
«Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо»
У межах святкування свого 10-річчя медіа-хаб «Твоє місто» провів публічну дискусію «Місто для перемоги». Її учасники обговорили питання, важливі для досягнення перемоги та майбутнього тилових міст: економічний розвиток, психологічна стійкість та людський ресурс.
Участь в дискусії взяли економіст, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи Павло Шеремета, старша віцепрезидентка HR у SoftServe, експертка DYB Ukraine з розвитку людського капіталу та управління змінами Рената Дельпорте і психіатр, керівник програми «Психологія» Українського католицького університету Роман Кечур. Модерував дискусію СЕО та співзасновник «Твого міста» Тарас Яценко.
Сьогоднішню дискусію «Місто для перемоги» розпочнемо з економіки. Наш друг – президент Асоціації архітектури Франції Мартен Дюплантьє сказав, що економіка і війна не можуть існувати окремо, вони як два крила. Що змінилося за ці більш ніж два роки? Що мали б робити тилові міста?
Павло Шеремета: Вітаю «Твоє місто» з ювілеєм, з 10-річчям! Це велика віха, яка означає, що ви вижили, на відміну від майже 90% бізнесів, які не виживають у перший рік. А ви вже прожили 10 років і не перестаєте працювати в складній конкурентній галузі.
Читайте також. Валерій Пекар: Нам потрібна допомога, але щоб її здобути, треба знати що це
Що того, чого ми навчилися за ці два роки, ми навчилися виживати. Це очевидно. Що ми повинні навчитися за наступні два роки? До речі, дякую, що не використовуєте словосполучення “економічний фронт”: фронт у нас один – він на сході, а тут тил, і ви правильно кажете, що ми повинні вчитися. До цього ми ще реально не підійшли, але назву три важливі пункти.
Перший – добре, що ми повернулися назад до реальності. Ми всі хотіли перемогти ще торік або ж як мінімум цього року навесні, однак реальність трохи інша, аніж наші фантазії. Вона полягає в тому, що нація-агресор переважає нас у три з половиною рази за кількістю населення. Про це ми знаємо. Але я не знаю, чи відомо вам, що до повномасштабної війни нація-агресор переважала нас в економіці у вісім разів: економіка росії – це 1,6 трильйона доларів, а нас – 0,2 трильйона доларів, тобто 200 мільярдів доларів на піку у 2021 році, до війни. І мені сьогодні вчергове сказали, що це все нафта. Я кажу: стривайте, нафта – один із найменш продуктивних способів заробляння грошей.
І ось питання: як підвищити продуктивність в тилу, насамперед тому, що ми все ще працюємо непродуктивно?
Я бачу, як будують графіки. На третій місяць після початку повномасштабної війни нам казали, що продуктивність не знизилася, незважаючи на всі катаклізми. Але ми точно знаємо, якою є наша продуктивність.
Роман Кечур, Павло Шеремета, Рената Дельпорте
Другий пункт – чому я як достатньо забезпечена людина плачу за газ і електроенергію за соціалістичними тарифами? Я не можу цього зрозуміти. Куди звертатися? Я розумію, що бідним треба допомогти. Розділіть бідних і небідних. Чому небідні повинні під час війни платити за соціалістичними тарифами? Я не можу цього зрозуміти.
Третій пункт – пенсійна реформа. Світ заощаджує в середньому 25-27 відсотків від ВВП. Це нормальний показник. Тепер мені торочать про промислові парки в Китаї, що начебто це і є шлях до успіху. Якщо ми створимо промислові парки, то будемо такими як Китай, а може, навіть ще кращі. А це нічого, що Китай заощаджує 46 відсотків від ВВП, а ми лише 13-ть? У них багато грошей. Візьміть їхні 11 трильйонів доларів ВВП, помножте на 0,46 і побачите, що в них майже 5 трильйонів доларів заощаджень. А тепер візьміть наші 170 мільярдів доларів за минулий рік і помножте їх на 0,13. Я сьогодні це рахував, це 22 мільярди доларів. Ми ще не вийшли на показники Китаю, ми просто вийшли на 26 відсотків, що трішки більше, ніж половина Китаю. В Конгресі «зависли» 60 мільярдів. А це третина того, за що ми стільки місяців боролися і просили: «Байдене, дай гроші!».
Нам треба зробити пенсійні рахунки, особисті, приватні та державні пенсійні фонди. Вони інвестуватимуть в економіку, в інфраструктуру так, як це є в Китаї.
