«Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»

7917 0
З-поміж усіх онкозахворювань у жінок найчастіше виявляють рак молочної залози. За умови вчасної діагностики хвороба на I стадії виліковна у 95% пацієнток, на II стадії – у 80%, на ІІІ стадії – у 50%. Проте, маючи страх перед хворобою, відчуваючи невідомість та зіткнувшись із нетолерантністю та непрофесійністю окремих лікарів, у багатьох хворих опускаються руки, лікування затягується, а одужання не настає. Троє львів’янок поділились із Тvoemisto.tv своїми історіями хвороби, страхами, з якими зіштовхнулися під час лікування раку, а також озвучили пропозиції щодо необхідності запровадження змін у Львівському онкоцентрі.

«Нам потрібне розуміння лікарів»

Два роки тому рак молочної залози діагностували в 39-річної Марії Майстренко. Зараз жінці 41 рік, її боротьба з недугою триває. 

Гульку на правій груді жінка виявила сама. Наступного дня в одній із приватних клінік зробила УЗД та мамографію. Тоді нічого патологічного не виявили, лише порадили регулярно, кожні пів року, приходити на огляд. 

Почалася повномасштабна війна, і вже наприкінці червня 2022 року Марія стала помічати, що одна грудь змінилася в розмірі. Звернулась у Львівський регіональний лікувально-діагностичний онкоцентр, де їй відразу провели УЗД, пункцію, а в лабораторії дали висновок про присутність ракових клітин. Забір матеріалу на біопсію жінці зробили в її день народження – 15 липня.

Читайте також: Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків

Історія лікування Марії Майстренко почалась із того, що в лікарні вона пів року приймала агресивну та складну «червону» хіміотерапію, потім була операція, під час якої зробили подвійну мастектомію. На черзі ще кілька медичних вливань і встановлення імплантів.

«Операція для мене була безкоштовною, як і більшість ліків. Купувала лише ті, в яких була додаткова потреба. Наприклад, п’ять флаконів спеціальних ліків, кожен із яких коштував трохи більше ніж 50 тисяч гривень, бо інфузоматів усім в лікарні не вистачало. За імпланти платитиму», – розповідає вона.

Певні ліки вдалося отримати від організації «Місія Харків», яка стабільно постачає в Україну протипухлинні та супутні лікарські засоби і видає їх пацієнтам безкоштовно. Одного разу їй по них довелося їхати в Харків. Тепер представництво організації відкрилось у Львові, і ліки Марія отримувала за скеруванням та медичним висновком хіміотерапевта.

Зараз жінка почувається набагато краще, хоч отримала багато побічних ефектів від сильнодійних медикаментів. Лікування триває.

Кандидатка наук, доцентка та юристка за фахом тепер опановує психологію. Каже, хоче працювати в лікарні онкопсихологинею із хворими на рак, адже цього тут дуже не вистачає. Ба більше, дехто навіть не знає про існування психологів у лікарнях, тому інформативність не завадить.

«Мене, на щастя, лікують високопрофесійні лікарі, але на своєму шляху до одужання я зауважила, наскільки медики професійні в своїй роботі, настільки пропорційно протилежні в спілкуванні з пацієнтами. Мені бракувало їхнього розуміння, лагіднішого, толерантнішого ставлення, терпіння. А в таких лікарнях дуже важливим є ставлення лікарів до пацієнтів», – веде далі вона.

А ще в лікарні, зі слів жінки, не вистачає допомоги пацієнтам:

«Інколи доводилося ходити лікарнею як сліпе кошеня. Тебе кудись скеровують, але ти не знаєш, як туди потрапити, до кого звернутися. Гадаю, про це мали б більше дбати самі лікарі, медперсонал. Можливо, лікарня не має на це ресурсів, але така допомога потрібна хворій людині».

«Знайти свого лікаря – вже половина успіху»

40-річна Юлія Побережна працює в приватній клініці у Львові. В медицині вже 20 років, має медико-психологічну освіту. Ще коли була медсестрою, працювала з онкопацієнтами. Каже, що людям із таким діагнозом завжди щиро співчувала, допомагала всім, чим могла. Тоді й не думала, що сама лікуватиметься від раку.

У грудні 2021 року жінка захворіла на Covid-19. Хвороба мала важкий перебіг. На той час молодшому синові було лише півтора року, тож коли почала лікуватись антибіотиками, стала відлучати дитину від грудей.

«Було трохи важко, груди після лактації геть «злетіли». Приблизно за два місяці, наприкінці лютого 2022-го, у ванній намацала в груді невелику гульку розміром з квасолину. Чого мене так потягнуло пальпувати груди, навіть не знаю, до того часу ніколи цього не робила», – розповідає Юлія Побережна.

