«На протезі в Антарктиду!», – боєць зі Львівщини, який пережив клінічну смерть

1135 0
«Я не міг повірити, що бачу дві кросівки, не одну», – пригадує 26-річний ветеран Олег Сливар свої перші кроки на протезах. Хлопець каже, що втрата ноги – не головна його травма: він пережив зупинку серця та клінічну смерть. Якби не лікар, який усупереч протоколу реанімував хлопця 30 хвилин, Олега не було б серед живих.

Олег Сливар родом із Дрогобича. До повномасштабного вторгнення впродовж 12 років професійно займався народними танцями. У 2018-му завершив танцювальну кар’єру та пішов у армію, а коли почалася велика війна, перевівся в бойову частину. 

«У мене вся сім’я – військові. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я не міг сидіти на місці, тому перевівся в бойову частину, пішов воювати. Влітку мене відправили на Слов’янськ, і ми до осені воювали на Донецькому напрямку в складі Національної гвардії України», – каже Олег і пригадує, як отримав поранення в листопаді 2022 року. Тоді він разом із побратимами потрапив під сильний мінометний обстріл. Отримав численні осколкові поранення, зокрема в ногу. Через щільний обстріл евакуація була неможливою, і коли терпіти біль стало несила, ввів собі дозу знеболювального і декілька годин чекав на порятунок. Згодом побратими ввели йому ще одне знеболювальне, а в стабілізаційному пункті – дозу морфію. Олег знепритомнів.

«За законами війни він не мав бути в живих»

«Я не знав, що в мене немає ноги. Здавалося, поранення не таке сильне. Але це мінімальна проблема. На позиції тоді я знепритомнів, прокинувся після трьох днів коми уже в госпіталі. В мене була зупинка серця і клінічна смерть. Мені 30 хвилин реанімували серце. Слава Богу, його вдалося знову запустити», – розповідає хлопець.

Ольга Руднєва, CEO Superhumans centre, де Олег проходить реабілітацію, каже, що йому трапився «святий лікар».

«30 хвилин прямого масажу. 30!!! За протоколом мали повне право зупинитися. Але святий лікар не здався. За законами цієї війни Олега вже не мало бути серед живих. А він є. Живе своє друге життя, бо перше скінчилося тоді, коли йому ввели дозу морфію, а друге почалося, коли розплющив очі», – пояснює Ольга і додає, що навіть не знає, хто цей лікар, який усупереч протоколу врятував воїну життя.

Коли Олег отримав поранення, кінцівка ще була. В госпіталі хлопець відчував фантомні болі, тому був упевнений, що в нього все ще дві ноги. Тоді мама сказала йому, що правої більше нема.

«Ногу ампутували, бо її вже неможливо було врятувати», – каже він.

А потім Олегові ще чотири рази робили реампутацію кінцівки. 

«Я ніколи раніше не міг подумати, що після ампутації кістка може й далі рости. А в мене росла. Тому доводилося робити чотири реампутації. Тому я потрапив у Superhumans Center на реабілітацію і протезування аж за вісім місяців після поранення», – веде далі Олег.

Він був одним із перших пацієнтів цього реабілітаційного центру, йому не доводилося чекати в черзі. 

Сьогодні із запитом на протезування до Superhumans centre звернулися дві тисячі поранених військовослужбовців і цивільних. За весь період діяльності фахівцям центру вдалося протезувати 500 пацієнтів. Проте, каже Ольга Руднєва, мовиться про значно більшу кількість протезів, оскільки тут працюють переважно з подвійними та потрійними ампутаціями. Є пацієнти і без чотирьох кінцівок. Практично в кожного бійця, який втратив кінцівку, однакова проблема – турнікетний синдром. Через те, що немає можливості вчасно евакуювати військових із поля бою, доводиться робити вищі ампутації, а іноді й ампутувати кінцівки, які можна було б урятувати.  

Щоб отримати протез у Superhumans, спершу необхідно заповнити анкету.

А щоб отримати протез державним коштом, варто зібрати такий пакет документів: 

  • заяву про забезпечення протезним виробом;

  • паспорт громадянина України або відповідне посвідчення;

  • документ, що містить дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків;

  • рішення ЛЛК або ВЛК про необхідність забезпечення протезним виробом;

  • витяг із наказу командира в/ч або довідка про обставини травми, видана командиром в/ч для забезпечення протезним виробом.

Зібрані документи треба подати до ЦНАПу, місцевого відділення служби соціального захисту або через особистий електронний кабінет особи з інвалідністю. Згодом заявку погоджує Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, і людина отримує скерування на протезування. Важливо, що пацієнт може самостійно обрати підприємство, яке виготовлятиме протез, і укласти з ним договір.

«Я не міг повірити, що бачу дві кросівки»

«Моя реабілітація була недовгою, бо ще тривало будівництво центру і не було таких масштабних проєктів, як тепер. Мій протез зробили за день: одного дня зняли мірки, а на другий сказали: «Тримай, ось твій протез!» – пояснює Олег Сливар. Травмованій людині спочатку ставлять простий механічний протез, до якого вона мусить призвичаїтися. Згодом відбувається вторинне протезування – біонічна рука або електронне коліно. Протезування складної ампутації може тривати від місяця до двох, якщо ампутація нескладна – три-чотири тижні. 

«Якими були мої емоції, коли я вперше став на протез? Коли зробив перші кроки, це було щось неймовірне. Я не міг повірити, що бачу дві кросівки, а не одну. Ці емоції неможливо передати словами, для мене цей день був святковим. Я наче знову народився, знову вчився ходити», – згадує Олег із усмішкою свої перші кроки на протезі. Спершу йому поставили механічний протез, а потім запропонували електронне коліно: «Сказали, що я добре ходжу, тому можна ставити електронне коліно. Не всім є можливість поставити такий протез. Все залежить від рівня ампутації, від стану людини, від можливостей. Такий електронний протез коштує від 50 тисяч євро. І оскільки я ще молодий, маю 26 років, мені важливо мати більше можливостей рухатися, продовжувати життя». 

Олег уже впевнено крокує центром на протезі. Показує мобільний додаток, через який може змінювати режими на своєму електронному коліні: їзда на велосипеді, ходьба назад, ходьба-біг, рух сходами, плавання, контроль стійкості, зміна швидкості та довжини кроку.

«Дивіться, на здоровій нозі я набив татуювання макета свого «дженіума» 

(електронний колінний модуль Genium X3 від Ottobock – найбільшого виробника протезів. Із Genium X3 можна почуватися впевнено у будь-якій ситуації. Він створений спеціально для активних людей, які не хочуть змінювати свій спосіб життя і, попри все, щодень випробовують на стійкість свої фізичні можливості. Протез не є важким, тому його часто використовують у професіях, які передбачають фізичну працю, плавання тощо – Ред.).

Я проходив реабілітацію впродовж восьми місяців. Тепер проходжу додатковий курс. Ми регулярно ходимо на огляди, і якщо спеціалісти бачать, що є потреба ще раз пройти реабілітацію чи здійснити реампутацію, то треба це зробити. Хоча тут усе індивідуально, не в кожного є така потреба», – відповідає Олег на запитання, чи він і досі проходить реабілітацію в центрі та скільки часу вже тут перебуває.

«Мені запропонували поїхати в Антарктиду»

У січні 2024 року Олег поїхав у експедицію в Антарктиду на 21 день. 

«Це було дуже спонтанне рішення. Я приїхав сюди, а Андрій, працівник Superhumans centre, каже: «Ти не хочеш поїхати в Антарктиду?». Я подумав, що він жартує, і відповів йому: «Де Антарктида, а де Львів! Ти з мене приколюєшся?». Але це виявилося правдою. Наш виїзд відбувся через три дні», – каже Олег. Хлопець довго не думав. Пропозиція прозвучала в понеділок, у п’ятницю Олег вже був у Польщі, а в суботу летів у Антарктиду. 

Цю поїздку організував Superhumans centre спільно з партнерами із Paganel studio (компанія, яка займається організацією експедицій та подорожей у різні куточки світу – Ред.). На «Новорічну Антарктиду» не змогли поїхати двоє учасників експедиції, тому й запропонували їхні квитки іншим. Paganel studio підкинула таку ідею Ользі Руднєвій, і вона порадила відправити в подорож Олега Сливара. 

«Ми декілька днів були в плаванні на яхті, поки добиралися до материка. Зі мною було ще 20 українців, серед них восьмеро – обслуговувальний персонал. Я був єдиною людиною на протезі, єдиним із Superhumans centre. Мабуть, із огляду на те, що не кожна протезована людина змогла б витримати стільки днів у таких умовах», – згадує співрозмовник.

Хлопець пояснює, що людині з ампутацією верхньої кінцівки довелося б складніше в такій експедиції через хвилі, які постійно розгойдували яхту і треба було за щось міцно триматися.  

«Із дуже високими ампутаціями також важче. Але я така людина, що коли ставлю перед собою якусь мету, то роблю все, щоб її досягти», – признається він.

Олег не втрачав жодної можливості зійти на гору, навіть коли було складно це робити. Каже, що своїм прикладом мотивував інших людей із експедиції.

«Люди, які були зі мною в експедиції, не завжди хотіли підніматися на ті схили. Але бачили, що я йду, і теж ішли, кажучи: «Ми не можемо сидіти на яхті, якщо ти йдеш». Це дуже крутий досвід, класне тестування протеза. Адже в Антарктиці постійна мінусова температура, сніг, а він витримав», – каже Олег і додає, що навіть стрибав у воду на Водохреща. Щоправда, для такого екстремального випробування знімав протез, щоб не загубити у водах Антарктики: «Я звик у це свято стрибати в ополонку, тож зробив це й серед льодовиків та снігу – пірнув із яхти в крижану воду».

 

Ольга Руднєва каже, що Олег своєю впевненістю і жагою до життя мотивував не лише учасників експедиції, а й усіх працівників центру: «Моя власна подорож не дала б мені стільки задоволення. Коли я бачу його відео – це моя мотивація, бо я не знаю, що більше може мотивувати в житті, аніж повернення людині втрачених можливостей, коли ця людина живе зараз цікавішим життям, аніж до ампутації». І додає, що більшість пацієнтів на протезах тепер мають насиченіше життя, аніж до протезування, пробують щось нове, подорожують, беруть участь у марафонах, здобувають медалі: 

«Вони не цінували свої кінцівки, бо це наче стандартна «комплектація» – дві руки, дві ноги. Навіщо це цінувати? А тепер, коли втратили їх, вчаться жити заново в іншій «комплектації» – стають активнішими».

«Повернуся до танців і поїду в Індонезію дивитися на вулкани»

Після закінчення повного курсу реабілітації Олег планує повернутися до свого колективу народного танцю. Він уже іноді приходить на заняття, допомагає з постановками та композицією: «Я пообіцяв своєму колективу, що затанцюю з ними гопака». Військову справу хлопець теж не хоче полишати планує або стати інструктором і навчати бійців у військовій частині чи академії, або працювати у військкоматі.

«Ще одна моя мрія – побувати в Індонезії, побачити вулкани. Неважливо, чи це буде проєкт від реабілітаційного центру, експедиція чи моя самостійна подорож, але я мушу цю мрію здійснити!» наголошує він.

Ірина Давосир

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

___________________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

 
 

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!