Читайте також. Володимир Єрмоленко, Тетяна Огаркова: «Ми вийдемо з цієї війни переможцями, але це буде дуже знекровлена країна»
А тепер щодо того, яка роль міст у цьому. Можна сказати, що ні перша, ні друга, ні третя. Третьою була пенсійна реформа, першою – продуктивність. Продуктивність має вплив, і Львів точно має на це вплив. Роль міста в тому, щоби сприяти, і Львів це робить дуже добре, посилювати підприємливість, яка є двигуном інновації. Інновації – це 85% зростання. А підприємцям та інноваторам потрібні три речі: фінанси, освіта і спільнота.
У Львові є Український католицький університет, але йому теж потрібна конкуренція, як і всім. Спільнота – це, власне кажучи, те, що ви робите, зокрема через своє медіа. Фінанси ми також усі залучаємо, але їх має бути ще більше, зокрема через муніципальні пенсійні фонди, кредитні спілки, пенсійні спілки, які ми можемо вибудувати та до яких може бути більша довіра. Американська практика така: ви заощаджуєте, а ми подвоюємо ваші заощадження, кажуть багато корпорацій. Це важливо для людей, це дуже важливо для економіки. А в нас узагалі не говорять про заощадження. Мене часто запитують, що це таке, навіть економісти, а це, до речі, доходи мінус витрати.
Пані Ренато, щоби працювало місто, потрібні люди, які це все менеджеритимуть і працюватимуть як виконавці. Як у нас із цим?
Рената Дельпорте: Якраз учора я мала нагоду побувати на одній цікавій зустрічі щодо трудової міграції в Україні. Так ось, виїхало досить багато людей, і всі ми маємо уявлення, що як тільки закінчиться війна, всі одразу повернуться в Україну, зокрема у Львів. А насправді приблизно 70 відсотків українців, які живуть за кордоном, уже асимілювалися. Основною ознакою цієї асиміляції є те, що діти пішли в школи, інші навчальні заклади, і вже не захочеться їх звідти забирати. Далі, щойно відкриють кордон, виїдуть чоловіки, сім'ї яких ще збереглися і живуть за кордоном, бо не всі сім'ї збереглися, ми це теж знаємо. Багато хто поїде в безпечніші місця.
Насправді в України є два варіанти. Перший – трудова міграція. Нам треба буде набрати від чотирьох до шести мільйонів людей за наступні два роки після перемоги. Але наша країна взагалі не готова до цього, ми не знаємо, як брати іноземців на роботу, як інтегрувати їх у суспільство, як вони житимуть у нашому місті, якщо не знають, наприклад, української мови, а ми не знаємо англійської.
Другий варіант – роботизація. Працюватимуть або роботи, або мігранти. Цікаво, наскільки Львів готовий до приймання іноземних громадян на роботу. Я просто собі уявляю, як ви берете когось, оформляєте його на роботу і намагаєтеся йому пояснити, що робити з посадовою інструкцією, штатним розписом і всім оцим «чудом», яке в нас є.
Тому на нас чекає дуже велика робота з інтеграції іноземних громадян.
До речі, вони сюди вже почали заїжджати, наприклад є значна кількість людей із Молдови. Індуси тільки приглядаються, а китайці взагалі на нас не дивляться, як і казахи. Тобто нам доведеться працювати переважно з індусами та молдованами.
Що стосується Львова, то тут іще один момент: є такий показник, скільки коштів у середньому витрачає людина на оплату однокімнатної квартири середнього рівня. Так ось, у Львові вона має віддавати за неї 78%, а на 22% повинна зробити всю решту. Чи може місто щось вдіяти з цим – мабуть, питання не до мене.
Бізнес не завжди спроможний підвищувати зарплату на стільки, щоби працівник витрачав понад 70% на оренду. Адже ще треба допомагати армії. Чи не єдиним варіантом є покращення продуктивності, але як її покращувати?
Рената Дельпорте. Це мають бути бізнеси, але не на нафті, бо у Львові нафти нема. Львів відомий тим, що тут дуже добре розвиваються інтелектуальні бізнеси, зокрема ІТ. Львів є найбільшим хабом для ІТ. Але, крім цього, ви бачите, скільки логістичних центрів тепер будують? Не хочу вас лякати, але… Завжди говорять про кадровий голод. Так ось, на нас чекає не голод, а кадровий голодомор! Зараз дуже важко набрати людей на роботу, а буде ще важче. Знайти комірника чи водія автонавантажувача дуже і дуже складно. Але для того, щоб люди могли не лише платити за квартири, а ще й донатити, жити, ходити в театри (ми ж можемо робити це тут, у тилу), варто підвищити продуктивність, створювати індустрії, які дадуть людям можливість добре заробляти.
