«Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
Наразі військовий прикутий до візка. Клята війна позбавила його правої ноги, але не жаги до життя. Попереду протезування, а там доведеться вирішувати, чи повертатися до дружини і двох маленьких синів, чи знову йти на війну.
За час повномасштабного вторгнення величезна кількість українських військових загинули, ще більше важко поранені, з ампутаціями, проходять надскладне лікування. Одним із них є Іван з Рівненщини. Чоловік уже місяць перебуває у львівській лікарні Святого Луки, що в Першому ТМО. До Львова потрапив на пораду харківських лікарів.
Навіть сидячи у візку, Іван Романов має вигляд кремезного, дужого чоловіка. У нього майже двометровий зріст. Нещодавно ампутована нога у шкарпетці – теплій, в’язаній, з кількома ґудзиками, яку йому дали тут, у лікарні. Співрозмовник щоразу поправляє шкарпетку, так ніби закінчить із нами бесіду, встане з колісного крісла і піде у своїх справах.
Молодий чоловік не перебував на строковій службі, не мав військової підготовки. В ЗСУ пішов у квітні 2023-го добровольцем.
«Вийшов із дому і пішов у військкомат. Довелося обманути дружину, бо не пустила б. Збрехав, що мене викликають для уточнення даних», – каже Іван Романов.
У військкоматі появі чоловіка здивувалися, мовляв, добровольців зараз небагато. Медкомісію пройшов не одразу: медики щодень відсилали його то до одного лікаря, то до другого. Навіть довелося просити їх, аби пришвидшили цю справу. Так тривало три тижні. А коли про призов дізналася дружина, спочатку розхвилювалася, та згодом змирилася. Не могла прийняти того, що надовго залишиться сама з двома маленькими синами – п’ятирічним Макаром і Дем’яном, якому ще не було півтора року.
Читайте також: Львів'ян просять не приносити у військовий госпіталь речі і продукти
Знову поправляючи шкарпетку на ампутованій кінцівці, Іван пояснює, що на війну мусив піти. На початку повномасштабного вторгнення він як зварювальник машин був на роботі у Луцьку. Саме того дня місто опинилося під ворожим обстрілом. Телефон дружини не відповідав, і чоловік хвилювався.
Трохи веселіше, з усмішкою розповідає про навчання та службу. Зокрема про те, як після мобілізації проходив військову підготовку у Великій Британії. Здобуті знання в армії НАТО знадобилися йому згодом у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша.
Обстріли та наступи росіян пережив різні. Той, що на Вугледарському напрямку, на Донбасі, суттєво відрізнявся від Круп’янського на Харківщині:«На Донбасі, можна сказати, був курорт. Ми не так часто ставали до бою, було менше перестрілок. А ось на Харківщині бої тривали постійно. Це «висотка», тобто найвища точка на нашому боці фронту, з якої все видно. Тому всі хочуть тримати її під контролем. Але вона наша! Ні кроку назад. Все стоїть, все тримається».
Однак Іванові там не поталанило: відходячи після виконання завдання, він наступив на міну, яку, найімовірніше, заклали з дрона.
«Ми з групою саме виходили. Я був командиром, потім головним сержантом взводу, тож мав іти першим. Захотіли трохи зрізати шлях, я пішов убік і наступив на міну. Ми між собою завжди тримаємо дистанцію від десяти до ста метрів, щоб у разі «прильоту» постраждали не всі. Це й уберегло інших. Після вибуху всі побратими залягли, бо думали, що це обстріл. А коли зрозуміли, що спрацювала міна і почули мої крики про поранену ногу, почали кричати у відповідь, щоб я наклав турнікет. У той момент я забув усе, що знав, але турнікет таки наклав сам», – згадує боєць.
Двометрового чоловіка витягли з поля бою побратими. Зробити це було нелегко, бо навколо болото. Спочатку Івана затягли в найближчу схованку, відтак принесли ноші та занесли в машину.
«Вороги стріляють, а шестеро хлопців мене несуть. Усі в болоті, знесилені. Хтось часто зупинявся, а хтось просто падав від утоми. Я просив, щоб мене покинули, а самі втікали, але вони мене не послухали. Завдячую їм життям», – вважає співрозмовник.
Українські військові уже вкотре спрацювали чітко: у сусіднє село для надання меддопомоги Івана привезли швидше, аніж туди прибули лікарі. Побратими здивували всіх – і медперсонал, і пацієнтів.
У кожній лікарні, куди потрапляв Іван (сільській, районній, обласній), йому робили операцію. Усюди давали надію, що ногу вдасться врятувати. А вийшло навпаки – кожна наступна операція лише погіршувала ситуацію. Тепер чоловік розуміє, що якби його відразу привезли до Харкова, то ногу вдалося б зберегли. Скільки всього операцій пережив, не пам’ятає. Щойно оговтався від одної, як готували до другої. Тривалий час перебував під наркозом та сильними протибольовими препаратами. Найкраще пам’ятає, як переїздив із Харкова до Львова, і тамтешнього лікаря, який благав погодитися на ампутацію ноги, бо це могло зберегти Іванові життя. Як доказ своїх слів показував на відео перебіг операцій, стан кісток ноги, шкіри. Тому на ампутацію все-таки довелося згодитися.
Читайте також: Мати полоненого "азовця" чекає на його повернення
«Якщо відмотати все назад, я ні про що не шкодую. Все одно пішов би на фронт», – запевняє співрозмовник.
