«Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
«Нам потрібне розуміння лікарів»
Два роки тому рак молочної залози діагностували в 39-річної Марії Майстренко. Зараз жінці 41 рік, її боротьба з недугою триває.
Гульку на правій груді жінка виявила сама. Наступного дня в одній із приватних клінік зробила УЗД та мамографію. Тоді нічого патологічного не виявили, лише порадили регулярно, кожні пів року, приходити на огляд.
Почалася повномасштабна війна, і вже наприкінці червня 2022 року Марія стала помічати, що одна грудь змінилася в розмірі. Звернулась у Львівський регіональний лікувально-діагностичний онкоцентр, де їй відразу провели УЗД, пункцію, а в лабораторії дали висновок про присутність ракових клітин. Забір матеріалу на біопсію жінці зробили в її день народження – 15 липня.
Читайте також: Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
Історія лікування Марії Майстренко почалась із того, що в лікарні вона пів року приймала агресивну та складну «червону» хіміотерапію, потім була операція, під час якої зробили подвійну мастектомію. На черзі ще кілька медичних вливань і встановлення імплантів.
«Операція для мене була безкоштовною, як і більшість ліків. Купувала лише ті, в яких була додаткова потреба. Наприклад, п’ять флаконів спеціальних ліків, кожен із яких коштував трохи більше ніж 50 тисяч гривень, бо інфузоматів усім в лікарні не вистачало. За імпланти платитиму», – розповідає вона.
Певні ліки вдалося отримати від організації «Місія Харків», яка стабільно постачає в Україну протипухлинні та супутні лікарські засоби і видає їх пацієнтам безкоштовно. Одного разу їй по них довелося їхати в Харків. Тепер представництво організації відкрилось у Львові, і ліки Марія отримувала за скеруванням та медичним висновком хіміотерапевта.
Зараз жінка почувається набагато краще, хоч отримала багато побічних ефектів від сильнодійних медикаментів. Лікування триває.
Кандидатка наук, доцентка та юристка за фахом тепер опановує психологію. Каже, хоче працювати в лікарні онкопсихологинею із хворими на рак, адже цього тут дуже не вистачає. Ба більше, дехто навіть не знає про існування психологів у лікарнях, тому інформативність не завадить.
«Мене, на щастя, лікують високопрофесійні лікарі, але на своєму шляху до одужання я зауважила, наскільки медики професійні в своїй роботі, настільки пропорційно протилежні в спілкуванні з пацієнтами. Мені бракувало їхнього розуміння, лагіднішого, толерантнішого ставлення, терпіння. А в таких лікарнях дуже важливим є ставлення лікарів до пацієнтів», – веде далі вона.
А ще в лікарні, зі слів жінки, не вистачає допомоги пацієнтам:
«Інколи доводилося ходити лікарнею як сліпе кошеня. Тебе кудись скеровують, але ти не знаєш, як туди потрапити, до кого звернутися. Гадаю, про це мали б більше дбати самі лікарі, медперсонал. Можливо, лікарня не має на це ресурсів, але така допомога потрібна хворій людині».
«Знайти свого лікаря – вже половина успіху»
40-річна Юлія Побережна працює в приватній клініці у Львові. В медицині вже 20 років, має медико-психологічну освіту. Ще коли була медсестрою, працювала з онкопацієнтами. Каже, що людям із таким діагнозом завжди щиро співчувала, допомагала всім, чим могла. Тоді й не думала, що сама лікуватиметься від раку.
У грудні 2021 року жінка захворіла на Covid-19. Хвороба мала важкий перебіг. На той час молодшому синові було лише півтора року, тож коли почала лікуватись антибіотиками, стала відлучати дитину від грудей.
«Було трохи важко, груди після лактації геть «злетіли». Приблизно за два місяці, наприкінці лютого 2022-го, у ванній намацала в груді невелику гульку розміром з квасолину. Чого мене так потягнуло пальпувати груди, навіть не знаю, до того часу ніколи цього не робила», – розповідає Юлія Побережна.