Павло Шеремета. Наведу один короткий, але яскравий приклад: Сингапур – не остання економіка в світі. 5 мільйонів, як на місто, це багато. І це, до речі, приклад, що може зробити місто. Сингапур, Джакарта, Куала-Лумпур Гонконг і Бангкок конкурували, хто прийме ексклюзивний тиждень Тейлор Свіфт у місті. Переміг Сингапур, який заплатив Тейлор Свіфт, за даними різних джерел, від п’яти до 10 мільйонів доларів. Вона за тиждень дала шість концертів на національному стадіоні, де було 60 тисяч людей щовечора, і принесла місту 450 мільйонів сингапурських доларів – приблизно 400 мільйонів американських доларів. Я порахував, що це 5% від їхньої економіки.
Павло Шеремета
І коли я в міністерстві запитував (Павло Шеремета очолював Міністерство економічного розвитку і торгівлі України в 2014 році – Ред.), що таке наша реальна економіка, то мені сказали, що вугілля, нафта, метал – це реально, а Тейлор Свіфт – це нереально. І SoftServe – одна з найбільших українських ІТ-компаній), до речі, теж нереально. Це те, що нам треба змінювати.
І Львів є дуже хорошим містом для цього, бо нафти і газу тут нема, але є реальна креативна економіка.
Пане Романе, а як нам це все імплементувати, враховуючи постійний щоденний стрес, який впливає на нас уже понад два роки? Як його подолати, щоб стати кращими, ефективнішими, продуктивнішими?
Роман Кечур: Повернімося в історію, перегорнімо сторінки: чи ми колись бачили життя без стресу? Раніше в людей ніхто не питав, переживають вони чи ні. Тепер з'явився стрес, тому що з'явилася психіка, тому що з'явилися люди як особистості. Я сказав би, що це радше позитивна новина, не негативна, це означає, що ми інакше дивимося одне на одного і на місце людини в цьому світі, який будуємо. Тепер про загальний рецепт. Мовиться про стійкість, тобто про таке модне слово, як “резильєнтність”. Що таке стійкість, резильєнтність? Це здатність пружинити, бути пружним, піддаватися натиску зовнішнього впливу і вертатися назад. Тривалий час у загальній психології була така ідея, що з одного боку є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), про який уже всі чули, а з другого боку – ось ця стійкість.
Тому що є велика кількість людей із ПТСР, у яких багато симптомів: тривога, депресія, розлади сну, багато всього, і вони є стійкими. Рецепт простий і полягає в тому, щоб мати уявлення про майбутнє. Бо якщо ми озираємося назад, переживаємо, повертаємося до травми і не маємо перспективи майбутнього, то нічого не спрацює. Тоді будь-яка проблема, яку ми тут озвучували, будь-які цифри нас убиватимуть. Ми думаємо: «Боже, вугілля, нафти нема, а ще ці емігранти…» І тоді кожна проблема нас просто вбиває. Чому? Тому що ми постійно озираємося назад, а треба будувати перспективу, йти вперед. Легко казати, а як збудувати? Тут нам допоможуть віра і надія. Якщо в нас немає надії, то в нас немає майбутнього. А що таке надія? А надія – це не те, що ми кажемо одне одному, що все буде добре, бо незрозуміло, як буде. Але ми сподіваємося, віримо. У цьому правда. І коли я кажу вам, що все буде добре, це означає, що я вам брешу. Я думаю, що ви малі діти, а я дорослий і виголошую вам зверху якісь проповіді. Я цього не вмію, моя справа говорити правду, як її розумію я. Згадати хоча б Вацлава Гавела, який казав, що надія полягає не в тому, що все буде добре, надія полягає в тому, що щось має сенс. Те, що ми робимо, має сенс.
Розумієте, мені здається, що коли ми розглядаємо будь-яку проблему, як-от проблему міграції, економічного зростання чи якісь інші проблеми, то неможливо будь-що вирішити, якщо нема розуміння, навіщо ти все це робиш. Я приїжджаю в Німеччину, дивлюся: у них такі автобани, так багато дорогих машин, але… бачу знервованих людей, які ненавидять життя, з ранку до ночі працюють. Приїжджаю в Португалію, де гірші дороги, але гарно світить сонце, усміхнені люди. Я запитую себе, який ВВП нам потрібен, маємо всіх перемогти у ВВП чи не всіх? Якби я займався бізнесом, то говорив би про ВВП, але я досліджую людину.
