Яку допомогу у Львові отримують одинокі літні люди, і чому фахівці соціальної сфери – іноді єдина надія для тих, хто опинився у складних життєвих обставинах.

Роман чекає на неї. Ще пів року тому він ледь перебирав ногами. Пересувався лише на милицях. Тепер чоловік – на візку, легко кружляє по кухні та усміхається у свою густу посивілу бороду. Час від часу до Романа приходять друзі, інколи заглядають сусіди, питають, що купити. 

У його вікні перламутровий тюль, на стіні постер «Океану Ельзи» з 90-х. Над столом у кухні – картина стиглих черешень. На одній із дерев’яних полиць фігурки й ляльки, які нагадують, що власник квартири – понад 40 років пропрацював у Театрі юного глядача. На столі стоять польові ромашки. Їх купила вона. 

Читайте також: Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному центрі

Три роки тому Роман не наважувався звернутися по допомогу до соціальних працівників. Він спускався до входу, виходив до дверей і просив когось купити йому хліба. Однак колишній директор театру розповів про чоловіка соціальним службам. Відтоді Романом опікується Оксана, соціальна робітниця.

Пан Роман з Оксаною

Щойно Оксана переступила поріг квартири, одразу вхопила мітлу і почала підмітати. Застелила ліжко. 

"Раніше я не наважувався просити про допомогу, а тепер не розумію, як би вижив без соціального робітника. Оксана заставила мене пересісти на візок. То золота жінка, допомагає мені. Вікна миє, постіль міняє, продукти купує, комуналку оплачує", – усміхається пан Роман.

Оксана приходить до Романа двічі на тиждень. 

Читайте також: Організаторка мітингу проти Фаріон: "Не з усіма гаслами я згодна"

Крім нього на сопрацівницю чекають ще 12 стареньких людей, які є одинокими і потребують догляду.

До прикладу, пані Стефанія та її чоловік Іван рік тому пережили інсульт. Після інсульту справи стали геть кепські. Вона ледь тримається на ногах. Дітей у подружжя, яке разом уже 43 роки, немає. Є племінниця, але вона служить у Нацгвардії, тож не має змоги часто навідуватися до стареньких. Стефанія зустрічає Оксану біля дверей, тримає у руках квасок. Вона його порізала, щоб заморозити, а зварить тоді, коли будуть сили, крізь сльози говорить жінка. Питає Оксану: “Може б я у лікарню лягла, бо дуже зле?” Оксана обіцяє взяти скерування у сімейної лікарки. 

Стефанія каже, що живе на 3,5 тисячі гривень пенсії, хоча має сорок років стажу. Після інсульту ще й рука відмовляє. Іван слухає, киває. Ноги у нього багряні-багряні. Працює телевізор, на кухні сохне згаданий квасок, з якого, мабуть, таки буде суп. Раніше подружжя якось зводило кінці з кінцями, та після лікарні обоє втратили сили і що найгірше - надію, тому звернулись у відділення соціальної допомоги вдома Львівського міського центру соціальних послуг "Джерело". Оксана приходить до них у понеділок та середу. Подружжя просить її завжди принести молока із Краківського ринку.

Знати потреби усіх підопічних

Кожний ранок в Оксани починається з наради. Після цього вона обдзвонює своїх підопічних, бере у них “замовлення”, планує свій день – закуповує продукти, ліки, відвідує банки, поштові відділення. Вдень соціальна робітниця обслуговує п’ятьох-шістьох стареньких. 

Спершу біжить до лежачих, бо їх треба нагодувати. Так, кожного дня вона вранці забігає до поважної сім'ї – Анни та Михайла. Жінці – 87, а чоловіку – 80. Вони дали їй ключі, бо самі не виходять з дому і не встають.

“Спершу я відкриваю вікно у кімнаті, щоб провітрити, тоді готую їм їжу, варю кашу, роблю чай, канапки, поливаю домашні вазони. Вони завжди кажуть: “Ми тебе чекали”. До речі, Анна і Михайло дуже переживають за свого котика, чи насипала я йому корму, чи дала водички, молочка”, – розповідає соціальна робітниця.

А 93-річній Марії вона купує хліб лише на вулиці Гайдамацькій (бо так просить жінка), миє голову, розчісує, зав'язує хвостика. Марія дуже переживає за війну і постійні тривоги. Оксана її заспокоює.

Пані Олександра, якій уже пішов 90-ий рік, замовляє в Оксани завжди свіжу гарну курочку. Жінка не виходить з дому, і має проблеми із пам'яттю, тож соціальна робітниця – її єдина ниточка із зовнішнім світом.

Оксана Гута працює соціальною робітницею у Шевченківському відділенні соціальної допомоги вдома уже 6 років. Загалом у відділенні є 27 соціальних робітників, які опікуються 341 людиною. Кожен має по 11-13 підопічних. Договір про таку соціальну допомогу вдома укладається на рік. Через рік лікар поновлює медичний висновок, що людина потребує догляду, і тоді договір пролонговується. 

Соціальні робітники надають стареньким базові послуги: доставляють продукти та ліки, проводять раз на тиждень вологе і косметичне прибирання, вирішують питання у держустановах (пенсійний фонд, соцзахист, оплата комунальних послуг), а також надають всю інформацію із соціального захисту.

Якщо ж людина не виходить з дому, то додаються ще послуги із самообслуговування, наприклад допомога у приготуванні їжі, переодяганні, пранні. Бо хтось може спуститися вниз, відвідати Центр денного дозвілля, а хтось прив'язаний до квартири, прикутий до ліжка. Тим паче після пандемії старенькі почали частіше хворіти, грошей на ліки не вистачає, все це впливає на їхнє самопочуття.

Читайте також: Хто претендує на територію Львівського геріатричного центру

Оксана каже, що буває дуже складно, коли доводиться сидіти чи стояти у чергах, якщо світло відключають, магазини й аптеки закриваються, але вона розуміє, що стає частиною чийогось життя, і без неї вони не справляться. 

Коронавірус і війна значно ускладнили життя самотніх людей, і разом з тим ускладнили роботу соціальних робітників. Бо якщо відключають світло, доводиться пішки по сходах тягати продукти, кілограмові пакети, а якщо старенькі згадують ще якісь ліки, то як їм відмовиш, каже Оксана. 

"Всім зараз важко – постійні стреси, тривоги. Складно, коли люди хворіють, а ми не можемо їм допомогти. Та й паліативна допомога не завжди працює. Мені можуть вночі навіть дзвонити, на вихідних. Та коли ти зробиш добру справу – людина вдячна. Наші підопічні теж нас жаліють, бо ти стаєш частиною їхнього життя", – говорить Оксана.

У жінки є дві доньки – 7-річна Яна і 16-річна Анастасія, вони її підтримують, і знають усіх, кому допомагає їхня мама. 

Як отримати соціальну допомогу вдома

Як же потрапити у відділення соціальної допомоги вдома? Можна прийти особисто чи зателефонувати. Часто про самотніх одиноких людей повідомляють сусіди, соцзахист чи старенькі самі радять між собою.

Завідувачка відділення Леся Рибак працює тут уже 33 роки. Вона розпитує, яка у людини склалася ситуація, в яких умовах та проживає, який у неї стан. 

Соціальні робітники обслуговують одиноких, людей з інвалідністю, а також тих, хто має дітей, але які є малозабезпеченими і не можуть організувати батькам належного догляду. Всі соціальні послуги є безплатними. Для кожної людини, яка потребує догляду та супроводу, складається індивідуальний план потреб, за яким працює соціальний робітник. 

Так літні одинокі люди звикають до своєї нової помічниці. І чекають на неї.

Для довідки 

Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації "Джерело" створено на базі реабілітаційного центру з однойменною назвою. Під час реорганізації до закладу приєднали ще чотири комунальні установи Львова – це міський центр соціальних служб, соціальний готель, міський територіальний центр соціального обслуговування та центр обліку та нічного перебування бездомних осіб. 

Відтепер у "Джерелі" соціальні послуги можуть отримувати не лише діти та особи з інвалідністю, а й люди похилого віку, бездомні особи, родини у скруті, опікунські, прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу. Загалом у Центрі пропонують понад 20 послуг мешканцям Львівської громади, які опинилися у складних життєвих обставинах. 

Отримати повну інформацію про послуги та дізнатися як стати клієнтом “Джерела” ви можете ТУТ

Текст: Христина Гоголь

Фото: Ірина Федик

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

________________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.