Читайте також: МРТ та КТ у Львові. Як підготуватись та кому не можна робити
На прийом до лікаря записалась аж на 1 березня. Вердикт – треба забирати. Співрозмовниця каже, що страшно не було взагалі. У той же день під знечуленням їй зробили трепан-біопсію (метод діагностики змін у молочних залозах, який допомагає підтвердити або спростувати наявність раку молочної залози. Під час процедури з допомогою голки беруть тканину на гістологічне дослідження. – Ред.). І вже 9 березня лікар повідомив, що є гарна та погана новини. Почав із поганої – це злоякісна пухлина. Добре те, що вона піддається лікуванню.
Спочатку був шок, несприйняття і зневіра, але Юлія швидко зрозуміла, що не повинна здаватися.
«Якоїсь миті я переглянула всі свої життєві цінності та почала лікування. Відразу попросила лікаря, щоб необхідну інформацію давав дозовано. Ніхто у родині, як і я, не могли повірити в мою хворобу, адже жодних ознак чи зовнішніх змін не було, як і онкології в родині», – каже вона.
У Медичному центрі Святої Параскеви, де вона працювала, зробили КТ грудної залози, черевної порожнини та органів малого таза. Метастазів не було. Далі на неї чекала МРТ-діагностика і консультація хіміотерапевта. Клініка зробила знижку на діагностику, натомість саме лікування оплатила повністю.
17 березня Юлія вже проходила першу хіміотерапію. Каже, сама себе налаштувала, що все буде добре.
«Коли хворіла на ковід, у мене почало сильно випадати волосся, а ось під час «хімії», навпаки, перестало. Крім того, я нормально вставала з ліжка, мене не нудило, лише після четвертої чи п’ятої дози впали певні показники. Якщо почувалася змученою, дозволяла собі лягти й відпочити. Це дуже важливо, так повинен робити кожен. Єдине, що коли крапали «хімію», почувалася як акваріум, бо вливали до трьох літрів рідини, різні препарати, «коктейлі», – розповідає вона.
У Львівському онкологічному регіональному лікувально-діагностичному центрі Юлії робили опромінення. Процедура була безкоштовною, але в лікарні її лякали темні коридори та невідомість.
«Поїхала на Гашека і відчула стрес. Намагалася не йти через головний вхід, де завжди багато хворих, знайшла шлях, яким можна перейти від Сихова до лікарні парком. Сподівалася, що так буде краще. Старалась у всьому шукати позитив і ресурс, а саме опромінення назвала промінчиком. Рятівним промінчиком», – веде далі жінка.
На думку співрозмовниці, часто лікарям не вистачає такту, толерантності у ставленні до пацієнтів. Юлія пригадує випадок, коли в лікарню звернулася 30-річна жінка з підозрою на рак молочної залози. Після обстеження, яке призначив лікар, вона повернулася до його кабінету, але там уже нікого не було. Лікар попросив прочитати по телефону висновок і заявив: «У тебе рак». Жінка сповзла по стіні…
«Так чинити негоже. Вважаю, що коли лікар узявся за лікування пацієнта, то має робити це з розумінням, а не з черствістю. Якщо пацієнт знаходить «свого» лікаря – це вже половина успіху. Не варто боятися змінити лікаря, якщо він не підходить. Його підтримка, як і підтримка близьких, дуже важлива», – вважає Юлія Побережна.
«Мрію купити в лікарню спецапарат»
Рак щитоподібної залози три роки тому діагностували в Олени Кунець. Тоді їй було 35 років, зараз жінці ще нема 40-ка, але їй важко дихати, вона ледь чутно говорить і готується до операції за кордоном.
Каже, за кілька місяців до встановлення діагнозу вони з чоловіком вирішили оформити страхові поліси, але пункт про рак пропустили.
«Я подумала, мені ж лише 35-ть, у мене все добре, який там рак? І через кілька місяців на плановому огляді мені його діагностували. Уже йдучи на першу операцію, думала, що цього не може бути, що це помилка», – пошепки розповідає Олена.
Цей вид раку піддається лікуванню. Пухлина в жінки була маленька, але вийшла за межі капсули і розрослася, наче павутинка.
Під час операції у Львівській обласній клінічній лікарні Олені пошкодили голосові зв’язки. Річ у тім, що нерви, які йдуть від мозку до голосових зв’язок, дуже тонкі, тому їх легко зачепили. Після цього жінка не могла дихати, було невідомо, чи зможе говорити взагалі. Певний час дихала через трахеостомічну трубку, після чергової операції одну зв’язку зашили і від трубки звільнили.
У Львівському онкоцентрі Олена проходила курс опромінення. Але братися за її лікування ані тут, ані в інших українських лікарнях не захотіли: «В Україні я об’їздила майже всіх лікарів. Ніхто не хотів братися за мій випадок. У відповідь чула, що в Україні такого не лікують, казали: «Змиріться, з таким живуть багато людей».
Лікар знайшовся аж у Відні. Ба більше, Олена стане учасницею міжнародного експерименту, який проводять хірурги Австрії та Франції. Вона єдина українка серед 374 учасників зі всієї Європи, які візьмуть у ньому участь.
Під час операції Олені вживлять під шкіру спеціальний апарат, під’єднають його до зв’язок, і він допомагатиме їй дихати та розмовляти.
«Коли я приїхала у Відень вперше, мені зробили всі обстеження і запропонували два варіанти: важку операцію, під час якої пересаджують нерви з іншої частини тіла, але шанси при цьому 50 на 50 або стати учасницею експерименту. Обрала другий», – пояснює співрозмовниця.
Наступна поїздка у Відень в неї запланована на початок грудня. Коли відбудеться операція, невідомо.
Читайте також: УЗД судин. Коли є потреба робити та які недуги можна виявити
Жінка каже, що українським, зокрема львівським, лікарням часто не вистачає апаратів для лікування певних видів онкології. Наприклад, один із них ніби підсвічує всі нерви, що дозволяє провести точне оперативне втручання, не зачепивши їх і не пошкодивши зв’язки.
«Апарат цей дуже дорогий. Але в мене є мрія купити і привезти такий в Україну», – каже вона.
Олена дуже сподівається, що в Україні невдовзі зміняться підходи до лікування, що воно буде не таким дорогим або ж його вартість покриватимуть не лише гроші пацієнта.
«Лікуватися в Україні досить дорого. За операцію, ліки ми платили. В онколікарні перший курс радіації безкоштовний, якщо знадобиться ще один, то буде платний – в межах 60 тисяч гривень. Але й про вартість першого мало хто знає, не всім про це кажуть, самі люди не цікавляться. Також у нас немає належного спілкування, контакту лікарів із пацієнтами та між самими лікарями. В моєму випадку – між ендокринологом та хірургом. Коли ендокринолог знайшов пухлину, то мав би відразу скерувати мене до хірурга, щоб він також подивився, наскільки все небезпечно. А так вчасної комунікації не було, і це призвело до ускладнень. Я не раз чула, як лікарі вважають пухлину доброякісною, але насправді це не так, марнується час», – каже Олена.
Жінка звертає увагу на те, що за кордоном операцію та лікування до стабілізації стану пацієнта здійснюють у спеціалізованій лікарні, але при виписуванні, особливо якщо це людина з іншого міста, закріплюють за нею медпрацівника. Він стежить за пацієнтом, допомагає в подальшому лікуванні, консультує за потреби.
Рак, на жаль, змінив життя жінки повністю. Підтримка чоловіка та двох дітей дуже помічна. А от із деякими друзями довелося попрощатись. Олені важко дихати, мусить часто зупинятися, щоб відпочити, а сходи – справжнє випробування. Також у неї змінилися пріоритети в житті: жінка більше нікуди не поспішає, нічого не відкладає на завтра, просто намагається жити і насолоджуватися тим, що має.
Говорити, підтримувати, не боятись і перевірятись
Рак молочної залози на першому місці серед усіх онкологічних захворювань, які виявляють у жінок. Але, звернувшись до лікарів по допомогу на ранніх стадіях хвороби, можна одужати.
Зі слів заступника генерального директора Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Ореста Тріля, цього року у Львівській області рак грудної залози вперше виявили аж у 677 осіб. З них у 44 жінок була IV стадія. Загалом на обліку в області перебувають 10 967 осіб. В 2023 році спеціалізоване лікування отримали 2310 осіб, з них 48 – хірургічним методом, 288 – комбінованим або комплексним. Уже зареєстрували 166 летальних випадків.
Читайте також: «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у Львівській онколікарні
Як уже писало Тvoemisto.tv, Львівський онкоцентр щороку приймає 12 тисяч пацієнтів і проводить понад 8,5 тисячі оперативних втручань. Щодня тут роблять 50-60 великих операцій. Хіміотерапію щодня отримують до 120 пацієнтів, а променеву – більш ніж 220. Через воєнні дії понад 30% пацієнтів центру приїхали з інших областей. Це, як правило, ВПО та військові.
