«Таких операцій не роблять у Литві, Латвії, Естонії». Як львівські нейрохірурги рятують дітей

3116 0
Дитячий нейрохірург Михайло Ловга береться за складні та унікальні операції. Зараз він працює у Львові заступником медичного директора з психоневрології та нейрохірургії дитячої лікарні Святого Миколая Першого ТМО, є членом Європейської асоціації дитячих нейрохірургів та Української асоціації нейрохірургів.

Чому Михайло Ловга оперує пацієнтів, від яких відмовляються інші; де та у кого вчився; які випадки є найпоширенішими серед дітей, чи справді сюди готові їздити на операції з інших країн – у інтерв’ю  Тvoemisto.tv.

Два роки тому в березні ви переїхали працювати з Луцька до Львова. Хто запропонував вам очолити дитячу нейрохірургію?

До Львова з Луцька із великою частиною команди, зокрема трьома лікарями (нейрохірургом, неврологом, педіатром) і п’ятьма медсестрами (дві операційні, три у відділенні), ми переїхали 14 березня 2022 року.

Склалося так, що приблизно за три тижні до початку повномасштабної війни мені зателефонував гендиректор Першого ТМО Львова Олег Самчук і запропонував зустрітись. Я в цей час перебував на стажуванні у французькому Ліоні, але ми домовилися про зустріч, щойно я повернуся. На цій зустрічі, попри те, що це була субота, ми мали бесіду з директором лікарні Святого Пантелеймона, лікарні Святого Миколая, гендиректором Першого ТМО.

Читайте також. Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять

Чи відразу ви пристали на таку пропозицію, можливо, вагалися?

Не відразу. У волинській лікарні я працював із 2012 року, вся наша робота була добре налагоджена. Але детальна розмова з керівниками відкрила великі переваги і давала зелене світло у розвитку, чого трохи не вистачало у Луцьку. Крім того, на час пропозиції повномасштабна війна ще не почалася, тож мені хотілося змін. Усе це змусило мене добре задуматися. Я ніч не спав, повернувся у Луцьк, але через два дні таки ухвалив позитивне рішення.

Я виріс у Львові, тут навчався, але так склалося, що поїхав працювати на Волинь. Повернення назад стало неочікуваним навіть для мене самого.

Тобто ви перевезли до Львова свою нейрохірургічну команду і підсилили львівське відділення чи повністю його переформатували?

У Луцьку, порівняно з Рівним, Тернополем, Івано-Франківськом, тривалий час не було дитячого нейрохірургічного відділення. Ми були частиною травматологічного відділення. І створив тодішній керівник установи нейрохірургічне відділення суто під нас, бачачи темпи росту і потенційний розвиток. У цілому, наш від’їзд кардинально не вплинув на роботу лікарні, бо деякі лікарі там залишилися і надають кваліфіковану допомогу місцевому населенню. Тобто, ми лише трошки «оголили» відділення, але точно не залишили пацієнтів без допомоги.

Лікарі та персонал, які були у львівській лікарні, залишилися. За весь час нашої спільної роботи команду покинув тільки один лікар, який знайшов місце в напрямку реформування медицини, та одна медсестра, яка перейшла в інше відділення.

Переїхавши сюди, ми не лише об’єднались із львівською командою, а й збільшили площу, кількість ліжок, змінили підхід до роботи і почали робити більше операцій, відкрили нові напрямки. Зокрема, якщо до цього за рік у відділенні виконували до 200 оперативних втручань, більшість із яких були меншої складності, то за останні два роки робимо понад 450 операцій за рік, і більшість з них найскладніші. Це показники рівня європейських клінік.

Розкажіть докладніше про команду медиків нейрохірургічного відділення лікарні Святого Миколая? З яким рівнем знань ви їх побачили?

Кожен у нашому відділенні зайнятий, реалізований і потрібний. Кожен росте, навчається, змінює підходи до надання допомоги. Люди, які працюють у цій лікарні, точно висококваліфіковані.

Загалом у відділенні шестеро лікарів-нейрохірургів, три лікарі-нейрофізіологи-неврологи, але цього все одно замало. Нам потрібні ще щонайменше два-три лікарі та кілька медсестер. Були б раді, якби до нас долучилися молоді амбітні люди, які готові вчитися і рухатися з нами вперед.

Яку допомогу надаєте у відділенні і якої складності хірургічні втручання робите?