Про воєнні будні розповідає найохочіше, пригадує, як у «тихіші» дні пили чай або каву, а їхнім найкращим заняттям було копання траншей.
«Якщо брати глибину по пояс, то їх кілька кілометрів точно було», – уточнює він.
Зараз Іван не курить, хоча на війні зазвичай скурював три пачки цигарок за добу. Тепер на першому місці лікування. Ампутована кінцівка гоїться, через два-три місяці зроблять протез. Улюбленим заняттям на цей час у стінах лікарні Святого Луки Першого ТМО для нього залишається спортзал. Тут чоловік проводить більшість вільного часу.
Аби жити й рухатися далі, потрібна мотивація. Але в Івана вона є – двоє маленьких синів. Поки тато був на війні, менший уже навчився ходити і вимовляти окремі слова.
«На війні я хотів додому, повернутись у сім’ю, а зараз хочу стати на ноги. Коли матиму протез, то думатиму, як жити далі. Хочу повернутися до своїх хлопців. Але дружина цього разу вже точно мене не відпустить», – каже Іван Романов.
Читайте також: "Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг біля військкоматів"
Однак боєць все-таки воліє знову податися на фронт. Не на передову, звісно, бо з протезом дуже не повоюєш, а от інструктором або серед командування роти себе бачить.
Текст: Ольга Шведа
Фото: Іван Станіславський/Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
___________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- «Я ненавиджу центр Львова», – ветеран війни про адаптацію військових
- Історії окрилених: жінки, які через війну переїхали до Львова і започаткували власну справу
- Любить творчість Івасюка та Білозіра. Ще раз про Клавдію Петрівну, яка виступить у Львові
- Будівництво може затягнутись? Що знову не так зі сміттєпереробним у Львові
- «Прийду до побратимів на могили, скажу, що перемогли»
- Як підібрати корм для кота і собаки. Про спеціальне харчування для тварин
- «Готові преміювати водіїв, які приведуть жінку-водія», або Що з транспортом у Львові
- «Львів перетворився на мурашник торгівлі». На чому заробляли львів'яни у 90-х
- Віталій Портников: «Я повірив, що українці стануть українцями»
- «Люди на війні роблять дива, приїдуть до Львова, а тут «йой, все пропало»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До містечка, де вперше підняли український прапор
- Ревматизм, артрит, псоріаз. Які ще ревматичні хвороби загострила війна
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львів 90-х. Чим жило місто, коли Україна проголосила Незалежність
- Мільйон на мрію. Історії львівських учителів, які ввійшли до 50-ти найкращих в Україні
- «На жодних інших вишивках такого немає». Історія віднайденого взору на Львівщині
- Багатоповерхівки чи парк. Що збудують на Сихові
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Одне на день. Якої шкоди може завдати морозиво і купання у водоймі
- Вбивство Фаріон у Львові. Про затримання підозрюваного, фото та інші деталі
- Чому перейменували Липневу у Львові. Історія площі, якій повернули історичну назву
- Обіцяв сину повернутися. Історія художника-ветерана
- «Ми врізаємось у «стіну» на повній швидкості». Що буде зі світлом
- «Це Юля, а не робот!» Як у Львові працює ветеранська лінія
- У Львові подорожчали квартири. Що потрібно перевіряти при купівлі
- Ростислав Антимис: «Зробіть рік контракту, люди бояться рабства»
- «Хочеться розвінчати міф про митника-хабарника». Інтерв'ю з керівником Львівської митниці
- Замість трамвая велосипедна доріжка та готель. Що обурило мешканців Винників
- «Наша перемога залежить від реформи армії», – Юрко Вовкогон
- Ганьба і упередження. Хто і чому зриває створення Національного військового меморіалу
- Що сталось, коли під час аварії у Львові загинув хлопчик. Розбір
- Діагностичні центри замість поліклінік. Що це означає для пацієнтів Львова
- Із передової в офіс? Що потрібно ветеранам, щоби повернутися до роботи
- Чотирилапий колега. Як найбільший виробник корму заохочує брати собак на роботу
- 9 книжок, які читають герої відомих фільмів, або Що дивитись і читати
- «Можемо бути без світла п'яту частину доби», – експерт про зиму
- Як позбутися черг у львівських ТЦК. Версії працівників та відвідувачів
- Чому черешні по 200 гривень, або Яким буде сезон ягід та фруктів
- Як потрапити в будівлю, або Навіщо реконструюватимуть вокзал у Львові
- Як і хто будуватиме Україну майбутнього. Поради експертів, що варто врахувати
- «Без запису не приходьте». Як оновити дані у львівському ТЦК
- «Все маємо, але бракує місця в домі», – сім'я, де народилась 11-та дитина
- «Мусимо пристосуватися до графіків відключень світла». Інтерв’ю з директором YASNO
- «Таких операцій не роблять у Литві, Латвії, Естонії». Як львівські нейрохірурги рятують дітей
- «Я уявляю, як трава проростає крізь нього». Історія матері зниклого безвісти героя
- «Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо»
- «Не треба вав-ефекту». Як змінився підхід до архітектури Львова
- Резервувати треба лише тих, що платять податки, або Що не так із економічним бронюванням
- Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки
- «На протезі в Антарктиду!», – боєць зі Львівщини, який пережив клінічну смерть
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Я доглядаю могили чоловіка, брата і невідомого воїна»
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче