За даними Національної соціальної сервісної служби України, з 24 лютого 2022 року по 1 квітня 2023 року регіональні служби у справах дітей виявили 8512 дітей, які з тих чи тих причин залишилися без батьківського піклування в умовах воєнного стану. З них 1476 дітей стали сиротами внаслідок російсько-української повномасштабної війни.

Ідея концепції Гордона Ньюфелда полягає в тому, що в кожній дитині від народження закладений потенціал стати зрілою самостійною особистістю, а безпечний тил від дорослого лише додає сміливості, впевненості та простору для дорослішання. Членкиня команди україномовного філіалу Інституту Ньюфелда, практикуюча психологиня, яка спеціалізується на психології розвитку на основі прив’язаності, роботі з травмою та кризовій психології Юлія Фоміна детально розповіла про підхід до розвитку дитини Гордона Ньюфелда.

Розкажіть про Інститут Гордона Ньюфелда та його філософію. Яка основна мета створення його україномовного відділення?

Читайте також: 6 світів. Як виховують дітей у різних країнах

До речі, сам Гордон Ньюфелд має українське коріння: його дідусь, як і дідусь і бабуся його дружини, були українцями, саме тому свою онуку (загалом у Ньюфелдів п’ятеро дітей і кілька онуків – Ред.) він назвав Одеса на честь українського міста.

Чи є вже курси українською мовою? Якщо ні, то коли з’являться?

Саме зараз над цим посилено працюємо. Уже є україномовний сайт, соціальні мережі, Youtube канал,  де є відео перекладені на українську або з українськими субтитрами. Наразі курси перекладають для закритого кола людей, тому ми готуємося до проведення навчання для соціальних центрів і це є пріоритетом Інституту. До кінця 2023 року певні курси будуть доступні. Раджу стежити за сайтом, соціальними мережами інституту.

Для кого будуть доступні курси?

До курсів зможуть долучитись всі охочі. Вони викладені доступною мовою як для фахівців, так і для батьків. Великий попит на парадигму і знання вже оцінили психологи, соціальні працівники, викладачі, вихователі, батьки в усьому світі.

Розкажіть про спільний проєкт із Київським міським центром соціальних служб КМДА. Кого там навчатимуть і хто зможе здобути підтримку?

Більше пів року інститут активно працює над створенням контенту та перекладом курсів із англійської на українську, щоб соціальні працівники та батьки в майбутньому мали доступ до матеріалу, який допоможе їм краще розуміти дітей.

Доктор Гордон Ньюфелд прославився завдяки книзі «Тримайтеся за своїх дітей», яку переклали більш ніж десятьма мовами, у тому числі українською...

Цю книгу в Україні видало тільки одне видавництво. Але раджу мати її кожній сім’ї, прочитати всім батькам, бо вона вчить, як належить будувати стосунки з дитиною.

Написати книгу автора спонукала проблема сьогодення, коли сам соціум відштовхує дитину від родини, і втрачається зв’язок. Відтак дитина має більшу прив’язаність до своїх однолітків, які не здатні допомогти дорослішанню, бо це не є природними умовами для розвитку. Тому саме батьки, а не однолітки чи гаджети повинні залишатись основною, провідною прив’язаністю в житті дітей.

Що це за підхід до розвитку, заснований на прив’язаності, від Гордона Ньюфелда?

Основна мета – щоб людина могла досягти розвитку і реалізації свого потенціалу. Парадигма Ньюфелда розвинулася як результат довготривалої роботи синтезу та дистиляції, внаслідок чого з’явився інтегрований підхід розвитку, заснований на глибинній психології, що базується на парадигмі розвитку, насичений теорією прив’язаності, сучасних нейрологічних дослідженнях. Цей підхід підкріплюється професійною, більше ніж 40-річною практикою, власними спостереженнями і батьківськім досвідом.

Читайте також: Дітей виховує не школа, - отець Тихон Кульбака

Парадигма дає не просто суху теорію, а розуміння, як відбувається дорослішання, чого варто очікувати, коли дитина застрягає в розвитку або коли доросла людина застрягає в розвитку, а також, що цьому могло сприяти і яке вирішення цієї проблеми.

Принципами теорії прив’язаності Гордона Ньюфелда є не крик, дорікання чи покарання? Загалом, яких правил треба дотримуватись у вихованні дітей?

Не кричати, не лаяти і не карати – це не головні принципи прив’язаності. Це загалом принципи, норми здорового суспільства! Пострадянське суспільство було створене за принципами тоталітарного режиму – зруйнувати базову потребу людини. А коли руйнуються базові потреби, то руйнується особистість. Вона деформується, спотворюється, людина застрягає у розвитку, залишаються травми.

Щоби травмувати дитину, необов’язково на неї кричати. Аб’юз може відбуватися через, наприклад, нереагування на емоційні потреби дитини, її відчуження. Ось це один із найбільш руйнівних видів «тихого» насильства.

Варто розуміти, що дитина повністю залежить від дорослого, бо незріла. І великою помилкою є те, що ми змалечку починаємо «виштовхувати» дітей у незалежність.

Цього не варто робити?

Однозначно. Психіка дитини відрізняється від психіки дорослого. Раніше вважалося, що дитина така ж людина, як і дорослий, але ще мала, тому її треба всього навчити. Також були міфи, що новонароджені не відчувають болю, тому їм проводили різні маніпуляції без анестезії. До дітей історично ставилися жорстоко… Парадигма розвитку на основі прив’язаності показує, що дитина повністю залежна від дорослих – мами, тата, піклувальника, дідуся, бабусі, опікуна і так далі. А психологічний розвиток дитини повністю залежить від тих умов, у яких вона дорослішатиме.

Важливо розуміти, що позиція дорослого стосовно дитини також є ключовою у її дорослішанні. Дорослий має поводитися як дорослий, а дитина повинна залишатися дитиною. Єрархія тут ключова. Щоб дитина мала умови для дорослішання, вона має бути на стороні, щоб отримувати піклування і турботу від дорослого.

Умови для психологічного дорослішання гарно описала Дебора Макнамара у книзі «Спокій. Гра. Розвиток» (одна з викладачок Інституту Гордона Ньюфелда – Ред.), визначивши принципи, дотичні до теорії прив’язаності: спокій, гра і розвиток. Отже, щоб дитина могла дорослішати, їй потрібна сильна прив’язаність, а щоб процес розвитку відбувався, дитині необхідно мати спокій щодо надійності її прив’язаностей. Розвиток відбувається у стані спокою. Гра – це умови для навчання і дослідження світу у дошкільному та шкільному віці.

Насправді дорослі не розвивають дитину, вони можуть лише створити умови для розвитку. Самому ж розвитку сприяє природа. Зокрема, відомий феномен, коли в людини, яка має психологічну травму, зцілення відбувається спонтанно. Просто психологам необхідно створити умови, щоб це відбулося. Так само з розвитком – дорослі не дуже багато можуть зробити, щоб дитина подорослішала, дозріла чи стала інтелектуально розвиненою. Це робить природа і природний інстинкт дитини досліджувати, вивчати, пізнавати світ.

Чи можете коротко пояснити, чому дітям так важливо бути прив’язаними до дорослих?

Бо це їхня базова потреба. Це як вгамувати голод чи спрагу, бути у фізичній безпеці. Якщо цього немає, мозок сигналізуватиме про тривогу й небезпеку. Ще одним прикладом можна вважати роботу мобільних застосунків і соціальних мереж, завдяки яким ми можемо бути на зв’язку. Якщо вони не працюють, ми відразу відчуваємо тривогу. Приблизно те саме відбувається з дітьми, але в мільйони разів сильніше. Прив’язаність є базовою потребою людини для виживання. Якщо її немає, неможливе виживання.

У США у 20-ті роки минулого століття смертність малюків-сиріт, які знаходились у будинку малюка, становила 90%. Спочатку ніхто не міг зрозуміти, чому так відбувається. Але коли дітей почали носити на руках, чого раніше не практикували, показники смертності знизилися. Річ у тім, що діти почали відчувати дотики інших, зрозуміли, що вони не самі, що є хтось, хто про них дбає.

Якщо говорити про прив’язаність, то ким ми, батьки, повинні стати для своїх дітей – друзями, більше ніж друзями?

Дорослі не повинні бути дитині друзями, вони мають стати турботливими дорослими, на яких дитина зможе обпертися, розслабитися і в обіймах яких заспокоїться. Дорослі повинні створити дитині умови для того, щоб вона залишалася дитиною.

Війна забрала в нас відчуття безпеки та стабільності. Як ми можемо допомогти дитині відновити їх?

Стабільність дитини під час війни залежить від стабільності дорослого, який поруч із нею. Дитина сприймає свій світ через світ дорослих. Що меншим є вік дитини, то більше вона залежна.

Вважається, що дитина має все знати, розуміти, що з нею треба бути завжди відвертим. Це не так. Психологічна можливість дорослих витримати стрес відрізняється від дитячої. Тому дитині треба створити нормальні умови для спокою і оберігати її від зайвих стресів.

Тоді розкажіть, як не варто поводитися батькам?

Насамперед не застосовувати до дітей насильство. Знову ж таки не бути для дитини другом, а дорослим, який візьме на себе відповідальність, турботу про неї. Також не варто робити з дитини емоційну «жилетку», тобто довго плакати перед нею, бідкатися. Це травмує дитину.

Читайте також: У Львові запроваджують сексуальну освіту для дітей

Не раджу «виштовхувати» дитину в ранньому віці у дорослішання та самостійність. Це радше перешкода для дорослішання, аніж сприятливі умови. Зараз соціум настільки просякнутий шкідливими міфами щодо незалежності дитини, що інколи батьки, намагаючись зберегти контакт із дітьми, повинні відбиватися від соціуму, який постійно хоче вирвати дитину в них. Вважалося, що якщо ми не будемо відпускати дитину від себе, то вона ніколи не стане незалежною. Ні, навпаки – психологія розвитку на основі теорії прив’язаності вчить, що залежність породжує незалежність.

Коли ми даємо дитині час, щоб вона стала залежна від нас (не мовиться про токсичну залежність), то згодом вона сама буде готова проявити самостійність і хотітиме робити перші кроки. Треба їй це дозволити. Але не варто примушувати, казати «все, відтепер ти будеш робити це сам/сама». Краще сказати «чудово, тепер ти можеш це робити сам/сама, а я буду поруч». Через впевненість дитина досліджуватиме світ, самостійно випробовуватиме його, притому, що ми її туди не «виштовхуватимемо».

Це вже про ідеальних батьків, але ж дітям не потрібні ідеальні батьки?

Ідеальних батьків, як і ідеальних людей, немає. Дитині потрібні психологічно здорові дорослі батьки та турботливі люди поруч.

Наше суспільство обросло неправильними, спотвореними міфами щодо виховання і прив’язаності. Наприклад, один із них, коли ми не відмовляємо дітям, виконуємо всі їхні забаганки, бо боїмося засмутити. Насправді цим ми тільки травмуємо їх. 

Прив’язаність – це не про те, щоб завжди задовольняти примхи дитини, а про безпечні умови залежності, створення надійних умов для дорослішання, безпечних, стабільних і безумовних стосунків. І це якраз не про ідеальність. Навпаки – ми маємо давати дитині відчути марність її зусиль.

А коли дитина в магазині кричить «купи мені це», що робити?

Якщо батьки не вважають за потрібне купувати дитині те, що вона просить, треба їй відмовити у цьому. Але не через покарання чи жорстокість, не казати «я це не куплю» чи «як не припиниш, то дістанеш», а м’яко пояснити «ні, люба/ любий, вибач» і прийняти сльози дитини.

До цього дітей потрібно привчати змалечку?

До цього взагалі не потрібно привчати. Це не про привчання, а про створення умов. Дорослі повинні розуміти потреби дитини, задовольняти базові. А це, як уже мовилося, прив’язаність, розвиток і гра. Не можна робити з базових потреб умови. Дитина не має боятися, що її не любитимуть, якщо вона зараз не розповість вірш, не виконає домашнє завдання тощо. Стосунки мають бути безумовними, як любов.

А як дорослим знайти ресурс, коли нерви на межі?

Справді, інколи важко підтримувати баланс, коли потрібно піклуватись і про дітей, і самому бути врівноваженим. Піклуватися про свій психологічний стан, здоров’я, спостерігати за емоційним виснаженням потрібно кожному дорослому. Це його відповідальність – бути в ресурсі. Якщо ж дорослий бачить, що вже не витримує, що емоційно вигорів, почав зриватися на дитині, кричати, необхідно зупинитися і відпочити. Допомогу варто шукати серед інших дорослих зі свого кола прив’язаності: чоловіка/дружини, батьків, тіток, друзів родини загалом. Відновлення дають буденні справи, які приносили задоволення у мирні часи, як от читання книжки, вечірня прогулянка наодинці.

Чи може дитячий психолог допомогти дорослим?

Існує певне непорозуміння, що дитячий психолог – це психолог для дітей, але це не завжди так. Здебільшого це психолог для дорослих, який допомагає їм вирішити питання з дітьми. Коли звертаються дорослі, що їхній трирічній дитині потрібен психолог, я розумію, що психолог потрібен таки для роботи з батьками. Так, у них можуть бути запити щодо поведінки дитини – непослух, агресія, але це все через те, що батьки можуть не бачити потреби дитини, знов ж таки через те, що в суспільстві є багато непорозумінь щодо цих потреб.

Психологи можуть допомогти зрозуміти батькам, що відбувається з їхньою дитиною, вибудувати стратегію, що робити і як зауважити потреби дитини. Тобто ми не працюємо з поведінкою, а з причинами, щоб таке більше не відбувалося.

П’ять порад і одне табу від Гордона Ньюфелда з книги «Тримайтеся за своїх дітей»

1. Послуговуйтеся жестами любові. Усміхайтеся до своїх дітей, встановлюйте з ними зоровий контакт, кивайте головою, коли погоджуєтеся з тим, що вони говорять. Такі жести допомагають налагодити контакт із дітьми і дають дітям зрозуміти, що їх люблять і цінують просто тому, що вони є. Особливо важливо проявляти турботу після розлуки – навіть найкоротшої, наприклад після сну або повернення зі школи. Можна навіть розробити кілька спільних ритуалів, щоб повторювати їх щодня або щотижня.

2. Заохочуйте залежність. Сучасний світ схиблений на незалежності. Дітей змалечку привчають самостійно вдягатися, розважатися, готувати їсти та вирішувати проблеми. Залежність пробачають лише немовлятам. Бо існує припущення, якщо не заохочувати дітей давати собі раду без сторонньої допомоги, то вони виростуть абсолютно немічними. Проте насправді залежність дитини від батьків – найприродніша річ на світі. Заохочуючи в дітях залежність, ви ніби кажете їм: «Ви завжди можете мені довіряти, покладатися на мене. Якщо вам знадобиться підтримка, я буду поряд незалежно від обставин. Просити мене про допомогу – це нормально».

3. Будьте компасом для своїх дітей. Коли дитина народжується, батьки стають для неї своєрідними екскурсоводами: знайомлять зі світом і пояснюють, що потрібно робити в певних ситуаціях. Однак що старшою стає дитина, то більше батьки відмовляються від цієї ролі провідників. Інколи може здаватися, що діти знають більше, аніж ви, що ваші поради вже не потрібні. Найчастіше так стається, коли діти потрапляють під вплив однолітків. Вони починають поводитися задиркувато, самовпевнено, немов знають усе на світі. Та зазвичай це лише маска, щоб здаватися крутими. Насправді за таких обставин вони потребують орієнтирів від вас більше, аніж будь-коли. Навіть прості фрази можуть бути корисними: «сьогодні ми робимо таке…», «цей день особливий тим, що…», «дозволь показати тобі, як зробити…», «можеш звернутися до…» або «залишилося три дні до…».

4. Підтримуйте близькість навіть на відстані. Найважче триматися за своїх дітей під час розлуки. Але критично важливо, щоб вони знали, що ви завжди поряд. Ви можете частіше нагадувати про себе, скидаючи світлини, повідомлення. Також стануть у пригоді заплановані телефонні дзвінки і обмін голосовими повідомленнями або улюбленою музикою. Такі кроки до зближення потрібно робити навіть тоді, коли дитина не показує своєї потреби у вашій підтримці. Якщо розлука спричинена тим, що ви постійно на роботі, можна привести дитину в офіс. Чітке розуміння, що ви поруч, приглушить у ній бажання компенсувати брак уваги спілкуванням з емоційно незрілими однолітками.

Читайте також: Не командуйте, а дискутуйте. Як виховати дитину успішною

5. Зарезервуйте спільний час. Будуйте міцні й структуровані стосунки з дитиною завдяки регулярним зустрічам. Наприклад, щотижня разом відвідуйте парк або обідайте в кафе. Це не має бути щось попередньо заплановане або особливе. Навіть балачки на кухні під час спільного миття посуду щовечора можуть зближувати. Головне, щоб дитина розуміла: вона перебуває в середовищі, де може поділитися своїми думками та почуттями. У таких ситуаціях вам не потрібно повчати або виховувати. Просто слухайте та намагайтеся встановити якнайглибший зв’язок. Що більше діти відчуватимуть, що ви їх розумієте, то менша ймовірність того, що вони спробують замінити вас однолітками.

Табу

Ніколи не брешіть дітям. Навіть із хорошими намірами. Неправда не захистить їх від болю. На підсвідомому рівні вони і без цього розуміють, що щось не так. Якщо ви будете щось приховувати, діти без потреби тривожитимуться і почуватимуться так, ніби їх відкинули. Через брехню або замовчування чогось їм навіть може здатися, що вони недостатньо важливі для вас. Це точно стане на заваді близькості, яка необхідна, щоби втримати своїх дітей.

Розмовляла Ольга Шведа

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.