Це хірургія епілепсій, пухлин головного і спинного мозку, вади розвитку спинного мозку, вади розвитку черепа і хірургічні втручання при спастиці, і взагалі практично усі існуючі в світі втручання. Тепер робимо більше операцій, але не тому, що люди стали більше хворіти, а через розширення можливостей. Пацієнти щораз більше про нас дізнаються, бачать проліковані випадки, результати, спілкуються між собою, от і звертаються. Маємо пацієнтів не лише з України, а й з-за кордону. До нас часто звертаються українці, які живуть в тій чи тій країні.

Нові напрямки дали нам можливість зрости в професійному плані та рухатися в новому напрямку.

Ви часто беретеся за надскладні випадки і проводите унікальні операції, за які мало хто готовий узятися. Де ви всього навчилися? Може, комусь завдячуєте?

У нашому переліку були надскладні операції з різними локалізаціями, глибокими зонами і пухлинами, до яких, здавалося, неможливо добратися і з ними щось зробити. Також були пацієнти, яким відмовляли у провідних клініках. Не лукавлю, було трохи страшно, але, максимально зрозумівши суть, зібравшись, проговоривши потенційні ризики, ми бралися за такі операції. У команди є розуміння, що коли в пацієнта є бодай маленький шанс на порятунок, його треба використати. Через те, що нам довіряють, ми рухаємося далі та беремося за складні випадки. 

На моєму шляху було багато чудових нейрохірургів, яких я з гордістю можу назвати вчителями. Найрадикальніше моє життя змінив канадський професор Джеймс Рутка. В Україну він почав приїжджати з 2013 року, тоді я слухав його лекції, захоплювався і розумів, як багато всього не знаю. У 2015 році мав можливість поїхати на стажування на його запрошення. Пацієнти з важкими пухлинами головного мозку, які вже наступного дня після операції прокидалися і в них усе було добре, змінили моє життя, мій світ, моє розуміння медицини. Я захотів рухатися в цьому напрямку.

У 2017-му і 2018 роках в Україну почав приїжджати нейрохірург із США Люк Томич. Попри те, що я тоді працював у Луцьку, для нього це не була окраїна. Ми працювали разом, нам тоді подарували не нові, але хороші мікроінструменти, мікроскоп, що змінило надання допомоги. Більшість допомоги була від канадських колег та благодійного фонду з Німеччини. Саме Люк Томич навчив мене робити операції при епілепсії. Стало якось образливо, чому діти з епілепсіями за кордоном живуть набагато краще і якісніше, аніж наші, тому ми захотіли їм допомагати. Паралельно я навчався хірургії онкології і інших напрямків.

Розкажіть про унікальний випадок у своїй практиці, коли це було і за яких обставин?

Є багато унікальних випадків… Тепер модно писати книжки, тож, можливо, на старості я тим і займуся, бо є що згадати (Сміється). На щастя, більшість із них вдалі. Наприклад, пригадую, як кілька років тому мене запросили на весілля до колишньої пацієнтки. Дівчинка потрапила в ДТП, була непритомна, шансів на життя було мало. Ми зробили дві складні операції на головному мозку, трахеостомію. Два тижні вона була в комі без будь-яких ознак покращення. Я буквально сидів біля її ліжка, вірив, як і її батьки, в те, що все має бути добре. Після двох тижнів тяжкої боротьби пацієнтка прийшла до тями. Ще кілька місяців провела у лікарні, і її виписали. Через кілька років мене запросили на її весілля. До речі, за цими подіями навіть хтось хотів знімати фільм.

Також у моїй практиці були випадки, коли доводилося видаляти дітям цілі півкулі головного мозку, оперувати складні пухлини. Часто здавалося, що це безвихідь, але ми бралися й отримували хороший результат. 

А з чим, із якими проблемами найчастіше до вас звертаються?

Зазвичай із пухлинами головного та спинного мозку. Також із епілепсіями, вадами розвитку спинного мозку (Spina bifida), вадами розвитку черепа, гідроцефалією. Остання є однією із найбільш поширених нейрохірургічних хвороб у дитячому віці, при якій усередині головного мозку накопичується забагато рідини. За рік робимо 30-40 таких операцій. Чимало в нас і ендоскопічних втручань та з шунтувальними системами. Що стосується пухлин, то за рік робимо 60-70 операцій, епілепсій – 20-ть, щодо вад розвитку спинного мозку – близько 30-ти. Також у відділенні почали виконувати судинні операції при хворобі Моя-Моя. На сьогодні у Львівській дитячій лікарні, мабуть, немає такої патології, яку ми не лікували б.