Генеральний директор онкоцентру Ігор Ковальчук запевняє, що всі необхідні апарати в онкоцентрі є: три лінійні прискорювачі, три кабінети КТ і МРТ. Хворі забезпечені всіма необхідними ліками, вартість яких покриває НСЗУ.
Проте самі пацієнти мають іншу думку: доводиться платити за «кращу» хіміотерапію, купувати ліки в аптеці, «дякувати» лікарям, аби було краще ставлення.
Чи не щодня стикається з проблемами онкопацієнтів голова та співзасновниця громадської організації «ЖИТИ ЗАРАЗ» Оксана Цебрівська. Жінка, яка сама здолала рак молочної залози, розповідає, що головна їхня місія – підтримати дорослих онкопацієнтів та надати хворим і їхнім родичам психологічну допомогу. І закликає не мовчати, не боятися лікування.
«Наша організація працює вже три роки, але про неї не всі знають в онколікарні», – каже вона.
На думку Оксани Цебрівської, дві найбільші перешкоди, які постають на шляху до результативного лікування, це невчасне обстеження і виявлення раку (люди думають, що коли їх нічого не турбує, то хвороби немає і до лікарів йти необов’язково), а також страх почути слово «рак». У тих, що лікувалися, ще є страх появи рецидиву.
Сьогодні жінкам, які хворіють на рак, потрібна підтримка. Інколи вона йде від родичів, проте цього не завжди вистачає. І тоді на допомогу можуть прийти онкопсихологи. Досить часто після розмов із ними до жінок повертається жага до життя, вони психологічно можуть почуватися так, як до хвороби. Це, на думку голови громадської організації, вкрай важливо.
«До нас пацієнти звертаються з різними страхами. Коли людина чує слово «рак», то перше, що думає, що помре, а друге – де взяти гроші на лікування. Інші признаються, що бояться звертатися до лікарів, ще інші – рецидиву. Так, онкологічні захворювання дуже складні, можна пройти всі етапи лікування: «хімію», операцію, променеву терапію, але гарантії, що хвороба не повернеться, не дасть ніхто. З власного досвіду скажу, що варто і далі жити так, наче хвороби немає. Не треба весь час про неї думати, більше любити себе, святкувати дні народження, догоджати собі, тоді все буде гаразд», – вважає співрозмовниця.
Оксана Цебрівська радить хворим на рак менше стресувати та не соромитися своєї хвороби. Звісно, багато що залежить від оточення:
«Хворі не повинні соромитися виходити з дому без перуки. Для цього варто менше звертати на них увагу, не шепотіти вслід «напевно має рак». Ми ж не знаємо, що чекає нас завтра».
Часто непоборним страхом для онкохворих стають грошові витрати: «Хворіти на рак дорого. В Україні немає спеціальних фондів чи організацій, завдяки яким людина могла б отримати безкоштовне лікування чи фінансову допомогу. Суми різні, можуть сягати 200-300 тисяч гривень, навіть мільйона. Все дуже індивідуально. На жаль, не всі витрати на медичні препарати, потрібні для лікування, покриває НСЗУ», – каже вона.
Читайте також: Чи справді Львівський онкоцентр може втратити фінансування НСЗУ
Тому надважливими є толерантні взаємини між пацієнтом і лікарем, право вибору лікуючого лікаря, медичного закладу, а також препаратів. Пацієнт не повинен боятися лікування.
Зі слів Оксани Цебрівської, хворі часто кажуть, що їм бракує інформації про лікування, безкоштовні препарати або програми:
«Дуже хочеться, щоби був тісний контакт між пацієнтом і лікарем. Кожен пацієнт має отримувати від лікаря вичерпну інформацію, кожен лікар мав би присвятити пацієнтові стільки часу, скільки той потребує. З особистого досвіду скажу, що лікар, в якого я обстежувалась, а потім оперувалася, витратив на мене чимало часу, зміг доступно відповісти на мої, здавалося б, банальні питання. Коли буде довіра – буде успіх».
А ще вона зауважила, що у Львові поступово змінюється ставлення до проблем онкохворих, вони все частіше готові ділитися своїми історіями, не бояться жалю до себе чи осуду.
Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
________________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- Проєкт на десять років, або Чи зможуть розвантажити Личаківську у Львові
- Зірка як символ. Яким цього року у Львові буде Різдво
- Львів'яни, економте під час «вуха котика», або Що з електроенергією в Україні
- «Ізолятор як покарання»? Що відбувається в інтернатах на Львівщині
- На «захисті» науки. Хто у Львові цього року став аспірантом
- Квартири у Львові подорожчають? Огляд ринку нерухомості під час війни
- Приватизація чи комунальна власність. Що буде з давньою солеварнею в Дрогобичі
- Як колишній механік, банкір і кицька Ракета збивають «шахеди» на Львівщині
- Кілька кроків для підтримки свого ментального здоров'я
- Ідея для польотів у космос і подорож з учнями до SpaceX. Історія вчительки із Львівщини
- Історії окрилених: жінки, які через війну переїхали до Львова і започаткували власну справу
- Любить творчість Івасюка та Білозіра. Ще раз про Клавдію Петрівну, яка виступить у Львові
- Будівництво може затягнутись? Що знову не так зі сміттєпереробним у Львові
- Як підібрати корм для кота і собаки. Про спеціальне харчування для тварин
- «Готові преміювати водіїв, які приведуть жінку-водія», або Що з транспортом у Львові
- «Львів перетворився на мурашник торгівлі». На чому заробляли львів'яни у 90-х
- Віталій Портников: «Я повірив, що українці стануть українцями»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До містечка, де вперше підняли український прапор
- Ревматизм, артрит, псоріаз. Які ще ревматичні хвороби загострила війна
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львів 90-х. Чим жило місто, коли Україна проголосила Незалежність
- Мільйон на мрію. Історії львівських учителів, які ввійшли до 50-ти найкращих в Україні
- «На жодних інших вишивках такого немає». Історія віднайденого взору на Львівщині
- Багатоповерхівки чи парк. Що збудують на Сихові
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Одне на день. Якої шкоди може завдати морозиво і купання у водоймі
- Вбивство Фаріон у Львові. Про затримання підозрюваного, фото та інші деталі
- Чому перейменували Липневу у Львові. Історія площі, якій повернули історичну назву
- «Ми врізаємось у «стіну» на повній швидкості». Що буде зі світлом
- «Це Юля, а не робот!» Як у Львові працює ветеранська лінія
- У Львові подорожчали квартири. Що потрібно перевіряти при купівлі
- «Хочеться розвінчати міф про митника-хабарника». Інтерв'ю з керівником Львівської митниці
- Замість трамвая велосипедна доріжка та готель. Що обурило мешканців Винників
- Ганьба і упередження. Хто і чому зриває створення Національного військового меморіалу
- Що сталось, коли під час аварії у Львові загинув хлопчик. Розбір
- Діагностичні центри замість поліклінік. Що це означає для пацієнтів Львова
- Чотирилапий колега. Як найбільший виробник корму заохочує брати собак на роботу
- 9 книжок, які читають герої відомих фільмів, або Що дивитись і читати
- «Можемо бути без світла п'яту частину доби», – експерт про зиму
- Як позбутися черг у львівських ТЦК. Версії працівників та відвідувачів
- Чому черешні по 200 гривень, або Яким буде сезон ягід та фруктів
- Як потрапити в будівлю, або Навіщо реконструюватимуть вокзал у Львові
- Як і хто будуватиме Україну майбутнього. Поради експертів, що варто врахувати
- «Без запису не приходьте». Як оновити дані у львівському ТЦК
- «Все маємо, але бракує місця в домі», – сім'я, де народилась 11-та дитина
- «Мусимо пристосуватися до графіків відключень світла». Інтерв’ю з директором YASNO
- «Таких операцій не роблять у Литві, Латвії, Естонії». Як львівські нейрохірурги рятують дітей
- «Я уявляю, як трава проростає крізь нього». Історія матері зниклого безвісти героя
- «Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо»
- «Не треба вав-ефекту». Як змінився підхід до архітектури Львова
- Резервувати треба лише тих, що платять податки, або Що не так із економічним бронюванням
- Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки
- «На протезі в Антарктиду!», – боєць зі Львівщини, який пережив клінічну смерть
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Я доглядаю могили чоловіка, брата і невідомого воїна»
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House