Читайте також: МРТ та КТ у Львові. Як підготуватись та кому не можна робити

На прийом до лікаря записалась аж на 1 березня. Вердикт – треба забирати. Співрозмовниця каже, що страшно не було взагалі. У той же день під знечуленням їй зробили трепан-біопсію (метод діагностики змін у молочних залозах, який допомагає підтвердити або спростувати наявність раку молочної залози. Під час процедури з допомогою голки беруть тканину на гістологічне дослідження. – Ред.). І вже 9 березня лікар повідомив, що є гарна та погана новини. Почав із поганої – це злоякісна пухлина. Добре те, що вона піддається лікуванню.

Спочатку був шок, несприйняття і зневіра, але Юлія швидко зрозуміла, що не повинна здаватися.

«Якоїсь миті я переглянула всі свої життєві цінності та почала лікування. Відразу попросила лікаря, щоб необхідну інформацію давав дозовано. Ніхто у родині, як і я, не могли повірити в мою хворобу, адже жодних ознак чи зовнішніх змін не було, як і онкології в родині», – каже вона.

У Медичному центрі Святої Параскеви, де вона працювала, зробили КТ грудної залози, черевної порожнини та органів малого таза. Метастазів не було. Далі на неї чекала МРТ-діагностика і консультація хіміотерапевта. Клініка зробила знижку на діагностику, натомість саме лікування оплатила повністю.

17 березня Юлія вже проходила першу хіміотерапію. Каже, сама себе налаштувала, що все буде добре.

«Коли хворіла на ковід, у мене почало сильно випадати волосся, а ось під час «хімії», навпаки, перестало. Крім того, я нормально вставала з ліжка, мене не нудило, лише після четвертої чи п’ятої дози впали певні показники. Якщо почувалася змученою, дозволяла собі лягти й відпочити. Це дуже важливо, так повинен робити кожен. Єдине, що коли крапали «хімію», почувалася як акваріум, бо вливали до трьох літрів рідини, різні препарати, «коктейлі», – розповідає вона.

У Львівському онкологічному регіональному лікувально-діагностичному  центрі Юлії робили опромінення. Процедура була безкоштовною, але в лікарні її лякали темні коридори та невідомість.

«Поїхала на Гашека і відчула стрес. Намагалася не йти через головний вхід, де завжди багато хворих, знайшла шлях, яким можна перейти від Сихова до лікарні парком. Сподівалася, що так буде краще. Старалась у всьому шукати позитив і ресурс, а саме опромінення назвала промінчиком. Рятівним промінчиком», – веде далі жінка.

На думку співрозмовниці, часто лікарям не вистачає такту, толерантності у ставленні до пацієнтів. Юлія пригадує випадок, коли в лікарню звернулася 30-річна жінка з підозрою на рак молочної залози. Після обстеження, яке призначив лікар, вона повернулася до його кабінету, але там уже нікого не було. Лікар попросив прочитати по телефону висновок і заявив: «У тебе рак». Жінка сповзла по стіні…

«Так чинити негоже. Вважаю, що коли лікар узявся за лікування пацієнта, то має робити це з розумінням, а не з черствістю. Якщо пацієнт  знаходить «свого» лікаря – це вже половина успіху. Не варто боятися змінити лікаря, якщо він не підходить. Його підтримка, як і підтримка близьких, дуже важлива», – вважає Юлія Побережна.

«Мрію купити в лікарню спецапарат»

Рак щитоподібної залози три роки тому діагностували в Олени Кунець. Тоді їй було 35 років, зараз жінці ще нема 40-ка, але їй важко дихати, вона ледь чутно говорить і готується до операції за кордоном.

Каже, за кілька місяців до встановлення діагнозу вони з чоловіком вирішили оформити страхові поліси, але пункт про рак пропустили.

«Я подумала, мені ж лише 35-ть, у мене все добре, який там рак? І через кілька місяців на плановому огляді мені його діагностували. Уже йдучи на першу операцію, думала, що цього не може бути, що це помилка», – пошепки розповідає Олена.

Цей вид раку піддається лікуванню. Пухлина в жінки була маленька, але вийшла за межі капсули і розрослася, наче павутинка.

Під час операції у Львівській обласній клінічній лікарні Олені пошкодили голосові зв’язки. Річ у тім, що нерви, які йдуть від мозку до голосових зв’язок, дуже тонкі, тому їх легко зачепили. Після цього жінка не могла дихати, було невідомо, чи зможе говорити взагалі. Певний час дихала через трахеостомічну трубку, після чергової операції одну зв’язку зашили і від трубки звільнили.