А в яких станах звертаються до вас пацієнти? Пухлини, епілепсії – це ж не щось миттєве, все розвивається поступово. Можливо, на щось варто звертати увагу батькам, щоб діти уникали проблем зі здоров’ям?

Пухлини в дітей відрізняються від пухлин у дорослих. Вони  часто утворюються в проблемних, складних зонах, тому діти можуть потрапляти у дуже запущених станах. Також пухлини можуть по-різному проявлятися, маскуючись під інші симптоми.

На проблеми зі здоров’ям може вказувати те, що дитина почала відмовлятися від їжі, без причин блювати, в неї погіршився зір, виникли проблеми з координацією, є двоїння в очах, помітне викривлення шиї, слабкість в кінцівках. Щоб уникнути проблем зі здоров’ям, потрібно регулярно відвідувати сімейних лікарів, періодично здавати аналізи.

Нещодавно на лікування до Львова привозили пацієнтку з Північної Ірландії. Чому саме сюди? В їхній країні немає хороших спеціалістів, не той рівень медицини чи тут дешевше?

Пацієнтку з Північної Ірландії привезли до нас за порадою американського колеги Люка Томича. Місцеві неврологи радили зробити операцію, бо в дитини були часті судоми, вона відставала у розвитку, але локальні нейрохірурги за це не бралися. В Америці, яка є прогресивною в цьому лікуванні, робити таку операцію було дорого. Її вартість сягала понад 100 тисяч доларів.

Читайте також: Львівські лікарі врятували 4-річну дівчинку з Північної Ірландії 

Наш економічний відділ порахував вартість такої операції, і виявилось, що вона нижча більше ніж в десять разів (10 тисяч). Коли ми озвучили це батькам пацієнтки, вони погодилися. Задум був такий, що американські лікарі також за якийсь час приїдуть і зможуть нас підстрахувати, якби щось пішло не так. Але батьки нам довірилися, і ми зробили все без чиєїсь допомоги. Вже до приїзду Люка Томича пацієнтка чекала його в післяопераційній палаті.

Окрім того, що тут дешевше, до нас їдуть і за рекомендаціями світових лікарів, через довіру та добрі відгуки пацієнтів.

Для того, щоб лікувати закордонних пацієнтів, потрібно знати іноземну мову, принаймні англійську. Як із цим у персоналу лікарні?

Кожен із наших лікарів та медичний персонал володіють базовим рівнем англійської мови. Команда періодично має можливість проходити навчання, тож бар’єра в розмовах з пацієнтами точно немає.

Рівень поваги іноземних пацієнтів до наших лікарів, їхня манера спілкування дуже високі. Думаю, цьому сприяє здорова атмосфера в колективі.

Чи доводилося вам заново робити операції після втручання фахівців із клінік Заходу, виправляти їхні помилки?

Помилки в медицині – дуже розмите поняття. Будь-яке неправильне рішення можна також назвати помилкою. Але чи означає це справді помилку, тобто свідомо неправильне рішення? Колись нейрохірург Генрі Марш дуже гарно про це сказав: у певний момент тобі треба ухвалити рішення, що обрати: крок один, крок два чи крок три. Всі вони схожі, мають однакові показання, але часто буває так, що обраний крок виявляється хибним.

Ні, виправляти помилки лікарів мені не доводилося, але так, система медицини за кордоном теж не досконала. Всюди є  хороші і погані лікарі , так є і з меншим або більшим досвідом. Не кожна клініка за кордоном ідеальна, різні лікарні є і в Україні.

Читайте також. Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом

Помилятися може кожен, ми ж усі живі люди. А в часі війни, коли важко бути емоційно стабільним, переживання загострюються ще більше. Наприклад, я багато разів хотів покинути медицину і взяти активну участь у бойових діях. Мені здавалося, що я не до кінця себе реалізую як чоловік. Але багато людей почали мене стримувати, пояснювати, що кожен має зараз робити те, в чому найсильніший. У нас важлива робота – рятувати, лікувати дітей, в тому числі і дітей військових, давати їм можливість і шанс на життя перед смертельними захворюваннями та загрозами. Тому ми з командою зосередилися на роботі на повну. 

Зрештою, наша лікарня вже стала не тільки медичним, а й соціальним центром, куди можна звернутися, бо тут допоможуть.

Ви виросли в сім’ї військового лікаря. Можливо, хотіли б працювати в стабпункті або в лікарні, ближчій до передової?

Так, мій батько, як і старший брат, є військовими лікарями.  Батько на пенсії вже, а брат щодня 24/7 лікує наших поранених бійців в регіональному госпіталі м. Львова. І я теж планував йти по їхній стежині. 

З дитинста я бачив, як батько багато працює, інколи доводилося бувати з ним на роботі. Після закінчення Львівського медичного університету я мав іти у військову медичну академію, але почалось реформування всього, зокрема й медицини, і стало зрозуміло, що знайти місце праці буде складно, що взагалі це шлях в нікуди. Тому склалось так, що я залишився у дитячій хірургії, а потім став дитячим нейрохірургом.

Читайте також: У Львові лікують 10-річного хлопчика з раком мозку

Чим українська медицина відрізняється від європейської?

Таки відрізняється. Насамперед нам багато чого не вистачає. Перше – поваги до лікарів. Через брак комунікації медзакладів у медіа раніше багато говорили про халатність медиків, про те, як хтось припускався помилок. Це все призвело до недовіри, яку ми маємо тепер побороти позитивними прикладами надання допомоги, історіями порятунку. Друге – гідної оплати праці. Мається на увазі не лише заробітна плата лікаря чи медсестри, а й розуміння, скільки повинно коштувати лікування пацієнта. Українська медина, на жаль, недофінансована - це не секрет, і ми, медики, це відчуваємо. 

Великою мірою надавати високоякісну медичну допомогу ми можемо завдяки благодійникам, які підтримують нас і ремонтами, і закупівлею медичного обладнання та витратних матеріалів. Без них, зізнаюся, було б фактично неможливо робити те, що ми робимо.

80-90% людей, які працюють у медицині, є фанатами своєї справи, які хочуть ще більше самореалізуватися. Для того, щоб ми могли стати поруч із європейцями, мати такий самий рівень медицини, не втратити ті кадри, які маємо, нам потрібні зміни у фінансуванні медицини в цілому.

Унікальні операції, які ви робите в лікарні, для українців є платними чи безкоштовними? А для іноземців?

Для іноземців, звичайно, платні. Що стосується українців, то ми є комунальною лікарнею, а отже, все те, що фінансується державою, для пацієнта є безоплатним. Безплатною є також велика частина складових, але є складові, які потрібно пацієнтам купляти самим, як-от шунтувальні системи, Тут на допомогу приходять благодійники. Це, зокрема, фонд «Таблеточки», «Запорука», «Мама і немовля» та інші.

Читайте також. Кожна 5-6 пара в Україні безплідна. Розмова з директоркою перинатального центру

Стосовно витрат, які можуть лягати на плечі родини пацієнтів чи благодійників, на жаль, так відбувається через брак фінансування медицини, про який ми вже згадували. Вартість цих витратних матеріалів може сягати від п’яти до ста тисяч гривень. Наприклад, набір металевих шурупів для стабілізації хребта може коштувати 80-100 тисяч гривень, шунтувальні системи – від 25 до 80 тисяч гривень. Набір спеціального операційного моніторингу – до 45 тисяч гривень. Це речі, без яких неможливо виконати високоякісно операцію. Ми мріємо, аби у майбутньому це все теж покривалося державою чи, можливо, страховою системою. Поки ж вдячні нашим донорам за підтримку і допомогу, завдяки яким ми можемо рятувати діток.

Чи можете загалом порівняти вартість операцій в українських дитячих лікарнях та європейських клініках?

Якщо говорити про американські клініки, то там ціни на операції точно в 10 разів вищі, аніж в українських лікарнях. Будь-яке найскладніше оперативне втручання в Україні буде як мінімум у п’ять разів дешевше, ніж у Польщі, Словаччині, Чехії. Що стосується Німеччини та Іспанії, то там трохи дорожче – ріст цін приблизно у вісім разів. Але це приблизні розрахунки.

Треба у всьому знаходити позитив. Наприклад, Львів дуже вигідно розташований, тут чудова логістика, тож, мабуть, нам судилося стати вагомим осередком надання медичної допомоги.