Читайте також. Олександра Матвійчук: Ми не можемо собі дозволити песимізм - це розкіш
Мені здається, що треба орієнтуватися на те, як тут житимуть люди, як ми з вами тут житимемо, як наші діти тут житимуть, бідні люди, ті, що постраждали від війни, ветерани, ті, що прийдуть із війни, ті, що багато втратили, їхні родичі.
Я хотів би наголосити, що перші 30 років ми будували суспільство конкуренції, змагалися, хто кращий, хто більший, хто має глибшу шахту, більше нафти, більший будинок, краще освічених дітей, гарніші вишиванки. Якщо ми продовжуватимемо цю лінію, то опинимося в тупику, тому що не можна конкурувати з людьми, які втратили все. Є ті, що втратили роботу, батьківщину, здоров'я рідних, близьких. Розумієте, дитина, яка вчиться у школі онлайн, бо на неї падають бомби, буде гірше вчитися, а відтак відставатиме в конкуренції. Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо. Ми збудуємо розщеплене суспільство, яке конкуруватиме, зіштовхуватиме людей. Франція пережила п'ять революцій, і що два-три роки там палять автомобілі. В нас може бути й така динаміка.
Нам треба будувати суспільство солідарності.
Нам треба зробити так, щоб ті, котрі заробляють (місто ж заробляє, у нас же з'явився релокаційний бізнес), поділилися з тими, котрі втратили. І якщо ми, окрім інновацій та розвитку в економіці, будемо це робити, то зможемо побудувати солідарне суспільство, здатне долати різні складнощі.
Роман Кечур
А чи є якийсь рецепт, як налаштуватися на те, щоби просто вірити й не думати про те, що буде. Чи є якийсь «тумблер», який можна ввімкнути?
Розумієте, якщо ця війна має сенс, якщо ця боротьба має сенс, тоді ми все це подолаємо. А якщо це не має сенсу, то нема й цього «тумблера». Це вигорання, ця втома починаються через те, що люди просто не вірять у те, що роблять. Якщо люди вірять у те, що роблять, вони це все подолають.
Текст Софії Вітовської
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
___________________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Палили смерть і заплітали шума. Непопсові традиції Великодня
- «Гора Блаженств» неподалік Львова. Місце, яке варто відвідати
- «Тепер усі пацієнти хочуть бути тут». Як у Львові лікують військових у новому просторі
- «Більше не кіно». Як у центрі Львова хочуть змінити Будинок офіцерів
- Відсторонили голову громади, або Що сталося у Славському, де буде масштабний курорт
- Історія, якій близько 150 років. Як виживає легендарна книгарня НТШ у Львові
- Чим славиться Львівська політехніка та хто може стати її новим ректором
- «Вибачте, я купив це авто до того, як Маск збожеволів». Що з електрокарами у Львові
- Шевченко, якого ми не знаємо
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- «Мене звати Надія. Надія на все», або Ноїв ковчег для бідних у Львові
- «Після тренінгу не страшно служити». Репортаж про поводження зі зброєю
- «Це частина боротьби», – пані Посол ЄС про вступ України до Євросоюзу
- Одну з поліклінік Львова суттєво оновлять. Що зміниться для пацієнтів
- Музей, військовий меморіал і кладовище. Як змінюється Личаківський цвинтар у Львові
- Предмет, якого не було 30 років. Що обов'язково вивчатимуть у школах і як це буде у Львові
- На рак шийки матки хворіють навіть 18-річні. Як зберегти жіноче здоров’я
- «Маємо відкрити «хвіртку» наступним поколінням», або Що не так із військовими меморіалами
- Серед учнів – шкільна вчителька. Де у Львові навчитися керувати безпілотниками
- «Не брешіть дітям і зацікавлюйте їх», – 26-річна переможниця «Освітньої премії Львова»
- «Шкільні канікули треба скоротити». Про вчителів, учнів та школи у Львові
- «Частину з них віддають у притулки». Чому на свята тварина − не подарунок
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Два тижні істерика, потім команда працювала з ранку до вечора», – СЕО Well Bud Катерина Джичка
- Сім рішень для розвитку України, або Без чого ми не зможемо вступити в ЄС
- Коли Захід дасть усе, що просить Україна, та чому нам треба мілітаризувати суспільство
- «Нам треба переосмислити ставлення до солдата», – військовий «Пророк»