У Львівському онкоцентрі Олена проходила курс опромінення. Але братися за її лікування ані тут, ані в інших українських лікарнях не захотіли: «В Україні я об’їздила майже всіх лікарів. Ніхто не хотів братися за мій випадок. У відповідь чула, що в Україні такого не лікують, казали: «Змиріться, з таким живуть багато людей».

Лікар знайшовся аж у Відні. Ба більше, Олена стане учасницею міжнародного експерименту, який проводять хірурги Австрії та Франції. Вона єдина українка серед 374 учасників зі всієї Європи, які візьмуть у ньому участь. 

Під час операції Олені вживлять під шкіру спеціальний апарат, під’єднають його до зв’язок, і він допомагатиме їй дихати та розмовляти.

«Коли я приїхала у Відень вперше, мені зробили всі обстеження і запропонували два варіанти: важку операцію, під час якої пересаджують нерви з іншої частини тіла, але шанси при цьому 50 на 50 або стати учасницею експерименту. Обрала другий», – пояснює співрозмовниця.

Наступна поїздка у Відень в неї запланована на початок грудня. Коли відбудеться операція, невідомо.

Читайте також: УЗД судин. Коли є потреба робити та які недуги можна виявити

Жінка каже, що українським, зокрема львівським, лікарням часто не вистачає апаратів для лікування певних видів онкології. Наприклад, один із них ніби підсвічує всі нерви, що дозволяє провести точне оперативне втручання, не зачепивши їх і не пошкодивши зв’язки. 

«Апарат цей дуже дорогий. Але в мене є мрія купити і привезти такий в Україну», – каже вона.

Олена дуже сподівається, що в Україні невдовзі зміняться підходи до лікування, що воно буде не таким дорогим або ж його вартість покриватимуть не лише гроші пацієнта.

«Лікуватися в Україні досить дорого. За операцію, ліки ми платили. В онколікарні перший курс радіації безкоштовний, якщо знадобиться ще один, то буде платний – в межах 60 тисяч гривень. Але й про вартість першого мало хто знає, не всім про це кажуть, самі люди не цікавляться. Також у нас немає належного спілкування, контакту лікарів із пацієнтами та між самими лікарями. В моєму випадку – між ендокринологом та хірургом. Коли ендокринолог знайшов пухлину, то мав би відразу скерувати мене до хірурга, щоб він також подивився, наскільки все небезпечно. А так вчасної комунікації не було, і це призвело до ускладнень. Я не раз чула, як лікарі вважають пухлину доброякісною, але насправді це не так, марнується час», – каже Олена. 

Жінка звертає увагу на те, що за кордоном операцію та лікування до стабілізації стану пацієнта здійснюють у спеціалізованій лікарні, але при виписуванні, особливо якщо це людина з іншого міста, закріплюють за нею медпрацівника. Він стежить за пацієнтом, допомагає в подальшому лікуванні, консультує за потреби.

Рак, на жаль, змінив життя жінки повністю. Підтримка чоловіка та двох дітей дуже помічна. А от із деякими друзями довелося попрощатись. Олені важко дихати, мусить часто зупинятися, щоб відпочити, а сходи – справжнє випробування. Також у неї змінилися пріоритети в житті: жінка більше нікуди не поспішає, нічого не відкладає на завтра, просто намагається жити і насолоджуватися тим, що має.

Говорити, підтримувати, не боятись і перевірятись

Рак молочної залози на першому місці серед усіх онкологічних захворювань, які виявляють у жінок. Але, звернувшись до лікарів по допомогу на ранніх стадіях хвороби, можна одужати.

Зі слів заступника генерального директора Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Ореста Тріля, цього року у Львівській області рак грудної залози вперше виявили аж у 677 осіб. З них у 44 жінок була IV стадія. Загалом на обліку в області перебувають 10 967 осіб. В 2023 році спеціалізоване лікування отримали 2310 осіб, з них 48 – хірургічним методом, 288 – комбінованим або комплексним. Уже зареєстрували 166 летальних випадків.

Читайте також: «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у Львівській онколікарні

Як уже писало Тvoemisto.tv, Львівський онкоцентр щороку приймає 12 тисяч пацієнтів і проводить понад 8,5 тисячі оперативних втручань. Щодня тут роблять 50-60 великих операцій. Хіміотерапію щодня отримують до 120 пацієнтів, а променеву – більш ніж 220. Через воєнні дії понад 30% пацієнтів центру приїхали з інших областей. Це, як правило, ВПО та військові.

Генеральний директор онкоцентру Ігор Ковальчук запевняє, що всі необхідні апарати в онкоцентрі є: три лінійні прискорювачі, три кабінети КТ і МРТ. Хворі забезпечені всіма необхідними ліками, вартість яких покриває НСЗУ. 

Проте самі пацієнти мають іншу думку: доводиться платити за «кращу» хіміотерапію, купувати ліки в аптеці, «дякувати» лікарям, аби було краще ставлення.

Чи не щодня стикається з проблемами онкопацієнтів голова та співзасновниця громадської організації «ЖИТИ ЗАРАЗ» Оксана Цебрівська. Жінка, яка сама здолала рак молочної залози, розповідає, що головна їхня місія – підтримати дорослих онкопацієнтів та надати хворим і їхнім родичам психологічну допомогу. І закликає не мовчати, не боятися лікування.

«Наша організація працює вже три роки, але про неї не всі знають в онколікарні», – каже вона.

На думку Оксани Цебрівської, дві найбільші перешкоди, які постають на шляху до результативного лікування, це невчасне обстеження і виявлення раку (люди думають, що коли їх нічого не турбує, то хвороби немає і до лікарів йти необов’язково), а також страх почути слово «рак». У тих, що лікувалися, ще є страх появи рецидиву.

Сьогодні жінкам, які хворіють на рак, потрібна підтримка. Інколи вона йде від родичів, проте цього не завжди вистачає. І тоді на допомогу можуть прийти онкопсихологи. Досить часто після розмов із ними до жінок повертається жага до життя, вони психологічно можуть почуватися так, як до хвороби. Це, на думку голови громадської організації, вкрай важливо.

«До нас пацієнти звертаються з різними страхами. Коли людина чує слово «рак», то перше, що думає, що помре, а друге – де взяти гроші на лікування. Інші признаються, що бояться звертатися до лікарів, ще інші – рецидиву. Так, онкологічні захворювання дуже складні, можна пройти всі етапи лікування: «хімію», операцію, променеву терапію, але гарантії, що хвороба не повернеться, не дасть ніхто. З власного досвіду скажу, що варто і далі жити так, наче хвороби немає. Не треба весь час про неї думати, більше любити себе, святкувати дні народження, догоджати собі, тоді все буде гаразд», – вважає співрозмовниця.

Оксана Цебрівська радить хворим на рак менше стресувати та не соромитися своєї хвороби. Звісно, багато що залежить від оточення:

«Хворі не повинні соромитися виходити з дому без перуки. Для цього варто менше звертати на них увагу, не шепотіти вслід «напевно має рак». Ми ж не знаємо, що чекає нас завтра».

Часто непоборним страхом для онкохворих стають грошові витрати: «Хворіти на рак дорого. В Україні немає спеціальних фондів чи організацій, завдяки яким людина могла б отримати безкоштовне лікування чи фінансову допомогу. Суми різні, можуть сягати 200-300 тисяч гривень, навіть мільйона. Все дуже індивідуально. На жаль, не всі витрати на медичні препарати, потрібні для лікування, покриває НСЗУ», – каже вона.

Читайте також: Чи справді Львівський онкоцентр може втратити фінансування НСЗУ

Тому надважливими є толерантні взаємини між пацієнтом і лікарем, право вибору лікуючого лікаря, медичного закладу, а також препаратів. Пацієнт не повинен боятися лікування.

Зі слів Оксани Цебрівської, хворі часто кажуть, що їм бракує інформації про лікування, безкоштовні препарати або програми:

«Дуже хочеться, щоби був тісний контакт між пацієнтом і лікарем. Кожен пацієнт має отримувати від лікаря вичерпну інформацію, кожен лікар мав би присвятити пацієнтові стільки часу, скільки той потребує. З особистого досвіду скажу, що лікар, в якого я обстежувалась, а потім оперувалася, витратив на мене чимало часу, зміг доступно відповісти на мої, здавалося б, банальні питання. Коли буде довіра – буде успіх».

А ще вона зауважила, що у Львові поступово змінюється ставлення до проблем онкохворих, вони все частіше готові ділитися своїми історіями, не бояться жалю до себе чи осуду.

Ольга Шведа

Фото надали співрозмовниці, Тарас Атаманів для фотовиставки «Augenblick Chwila Moment», яка відбулася 25 серпня у м. Дорстен (Німеччина) і 29 вересня у м. Битом (Польща) спільно з організаціями «Wir sind für uns da - Polki NRW e. V.» та «Piękna strona miasta» 
 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

________________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!