Що, на вашу думку, включають поняття «хороший лікар» та «якісна медицина»?

Хороший лікар – це той, хто не боїться відповідальності, має високий рівень знань, навичок, професійних якостей, щирий, максимально привітний і переймається пацієнтом, навіть якщо цього не показує. А якісна медицина – це багата медицина, тобто та, яка може забезпечити пацієнта всім необхідним для надання допомоги і здатна швидко реагувати на ситуацію, яка склалась. Ось у цьому є предмет суперечки.

Вважаю, що в медицині загалом, у кожному центрі чи лікарні зокрема повинна бути присутня медична атмосфера. Наприклад, зона комфорту не лише для лікарів, а й пацієнтів. Пригадуєте, як раніше було чути по запаху, що проходиш повз кабінет стоматолога? У лікарнях має бути все так, щоби пацієнт зайшов і не боявся, щоб тут було комфортно й безпечно.

Як гадаєте, корупція в медицині присутня? І якщо так, як можемо її побороти?

Я вважаю, що все починається з гідної заробітної платні. Тоді працівники не будуть думати, де взяти гроші, не полишатимуть медицину, а навпаки, пишатимуться, що працюють у цій сфері, боятимуться втратити цю роботу.

На мою субʼєктивну думку, всі спеціальності є важливі, але є ті, без гідного всестороннього забезпечення яких рухатись глобально неможливо. І це було важливим і до війни.  Це три флагмани – військові/поліція вчителі/наковці і медики, які повинні почуватися суперзабезпеченими. Це не мають бути космічні гроші, але достатні для життя. Інакше це шлях в нікуди.

Читайте також: Львівські лікарі врятували 9-річну Софійку, скрізь мозок якої пройшов уламок касетного снаряду

Ще одна проблема – заробітні плати середнього медичного персоналу. За 14-15 тисяч гривень на них велике навантаження, з нічними чергуваннями, щільним графіком. Мені за них болить. Я як лікар можу чудово виконати свою роботу, прооперувати і піти додому, а вони залишаються з пацієнтом. Без них ніяк. Тому їхня праця теж має бути гідно оцінена.

Нейрохірурги дуже часто стоять близько до смерті своїх пацієнтів. Як ви навчилися жити з цим?

Насправді це важко. Кожен лікар до смертей пацієнтів ставиться по-різному. Добре, що в моїй практиці таких випадків було небагато, але все ж кілька є, про які важко згадувати. Кожна з них для мене особиста поразка.

Ніхто з нас точно не знає, що буде з нами завтра, тож треба радіти кожному дню і тішитися, що живий. Напевно ніхто не хоче помирати, але робота з важкими пацієнтами рівнозначна невідворотності.

Коли людина працює з важкими ситуаціями, важливо мати джерело відновлення власного ресурсу. Що для вас є тим джерелом?

У мене мало часу на відновлення. Але навіть нові знання, навчання мене перезавантажують. Відволікає також спортзал, заняття на тренажерах. А ще я маю хобі, про яке мало хто знає: люблю стріляти зі зброї. Це допомагає розрядитися й відволіктися від поганих думок. Ну і, звісно, цінним та потрібним є час, проведений із сім’єю та рідними.

Яким ви бачите розвиток нейрохірургічного відділення, чого не вистачає і що хотілося б додати?

Звісно, у нас є плани, а ще досить висока планка для самого себе та колег, до якої треба прагнути. Насамперед хочеться збільшити команду нейрохірургічного відділення й отримати нове обладнання. Ми маємо важливий напрям – хірургію епілепсій, тому воліємо робити більше таких операцій. Зокрема, існує методика інвазивної електроенцефалографії. Щоби правильно розміщувати в головному мозку електроди, потрібне дороге обладнання. Зараз над цим працюємо, згодом хочемо ділитися досвідом і напрацюваннями з іншими лікарнями, щоб це запрацювало по всій Україні.

Можливо, плануєте створити повноцінну клініку, куди привозитимуть дітей із інших країн?

Наразі така «клініка» створюється у Лікарні Святого Миколая. Хоча це дуже складно реалізувати на максимум в сучасних реаліях. Ми вже виконуємо деякі операції, яких точно не роблять у Литві, Латвії, Естонії. Нам би трохи більше можливостей, то могли б бути на одному рівні з Польщею, Словаччиною, Чехією.

Ольга Шведа

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

 

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

 

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!