Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні

1502 0
У Львові тепер одночасно відкрили до двох десятків виставок. Деякі триватимуть кілька місяців, тижнів, а деякі – днів.

Якось блогер Калеб Сімпсон зловив на вулиці Нью-Йорка лауреата Пулітцерівської премії в царині критики, письменника Джеррі Сольца (переклад його книги “Як стати митцем” вийшов у «Видавництві Старого Лева», 2022 р.). Показуючи свою квартиру-бібліотеку з автентичною нью-йоркською кухнею, на якій ніхто не готує, арткритик каже: «Ми не виходимо з дружиною. Ми відвідуємо 25-30 виставок впродовж тижня». Моя перша думка: як багато виставок у Нью-Йорку! І наступна думка: як добре, що у Львові можна за день-два обійти майже всі!

Як обрати, на що подивитися? Я звертаю увагу в цьому огляді лише на дві, в контексті планів на майбутнє. Мені йдеться про те, над якими питаннями після відвідування галереї варто замислитися, наприклад, що ця виставка привносить у світ ідей? Що додає локальному та глобальному світу мистецтва? Чим наповнює досвід авторів (мене цікавить не що хотів сказати автор, а як він це сказав)? І найважливіше – як виставка шліфує досвід глядачів?

Для першого огляду я обрала дві виставки, які відкрили наприкінці лютого: “Руїна та репродукції” Сергія Савченка в галереї “Дзиґа” (вул. Вірменська, 35) та “Земля” Юлії Долинської в “Іконарті” (вул. Вірменська, 26). Обидва проєкти рефлексують другу річницю повномасштабної війни та пропонують зовсім різні погляди на досвід її проживання.

Сергій Савченко “Руїни та репродукції”. Виставка  триватиме до 13 березня 

Репродукція руїн

Серія робіт Сергія Савченка “Руїни та репродукції” створена на основі оригінальних фотографій зруйнованих міст після Першої та Другої світових і сучасної російсько-української воєн: Льовен (1918 р.), Дрезден, Ковентрі, Варшава, Київ, Хіросіма (1945 р.), Маріуполь і Харків (2022 р.). Огляд картин великого формату утруднює вузький простір галереї, водночас цю близькість до поверхні полотна оцінять глядачі, які прийшли оцінити “жестовий експресіоністський спосіб нанесення фарб та інтуїтивне поєднання кольорів” Сергія Савченка. Припускаю, що серію готували для виставки в більшому експозиційному просторі, найімовірніше, для іноземних глядачів.

Ідея “Руїн та репродукцій” окреслена в описі, що складається з трьох цитат. Зокрема, в наведеній цитаті художниці Олени Турянської прочитується один із сюжетів: “Війна та розруха нищить будь-яку індивідуальність. Міський впізнаваний пейзаж перетворюється в однакову монотонну руїну, яка вже не має жодної особистості. Це символічно і притаманне теперішньому світові – руйнування й нівелювання індивідуальності як такої…” На перший погляд відсутність логіки в порядку розвішування картин у галерейному просторі (ні за хронологічним, ні за географічним принципом) створює ефект злиття розбомблених міст в одну тотальну руїну. Від цього стає страшно, адже це все відбувалося насправді. З уривка статті Олени Грабб, наведеної в описі виставки, дізнаємося, що руйнування в цих роботах автор закладає на технічному рівні: поєднує фарби на основі олії та води, від чого фарбований шар лущиться, тріскається, нищиться і розпадається.

Найвиразніша робота серії – живописна репродукція фотографії “Вид на Дрезден після бомбардування союзників”, 1945 рік . Саме її бачимо на афіші і в центрі виставки. Хто автор оригінальної фотографії? За яких умов вона була зроблена і як поширювалася? Чого ми не бачимо на цій світлині, що залишилося за кадром? У художній літературі бомбардування Дрездена описане в напівавтобіографічному антивоєнному романі “Бойня номер п’ять” американського письменника Курта Воннеґута (1969 р.). Часовий проміжок між цим художнім текстом і світлиною – чверть століття. На тривалу мовчанку в літературі звертає увагу німецький письменник та літературний критик Вінгфрід- Георг Зебальд у книзі “Повітряна війна та література” (український переклад вийшов у січні 2023 р. у видавництві IST Publishing, книжка доступна в Мистецькій бібліотеці на вул. Шота Руставелі, 8). 

Якщо придивитись уважніше, виставка викликає низку питань. 

Читайте також: Фільм, який отримав Оскар. Де подивитися «20 днів у Маріуполі» 

Чи відчуваєте ви емоційну дистанцію до фотографій зруйнованих міст після Першої або Другої світових воєн? Чи знімки зруйнованих українських міст 2022 року чутливіші? Чи відстань у часі та просторі збільшує нашу емоційну дистанцію? Чи стаємо ми нечутливими до фотографій зруйнованих українських міст? Письменниця й теоретикиня фотографії С’юзен Зонтаґ у есеї “Для чого дивитися на страждання інших” припускає, що фотографії (додам – будь-які картинки) втрачають свій емоційний вплив, що частіше ми на них дивимося. Зменшення чутливості людини до фотографічних зображень вона називає десенсабілізацією. На мою думку, подібні мистецькі жести вчать глядацьку аудиторію дистанціюватися від віддалених у часі чи відстані подій. Чим обернеться нам у майбутньому втрата чутливості до зображень?

Виставка Юлії Долинської “Земля”. Триватиме до 17 березня 

Заземлення 

Проєкт Юлії Долинської “Земля” складається з чотирьох картин у техніці олійного живопису. В просторі невеликої затишної галереї виставка сприймається на тілесному рівні, коли відчуваєш, як проростає трава на підвіконні.

Спершу погляд затримується на роботах із образами чоловіка та жінки. Сюжет картини “На землі” спирається на текст американського антрополога і письменника Карлоса Кастанеди “Вчення дона Хуана”. Ми бачимо зігнуту спину чоловіка, який стоїть на колінах біля коренів дурману. Людина здійснює древній магічний обряд – ворожіння на ящірках. Художниця скрупульозно відтворює в найменших дрібницях описаний (і правдоподібно вигаданий) Кастанедою ритуал: “Потім дістань першу й поговори з нею. Перепроси її за те, що завдаєш їй болю, і благай допомогти тобі. Потім дерев'яною голкою заший їй рота. [...] Затягуй стібки туго. Далі скажи другій ящірці те саме і заший їй повіки. [...] Візьми ящірку із зашитою пащею і поясни їй, про що хочеш дізнатися. Попрохай її піти й подивитися для тебе, скажи їй, що ти мусив зашити їй рота, щоб вона поспішала назад до тебе і дорогою не розмовляла ні з ким іншим”. 

Тоді погляд переноситься на картину “Над землею”. В центрі – планета Земля, навколо неї пояс із орбітального сміття, в якому обертаються понад 23 тисячі уламків. Слід людини в космосі. На орбіті в невагомості перебуває жінка у скафандрі, який щільно прилягає до тіла. Це одна з найновіших розробок космічної індустрії – BioSuit, спроєктована Лавою Ньюман. Її особливість полягає в забезпеченні життєвого тиску з допомогою компресійних ниток, вплетених у тканину. Космічний туризм є частиною реальності, в якій ми живемо. Розробники костюмів для орбітальних подорожей потребують нових матеріалів, технологій і дизайну. На картині ми бачимо найпрогресивніші досягнення науки поруч із найбільш негативним наслідком присутності людини. І чоловік (ми дивимося на нього згори вниз), і жінка (фронтально) перебувають у позі дитини: коліна зігнуті, підтягнуті майже до грудей. Якою ж маленькою виглядає людина на тлі великих наукових досягнень і досі не пояснених наукою таємниць! Ці два полотна написані в 2020 році, у розпал пандемії коронавірусу. Хоч якими далекими зараз видаються ці події, ситуація виглядала цілком апокаліптичною. Тоді здавалося, що через цей вірус ми опинилися на порозі кінця світу. З роздумів про кінець людства і про те, що залишиться по ньому – разом із найбільшими досягненнями та найприкрішими поразками, з'явилися ці образи жінки та чоловіка. 

Читайте також: «Це диво, що вона збереглася». Олександра Сербенська про те, як нищили українську мову 

Картина “У землі” – перша створена художницею після початку повномасштабної війни, такий собі геологічний зріз ландшафту. Художниця ставить крапку в цьому виставковому проєкті символічним зображенням золотої планети Земля, на якій чорним кольором окреслює контури України. В авторському тексті-замовлянні, вбудованому у дизайн виставки, Долинська звертає увагу на багатозначність слова “земля” в українській мові: “Ми, українці, кажемо “Земля” – і думаємо про всю планету. Ми кажемо “добра земля” – і думаємо про чорнозем. Ми кажемо “наша земля” – і думаємо про країну”.

Контекст галереї “Іконарт”, яка спеціалізується на сучасному іконописі, підкреслює сакральність золотого в картинах Юлії Долинської. Золотий переводить увагу глядача з матеріального в сферу нематеріального, колір і блиск у середньовічній свідомості існують пліч-о-пліч як земні, доступні, чуттєві образи вищого світла , тлумачить символіку золотого в іконописі польська історикиня мистецтва Марія Жепінська («Історія кольору в історії європейського живопису», 1979 р.): “Ми лише переживаємо зачарування очей багатством і мерехтінням кольорів і світла, зачарування, яке вводить психіку в стан споглядання, екстазу, стан, у якому релігійний захват нерозривно переплітається з наївним, суто чуттєвим захопленням”.

У цьому проєкті Юлія Долинська ніби окреслює тривимірну систему координат і “заземлює” глядачів. Осі “На землі”, “Над землею” і “В землі” визначають наше місце в просторі та часі: тут одночасно відбуваються макабричні магічні ритуали, найновіші наукові досягнення та найгірші прояви цивілізації, що давно вийшли за межі Землі, а ми, припнуті силою тяжіння до третьої від Сонця планети, боремося за чорнозем, із якого в цей момент проростає трава.

Олександра Кущенко, арткритикиня, дослідниця львівського мистецького середовища

Повна републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. Часткова републікація тексту дозволяється за умови відкритого посилання на джерело тексту.

_____________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

 

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!