витрачає людина на оплату однокімнатної квартири середнього рівня. Так ось, у Львові вона має віддавати за неї 78%, а на 22%  повинна зробити всю решту. Чи може місто щось вдіяти з цим – мабуть, питання не до мене.

Бізнес не завжди спроможний підвищувати зарплату на стільки, щоби працівник витрачав понад 70% на оренду. Адже ще треба допомагати армії. Чи не єдиним варіантом є покращення продуктивності, але як її покращувати?

Рената Дельпорте. Це мають бути бізнеси, але не на нафті, бо у Львові нафти нема. Львів відомий тим, що тут дуже добре розвиваються інтелектуальні бізнеси, зокрема ІТ. Львів є найбільшим хабом для ІТ. Але, крім цього, ви бачите, скільки логістичних центрів тепер будують? Не хочу вас лякати, але… Завжди говорять про кадровий голод. Так ось, на нас чекає не голод, а кадровий голодомор! Зараз дуже важко набрати людей на роботу, а буде ще важче. Знайти комірника чи водія автонавантажувача дуже і дуже складно. Але для того, щоб люди могли не лише платити за квартири, а ще й донатити, жити, ходити в театри (ми ж можемо робити це тут, у тилу), варто підвищити продуктивність, створювати індустрії, які дадуть людям можливість добре заробляти.

Павло Шеремета. Наведу один короткий, але яскравий приклад: Сингапур – не остання економіка в світі. 5 мільйонів, як на місто, це багато. І це, до речі, приклад, що може зробити місто. Сингапур, Джакарта, Куала-Лумпур Гонконг і Бангкок конкурували, хто прийме ексклюзивний тиждень Тейлор Свіфт у місті. Переміг Сингапур, який заплатив Тейлор Свіфт, за даними різних джерел, від п’яти до 10 мільйонів доларів. Вона за тиждень дала шість концертів на національному стадіоні, де було 60 тисяч людей щовечора, і принесла місту 450 мільйонів сингапурських доларів – приблизно 400 мільйонів американських доларів. Я порахував, що це 5% від їхньої економіки. 

Павло Шеремета

І коли я в міністерстві запитував (Павло Шеремета очолював Міністерство економічного розвитку і торгівлі України в 2014 році – Ред.), що таке наша реальна економіка, то мені сказали, що вугілля, нафта, метал – це реально, а Тейлор Свіфт – це нереально. І SoftServe – одна з найбільших українських ІТ-компаній), до речі, теж нереально. Це те, що нам треба змінювати.

І Львів є дуже хорошим містом для цього, бо нафти і газу тут нема, але є реальна креативна економіка.

Пане Романе, а як нам це все імплементувати, враховуючи постійний щоденний стрес, який впливає на нас уже понад два роки? Як його подолати, щоб стати кращими, ефективнішими, продуктивнішими?

Роман Кечур: Повернімося в історію, перегорнімо сторінки: чи ми колись бачили життя без стресу? Раніше в людей ніхто не питав, переживають вони чи ні. Тепер з'явився стрес, тому що з'явилася психіка, тому що з'явилися люди як особистості. Я сказав би, що це радше позитивна новина, не негативна, це означає, що ми інакше дивимося одне на одного і на місце людини в цьому світі, який будуємо. Тепер про загальний рецепт. Мовиться про стійкість, тобто про таке модне слово, як “резильєнтність”. Що таке стійкість, резильєнтність? Це здатність пружинити, бути пружним, піддаватися натиску зовнішнього впливу і вертатися назад. Тривалий час у загальній психології була така ідея, що з одного боку є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), про який уже всі чули, а з другого боку – ось ця стійкість.

Тому що є велика кількість людей із ПТСР, у яких багато симптомів: тривога, депресія, розлади сну, багато всього, і вони є стійкими. Рецепт простий і полягає в тому, щоб мати уявлення про майбутнє. Бо якщо ми озираємося назад, переживаємо, повертаємося до травми і не маємо перспективи майбутнього, то нічого не спрацює. Тоді будь-яка проблема, яку ми тут озвучували, будь-які цифри нас убиватимуть. Ми думаємо: «Боже, вугілля, нафти нема, а ще ці емігранти…» І тоді кожна проблема нас просто вбиває. Чому? Тому що ми постійно озираємося назад, а треба будувати перспективу, йти вперед. Легко казати, а як збудувати? Тут нам допоможуть віра і надія. Якщо в нас немає надії, то в нас немає майбутнього. А що таке надія? А надія – це не те, що ми кажемо одне одному, що все буде добре, бо незрозуміло, як буде. Але ми сподіваємося, віримо. У цьому правда. І коли я кажу вам, що все буде добре, це означає, що я вам брешу. Я думаю, що ви малі діти, а я дорослий і виголошую вам зверху якісь проповіді. Я цього не вмію, моя справа говорити правду, як її розумію я. Згадати хоча б Вацлава Гавела, який казав, що надія полягає не в тому, що все буде добре, надія полягає в тому, що щось має сенс. Те, що ми робимо, має сенс.

Розумієте, мені здається, що коли ми розглядаємо будь-яку проблему, як-от проблему міграції, економічного зростання чи якісь інші проблеми, то неможливо будь-що вирішити, якщо нема розуміння, навіщо ти все це робиш. Я приїжджаю в Німеччину, дивлюся: у них такі автобани, так багато дорогих машин, але… бачу знервованих людей, які ненавидять життя, з ранку до ночі працюють. Приїжджаю в Португалію, де гірші дороги, але гарно світить сонце, усміхнені люди. Я запитую себе, який ВВП нам потрібен, маємо всіх перемогти у ВВП чи не всіх? Якби я займався бізнесом, то говорив би про ВВП, але я досліджую людину. 

Читайте також. Олександра Матвійчук: Ми не можемо собі дозволити песимізм  - це розкіш

Мені здається, що треба орієнтуватися на те, як тут житимуть люди, як ми з вами тут житимемо, як наші діти тут житимуть, бідні люди, ті, що постраждали від війни, ветерани, ті, що прийдуть із війни, ті, що багато втратили, їхні родичі.

Я хотів би наголосити, що перші 30 років ми будували суспільство конкуренції, змагалися, хто кращий, хто більший, хто має глибшу шахту, більше нафти, більший будинок, краще освічених дітей, гарніші вишиванки. Якщо ми продовжуватимемо цю лінію, то опинимося в тупику, тому що не можна конкурувати з людьми, які втратили все. Є ті, що втратили роботу, батьківщину, здоров'я рідних, близьких. Розумієте, дитина, яка вчиться у школі онлайн, бо на неї падають бомби, буде гірше вчитися, а відтак відставатиме в конкуренції. Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо. Ми збудуємо розщеплене суспільство, яке конкуруватиме, зіштовхуватиме людей. Франція пережила п'ять революцій, і що два-три роки там палять автомобілі. В нас може бути й така динаміка.

Нам треба будувати суспільство солідарності.

Нам треба зробити так, щоб ті, котрі заробляють (місто ж заробляє, у нас же з'явився релокаційний  бізнес), поділилися з тими, котрі втратили. І якщо ми, окрім інновацій та розвитку в економіці, будемо це робити, то зможемо побудувати солідарне суспільство, здатне долати різні складнощі. 

Роман Кечур

А чи є якийсь рецепт, як налаштуватися на те, щоби просто вірити й не думати про те, що буде. Чи є якийсь «тумблер», який можна ввімкнути?

Розумієте, якщо ця війна має сенс, якщо ця боротьба має сенс, тоді ми все це подолаємо. А якщо це не має сенсу, то нема й цього «тумблера». Це вигорання, ця втома починаються через те, що люди просто не вірять у те, що роблять. Якщо люди вірять у те, що роблять, вони це все подолають.

 

Текст Софії Вітовської 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

___________________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

 

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!