- Проєкт на десять років, або Чи зможуть розвантажити Личаківську у Львові
- Зірка як символ. Яким цього року у Львові буде Різдво
- Львів'яни, економте під час «вуха котика», або Що з електроенергією в Україні
- «Ізолятор як покарання»? Що відбувається в інтернатах на Львівщині
- На «захисті» науки. Хто у Львові цього року став аспірантом
- Квартири у Львові подорожчають? Огляд ринку нерухомості під час війни
- Приватизація чи комунальна власність. Що буде з давньою солеварнею в Дрогобичі
- Як колишній механік, банкір і кицька Ракета збивають «шахеди» на Львівщині
- Кілька кроків для підтримки свого ментального здоров'я
- Ідея для польотів у космос і подорож з учнями до SpaceX. Історія вчительки із Львівщини
- Історії окрилених: жінки, які через війну переїхали до Львова і започаткували власну справу
- Любить творчість Івасюка та Білозіра. Ще раз про Клавдію Петрівну, яка виступить у Львові
- Будівництво може затягнутись? Що знову не так зі сміттєпереробним у Львові
- Як підібрати корм для кота і собаки. Про спеціальне харчування для тварин
- «Готові преміювати водіїв, які приведуть жінку-водія», або Що з транспортом у Львові
- «Львів перетворився на мурашник торгівлі». На чому заробляли львів'яни у 90-х
- Віталій Портников: «Я повірив, що українці стануть українцями»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До містечка, де вперше підняли український прапор
- Ревматизм, артрит, псоріаз. Які ще ревматичні хвороби загострила війна
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львів 90-х. Чим жило місто, коли Україна проголосила Незалежність
- Мільйон на мрію. Історії львівських учителів, які ввійшли до 50-ти найкращих в Україні
- «На жодних інших вишивках такого немає». Історія віднайденого взору на Львівщині
- Багатоповерхівки чи парк. Що збудують на Сихові
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Одне на день. Якої шкоди може завдати морозиво і купання у водоймі
- Вбивство Фаріон у Львові. Про затримання підозрюваного, фото та інші деталі
- Чому перейменували Липневу у Львові. Історія площі, якій повернули історичну назву
- «Ми врізаємось у «стіну» на повній швидкості». Що буде зі світлом
- «Це Юля, а не робот!» Як у Львові працює ветеранська лінія
- У Львові подорожчали квартири. Що потрібно перевіряти при купівлі
- «Хочеться розвінчати міф про митника-хабарника». Інтерв'ю з керівником Львівської митниці
- Замість трамвая велосипедна доріжка та готель. Що обурило мешканців Винників
- Ганьба і упередження. Хто і чому зриває створення Національного військового меморіалу
- Що сталось, коли під час аварії у Львові загинув хлопчик. Розбір
- Діагностичні центри замість поліклінік. Що це означає для пацієнтів Львова
- Чотирилапий колега. Як найбільший виробник корму заохочує брати собак на роботу
- 9 книжок, які читають герої відомих фільмів, або Що дивитись і читати
- «Можемо бути без світла п'яту частину доби», – експерт про зиму
- Як позбутися черг у львівських ТЦК. Версії працівників та відвідувачів
- Чому черешні по 200 гривень, або Яким буде сезон ягід та фруктів
- Як потрапити в будівлю, або Навіщо реконструюватимуть вокзал у Львові
- Як і хто будуватиме Україну майбутнього. Поради експертів, що варто врахувати
- «Без запису не приходьте». Як оновити дані у львівському ТЦК
- «Все маємо, але бракує місця в домі», – сім'я, де народилась 11-та дитина
- «Мусимо пристосуватися до графіків відключень світла». Інтерв’ю з директором YASNO
- «Таких операцій не роблять у Литві, Латвії, Естонії». Як львівські нейрохірурги рятують дітей
- «Я уявляю, як трава проростає крізь нього». Історія матері зниклого безвісти героя
- «Не треба вав-ефекту». Як змінився підхід до архітектури Львова
- Резервувати треба лише тих, що платять податки, або Що не так із економічним бронюванням
- Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки
- «На протезі в Антарктиду!», – боєць зі Львівщини, який пережив клінічну смерть
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Я доглядаю могили чоловіка, брата і невідомого воїна»
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами